Powerfield або щоденник заробітчанина

2 липня 2024 року. Викладаю чергову частину мого щоденника, про липень 2022. Війна ще далеко, хоча ми і чуємо вибухи щоночі за 20-30 км від нас. Перечитуючи це в 24 році ,я розумію, наскільки ми всі були наївні, необстріляні, недосвідчені, весь час хвилювалися про те що нас чекає, це стосується і тих, хто вже був в АТО - бої до повномасштабки були не такі массові, затяжні і жорстокі. Ми знали це, підозрювали, але ще не бачили на власні очі. Липень 2022 - це про гарні спогади, в ці місяці ніхто не гинув, не був поранений, хоча і траплялися "моменти".

1-7 липня

Ми запустили роботу над Українською містикою. Підвал працює.

Я знаходжуся під Дніпром вже четвертий день. Вивчаємо метіси і фаготи - радянські ПТУРи. Полігон шикарний. Мешкання нове. Вода холодна. Їжа добра. Природа тут гарна. Є нові люди, нові характери. В принципі, все те саме про людей, що і раніше.

З цікавих: Лом і Анубіс. У Лома звернутий ніс, воює з 14 року. Ще є Сірьога - мабуть він у нас не зостанеться, хоча і бойовий - його вивели з під Оріхова, як і Директора-Артема. Є ще Жека-Наречений - распіздяй.

Є Директор і Граф, перший підірваний, вічно на шарнірах, має подразнення очей. Граф - спокійний, наче впевнений, але мені здається що ні. Є ще Котик, І Наум. Є Бугай-Калина, худий і невеликий - (псевдо дали для сміху, але ходить з ним по цей день, коли викладаю цю частин щоденника), є Вова-Кабан - великий і простий. Є ще Паша-Укроп, з 2015 в строю. І я - мій позивний Бабрук, я сам його собі обрав.

Командир наш не бойовий від слова взагалі. В усіх питаннях. Лом тягне за нього.

Полігон. Танки — гахкають, бмп — плюються вогнем, тренажери працюють. Сов і черепах, зміючек маленьких давлять машини на трасі — за нею танковий полігон. Ліс горить вже 2 дні: трасери заборонені, але до особового складу, а саме спецназу, це доведено вже після пожежі (такі випадки стаються регулярно - пожежники геть не розслаблені, вічно на виїзді).

Тут також відпочивають ті, кого вивели на ротацію чи з розформованих підрозділів. Люди виходять з сектору подавлені: нам немає чим давити ворога - мало зброї.

8-9 липня. Воєнкомати — це зло для України. В армії повно хворих і тих, хто не бажає воювати. Хворі — обсцикаються, хто не базажає служити, але мобілізовані — п'ють. В окремих ППД — суцільна п'янка і намагання офіцерів-колишніх відставних чи небойових і окремих сержантів повторити "срочку" — "затягнути" людей за правилами служби на радянський манер. В окремих ППД — офіцери наче намагаються більше дати людям волі, не "затягують" за статутом, але, як результат, теж отримують п'янку і бардак, після чого вимушені затягувати гайки, які з часом тріщать по швах і розлітаються уламками адмінистративних чи кримінальних правопорушень.

Це все прояви метастаз радянської армії які переїбалися вже з українськими армійськими метастазами чи іншими негативними проявами служби, так собі думаю. Мотивація в ППД падає дуже сильно. Але я тримаюся — воювати ж прийшов, не просто так.

Чи по іншому на передовій? Ні, все те саме: повно розмов про дезертирство офіцерів, які кидають свої підрозділи, марні втрати тощо - люди з нуля повертаються деморалізовані і подавлені. Аватаризм як явище, яке охоплює армію — не найстрашніше.

10-13 липня. Їздив у Піщанку, на екскурсію. Нічого цікавого. Наречений пропав, але повернувся, з запізненням. Лом поїхав женитися. Дід — командир наш, від нас наче як відмовився. Я думаю, що він більше не любить наш взвод. Взвод його теж не дуже любить.

14 липня. Повернулися під Харків. Сум.

15-17 липня. Нас розмістили в лісі. Третій день вже тут. "Піанертабір" для дорослих. Сусіди з іншого підрозділу п'ють і б'ються. Розмови серед людей все про те саме: в багатьох підрозділах у людей немає форми навіть. Я замовив палатки — Олександр Дмитровський замовив і надіслав, перебралися з шалашів в більш комфортні умови.

Лом наш — спікся. Погана історія алкоголізму однієї людини (нині Лома вже немає — загинув). Дід формально лишається нашим командиром, але за фактом самоусунувся. Тепер головний по факту Вова-Котік, замкомвзвода, контрактник з Сєвєродонецька — реально, малий як кіт, але сержант.

Сірьожа-Повар пішов на госпіталь, хоче перевестися назад в воєнкомат до себе додому. Сірьожу-Нареченого вже хотіли вигнати, поки лишили у підрозділі.

В лісі повно лисиць. Лисиці дуже підступні і геть не бояться людей. До нас приходить одна. Лисеня ще. Смішна, підходить дуже близько. Вчора вкрала шмат сала за метр від вартового :)

А мишки — дурні і лякливі.

Повно комарів. Тому намети з сітками - це добро.

19 липня, 07:30,покинута заправка Маршал на трасі Харків-Сімферополь. Пара фур. Смітник, забитий з горою. Підходжу викинути сміття - з краю бака всунута пачка сіді-дисків, на першому з них - якийсь надпис російською. Розумію, що далекобійники дерусифікуються потрохи.

Треба більше україномовних далекобійників, повій, поліцейських і інших маргиналів.

Андрій Бугай-Калина — виявився колишнім фізруком з Приморська, працював там коли молодий був, а потім повернувся до Запоріжжя. Весь час говорить. Весь час питання: а шо, а коли, а чому, а вот... Піздєц, як з ним жінка живе?

24 липня.

Вирив собі манюній бліндаж: накрив його, засипав згори, думаю розбудовувати згодом, а може і ні.

Вчора отруївся: ригав і срав далі ніж бачив. Гігієни дотримуюся, але це ліс, природа — природа мені помстилася. :)

Вчора ходили з Вовою-Котом на риболовлю. Ніяка рибалка. Зате купалися в річці на дамбі. Річка неширока, може метрів 5-7, місцями до десяти. Вода проточна, холоднюща, стрибали з бетонних блоків і одразу вилазили - вода може градусів з 16-18, дуже бадьорить.

НІЧ

Ніч зібралася на побачення з Вітром. Йде, причипурилась, вся в зірках. Тиха і спокійна, ступає виважено, повільно, щоб не розгойдати свою пітьму, яка може поглинути місяць і зорі. Бо в повній пітьмі Вітер її може і не знайти.

Вітер ласкавий і теплий: він знає, що дівчата люблять кохатися у теплі. Він просувається обережно, щоб максимально зібрати тепло при землі. Він знаходить Ніч, легенько пестить темне листя, серед якого вона чекає його.

Ніч трохи хвилюється – вона завжди хвилюється при зустрічі зі своїм коханцем, нервово поправляє своє волосся. І тому, у південій частині неба, з нього випадає декілька зірок.

Зірки розбиваються об атмосферу – атмосфера тверда, заздрісна, насичена різного ступіня агресивності газами і не любить, що в неї щось потрапляло без її згоди. Атмосфера злісно шкварчить розбитими зірками. Ніч – засмучується.

Вітер бачить це і пригортає Ніч до себе, щоб вона не сумувала за розбитими зірками. Впевнено і зосередженно він напоює теплом кожну її хвилину. Ніч тане в його обіймах і забуває про зірки. Вони кохаються.

Кохаються до нестями, до повного розчинення одне в одному. Вона перетворюється на тягучу густу імлу у глибоких байраках і балках, і на легке тонке марево при землі у лісах та степових ярках, яке Вітер розвіює по всіх усюдах.

Ніч випадає росою на трави і листя.

Роса блищить – в ній розчинилися зірки, якими Ніч прибрала своє волосся. Вітер носиться серед трав і гілок – збирає зоряне світло: завтра Ніч буде темною, то він подарує їй те, що встигне зібрати, поки випарується вода. Він знову буде теплим, і знову кохиметься з нею – вона знайде його за власним втраченим сяянням.

Він знає це – тому і збирає її сяйво. Вона знає це – тому і кохається з ним. Бо дарують одне одному турботу, яка тече осяяною зорями любов'ю, і гріє теплим подихом довіри.

25 липня. Смажив курей. Недосмажив. Пацани досмажили. Нормальні курчата. Директор Артем назбирав і натушив грибів - клас!

26 липня, ходив на рибалку з Котом, нажерся арахісу, спинився шлунок. Ригав півночі.

27 липня. Олег зварив Борща, з великої бувки С — Смачнющій! Вдень повернувся наш старший лейтенант. Поїхав ввечері до штабу, а потім почався піздєц — пацани пили. Кот загубився десь в лісі, я його шукав, виходив аж за шлагбаум. Всіх знайшли, окрім Невмиваки, який виїбнувся і пішов шукати телефона, якого проїбав на рибалці.

Ніч з 27 на 28. Побився з Невмивакою Всі кажуть, що не треба було, я певен, що треба - він ненадійний. Хочемо турнути його зі взвода.

Командир взводу - ніякий, мямля, хотів дзвонити на батальон, щоб шукати того Невмиваку. Всім батом. Закінчилось би тим, що всіх задули б на драггер - і пізда усім по зарплаті б була.

На ранок Паша, мій командир відділення, зготував баклажанову ікру - смачна. Сусіди до нас заїздять з інших взводів. Загалом у розтаншуваннях як і раніше: бардак, особовий склад п'є. Наші теж розв' язалися.

29-30 навчання, міст, посадка. Сєня —Сірьожа-повар зломав ногу, коли вивантажував "мєтіса" - ПТУРа. Одвезли на госпіталь. Мені все сподобалось, Комбат всіх роз'їбав, бо бардак. Вночі боялися умовних дрг. Повернулися до лісу, купалися в річці. Класно.

31 ходили на річку, вночі я чергував.

РІЧКА

Маленька річка на краю села, серед клаптику дикого лісостепу. Навколишні луки стоять нетронуті людиною. Трохи далі купа малих стариць зарослих очеретом, і великий покинутий і затягнутий ряскою ставок, березняки і ліс на горизонті.

Спокійна річка, стара бетонна дамба з канальними лотками обабіч обох її сторін, ряска і кувшинки, риб'яча малеча гасає на середині течії. Береги заросли деревами, що нависають над водою. Вода прозора - видно рівнесеньке дно. Стоїш над рукотворним водоспадом деякий час і нарешті зважуєшся стрибнути. Напів крок чи то напів стрибок вперед.

Миттєво тіло огортає холод. Глибина - десь під два метри, дно трохи замулене, може сантиметрів на п'ять, протискаю слизький намул ступнями і відштовхуюся від бетонного лотка вгору. Течія - стрімка, підштовхує назад, чую шум від падіння води. Швидко гребу назад, хапаюся за арматуру, ставлю ногу на дерев'яну слизьку перегородку - вибираюся назад на бетон.

Сонце гріє, вітер обдуває, шкіра суха за пару хвилин, тепло. Три хвилини - і знову в воду. І так три рази. Виходиш свіжий, бадьорий, відпочивший. Гарно, спокійно, мирно. Місцеві кажуть, що на берег краще не виходити - скати лотків заселені п'явками.

Маленька річка серед клаптику майже дикого і майже мирного лісостепу.

Липень минув.