Глава 6. Методика обезголовлення (Х'ярд)

Генерал Етьєр фор Гауз дивився на Х'ярда, як на безнадійного новобранця, який не піддався навчанню. Що ж, його правда. Командувати величезним військом не війні - не те саме, що очолювати організацію, в якій усі бойові завдання мали переважно груповий характер. Підходи тут зовсім різні. Саме тому Висока Рада і, зокрема, Дагвуст вирішили приставити до Х'ярда когось на зразок консультанта зі стратегічних питань.

- Тепер, коли ви познайомилися, давайте перейдемо до питань наявних у нас ресурсів, - діловито промовив Дагвуст. Намісник сидів по центру дев'ятикутного столу, виконанного у формі щита. На його місці за традиціями мав би сидіти король. Радники займали свої місця з обох боків. У кінці, ближче до виходу із зали, сиділи Гауз та Х'ярд.

- Якщо вірити отриманому звіту, - говорив Дагвуст, розглядаючи нігті на власній руці, - у бламанському представництві ордена у нас є сто двадцять чотири бійці. Я правильно говорю?

- Я б сказав, сто п'ять чи сто шість. Частина ще, по-суті, ще зовсім діти. Я не хотів би залучати їх до участі у війні, - виправив його Х'ярд.

Обличчя намісника стало таким, ніби йому хотілося сказати: «Ну ось, цей знову за своє».

- Ми ж зараз говоримо про надлюдей. Феантрійці надлілені даром богині. Силою, яка дозволяє їм легко вбивати чудовиськ, з якими не справляються навіть цілі загони важкоозброєних солдатів. Давайте не ставитися до них, як до простих людей. Впевнений, навіть будучи дітьми, вони можуть принести велику користь і допомогти перемогти у цій війні, - сказав Дагвуст натомість .

Радники закивали, погоджуючись з його твердженням.

Х'ярд непомітно від усіх стиснув під столом руку в кулак. Він дивився на намісника, на всіх цих рум'яних, пересичених усіма можливими благами, радників і думав про те, які вони беззахисні. Сидять перед ним, як поросята, які звикли думати, що якщо вовк має ланцюг на шиї, то він ніколи не вкусить. Але ж він міг би просто знести Дагвусту голову, навіть залишаючись беззбройним, а потім розправитися з рештою ще до того, як ті встигнуть вивалитися з-за столу і покликати на вартових. Х'ярд так мальовничо уявив собі цю картину, що…

- Ви вважаєте це смішним? – поцікавився намісник.

- Ні, мілорде, не вважаю.

- Тоді припиніть посміхатися, ми тут не жартами обмінюємось.

- Так, мілорде. Приношу вибачення.

Дагвуст кашлянув, повертаючись до теми розмови.

- Тож сумарно на всі сім представництв ми маємо близько п'ятисот бійців. Цифра не надихає оптимізмом, але якщо врахувати, що кожен з них окремо вже становить чималу загрозу, гадаю, ми маємо у своєму арсеналі справжнє непереможне військо.

- Сім представництв? – перепитав Х'ярд.

- Так, сім. А в чому проблема?

- Ви порахували і Убертон також? Але ж їхнього представництва вже давно не існує.

– Це правда, офіційно його не існує. Але знайшлися добровольці серед тих, що діють поза орденом. Як бачите, деяких навіть умовляти не довелося, - дорікнув його Дагвуст. От тільки Х'ярда збентежило не це.

- Скільки їх. Тих, що з Убертона? – спитав він.

– Здається, троє. Вони мають прибути день у день. Чому це вас так непокоїть?

Х'ярд і сам не міг пояснити собі чому. Передчуття погане. Напевно, з цими трьома будуть проблеми.

Убертон багато років тому перетворився на місто-примару, після того, як на його території сталося зіткнення інакших. Перший в історії випадок, коли інакші боролися один проти одного, а не проти людей. Перший і останній випадок, коли феантрійці билися пліч-о-пліч з тими, кого століттями ненавиділи та вбивали. Навіть таке, здавалося б, неприступне місто, як Убертон, не змогло оговтатися після битви таких величезних масштабів. Тієї фатальної ночі ніхто з феантрійців, що захищали його стіни, не вижив. Але це було давно. Зрозуміло, зараз там тепер існувало нове покоління, хоча мало хто з них офіційно йшов до лав ордену.

- Просто трохи здивувався. Я як голова ордена мав би знати про те, що при Убертоні є феантрійці на його службі. Дивно, що цей факт прослизнув повз мене. Ще більш дивно, що ви, наміснику, знали про це, — сказав Х'ярд. Слова його прозвучали з неприхованим докором та підозрою.

Дагвуст дивився на нього з невдоволеним прищуром, а потім, зневажливо смикнувши губами, сказав.

- Хіба це не ваше упощення, Х'ярде? Кого ви намагаєтеся звинуватити у своєму невігластві?

Намісник був слизьким, як вугор.

- Дозвольте поставити запитання, мілорде, - заговорив один з радників, чиє підборіддя виглядало, як крихітний горбок на тлі обрюзглого вола замість шиї. Він займався законами та судом.

Дагвусту не сподобалося, що йому не дали почути, як виправдовуватиметься Х'ярд, але, все-таки, жестом руки дозволив товстунові продовжити.

- Не стверджуватиму, що я все знаю про правила і порядки в ордені, але ... - радник перевів погляд на Х'ярда, - Наскільки мені відомо, всі, хто офіційно поза орденом, позбавляються права носити зброю з ефіріалу і бути членом будь-яких інших озброєних групувань. А якщо вони не слідють цим обмеженням, то стають або відступниками, або вигнанцями, що займаються розбоєм. Їх слід відловлювати і страчувати.

- Це правда, - підтвердив Х'ярд, стежачи за реакцією Дагвоста. Радник щойно, можливо, навіть не усвідомлюючи цього, допоміг йому здобути маленьку перемогу. - Тому я й здивувався, що вам відомо про цю трійцю, а мені ні.

- Вам не здається, що ми витрачаємо дорогоцінний час на теми, які ніяк не можуть наблизити нас до перемоги у війні? У мирний час, можливо, ця розмова б і мала сенс, але не зараз. Закликаю вас зосередитись на головному.

Радники знову закивали.

- Отже, генерале Лойц, яке наше становище зараз?

Шенріс фор Лойц, чинний генерал прифійської армії, підвівся з-за столу, вклонився. Вигляд у нього був нездоровий, ніби його мучив біль десь у ділянці живота, і він притримався кінчиками пальців за край столу.

- За даними розвідки на острові поки що є лише рядові війська противника. — Лойц вийшов з-за столу і наблизився до карти, що висіла на стіні. Карта охоплювала частину Прифійського королівства на сході, частину Алакійської Імперії на заході та Флагоські острови, розташовані приблизно посередині. Більшість острівців цього архіпелагу були крихітними, але серед них був один великий, власне його і називали островом Флагос, нехтуючи значимістю інших, - Вони утримують східне узбережжя і повільно просуваються до центральних територій. Кілька тижднів тому через сильний шторм частина імперських кораблів потонула і ще частина довго не могла пришвартуватися через ризик розбитися об скелі. Нам пощастило. Завдяки цьому ми змогли виграти зайвий час та підготувати лінію оборони біля Смарагдової Вежі, на невеликому підйомі. - генерал вказав на зелений прапорець, - Поки що ми утримуємо зайняті позиції, але у алакійців нещодавно з'явилися нові метальні машини: требушети, здатні жбурляти каміння на майже вдвічі більшу відстань і висоту. Під час шторму частина їх опинилась на морському дні, але незабаром вони привезуть нові.

- Що щодо імперських феантрійців? - поцікавився Дагвуст. Здавалось, наче зараз це була єдина хвилююча його тема. Новітні технології супротивника мало його бентежили.

- Ми все ще не знайшли явних ознак їхньої присутності на острові, але схильні думати, що вони беруть участь у розвідці.

- Звідки таке припущення? - втрутився Х'ярд, - У вас немає прямих доказів, але при цьому стверджуєте, що вони там. На чому базується ваша здогадка?

Лойц кашлянув, очевидно, намагаючись цим виграти кілька додаткових секунд на обмірковування майбутньої відповіді.

- Справа в тому, що... - він глянув на Дагвуста, ніби запитуючи дозволу. Намісник коротко кивнув, - Справа в тому, що хтось вбиває наших солдатів цілими загонами, включаючи командирів.

– Хтось? – перепитав Х'ярд.

- Виживших не залишається, тож нікому розповісти, хто це був. Їх просто знаходять мертвими, як правило, вбитими лише одним ударом. Шляхом… шляхом відсікання голови.

На якийсь час у залі повисло гнітюче мовчання.

- Це ж ваш стиль бою, чи не так? - нарешті обірвав його Дагвуст.

Х'ярд не знав, що відповісти. З одного боку так, обезголовлення є відносно універсальним способом умертвіння будь-яких живих істот, у тому числі чудовиськ. А з іншого… Для того, щоб убити людину, такі радикальні заходи зовсім не є обов'язковими. Але, можливо, в Алакійській Імперії у фенатрійців свої звичаї.

- Як бачите, не ми перші це почали, - продовжив Дагвуст, - Однак ми зобов'язані на це відреагувати.

Х'ярд продовжував мовчати.

- Я хочу, щоб ви відправили на Флагос частину своїх людей, і в усьому розібралися. З півдюжини бйців, більше поки не потрібно. По можливості уникайте битв до отримання прямого наказу. І так, візьміть із собою звичайні сталеві мечі. Чудовиськ на острові немає, а імператору поки не варто знати про вашу участь.

- Тобто ви хочете сказати, що і я теж повинен пливти на острів? - здивувався Х'ярд, - Хіба ви не хотіли призначити мене головнокомандувачем об'єднаної армії феатнрійців? На острові я буду повністю відірваний від своїх людей.

- Хотів, але я не бачу у вас достатньої мотивованості для цієї ролі, яка потребує максимальної самовідданості та патріотизму. У той же час хтось повинен очолити експедицію на острів. Хтось, на кого я можу повністю покластися. Думаю, це завдання підходить вам набагато більше.

Дагвуст говорив одне, але за його словами крилось щось інше. Швидше за все, він розумів, що не має над Х'ярдом повного контролю, навіть не дивлячись на погрози, і побоювався повстання, тому й передумав наділяти його такою величезною владою. А от відправити на острів з малою групою людей, звідки він не зможе чинити прямий вплив - так було б набагато менш ризиковано.

- І хто ж у такому разі займе цю роль? – спитав він.

– Генерал Етьєр фор Гауз.

Х'ярд перевів погляд на відставного генерала, обличчя якого трохи перекошувалося на один бік через обвислу праву щоку. Це робило його вираз якимось надміру здивованим або невдоволеним.

Х'ярду не подобалася ця ідея. Дозволити звичайному старому командувати його людьми? Та вони швидше піднімуть його на сміх.

- З усією повагаю, - почав він, - феантрійці не прості солдати. Вони не навчені військовим шикування, класичним командам та звичній для армії дисципліні. Чи не буде краще, якщо ними керуватиме хтось із ордену? Хтось, хто знає до них підхід.

"А ще не скрипить старими суглобами", - додав він про себе.

- Саме для того, щоб вони навчилися військової дисципліни, я й хочу, щоб ними зайнявся хтось із відповідним досвідом. Генерал Гауз хоч і перебуває у відставці через свій вік, як і раніше, є свого роду легендою. На його рахунку чимало перемог. Для феантрійців стане честю, якщо він візьметься за їх перевиховання.

- Ви сподіваєтеся перевчити їх лише за кілька тижнів? – уточнив Х'ярд.

- Вважаєте це неможливим? Мені здавалося, для феантрійів не існує нездійсненних завдань.

"Просто скажи прямо, що взагалі не вважаєш нас за людей", - подумав Х'ярд.

- Якщо дозволите, я хотів би залишитися у країні і спостерігати за процесом.

- В цьому немає необхідності. Я хочу, щоб ви керували операцією на острові. Не хвилюйтеся, після возз'єднання ви не впізнаєте своїх підопічних, я в цьому впевнений. І вже тоді ви зможете командувати справжнім військом, а не купкою найманців. До того ж, ваша присутність, швидше за все, лише сповільнить навчання, адже ви для них єдиний та неповторний авторитет. Вони не слухатимуть накази іншого командира, поки ви поруч.

Х'ярд ненавидів, коли феантрійців порівнювали з найманцями. Дагвуст про це знав, і навмисно вжив це слово. Але проблема була навіть не в цьому. Тепер у Х'ярда з'явилося гостре відчуття, що його намагаються позбутися.

- Якщо вам нічого додати, далі ми продовжимо нараду без вас. Оскільки ви не є членом ради, є теми, в обговоренні яких ваша участь буде зайвою. Можете бути вільними.

Х'ярд навіть не одразу почув, що йому кажуть – настільки він був вражений. Але коли брови намісника запитливо вигнулися, він підвівся, вклонився і попрямував до виходу із зали.

- Перед тим, як ви вийдете, я хотів би сказати ще дещо, - звернувся до нього намісник, - Думаю, не я один помітив, що останнім часом ви, Х'ярде, занадто часто намагаєтеся оскаржити мої рішення, - радники вкотре закивали, готові погоджуватися з усім, що скаже Дагвуст, - Нагадаю, що моя скромна персона була радником ще за Ятіруса Першого, і я завжди точно знаю, про що говорю. Кожен мій наказ це не просто забаганка. Це ретельно виважене рішення. Я хотів би бачити більше покірності з вашого боку.

Х'ярд мовчав.

- Я можу на вас розраховувати, друже мій? - очередна маніпуляція.

- Звісно, мілорде. Поза всяким сумнівом, - підіграв Х'ярд і покинув залу.

Відразу за ним вийшов і Етьєр фор Гауз, оскільки той теж з деяких пір більше не був членом ради. Х'ярд подумав, що було б непогано обмінятися з ним кількома фразами, щоб зрозуміти, що він за людина.

- Дякую, що зважилися допомогти мені та моїм людям. Сподіваюся, ми вас не розчаруємо, – звернувся він до старого.

Гауз повільно обернувся до нього. Через його дивне, перекошене обличчя Х'ярду навіть здалося, що його не почули.

- Сподіваюся, не розчаруєте, - не надто дружелюбно відповів той.

Х'ярд думав, що зараз старий повернеться і піде далі, але він продовжив стояти на місці.

- Що ж... - сказав Х'ярд, відчувши незручність і збираючись попрощатися.

- Ти ж вихованець Карнівала? Карнівала фор Клайдена. Ти схожий на нього навіть більше, ніж його рідний син, - незважаючи на вік, голос його звучав рівно і чітко.

Х'ярда здивували його слова.

– Ви були знайомі?

- Він був дуже впертим. І дуже чесним, як ти. Тільки, це не комплімент, синку, стережись своєї чесності, інакше... - Гауз похитав головою, після чого розвернувся і пошаркав уздовж довгого коридору.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
30.06.2024 17:59
До частини "Глава 6. Методика обезголовлення (Х'ярд)"
Ну, з намісника буде створити власний Орден з блекджеком та шлюханами)))) Але іноді менший клопіт - підім'яти під себе вже створену систему))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше