Глава 9. Необхідність адаптуватися (Х'ярд)

- Чорт! Та скільки ж їх! - нарікав Х'ярд, з вікна вежі спостерігаючи, як через ворота на територію храму в'їжджає чергова група феантрійців. Судячи з ознак відмінності, вони були вихідцями зі Штіра - найдальшого із семи королівств. І найскладнішого для ведення спільної політики. Коли Х'ярд побачив Міда Стального, обвішаного обмундируванням так, ніби він уже зараз був готовий вести новоспечене військо в бій, у нього мимоволі звело судомою щелепи.

Штирці прибули останніми. Втім, як завжди. Житлові корпуси храму вже були переповнені, і Х'ярду нічого не залишалося, окрім як запропонувати Міду розмістити своїх людей у міській казармі. Той, звісно, буде обурений, але не його вина, що ті затрималися. Усіх п'ятьох глав Х'ярд планував розташувати у споруді, де жив сам, щоб ніхто з них не відчув себе несправедливо ущемленим. Окрім Штіра, це були лідери представництв Ноінверну, Теризії, Мези та Саартара. Вперше за останні сто років всі шестеро (за винятком Убертона) зібралися разом. І заради чого? Заради якоїсь безглуздої війни за незримі цілі? Так, величі в цьому мало. Тепер усі вони, включаючи Х'ярда, мали танцювати під дудку Дагвоста, а також слухатися розпоряджень двох генералів, один з яких не сьогодні-завтра міг опинитися на смертному одрі.

Ніколи раніше Х'ярд не спостерігав такого безладдя на території храму Феантерс, збудованого предками півтисячоліття тому. Ніколи він і його люди не стикалися з військовим побутом. Вдень він намагався організувати своїх і чужих: призначав основних командирів і капітанів, повідомляв про зміни укладу, втихомирював чвари, а по-ночам читав. Перша з прочитаних книг називалася «Основи стратегії та тактики». Далі пішла література складніше, на кшталт "Тотального опору" або "Як ввести противника в оману". Останні дві йому люб'язно передав генерал Етьєр фор Гауз, надто зайнятий начиткою лекцій, щоби прийти особисто. Після таких безсонних ночей на ранок голова боліла так, що хотілося втопитися в найближчому водойомі. А з полудня до обіду Х'ярд приходив послухати, чого там такому вчить Гауз, намагаючись вдовбати в голови феантрійців нові методи ведення бою. Не дивлячись на похилий вік і перекошене обличчя, варто було відзначити, що генерал мав дуже ясний розум і добре поставлену дикцію, завдяки чому слухати його було навіть місцями цікаво. Однак, Х'ярд все ще бачив на обличчях більшості феантрійців явний скепсис і повне нерозуміння, чому вони взагалі повинні брати участь у всьому цьому.

Наразі ними всіма тимчасово керував ноінвернський глава, оскільки його представництво було другим за чисельністю. З усіх шістьох він був також найстаршим, але не таким старим, як Гауз. Х'ярд з полегшенням зітхнув, коли дізнався, що від нього поки що потрібно лише постачання всім необхідним і допомога в координації підрозділів.

Але настав час пливти на Флагос, де розгорталися бої. Завдань перед ним стояло декілька, і переважно вони були пов'язані з розвідкою. Х'ярд уже відібрав півдюжини феантрійців — тих, чиї таланти найкраще підходили для розвідувальної місії. Перед відплиттям він намагався встигнути сформулювати замовлення на спорядження та провізію. З одягом простіше: кожен феантрієць одягав себе самостійно з міркувань особистого комфорту, а ось мечі всі кувалися при ордені, оскільки запаси ефіріалу в королівстві строго контролювалися.

Закінчивши з оглядом нової партії допоміжної зброї, на зразок ножів, списів, сокир і луків, Х'ярд прямував до себе в вежу, щоб ще раз перевіряти цифри на паперах, з ранку принесених скарбником. У тіні арки, поряд із бузком, що тягнувся вгору вздовж стіни, стояла Мадлен, схрестивши на грудях руки. Вона, за звичкою, намагалася показувати лише ліву частину свого обличчя, щоб привертати менше уваги до шраму на правій.

- Ніколи не бачила тебе таким виснаженим, - сказала жінка, хоча в її голосі зовсім не звучало співчуття.

- Тому що я і є виснажений, як ніколи в житті, - озвався Х'ярд, затримавшись, щоб обмінятися парою фраз з подругою дитинства, - Здається, я забув привітати тебе з призначенням на роль головнокомандувача в Мезі. Вітаю. Ти цього гідна.

- Взагалі-то ти привітав у листі. Невже забув?

- Справді? З віком пам'ять стає ні до чорта, - Х'ярд відчув, що йому ніяково.

- Тоді, можливо, мені варто знову зіграти з тобою у карти. Гляди, і виграю цього разу, – посміхнулася Мадлен.

- Тільки цього разу без ставок. Мені набридло прощати тобі борги.

Жінка пирхнула, вдаючи, що не розуміє про що він. Помовчала якийсь час, а потім спитала.

- Що ти про це думаєш?

- Про що? - перепитав Х'ярд.

- Про це все, - вона хитнула головою, малюючи умовне коло і звертаючи його увагу на метушіння феантрійців, зібраних з усієї країни. Один із них, судячи з манер, штирець, задирав іншого. Саартарця, судячи з оголених плечей.

Тепер Хьярд її зрозумів.

- Ми знаємо один одного вже багато років, і ти не стала б задавати мені це питання, не знаючи, що я на нього відповім, - сказав він.

Її ліве око різко повернуло до нього, продовжуючи ховати праве в тіні.

- Ти маєш рацію, - сказала Мадлен після короткої паузи, - Ми знаємо один одного багато років.

Вона раптом вийшла з тіні, нарешті явивши свтілу все обличчя. Права щока являла собою м'ятий рожевий клапоть. Побачивши таке серйозне каліцтво більшість людей воліла б негайно відвести погляд. Але не Х'ярд, який встиг за своє життя надивитись на багато каліцтв страшніших за це.

- Послухай, - сказала Мадлен тихо, щоб ніхто більше не чув. - Я просто хочу, щоб ти знав. Яке б рішення ти не прийняв, можеш розраховувати на мій меч. Мої люди також тебе підтримають. І справа тут не лише у старій дружбі. Я поділяю твої ідеали.

- На жаль, я ще нічого не вирішив, але дякую за твої слова. Я це ціную, - від щирого серця подякував Х'ярд, і Мадлен злегка посміхнулася переважно лівою стороною рота.

Вони тимчасово розпрощалися, і Х'ярд увійшов у вежу, де повітря було значно прохолоднішим, ніж зовні. Піднявшись сходами, побачив Шедока, що чекав його біля входу до кабінету.

"Та що ж таке?" — подумав Х'ярд, здогадуючись, що перевірка паперів затягнеться до вечора.

Пропускаючи командувача, Шедок зробив неглибокий уклін, хоча міг і не кланятися, враховуючи характер їхніх стосунків, але правила для нього завжди стояли на першому місці. Мабуть, він думав, що весь світ тримається на строгих правилах, і якщо їх не дотримуватись, він просто проковтне тебе, не встигнеш озирнутися.

Х'ярд пройшов повз нього і вмостився за своє місце. Зітхнув, помасував перенісся. Він знав, навіщо той прийшов.

- Ти маєш взяти нас із собою, - почав хлопець, уже котрий день поспіль наполягаючи на своєму.

- Ми вже це обговорили, Шедок, і свого рішення я не зміню, - терпляче відповів Х'ярд, - Там немає чудовиськ. Лише люди.

- І що з того? Ефіріал вражає однаково і тих, і інших. Ми впораємося.

- По-перше, наш загін попливе із звичайними мечами. А по-друге, не забувай, хто ми такі і які наші принципи. Порушуючи їх, ми зраджуємо все, заради чого боролися з часів першого покоління феантрійців. Ми не вбиваємо людей. Ми їх боронимо. Для цього нам дарована сила богині Феатрес, - Х'ярд видихнув, подивився на прямокутник блакитного неба в стінному вирізі, потім продовжив, - Мені дуже тяжко, Шедок. Я все ще не впевнений, що правильно роблю, йдучи на поводу у намісника. Але нас приперли до стіни, і я змушений діяти всупереч принципам. Від мене зараз залежить майбутнє всього ордену, і ця ноша нелегка. Якщо є можливість захистити від цього злочину хоча б вас - молодше покоління, я зроблю все, що від мене залежить, щоб так і було.

Погляд Шедока опустився, став задумливим, і Х'ярду на мить здалося, що йому пощастило його переконати. Але тут хлопець знову глянув на нього, і в його очах з'явилось дещо глубинне і темне. Це був його внутрішній демон, породжений стражданням та болем, які він переніс, будучи дитиною.

- Наші руки замарані людською кров'ю вже давно, - сказав він, - Ти знаєш нашу з Умме історію. Ми вбивці від самого нашого народження. Ти не убезпечиш нас від того, що вже сталося. Від того, ким ми вже стали.

- Це інше, - спробував заперечити Х'ярд. - Тоді ви...

- Намагалися вижити, це правда. Але суть одна. Якщо ти накажеш мені убити людину, я це зроблю без сумніву, - трохи помовчавши, він продовжив, - Може, правду кажуть люди? Скоро ми перетворимося на купу найманців, як штирці. Уклавши угоду з інакшими, ми підписали смертний вирок нашій професії, адже вони винищили майже всіх чудовиськ на континенті. То навіщо ж чинити опір неминучому? Якщо ми не воюватимемо, нас просто розпустять, відберуть зброю, і ми перетворимося на тіні самих себе. Станемо не більше ніж відлунням великого минулого. Якщо ми хочемо, щоб орден проіснував ще хоча б сотню років, потрібно адаптуватися під нові умови. Якщо нас просять вбивати в ім'я корони, немає нічого поганого в тому, щоб просто виконати свій громадянський обов'язок.

Х'ярд спробував не виявити того, як сильно слова Шедока вразили його. Хлопчик завжди відрізнявся не за роками розвиненим мисленням, але зараз Х'ярд уперше відчув себе присоромленим. Не тому, що Шедок намагався оскаржити його рішення та бачення, а тому, що в його словах проглядалася істина, яку він довгий час не хотів помічати. Адже десь, у глибині свідомості, він і сам розумів, що епоха феантрійців досягла сутінків, а там, гляди, і настане ніч без місяця. Темрява забуття. П'ятсот чоловік на сім королівств. П'ятсот! А ще відносно недавно їх було понад тисячу. Все більше феатнрійців віддають перевагу лопаті та кірці замість меча. Після «чищення» землі стало багато, і її треба комусь обробляти. Що якщо настав час переглянути основні цінності ордену? Що якщо настав час припинити чіплятися за ідеали минулого? Образ наділеного божественною силою героя, який рятує стражденних від злісних чудовиськ, померк. Світ ступив на шлях процвітання, в той час як доблесний феантрієць поступово перетворювався на вбивцю або простого селянина з пустим гаманцем.

Цей шістнадцятирічний хлопчик давно все зрозумів. Більше того, бачив цю істину так само чітко, як небо над головою, тоді як він, Х'ярд, з власної волі оточив себе туманом.

Він глянув на Шеддока. У грудях його спливло відчуття ніжності нарівні з глибоким смутком. Він любив його, як любив би свою дитину. Любив і Уме теж, проте до дівчинки відчував менше прив'язанності, як часом трапляється з проблемними дітьми.

Х'ярд зрозумів, що програв цей спір. Зрештою, йому теж було б спокійніше, якби близнюки залишалися під його наглядом. Та й таланти Шедока могли б збільшити шанс успішного виконання всіх поставлених перед ними завдань.

- Уме теж цього хоче? - спитав Х'ярд.

- Ти її знаєш. Їй аби вплутатися в якусь бійку.

Тут теж не посперечаєшся.

- Тоді готуйтеся. Відпливаємо з першими променями сонця.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.