Глава 14. Смарагдова Вежа (Х'ярд)

До ранку в наметі стало сиро і холодно. Х'ярд прокинувся від стукоту дощу, краплі якого вдарялись по поверхні брезенту. Він відчував, що навіть його власний одяг був просякнутий вологою.

Близнюки все ще спали, знаходячись в обіймах одне одного, укутані в одну ковдру на двох, як завжди, нагадуючи єдиний організм. Убертонець досі залишався у тій самій позі, в якій заснув із вечора - відвернувшись обличчям до стінки. Мег і Фініан хропіли в унісон, ніби змагаючись - хто гучніше. У наметі бракувало лише Циско.

Х'ярд обережно виповз назовні і одразу побачив того біля вогнища. Старий щось готував.

- Доброго ранку, командувачу. Погляньте-но, що мені вдалося зістряпати з того, чим з нами солдатики поділилися.

Циско завжди перебував у бадьорому настрої. Навіть зараз він виглядав задоволеним життям, хоча на голову падав дрібний дощ. Х'ярд посміхнувся йому і сів поруч, щулячись від холоду.

- Рагу? От тобі й на! Що б ми без тебе робили? - зрадів він, зазирнувши в казанок.

- Хай воно якось нам, старим засранцям, а молодь повинна добре харчуватись. Наші дітлахи, вон, щось зовсім схудли. Певно, кістки вже об ремені труться.

Циско передав Х'ярду тарілку, з якої йшла ароматна пара.

- Я все ще сумніваюся, що взяти їх з собою було гарною ідеєю, - поділився Х'ярд, підковирнувши привабливий шмат м'яса дерев'яною ложкою, - Адже ми повинні захищати молоде покоління. За ними майбутнє. А в результаті виходить, що вони захищають мене.

- Ви не зможете захистити усіх, навіть якщо триматимете їх подалі від битв. Нехай краще набираються досвіду, поки ви поруч і можете прикрити їхні спини.

Х'ярд похитав головою, погоджуючись.

- Мабуть, ти маєш рацію. Мені спокійніше, коли вони десь під боком, і я можу за ними пригледіти. В тебе ж четверо, чи не так? - пригадав він.

- Та ще й онук нещодавно народився. Тож мені є заради кого битися і помирати. Хоча, я й гадки не мав, що мене знову затягне у вир безглуздих війн. Вони лише більше сіють безлад і породжують взаємну ненависть. Сподівався, це назавжди в минулому, та ні. Наче в світі і без того мало лиха. Наче вже не лишилось інших загроз.

Х'ярд знову похитав головою, понуро гледячи в тарілку з рагу, яке стрімко холонуло.

Намет захитався, і з нього показався Шеддок з розпатланим волоссям і закислими очима.

- Командувачу, - сонно звернувся він, - Коли ми виступаємо?

***

Ішли загоном з двох десятків чоловік. Частина допомагала коням тягти величезний віз, завантажений ящиками з корабля. Х'ярд, як і раніше, не здогадувався, що всередині. Найімовірніше, просто свіже спорядження для тих, хто зараз стояв на захисті вежі.

Місцевість поступово з рівнинної перетворювалась на горбисту. Дорогою часто траплялися напів-покинуті села. Хто міг - тікали від війни. Та чи далеко ти втечеш, коли острів з усіх боків оточений океаном? Якщо мались гроші - люди сідали на кораблі, навіть не питаючи, куди ті прямують. Решта (здебільшого старі і хворі) лишались у своїх оселях. Якщо їх не вб'є алакійське військо, то, рано чи пізно, пограбує прифійське. І, ймовірніше за все, теж вб'є. У вирі подій ніхто не стане розбиратись, що яка із сторін вчинила, і уж точно ніхто не стане боротися за справедливість.

- Ще далеко? - починала скиглити Уме.

- Десь пів дня. Коли дістанемося, буде ще світло, - відповів Циско, тримаючи під пахвою мапу Флагосу.

- Подія сталася в лісі за тим озером? - напівпошепки запитала Мег, коли з-за зеленої смуги дерев визирнув маленький клаптик сріблястої води. Проте, щоб дістатися до нього треба було б зробити велике напівколо, оминаючи нерівну кам'янисту впадину, дно якої поросло колючими хащами тернини і ялівця.

- Так. Ті території спірні, хоча нещодавно нашій армії вдалося повернути над ними частковий контроль, - пояснив Х'ярд, намагаючись не збовтнути те, чого могли не знати звичайні солдати, адже ті й досі не здогадувалися, що серед них є феатнрійці.

Смарагдова Вежа з'явилась на обрії, коли сонце вже висіло високо над хмарами. Вона нагадувала вінець, опущений на голову спочиваючого кам'яного велетня. Голова - то пагорб, західний схил якого був вкритий лісом. Переважно - соснами. Погода налагодилася, і навіть з такої відстані було добре видно жовто-зелений прапор, що майорів на висоті пташиного польоту.

Вони дійшли до застави, біля якої вартували декілька прифійских солдат. Командир застави поцікавився про вантаж. Візник розгорнув перед ним документ із королівською печаттю, і цього аргументу виявилося достатньо, щоб навіть на влаштовувати огляд. Їх пропустили.

Далі почався підйом у гору. Віз тріщав і здригався, чіпляючи коріння та камені. Коні місили копитами бруд, слизький після рясного дощу.

- Гей-ей, обережніше! Якщо з вантажем щось трапиться, нам усім не зносити голови, – вигукнув командир, коли одне з коліс небезпечно гуцнуло, ризикуючи злетіти з кріплення.

"Отже, це не просто спорядження" - дійшов висновку Х'ярд.

- Командире, це щось вибухонебезпечне? - обережно, ніби з пустої цікавості, запитав він.

- Та хто його знає. Сказали доставити в цілості, от я й виконую наказ.

Х'ярд так і думав. Супроводжуючі так само не мали здогадки, що всередині.

З наближенням до вежі підніматися вгору ставало дедалі важче. На більш затінених ділянках дороги калюжі не встигали висихати і перетворювались на справжні болота. В одній з таких пасток коні остаточно застопорились, бо під брудною водою неможливо було на око визначити глибину ями, в яку тепер вскочило колесо. Візник заохочував тварин ударами хлиста, та це не допомагало. Колесо сиділо дуже глибоко. Декілька солдатів що сили штовхали віз вперед, та схил був занадто крутий, а вантаж занадто важкий.

- Не вистачало ще тут до ночі застрягти, - сердився командир, ходячи довкола, наче це могло якось пришвидшити процес.

Х'ярд спостерігав зі сторони, не маючи жодного бажання приймати в цьому участь. Годину тому в нього знову почала боліти голова, і він сховався у тінь, аби не мружитись від сонця.

- Так діло не піде. Давайте знімайте ящики. Треба полегшити віз, - розпорядився командир, і солдати мали намір виконати наказ, проте, несподівано для всіх, вперед вийшов мовчазний Альстер. Протиснувшись між щуплих на його фоні солдатиків, він схопився за дно воза обома руками і, за допомогою сили ніг, підняв його і виштовхав з ями. Величезна конструкція із заліза і дерева дзвінко бухнулась на землю, та ледь не покатилась назад, але Альстер притримав її могутнім плечем, поки коні не підлаштувались.

Армійці здивовано раззявили рти. Навіть Х'ярд та його команда були вражені його ведмежою силою. Безумовно, феантрійці за фізичними здібностями на порядок перевершували будь-кого з простих людей. Але самотужки підняти віз, який важив не менше двух тон...

- Та ти, друже, монстр якийсь, - начеб-то похвалил Альстера візник, проте вираз його обличчя і інтонація голоса видавали недовіру і страх.

- Гаразд, чого застигли? Йдемо далі! - наказав командир. Він теж дивився на убертонця з деяким побоюванням.

- Схоже, цей здоровань ніколи не чув про роботу під прикриттям, - занепокоєно прошепотів Циско.

- Зупиніть мене, якщо колись мені захочесться поз'ясовувати з ним стосунки, - додав Фініан, обличчя якого перекосило.

Х'ярд не сказа нічого. Що тут скажешь? Він від самого початку не знав, що коїться в голові у цього мовчазного велетня.

Нарешті їм вдалося подолати підйом, і попереду з'явилися ворота Смарагдової Вежі. Незважаючи на назву, це був цілий комплекс невеликих будівель різного призначення, збудованих навколо тієї самої вежі, яка насправді виявилася не такою високою, як уявлялось. Північна сторона цеглини була густо вкрита сіро-зеленою пліснявою, надаючи будівлі дійсно смарагдового відтінку.

Коли відчинилися ворота, їм на зустріч вийшов капітан, що очолював оборону вежі. Х'ярд згадав його ім'я, вказане у звіті. Капітан Фалькот був вихідцем зі Штіру, судячи з горбатої форми носа. Саме він склав і надіслав листа, описавши випадок з відрубаними головами. Х'ярд планував розпочати розслідування з діалогу з ним.

- Ну що, сподіваюся, вантаж цілий? - спитав Фалькот, взявшись насамперед перераховувати кількість ящиків. - Гей ви! Досить байдикувати, допоможіть розвантажити! - наказав він групі солдат, що маялися біля воріт.

Х'ярд вирішив дочекатися слушного моменту, щоб почати розмову. Однак, що їм потрібно робити прямо зараз, у цю хвилину?

- Ви поповнення? - запитав офіцер, що мав позначку лейтенанта на шевроні. В нього була непримітна зовнішність, проте проникливі, жваві очі, - Можете звертатися до мене лейтенант Малк. Йдіть за мною. Я покажу ваші нові, хм... апартаменти.

Феантрійці разом з іншими пішли за Малком, поки Фалькот займався оглядом вантажа. Краєм ока лейтенант глянув на Мег і Уме. Очевидно, він не очікував побачити серед поповнення жінок, втім, нічого не сказав.

- До вашого відому, після останньої навали на території вежі залишилося трохи менше сотні боєздатних солдат, тож добре, що ви тут. Допомога нам не завадить. Розвідкорпус повідомляє про можливу нову спробу атаки за участю модернізованих бойових знарядь. Якщо захисники вежі падуть, противник прорветься вглиб острову, і ми втратимо перевагу, яка зараз тримається лише за рахунок місцевого ландшафту. Тоді армія короля не зможе довго утримувати позиції в низині, враховуючи чисельну перевагу з боку імперців та наявність в них нових технологій, за якими наші інженери, на жаль, не поспівають.

- Які шанси, що ми вистоїмо під час наступного наступу? - запитав хтось із новоприбулих.

Очі лейтенанта змістилися в сторону мовця, але прямим поглядом він його не удостоїв.

- Цього ніхто не знає, – чесно відповів він, - Та і який сенс задаватись подібними питаннями? Навіть якщо шанси сміхотворно малі, хіба хтось дозволить нам відступити? Ні, хлопче. Раджу вважати Вежу місцем свого можливого поховання. Особисто я так і роблю.

Х'ярд зрозумів, що цей чолов'яга йому навіть подобається. Він нагадав йому його з Даареном батька зі звичкою завжди казати правду, навіть у момент, коли було б краще збрехати, або хоча б сказати напів-правду.

- Будь-ласка. Як бачите, кількість вільних ліжок дозволяє обрати найліпші місця. Ще зовсім недавно багатьом доводилось ночувати на підлозі. Чи дійсно гарна ця тенденція - вирішуйте самі. Вечеря за годину. Не запізнюйтесь.

Казарма являла собою двоповерхове приміщення з десятком окремих залів. Місце швидше нагадувало в'язницю, проте солдати, звиклі до подібних умов, з кам'яними обличчями, розійшлися обирати ліжка. Феантрійці ж розташувались в дальньому кутку зали, так, щоб між ними та рештою залишався невеликий простір.

- У наметі і те було приємніше, - поскаржився Фініан, перехопивши місце під вікном, яке вже запримітила собі Мег. Воїтелька мовчки подивилась на нього, як на ідіота.

Уме плюхнулась на сусіднє ліжко, але одразу ж підскочила, помітивши на простирадлах криваві плями.

- Фу! Що за гидота! - скривилась вона.

- Очевидно, тут хтось нещодавно помер, - спокійно зазначив Циско.

- Уме, займи цю. Вона здається чистою, - потурбувався про сестру Шедок.

Коли всі навколо трохи розслабилися, і по залі пішов гомін балакаючих між собою солдатів, Х'ярд підійшов до Альстера. Той, як і минулого разу, забився в самий кут і, влегшись на завузьке для нього ліжко, відвернувся обличчям до стіни. Х'ярд присів на сусіднє, матрац якого так само мав різнобарвні плями - переважно від крові і сечі. Він кашлянув, пригортаючи увагу убертонця.

- Послухай, нам треба дещо обговорити, - почав він, і здоровань повільно, точно ведмідь, перевернувся і сів. Їхні погляди нарешті зустрілись, - Я розумію, що ти не звик працювати в команді. Мій молодший брат такий самий – спочатку робить, потім думає про наслідки. І добре якщо думає. Але зараз тобі доведеться міняти свої звички і вчитися враховувати інтереси команди, так само, як цінувати наші зусилля. А інакше нас розкриють, і виконання місії опиниться під загрозою. Ти це розумієш?

- Ви про те, що я витяг віз? - трохи тупувато уточнив Альстер. - Я просто хотів допомогти.

- Це добре. Я не сумніваюся в щирості твоїх вчинків, але перш ніж робити щось подібне, було б непогано аби ти радився з командою і насамперед зі мною. Я не стану відчитувати тебе, як це прийнято в армійців, та сподіваюся, що звичайної розмови на рівних буде достатньо. Згоден?

- Згоден, - прогнусавив Альстер, тримаючи руки на колінах, наче його щойно дійсно відчитали, - Я зрозумів. Радитись з командою і насамперед з вами.

- От і добре, - посміхнувся Х'ярд, - Тоді відпочивай.

Він підвівся і попрямував до виходу із зали, щоб відшукати Фалькота. Шлях йому перегородила Мег - висока й плечиста, мов стіна.

- Ви до нього занадто м'які, командувачу, - промовила вона, тримаючи руки схрещеними під грудьми.

- Вважаєш, я втрачаю хватку? - жартівливо поцікавився Х'ярд. Він почувався дещо ніяково під її важким поглядом, - Я не вмію бути суворим, як попередній головнокомандувач. Що тут поробиш? Мені ніколи не вистачало його сталевого стрижня.

- І все ж, свого часу орден обрав вас йому на заміну, - відповіла воїтелька, - Ми всі були готові піти за вами.

Х'ярд не до кінця розумів, що саме вона хотіла цим сказати, але був певною мірою зворушений. І з якого часу він став таким сентиментальним? Може, відколи зрозумів, що стане батьком? Чи він завжди таким був?

- Поговоримо пізніше. Зараз мені треба знайти капітана Фалькота, тож побачимося вже за вечерею. Не нудьгуйте тут без мене. Шедок, ти підеш зі мною.

Фалькот якраз прямував до вежі, одночасно обговорюючи з Малком щось, певно, надважливе. Коли Х'ярд разом з Шедоком встали біля входу до імпровізованого командного пункту, офіцери припинили бесіду і зупинились.

- Новенькі? Вам до вежі не можна, - суворо повідомив лейтенант.

- Моє ім'я Х'ярд. Я тут за наказом короля.

Судячи з виразу обличчя Малка, йому ще був потрібен час, щоб усвідомити сказане. Фалькот же зрозумів все одразу.

- Ах, так-так. Гості з... Бламаншу. Давайте пройдемо в мій кабінет і поговоримо подалі від сторонніх вух. Лейтенанте Малк, ви можете приєднатись.

Опинившись в кабінеті, Х'ярд помітив, що він чимось нагадував його власний. Теж вежа, а значить - округлі стіни. Однак, судячи з наявності ліжка, капітан тут перебував цілодобово.

- Головнокомандувач ордену феантрійців Бламаншу. Х'ярд Клайден, якщо не помиляюсь, - почав Фалькот, всівшись за свій стіл, на якому панував безлад з різноманітних паперів, мап та інших предметів канцелярії, - Чому в вашому імені немає приставки "фор"? Хіба Клайдени не дворянський рід?

- Я не рідний син свого батька, капітане, - терпляче відповів Х'ярд, водночас відмітивши, що нетактовність цього чоловіка дуже схожа на манеру спілкування Дагвіста.

Малк поки що зберігав мовчання, стоячи біля свого капітана. Його чіпкі очі уважно вивчали двох феантрійців.

- Он воно як. Тепер зрозуміло, - без особливої зацікавленості сказав Фалькот, - В мене питання. Чому ж заради такої незначної місії до нас відправили людину такого високого рангу? Самого головнокомандувача ордена. Як вас там називають? Феантрійці?

Стало очевидно, що цей пихатий офіцерик відносився до категорії людей, які недолюблювали представників ордену. Нажаль, таких ставало дедалі більше. Залишалося сподіватися, що його упередження не вплинуть на їхню кооперацію, адже, у разі провалу, звітувати перед намісником їм доведеться обом.

Х'ярд не став говорити, що, радше за все, його просто хотіли відсторонити якомога далі, аби Дагвіст мав змогу запустити свої руки у внутрішню політику і устрій ордену.

- Загальний задум намісника короля мені не відомий. Проте, як підданий корони, я служу його величності і готовий до виконання будь-яких наказів, – натомість збрехав він.

- Похвально, - Фалькот глузливо посміхнувся, - А хто цей парубок поруч з вами?

- Його звуть Шедок, і він моя права рука.

Шедок стояв, як стояв з моменту початку розмови. Нерухомо і похмуро.

- Такий молодий і вже права рука? Цікавим чином у вас формується ієрархія.

Х'ярд пропустив це в'їдливе зауваження повз вуха. Шедоку тим паче було байдуже.

- Капітане, якщо не заперечуєте, я б хотів перейти до обговорення події, яка сталась біля озера. Власне це те, навіщо ми тут. Щоб розслідувати цю справу, нам необхідні всі відомості, якими ви володієте по даному питанню. Також, якщо у вас є певні припущення що до того, що насправді могло відбутися, я би також їх вислухав.

Х'ярд занадто втомився за останні декілька діб, щоб продовжувати виказувати лояльність до усіх цих бовдурів в мундирах.

Фалькот, певно, відчувши це, кашлянув і продовжив вже з менш зневажливою інтонацією.

- Що ж, якщо ви справді зможете розібратися в цьому безумстві, нам це дуже допоможе. Як вам вже, мабуть, відомо, було перебито цілий загін з двадцяти чоловік. Нікому не пощастило вижити. Спосіб вбивства один на всіх – обезголовлення, - Фалькот зробив паузу, ніби прагнучи додати драматичності. Потім продовжив, - Жодних слідів на місці бійні виявлено не було, як і жодного вбитого тіла противника, тож ми гадки не маємо, хто міг це зробити. Більшість вважають, що це справа рук імперських феантрійців, але є й ті, хто допускає, що це могли бути інакші.

- А як вважаєте ви? – запитав Х'ярд.

- Я думаю, що теорія з інакшими – цілковита маячня. Який їм сенс втручатись в розбірки людей? - Фалькот покачав головою, - А як на ваш розсуд? Чи могли це зробити ваші колеги з Імперії?

- Не впевнений. Щоб убити людину, зовсім не потрібні такі радикальні міри. Обезголовлення це спосіб умертвіння деяких ворожих для людства істот, включаючи інакших. Це стосується лише тих створінь, що не можуть бути вбиті жодним іншим чином. Однак, я припустив би, що це могли бути послідовники якого-небудь культу.

- Культу? Про це я не думав, - Фалькот помасажував крила свого масивного носа, - Загалом ми вас ні в чому не обмежуємо. Робіть все, що потрібно, для розслідування цього випадку, а ми, по можливості, допомагатимемо, чим зможемо. І так, будь-ласка, постарайтеся привертати до себе якнайменше уваги.

- Звісно. Для початку я хотів би поспілкуватися з тим чи тими, хто знайшов тіла, - сказав Х'ярд.

- Це були люди сержанта Кольта. Я відправив кілька людей на розвідку, коли загін не повернувся, - відповів Малк, нарешті взявши участь у розмові, - Ви можете поговорити з ним за вечерею, якщо бажаєте. Якщо він, звісно, на неї прийде. Після побаченого у бідолахи почалися проблеми зі шлунком і з алкоголем.

- Добре, так і зроблю. Чи можу я поставити ще одне запитання?

- Звичайно, - відповів Фалькот.

- Яке завдання виконував загін із двадцяти чоловік? Для повноцінної атаки цього замало, а для розвідки навпаки забагато, наскільки мені дозволяє судити мій бойовий досвід.

Капітан і лейтенант мимохіть перезирнулися, потім старший за званням зітхнув і відкинувся на спинку крісла.

- Що ж, оскільки я вже пообіцяв, що в усьому сприятиму... Це було диверсійне завдання. По причині того, що ворог випереджає нас технологічно, ми вирішили спробувати застосувати проти них свою зброю. Смертельний газ.

"Як боягузливо", - подумав Х'ярд.

- Ми дізналися, що біля протилежного берега озера стоїть невеличкий табір супротивника. Певно, вони чекали на підкріплення для нової навали. З нашого боку це мав бути експеримент. Раніше ми цей газ не застосовували у військових цілях. У випадку, якщо експеримент не вдасться, загін мав знищити ту купку алакійців, аби не залишити свідків. Двадцяти людей мало бути достатньо. Та, очевидно, щось пішло не так.

- Чи можливий витік інформації? - спитав Х'ярд, - Алакійців могли попередити?

- Сумніваюся, хоча і повністю відкидати цю ймовірність не стану.

- Я вас зрозумів. Дякую за надану інформацію, тепер нам є із чим працювати. Сьогодні переговорю із сержантом, а завтра моя команда вирушить на місце бійні. Можливо, нам вдасться знайти щось, чого не помітили розвідники.

- Сподіваюся, вам пощастить, - сказав Фалькот, - Час вечері вже настав. Поспішіть.

Знайти солдатську ідальню виявилося не складним завданням. Навіть на іншому кінці подвір'я було добре чутно шум, що лунав від плоскої, як цеглина, одноповерхової будівлі. Неквапливо йдучи до неї, Х'ярд безперестанку прокручував в голові деталі розмови. Багато моментів здавалися йому нелогічними.

- Шедок, а які в тебе думки з цього приводу?

Хлопець йшов слідом безшумно, мов тінь, і Х'ярд ненадовго навіть забув про його присутність, поки йому не спало на думку, що було б непогано з кимось порадитись.

- Якщо вже ви запитали, - заговорив Шедок, порівнявшись з командувачем, - Особисто я так і не зрозумів, чи було виконане те диверсійне завдання з газом.

- Чи було виконано? - не зовсім зрозумів хід його думок Х'ярд.

- Допустимо, газ вдалося застосувати. Чи, навіть, просто дістатись до позиції противника. Тоді можна припустити, що розвідка надала невірні дані з приводу кількості солдат, і група алакійців змогла дати відсіч, наздогнавши прифійців на зворотному шляху. Але, судячи з опису капітана, не схоже, що відбулося саме це.

Х'ярд зупинився і повернувся обличчям до Шедока.

- Так, ми не знаємо, в який момент відбувся напад. Якщо він стався ще на підході до алакійского табору, то до конфлікту дійсно може бути залучена третя сторона. Але, це лише теорія. В будь-якому випадку, залишається питання витоку інформації.

- Не обов'язково, - зауважив Шедок, - Адже ми не знаємо, які розвідувальні здібності має ця гіпотетична третя сторона. Можливо, за Вежею спостерігають інші сили.

- Сили, які не являються жодною зі сторін воєнного конфлікту? Ти це хочеш сказати?

Шедок знизав плечима.

- Це лише моє припущення, адже ви запитали мою думку.

- Добре, хлопче. Добре. Я хочу, щоб ти продовжив опрацьовувати ці думки в себе в голові. Твій молодий розум може стати тут у нагоді, - похвалив його Х'ярд.

Варто було їм ступити на поріг їдальні, одразу стало зрозуміло про причину галасу. В центрі зали відбувалась якась сутичка - в цілому, стандартне явище для армійського середовища. Але Х'ярд, чомусь, мав погане передчуття. Вони з Шедоком обережно просунулися вперед крізь натовп спостерігачів, і саме в цей момент пролунав гуркіт перекинутого столу і дзвін битого посуду. Нарешті в епіцентрі переполоху Х'ярд побачив Уме, яка за допомогою ніг намагалася придушити когось із рядових солдатів. Мег намагалася відтягнути дівчину зі спини, а Фініан силився розтиснути руками її ноги, перш ніж хлопець би задихнувся. Проте, всі їхні спроби були безсилі. Обличчя солдата з кожною секундою ставало все синішим, а очі от-от збиралися вискочити зі свого вмістилища.

- Нарешті ви тут! - з відчаєм у голосі підскочив до Х'ярда Циско.

Шедок тим часом поспішив уперед, розштовхуючи всіх, хто стояв у нього на шляху. Мег і Фініан, побачивши його, миттю відскочили, хто куди, аби не потрапити під роздачу. За мить він схопив сестру за довгу чорну косу і, намотавши її на кулак, наче канат, потягнув на себе. Дівчина заволала від болю, але, завдяки цьому, її ноги миттю розімкнулися.

- Уме... - промовив Шедок тихо, але загрозливо. Він взагалі ніколи не підвищував голос, але в його випадку в цьому навіть не було потреби. Хлопчина відносився до того типу людей, чий тихий тембр наводив більше жаху, ніж крики.

Помітивши брата, бешкетниця одразу припинила брикатися і тепер злякано дивилася на нього знизу вверх.

- Що це ти тут влаштувала? - запитав Шедок. В цей момент об його погляд можна було б порізатися.

- Брате, я… він… Я не ви-инна! - вона раптом розплакалася, як мале дитя, так нічого й не пояснивши.

Солдат, який дивом уникнув смерті, все ще гойдався по підлозі, кашляючи в спробах відновити дихання. Дехто з його побратимів скупчилися, аби допомогти йому прийти до тями. Усі вони з явною ворожістю кидали погляди на Уме та інших феантрійців.

- Думаю, вам із сестрою варто покинути їдальню. Ідіть краще спати, — попросив Х'ярд.

Він був вкрай розчарований, але насамперед у самому собі. Не варто було йому розділяти близнюків, враховуючи загальну обстановку на території Вежі. Для Уме тут занадто багато чоловіків. Це було його помилкою.

Шедок кивнув і, знову потягнувши за косу, змусив сестру підвестися. Дівчина ойкнула, попутно вдарившись колінами об підлогу. Відновивши рівновагу, вона попленталася за братом, наче пес, якого посадили на ланцюг у якості покарання.

- А з нею точно все буде гаразд? - занепокоївся Циско.

- Не хвилюйся. Він може лише налякати, та ніколи не завдасть їй справжньої шкоди. Напевно, - якось не дуже впевнено відповів Х'ярд, проводжаючи близнюків поглядом, - Краще розкажи, що тут сталося, поки нас не було?

- Важко сказати. Здається, цей хлопчина намагався зробити їй комплімент. Звідки ж йому було знати, що наша дівчинка… особлива? Мабуть, Уме сприйняла його залицяння як щось інше. Хто ж зрозуміє, що відбувається в голові цієї бестії?

- Все як завжди, - підсумував Х'ярд.

- Все як завжди, - погодився з ним Циско.

Тим часом Мег і Фініан повернули стіл у нормальне положення та всілися за нього з похмурими обличчями. Їхня їжа розплескалася по підлозі.

Один лише Альстер ніби нічого довкола себе не помічав. Він сидів за окремим столом, завдяки чому його порція вціліла, і, як ні в чому не бувало, спокійнісінько посербував суп.

"Авжеж, над командним духом йому ще працювати і працювати", - подумав Х'ярд, пройшовши повз нього і зупинившись біля невеликої компанії солдатів, зайнятих вечерею.

- Панове, хто тут із присутніх сержант Кольт?

Хлопці покрутили головами в пошуках названої персони, і один вказав у протилежний кінець зали.

- Он там. Сидить один і напивається, як завжди. Бачиш?

- Бачу. Вельми вдячний.

Х'ярд попрямував до самотнього п'яниці.

- Дозволите? - спитав він, перш ніж сісти навпроти.

Сержант, чиє обличчя було рясно усіяне веснянками, здавався зовсім ще молодим. Він мало нагадував офіцера, а погляд у нього був якийсь полохливий, наче він будь-якої миті очікував нападу з боку невідомо чого. Можливо, вживаючи алкоголь, він намагався заглушите страх.

Чоловік невпевнено кивнув, дивлячись на нашивку на рукаві Х'ярда. Нашивку простого рядового.

- Скажу прямо. Я тут під прикриттям. Насправді я ніякий не рядовий, і навіть не входжу до складу регулярної армії, – одразу повідомив йому Х'ярд. Чарка застигла в руці сержанта на півдорозі. Тепер він виглядав зовсім розгубленим. - Я тут за королівським наказом. Капітан Фалькот в курсі всього, тож можете розслабитися. Пийте, пийте, я почекаю.

Кольт наблизив чарку до губ, але в останній момент передумав і поставив її на стіл.

- Вибачте. Я не маю пити. Але останнім часом на службі дуже тяжко. І ще ці дивні вбивства. Просто звірячі. Я зовсім нещодавно отримав звання сержанта, але я цього не хотів. Це все мій батько. Він написав листа капітану з проханням мене підвищити. Ну, ви розумієте. Мій бітько... має зв'язки в суспільстві. Він мене змусив піти в армію, бо так належить. Старший син в політиці, молодший - в армії. Але ж я просто хотів працювати в театрі. Ну... актором. Я навіть сам написав декілька п'єс, - навіщось виправдовувався він. Хлопця явно понесло під впливом вжитого алкоголю.

Х'ярд похитав головою, виказуючи розуміння.

- Мені шкода, що тобі, друже, доводиться через це проходити. Але зараз мені вкрай потрібна твоя допомога. Я розслідую те саме дивне вбивство, про яке ти загадав. Малк каже, ти їх бачив. Тіла.

Кольт нервово ковтнув і перевів погляд в нижній лівий кут. Згадував.

- Бачив, - напружено підтвердив він.

- Крім того, що вони були обезголовлені, в них було ще щось незвичайне?

- Щось незвичайне? Куди вже незвичайніше? - дещо істерично всміхнувся він, але потім заспокоївся і продовжив, - Пам'ятаю, ніхто з них не тримав у руках зброю. Я подумав, що це дивно. Якщо на них напали, вони мали оборонятися. Але всі мечі лишилися в ножнах. Взагалі я не побачив жодних ознак супротиву.

- Угу. Ще що-небудь?

- Більше нічого. Ні.

- Скажи, а ти знаєш, в чому полягало завдання того загону?

- Ні. Лейтенант Малк сказав лише, що загін затримується. Треба дізнатися про причину і повернутися, ні з ким не вступаючи в бій.

- Ясно. А поряд з вбитими не було ніяких ящиків?

- Ящиків? - не зрозумів сержант.

- Ну, чи коробок. Чогось у чому можна було б переносити крихкий матеріал, – уточнив Х'ярд.

- Не впевнений. Не пам'ятаю, - Кольт похитав головою. Погляд у нього був затуманеним.

- Будь-ласка, зберися. Це дуже важливо, - наполягав Х'ярд.

Сержант напружив мізки, і на його лобі з'явилася глибока складка.

- Ні. Коробок, чи чогось подібного, точно не було. Але там, на місці вбивства, стояв дивний запах. Не тільки через розкладання трупів. Пам'ятаю, що мені наче запаморочилось від нього. Не знаю, чи це має відношення до справи.

- Може й має. А ти можеш описати той запах? На що він був схожий?

- Якщо подумати, він нагадував фарбу.

- Фарбу?

- Так. В театрі ми часто малювали, створюючи декорації. Інколи доводилось робити фарбу самостійно, розбавляти додатковими рідинами, щоб вистачало для великих поверхонь, і щоб фарба не тріскалась. Доречі, ви знакли, що в її склад додають миш'як?

- Ні, не знав, - чесно зізнався Х'ярд, - Хочеш сказати, запах нагадував миш'як?

- Дуже віддалено. Так.

- Добре. Може, тобі хотілося б щось додати? Якісь думки?

- Думки? Ні. Жодних. Та я і не хочу особливо про це думати. Перед очима все ще стоїть вигляд відрублених голів моїх побратимів, – пожалівся Кольт і, нарешті, прикінчив вміст чарки одним ковтком, – Сподіваюся, той, хто це зробив, заплатить сповна.

- Ми це так просто не залишимо, можеш в цьому не сумніватися - підбадьорив сержанта Х'ярд. Встаючи з-за столу, на знак вдячності і підтримки, він злегка плеснув того по плечу.

"Бідолаха", - подумав він, - "Цей надто вразливий хлопчина точно не створений для битв. Краще йому б і далі займатися театром”.

Зрештою феантрійці повернулися до казарми. Близнюки були тут. Уме вже мирно спала на своєму ліжку, з головою накрившись ковдрою. Лишень її чорні коси виглядали з-під краю. Шедок сидів біля сестри, ніби невтомний наглядач, і, склавши руки на грудях, задумливо вдивлявся в темне вікно. У сріблі місячного світла його обличчя здавалося білим, як у примари.

Проходячи повз, Х'ярд зустрівся з ним поглядом. Шедок мовчав, але в очах стояло питання, і Х'ярд похитав головою.

Ні. Нічого суттєво корисного з'ясувати не вдалося. Доведеться самім в усьому розбиратися вже на місці.

- Я взяв тобі хлібину. Через весь цей бардак ти так і не зміг повечеряти. Вибачай, це все, що лишилось, - тепер вже вголос сказав він.

- Я не голодний, - відповів Шедок і знову подивився у вікно.

Х'ярд зітхнув і присів на своє ліжко.

- Дивлюся, ти дуже захопився цим розслідуванням. Чим воно тебе так зачепило? - поцікавився він.

- Захопився? Не думаю, що більше, ніж зазвичай.

- Скажу чесно, я й сам заінтригований, - зізнався Х'ярд. Він з обережністю озирнувся, переконуючись, що солдати або вже сплять, або розмовляють між собою. Далі продовжив напів пошепки, - Після великого чищення, здійсненого інакшими, нам рідко доводилося стикатися з чимось серйознішим, ніж дрібні недобитки, на зразок перевертнів або горгулів. Те, що зараз відбувається на Флагосі, може виявитися передвістям чогось значно більшого.

- Може, це й на краще. Тоді в нас знову буде робота, - встряв у розмову Фініан, жуючи зірвану дорогою з їдальні соломинку.

- Воно то так, Масляні Щічки, - заговорив Циско, стягуючи чоботи, - Але, хорошого в цьому мало. Ми повинні думати насамперед про людей, і лише потім про те, чи є у нас робота. Подобається нам це чи ні, але епоха феантрійців добігає кінця. Ми маємо це прийняти і з гідністю піти у відставку.

Шедок різко перевів погляд на старого феантрійця. Він ніби хотів щось сказати, але змовчав.

- З гідністю? Щось не бачу в цьому нічого гідного, - скептично зауважив Фініан і перекинувся на бік.

- Давайте краще спати, патякали, поки вас не почули, - запропонувала Мег. Заперечень не послідувало.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Тішенська
05.06.2024 22:59
До частини "Глава 14. Смарагдова Вежа (Х'ярд)"
Сподобалось, як описуються армійські побут та звички, для мене так точно виглядає реалістично) Хоча, велика кількість персонажів трохи плутала, кілька разів поверталася в попередні абзаци, аби всіх запам'ятати) До речі, ще до цього відмічала, що мені подобається Шедок, та в цій главі упевнилась в цьому остаточно)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ілва Стрілецька
    06.06.2024 00:24
    До частини "Глава 14. Смарагдова Вежа (Х'ярд)"
    В цій главі додались кілька епізодичних героїв, але вам не дуже потрібно їх запамятовувати. Головні в цій главі це наша сімка феантріййці на чолі з Хярдом)) Так, Шедок другорядний персонаж, але дуже важливий. Він так само один з моїх улюбленців :) Дякую за коментар!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше