Глава 7. Морська хвороба (Даарен)

У каюті було темно, як у дупі. Тільки крізь вузькі щілини між дошками пробивалися промені, дряпаючи стіни тонкими голками денного світла. У цій напівтемряві, заповненій безперервним скрипом, навряд чи можна було розгледіти хоч щось. Даарену раптом здалося, що в його ногах щось ворушиться - якась гора ганчір'я. Він злякано смикнувся назад, вжившись спиною в стіну над лежанкою, але незабаром зрозумів, що це "щось" насправді людина. Дівчина. З-під рваної ковдри виглядала лише її голова з довгими чорними косами.

- Уме? - здивувався Даарен, спостерігаючи за тим, як сестра Шедока все ближче підповзає до нього, розсовуючи його ноги і ковзаючи руками по його стегнах.

"Що вона тут робить? Як потрапила на корабель?" - не розумів Даарен, але коли дівчина відтягла край його штанів, не припиняючи погладжування, це раптом стало не так вже й важливо. Він жадібно спостерігав за тим, як вона все ближче і ближче схиляє обличчя над його членом.

Насамкінець Уме посміхнулася йому, і від виду цієї усмішки Даарен з жахом здригнувся. Її рот був повним гострих зубів точнісінько, як у гарпії.

- Стривай! — вигукнув він, водночас помітивши, що ковдри більше немає, а замість ніг дівчина має русалочий хвіст, такий довгий, що, не вміщаючись у каюті, закручувався в кутку.

Даарен спробував відштовхнути її, але Уме виявилася сильнішою і в одну мить вгризлася в його пах, від чого він перелякано завищав.

Пройшла ціла хвилина, перш ніж він зрозумів, що ніякої Уме в каюті немає, як і русалок чи інших чудовиськ. Все, що трапилося, було не більше ніж сном. Даарен відчув одночасно полегшення та розчарування. Чому полегшення — зрозуміло, а ось розчарування… Це його навіть насмішило. Раніше він Уме навіть за людину не вважав. Скажене звірятко, яке весь час треба тримати на прив'язі, — не більше. Але було важко заперечувати той факт, що за останній рік дівчисько подорослішала і стала саме що дів-чи-ною. Її навіть можна було б назвати гарненькою у випадках коли вона не випускала комусь кишки і не скалила зуби. Цікаво, що б зробив Шедок, дізнайся він про його фантазії? А якби це виявилося не просто фантазією? Даарен багато б віддав, аби хоч раз побачити, як цей низькорослий приклад неупередженості виходить з себе.

Даарена раптом хитнуло вбік, і він мало не впав з лежанки. Це допомогло йому остаточно прийти до тями.

- Тільки не знову… - простогнав він, відчуваючи, як нудота підкочує до горла.

У каюті, до всього іншого, було дуже душно, він весь спітнів, хотілося ковтнути свіжого повітря. Тримаючись за будь-які поверхні, що траплялись під руку, він піднявся на палубу і відразу ж відчув сильний порив вітру. Небо на горизонті заволокло хмарами, а корабель плив саме у тому напрямі, де назрівав шторм. Чулися перекрикування матросів, що поралися з вітрилами. Кілька пасажирів від нічого робити, тривожно поглядали у бік хмар, що швидко змінювали форму. Трохи осторонь чоловіків над бортом нависала Фанні, і здавалося, що вона ось-ось вивалитися в море при черговому ударі хвиль, але, схоже, її подібний ризик взагалі не займав.

- Ах, як добре! Дивовижна погода! - захоплювалася жінка, підставляючи обличчя вітру. Її безладні кучері телепалися в різні боки.

Даарен її настрій не поділяв. Він раптом відчув різкий напад нудоти і поспішив до борту, щоб зробити це в море, а не собі під ноги, забруднивши одяг. Кілька разів його спіткав неприємний спазм, після чого його нарешті вирвало. Вміст шлунка частково потрапив на зовнішню обшивку корабля, але вже за секунду величезна хвиля змила його.

- Ох, схоже, це був наш обід. Тепер до вечора залишатимешся голодним, - зі співчуттям прокоментувала Фанні.

- Відвали… - багатостраждально прохрипів Даарен, рукавом витираючи підборіддя. Йому не дуже хотілося, щоб хтось ставав свідком його ганебного стану.

- Як грубо. Мене це навіть збуджує, - відгукнулася Фанні і розсміялася так голосно, що затьмарила шум бурхливого океану, - Хоча, тобі, все-таки, варто бути ввічливішим зі мною, адже я можу виявитися корисною.

Даарен зі скепсисом покосився на неї. Здавалося, вона з нього знущалась. Проте жінка почала щось шукати у своїй сумці, перекинутій через плече, і зрештою вивудила маленький флакон із підозрілою жовтою рідиною.

- Ось, тримай.

Вона кинула йому флакон, і Даарен лише дивом примудрився зловити його, перш ніж той полетів би за борт.

- Гарні рефлекси, - оцінила Фанні, дивлячись на нього з дивною усмішкою.

- Не можна було просто дати в руки? І взагалі, що це за сеча?

- Моя, - ще ширше посміхнулася Фанні, продемонструвавши дивовижну особливість власного рота.

Даарен, спантеличено дивлячись на флакон, відчув новий блювотний позив.

- Ну, ти що, жартів не розумієш? Це засіб від морської хвороби. Мій власний винахід, - похвалилася жінка, а потім додала, - Я вчений-фармацевт. Також можу робити отрути на замовлення, і це ще одна причина, чому тобі не варто мені грубити.

- Ось як? Дуже сподіваюся, що ти не переплутала флакони, – сказав Даарен, після чого висмикнув зубами пробку та понюхав вміст. Знайшовши запах у міру приємним, він відкинув голову і випив усе за пару ковтків. По нутрощах пішло розслаблююче тепло.

- За кілька хвилин стане краще. Воно швидко діє.

Даарен лише вимучено зітхнув і повернув порожній флакон.

- Мабуть, тобі конче потрібно потрапити на Мертвий Континент, якщо ти наважився на цю подорож, незважаючи на морську хворобу.

- Так і є. Я повинен там декого знайти.

- Когось дуже важливого? – допустила Фанні.

- Важливого. Хоча, мені начхати, хто вона. Я лише хочу якнайшвидше зробити свою справу і повернутися додому.

- То це жінка? Як цікаво, - промовила Фанні, і Даарен раптом зрозумів, що сказав зайвого. Втім, нічого такого, що могло б видати справжню мету.

- А що до тебе? Навіщо вченій-одиначці плисти в це пекельне місце? - спробував він змістити фокус розмови на неї.

- Я вивчаю рослини, тож, точніше кажучи, я ботанік-фармацевт. Мертвий Континент є єдиним, де я ще не була. Впевнена, там на мене чекає безліч відкриттів, - мрійливо говорила Фанні.

- І ти зовсім не боїшся?

- Ну, може, зовсім трішки. Взагалі мені знадобився б хтось, хто міг би мене супроводжувати і стежити за моєю безпекою. Ти здаєшся ... - вона пройшлася по ньому оцінюючим поглядом, через що Даарен відчув себе некомфортно, - цілком придатним для цієї ролі. Я бачила у тебе меч. Ефіріал, чи не так?

- Ще чого! Я тобі не найманець, тож шукай краще когось іншого, - відповів Даарен, проте, здивувавшись, що вона так легко змогла розпізнати метал, що на вигляд майже нічим не відрізнявся від звичайної сталі, - Чому б тобі не приєднатися до когось із цих хлопців? - Даарен кивнув на пару каменешукачів, які весь цей час кидали на них непривітні погляди. - На відміну від мене, вони вже не раз бували на цьому континенті.

- Ці покидьки? Та вони швидше переріжуть мені горлянку вночі і просто заберуть усі гроші. Заради наживи вони підуть на все. Інакше їх просто не було б на цьому кораблі, — досить прямолінійно сказала Фанні, і Даарен на секунду злякався, що їх могли почути. Проте, її прямолінійність справила на нього враження. З цієї миті вона почала йому трохи подобатися.

Даарен раптом відчув, що з ним щось відбувається. Спершу він подумав, що це через хтиння корабля земля ніби йде з-під ніг, але ні. Йому захотілося присісти, і він всівся дупою прямо в калюжу, що утворилася внаслідок нескінченного потоку бризок.

- Гей, ти що мені дала?

- Ох, вибач, я забула сказати, що цей засіб ще недопрацьований, і він має побічний ефект. Але багатьом він навіть подобається, - Фанні знову засміялася цим своїм надто гучним регітом, від якого брязкотіло у вухах. Відсміявшись, вона сіла поруч з ним прямо на залиту солоною водою підлогу.

Даарен здивовано подивився на неї, після чого йому теж ні з того, ні з сього захотілося засміятися. Він намагався стримуватися, але сміх все одно вирвався назовні. Напевно, у цей момент зі сторони він виглядав як ідіот чи п'яниця. Важко сказати, який варіант більш принизливий.

- Що за... - пролунав черговий вибух сміху. Даарен навіть не міг зрозуміти, що саме його так розвеселило.

- Проте не нудить, чи не так? - підбадьорила його Фанні.

Він кивнув, прикриваючи рот руками.

Група каменешукачів стала активно обговорювати їхню дивну парочку, через що Даарену хотілося сміятися ще більше. Але тут нарешті повалив дощ, справжня злива, і напад пройшов. Пасажири розійшлися по каютам, нагорі залишилася тільки команда та вони удвох.

- Ти ще маєш час подумати над моєю пропозицією. Може, по мені не скажеш, але в мене багато грошей, - знову заговорила Фанні.

- Тут нема про що думати. Я не займатимуся цим. У мене є справи важливіші.

- Ну, ти все ж таки подумай, подумай.

Даарен зітхнув і кивнув, аби вона на якийсь час залишила його в спокої.

- А які ще настоянки в тебе є? - спитав він через деякий час зі свіжо-народженною надією на те, що залишок плавання може виявитися не таким вже й нестерпним.

Так і було. Настоянки Фанні з їх неоднозначним ефектом зблизили їх. Нудні, одноманітні дні на кораблі стали не такими вже нудними. У поведінці і манері спілкування Фанні було щось таке, що змушувало Даарена сприймати її скоріше як чоловіка, ніж жінку. Вона не соромилася у виразах, підтримувала грубий, подекуди похабний, гумор і при цьому була зовсім не уразлива. Тепер Даарен міг упевнено сказати самому собі — ця великорота жінка йому безперечно подобалася. По-своєму.

Кілька разів вони замикалися у її каюті. Зі сторони могло здатися, що вони там намагаються розбавити нудьгу усім відомим способом, проте Фанні лише пригощала його настоянкою, до складу якої входила белена. При цьому в блюдці вона залишала тліти особливу суміш трав, в результаті чого в каюті стояв приємний дурман.

Вони говорили про все і ні про що. Багато сміялися. Багато мовчали. Даарен і сам не помітив, як почав багато розповідати про себе та свої стосунки з Х'ярдом.

- У мого вчителя теж був улюбленець, - казала Фанні у відповідь на його одкровення, - Вискочка з прищавою пикою. Мені було дванадцять, коли я створила свою першу отруту.

- І ти його отруїла? - спробував вгадати Даарен, - Я б не здивувався.

- Варто було, але ні. Я вирішила, що боротьба має бути чесною. От тільки він все одно потім помер. Від власної отрути. Така ось іронія.

- І після цього ти стала улюбленцем?

- О так. Нарешті вчитель звернув на мене увагу, - Фанні мрійливо посміхалася, згадуючи.

- Чому для тебе це було так важливо?

- А чому для тебе таке важливе схвалення Х'ярда? - задала вона зустрічне питання.

Даарен забурчав, перевертаючись на бік.

- Не так уже й важливо, - сказав він, раптом усвідомивши, що все, сказане їм до цього, говорить про протилежне. Тоді він просто сьорбнув настоянки, аби далі не розвивати тему. Потім пляшка перекочувала до Фанні.

- Мою сім'ю вбили, коли я була дитиною, - сказала вона, хоча усмішка її при цьому нікуди не поділася. - У той момент я була на іншому березі річки, збирала звіробій, і тому вижила. А повертаючись, побачила, як моя хата горить. Навіть не сам будинок. Скоріше червоно-жовта пляма, що пританцьовувала, відбиваючись на воді. З будинку, прямо з вогню, вийшов чоловік, а на ньому навіть одяг не обгорів. Тоді він скочив на коня і попрямував до мосту. Мені нічого не залишалося, крім як зістрибнути у воду і сховатись під ним, поки він мене не побачив. Досі у вухах стоїть брязкіт його збруї і тупіт копит, що пронісся прямо наді мною.

- Хто це був? - спитав Даарен, заінтригований її історією.

- Не знаю, - відповіла Фанні, - Хтось, кому не страшний вогонь. Може, чаклун. Може… інакший. Принаймні моя сім'я нікому не завдала зла.

Даарен подумав про те, що крім чаклунів та інакших у світі існували ще люди, здатні контролювати вогонь. Феантрійці. Але краще було залишити цю думку при собі.

- Потім мене знайшов учитель, - продовжувала Фанні, - Він дав мені все. Дах над головою, їжу, освіту. Допоміг мені зрозуміти, хто я є. Розкрити свій потенціал. Тому я намагалася бути корисною йому.

- Хм, - Даарен поклав руку під голову, лежачи на подушці. Місця в каюті було замало навіть для одного, тому схрещені ноги Фанні знаходилися якраз біля його голови. - І ти ніколи не намагалася знайти того, хто вбив твою родину? Помститися.

Фанні пожала плечима.

- Якби не ця подія, я б ніколи не познайомилася з учителем. Тож нехай минуле залишається у минулому.

- Може і так. Але я б все ж таки… спробував відшукати вбивцю.

Даарен позіхнув і перекинувся на інший бік, відчуваючи, як засинає. Не розплющуючи очей, він відчув, як Фанні лягла вздовж нього. Навіть крізь одяг вона випромінювала тепло.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.