Узурпація Ⅱ: Становлення Узурпатора

З погляду Юрії

Це відчувалося так, наче мене зрадила близька мені людина, та одночасно з цим я добре її розуміла. Якщо вже вона прийняла таке рішення, то значить так треба було. Та й не лише в мене були проблеми із самою собою, адже і її щось бентежило. А якщо вже вона розмовляла з тим огидним чортом, то діло серйозне.

Думаю, з мого боку було неправильно просити її про допомогу у такий час, але вибору в мене не було. Мій Демон зміцнів, а я ослабла через ті гриби з наркотичним ефектом. Я ніколи не вживала чогось подібного, навіть із того, що в Імперії не заборонялося, адже завжди знала, що це може погубити мою психіку остаточно. А тепер я майже постійно чула цей гучний звук ланцюгів у моїй голові, що ледь стримували Демона. Він гризе їх та намагається рвати, і я точно знаю, що вони покриваються тріщинами.

Настане день, коли він заволодіє мною, і, скоріш за все, вб’є близьких мені людей. До того часу я маю знайти спосіб його пересилити, а може, і знищити. Але в останні дні в мене виникла зовсім інша ідея — підкорити його, забрати його сили та життя. Та, на жаль, це так і залишилося всього лише бажанням, а найменшого розуміння, як саме це провернути, в мене навіть не було.

Після смерті моїх батьків... Після того, як я їх вбила, демонологи Імперії не сильно просунулися у вивченні цих істот, а краще за них не знайти в жодній країні, хіба що вже в зовсім віддалених, на іншому боці Континенту.

Один день ми пробули в тому селі, щоб мені стало краще, і ще один провели в дорозі, не особливо поспішаючи. Жриці хотілося якнайшвидше позбутися нас, але я не захотіла наздоганяти Діану та псувати її плани. Та й сама Тіа однаково буде змушена мене оберігати до останнього, як би це її не злило. Це одне з нерушимих правил для Великих Храмів — оберігати чистокровних, якщо вони про це попросять.

Ми взяли з собою всіх трьох коней, на той випадок, якщо Діана залишиться без свого. А те, що вона може його втратити, майже гарантовано. Нічого не знаю про Ладомир, але думаю, що вкрасти чи купити за невигідну ціну коня у неї зможуть запросто. Вона ніколи не бувала в містах і, без сумніву, погано розбирається у людях, що живуть за межами Сірих Птахів.

І ось ми в дорозі, кожен на своєму коні, але Ігор тримався осторонь. Мій коханий Ігор образився на мене, бо я майже нічого йому не пояснила про мою дивну хворобу. Але що мені йому розповісти? Я ж не можу сказати йому, що іноді п'ю Діанину кров, після чого мене нудить і трясе? До того моменту, коли я втрачу контроль над своїм тілом, і ним заволодіє Демон, я ще сотню разів встигну розповісти йому все і покинути, пішовши кудись далеко.

Та його образа не буде довготривалою, адже такий він вже є. Коли ми наблизимось до Ладомиру, він припинить на мене ображатися. Я не заслуговую на такого добряка, як він. Я б навіть сказала, що Діана, як не менше гірша за мене, підходить мені більше, ніж Ігор. Та кохаю я його, цього іноді дурнуватого простака.

— Довго нам ще до Ладомиру? — запитала я в Тії.

— Із такою швидкістю ще два дні, — відповіла вона, не сильно приховуючи роздратування через те, що я навмисно час від часу уповільнювала коня.

Насправді не було багато сенсу в тому, щоб затягувати дорогу до Ладомиру, адже ми завжди могли зробити так, як передала через Тію Діана — зачекати її десь біля дороги на Євіанну. Думаю, там запросто можна буде знайти якесь затишне місце, де ніхто не побачить моєї магії чи імперського обличчя. 

Та мені, чого гріха таїти, подобається злити інших людей, нехай навіть жриць Крипти. У будь-якому випадку я планувала заплатити їхньому храму при поверненні додому, тому совість моя в цьому плані буде чистою. Та чи лишилося на цьому брудному полотні місце для чистоти?

Вже за якийсь час ми зупинилися біля дивної вежі, що стояла прямо біля дороги. Ніхто з нас не знав, для чого таке взагалі будують. Та що дивно, зайти туди запропонувала саме Тіа, зовсім не пояснивши, що саме їй там треба.

Вхід туди занесло снігом, і мені довелося випарувати його вогнем. Першою зайшла Тіа, а з її посоха з'явилося лезо, перетворюючи його на косу. Ні мій звичайний зір, ні тим більше магічний, нічого особливого не вловив, а от жрицю щось непокоїло, як мені здалося. Зупинившись посеред вежі, вона почала щось робити.

Я запалила невеликий вогник, щоб освітити приміщення, і побачила, що Тіа розкопувала попіл у жаровні. Він точно ще був теплим, наче не так давно там горіло полум'я. Перше, що спало мені на думку, — Діана, але за моїми розрахунками вона повинна була пройти тут досить давно, щоб будь-який попіл давно захолов.

Тіа принюхалася і поглянула догори, куди не доходило світло від мого малого вогника. Я вже хотіла збільшити в розмірах своє полум'я, але не встигла цього зробити. Із самої вершини вежі на нас щось падало. Вже за мить Ігор схопив мене і відтягнув назад, а Тіа змахнула косою.

Спершу я лише здивовано дивилася на два згортки якоїсь тканини, які й впали, нічого не розуміючи. Вона мала дивну структуру та колір. Я вже подумала, що це якийсь щур випадково щось скинув згори, але Тіа все ще не відводила своїх порожніх очниць від того місця.

Я здогадалася, що саме впало біля нас, лише коли Ігор дістав меча та затулив мене собою. Це була людська шкіра, змотана та перев'язана мотузкою, наче для зберігання. Я одразу ж використала магічний зір і поглянула вгору, тепер нарешті помітивши те ж саме, що відчувала Тіа. Худорлява людина, буквально шкіра та кістки, трималася у самому кутку стелі та уважно дивилася на нас своїми павучими очима. Павучі очі були не просто так, адже там із чогось, схожого на павутину, було сплетене гніздо.

— Ш-ш-ш-с-с-а-а-а-а, — протягнула істота, показуючи гострі зуби, з яких одразу закапала кров.

Я спробувала збільшити свій вогник, щоб не тільки освітлювати ним, а й добряче підсмажити монстра. Але як тільки я почала це робити, на нас почали падати якісь предмети: кольчуги, шоломи, щити та мечі. Мабуть, це все, як і та шкіра, належало вартовим, які мали тут знаходитись. Як тільки останній із предметів упав на підлогу, Тіа, наче маючи невидимі крила, підстрибнула майже до самої стелі цієї високої вежі. Її коса мала поцілити прямо в голову невідомій істоті, але та наче розчинилася у повітрі, і коса лише пробила діру, через яку одразу ж посипався сніг.

Вже за якусь мить я відчула, як мене щось кусає за шию, обхопивши ззаду. Дуже гострий біль, і як же мені шкода, що я так само раніше завдала болю Діані.

Я відчула, як кров швидко покидає моє тіло, але це не тривало занадто довго, і монстр відпустив мене та безсило впав на підлогу. Ігор лише тоді зрозумів, що ця істота з'явилася позаду нас, а Тіа вже була готова розрізати монстра, як тільки я відійду в сторону, щоб не стояти між ними. Та добивати нападника не довелося, і поки я заліковувала свою рану, монстр взявся роздирати собі обличчя кігтями.

— І-і-і-і-і-а-а-а... — прокричало воно, як тільки дісталося свого мозку та розідрало його.

Давно у нас не було таких випадків. Мабуть, останній стався з русалкою, коли життя висіло на нитці. Та небезпека минула, і потвора нерухомо лежала біля дверей. Я вже думала про це раніше, та тепер у мене був і якийсь доказ — кров Діани отруїла і мою кров. Не тільки Демон в мені боїться тієї темряви, а й інші істоти. Ця вбила себе, щоб не боятися, і я добре її розуміла. Думаю, моє безумство є для мене прокляттям, але з іншого боку, саме воно дозволяє мені боротися з цим страхом перед темрявою. Це як отрута, що в малих та постійних дозах підсилює імунітет.

Ігор стояв поруч і уважно дивився на те, як затягується моя рана. Схоже, що для нього такий швидкий кінець бійки теж був неочікуваний. У руках він міцно стискав меча, і цього разу його руки вже не тремтіли, як це було колись. У нього і справді є талант до такої зброї, і я маю обов'язково знайти йому гарного вчителя в Імперії.

— Тіа, чому тобі захотілося сюди зайти? — промовила я своє запитання.

— Мені здалося, що сюди веде запах вашої подруги, — відповіла вона та на всяк випадок відрубала голову мертвому монстру. — У неї дуже солодкий запах.

— Юріє, ти як? — нарешті заговорив Ігор.

Як я і думала, про образу на мене він забув.

— Я в порядку. Схоже, що мої ліки отруїли цю паскуду, — відповіла я та, дочекавшись, поки Ігор сховає меча, поцілувала його в щоку. — Мені дуже приємно, що ти спробував мене захистити.

Та попри мою похвалу, в очах Ігоря добре було видно сором. Його захист не допоміг, але для мене було важливим те, що він спробував це зробити. А що стосується Тії та її дивного захоплення Діаною, яке та довгий час приховувала, то цю тему я розвивати не хотіла. Кохаю я Ігоря, і тільки його, але і стосовно Діани в мене виникає ревність. Це моя найкраща та єдина подруга.

— Ходімо, — сказала Тіа та вийшла назовні, наостанок до чогось принюхавшись.

Переступивши через обезголовлене тіло монстра, ми швидко осідлали коней. Попереду на нас ще чекала дорога, а потім очікування на Діану. Щоправда, тепер я вже не була впевнена, що не втручуся в її план і не спробую допомогти.

Біль у шиї минув так само, як і тривожність, чого б ніколи не сталося ще кілька місяців тому. Мабуть, зі сторони краще видно, наскільки я змінилася за цей час... Ми всі змінилися непомітно для нас самих, і нас вже не так просто налякати. Діана виглядає старшою, ніж у моїх спогадах із Сірих Птахів. Може і я підросла?

Лише звуки ланцюгів досі змушують мене ціпеніти в очікуванні їхнього руйнування, але в мене ще багато чорної, як ніч, крові, і я можу змусити Демона сховатися та тремтіти від страху сильнішого, ніж у мене. Та чи довго це ще буде працювати?

До самого Ладомиру нічого цікавого так і не сталося, лише в одному із сіл, побачивши Тію, селяни почали кидатися в нас усім, що траплялося під руки. Вони звинувачували її у якійсь крадіжці очей, але серед їхнього галасу більше нічого я не змогла розчути. Втім, завдяки моїй магії, все, що вони кидали в нас, із подвійною силою поверталося до них.

Я пішла на такий ризик через злість і те, що однаково всю ненависть спрямують саме на жрицю. Я ж своє обличчя приховала та спробувала якнайнепомітніше використовувати магію. Так і мені безпечніше, і самій Тії до цього не було діла.

А от на Ігоря, як і завжди, це вплинуло куди сильніше. Складно сказати, чого на його обличчі було більше — злості чи образи на несправедливість.

— Не думай про це, Ігорю, — вирішила я підбадьорити його. — Ми йдемо нога в ногу із зеленими спалахами, і скоро якісь монстри обов'язково їх пожеруть та порвуть.

— Мені від цього краще не стане. Я не такий як ти чи Діана, і мені все ще їх шкода, — пробурмотів у відповідь Ігор.

— Так, звісно, ти ж наша із нею совість, — усміхнувшись, відповіла я.

Вже скоро над горизонтом показався Ладомир, що починав займати на ньому все більше місця із нашим наближенням. Це було велике місто, але якщо порівнювати з Євіанною, то це просто нікчемне село. Усі міста на цьому континенті — села, якщо порівнювати зі столицею Імперії. Та перед тим як наблизитися ще ближче, я зупинила коня прямо перед Тією та Ігорем, якраз на перехресті, від якого йшла дорога в сторону Імперії. Поглянувши на вказівний знак, я звернулася до жриці:

— Тут нас покинеш, Тіа? — запитала я в жриці, і побачивши схвальний кивок, дістала з-під накидки бурдюк із кров'ю. — Хочеш спробувати трішки?

Не знаю, що саме так пов'язувало Діану та Тію, але в останньої точно був якийсь інтерес до моєї подруги, і нехай такий жест з мого боку буде як подяка за її допомогу, як бонус до тих грошей, що я дам Храму Крипти.

— Так, — коротко відповіла Тіа та підвела коня до мене.

Я не стала давати їй це до рук, а дала випити зі своїх, наче малій дитині. Для цього мені довелося стати на стременах та підняти вгору руки, через її високий зріст. Та й кінь у жриці теж був високим.

Її ковтки були жадібними, але після трьох вона сама відійшла в сторону. Її рука одразу ж потягнулася до лона, а на обличчі з'явилася знайома мені усмішка. Ще одна загадка: чому жриця відчуває щось схоже на оргазм від цієї страшної крові? Сама вона, мабуть, і гадки не мала, на що це схоже.

Як повернуся до Євіанни та розв'яжу проблему з Демоном, то обов'язково треба буде зайнятися дослідженнями Діани, якщо вона не буде проти цього.

— Далі я йду на захід, бо там можуть бути потрібні діти, — із веселими нотами в голосі сказала Тіа та облизала губи.

— Прощай, Тіа. Вдалих пошуків, — попрощалася я з нею.

— Бувай, — коротко сказав Ігор, все ще не розуміючи, що відбулося.

Тіа мовчки направила коня на захід, кудись у бік Яровитського Князівства — найвіддаленішого від Імперії, що теж межувало з Великим лісом.

— До зустрічі, — не знаю, чи почулося мені, але здається, що це пошепки промовила Тіа.

Ми з Ігорем ще деякий час стояли та дивилися на роздоріжжя, наче намагаючись самих себе переконати в тому, щоб поїхати саме в Ладомир. Але я добре розуміла, що за цими всіма халупами, що хаотично побудовані під стінами міста, ховалася ворожа для мене територія. І нехай Діана і виглядала як чистокровна імперка, та на відміну від мене хоча б знала якісь звичаї, перейняті в Сірих Птахах.

— Ігорю, я думаю, що вона знає саму себе краще за всіх, і нам справді краще буде зачекати в якомусь селі чи навіть лісі, — промовила я до нього і поглянула в очікуванні його реакції.

— Чому ти так дивишся на мене? — із запалом запитав Ігор. — Ви мені майже нічого не говорите, і я й гадки не маю, що тут вирішувати!

Чи підіймав він до цього моменту на мене голос? Втім, це не так і важливо, адже в його словах була правда, і цього дня я розповім йому свою. Розкажу про свої нові проблеми з Демоном, а також про його хворе серце. Але те, що стосується Діани, залишу на її совісті та бажанні ділитися цим із кимось, окрім мене.

— Поїхали в напрямку Купинського Князівства, через нього дорога і веде до Імперії, — спокійно сказала я йому. — Думаю, що ми обов'язково дочекаємось нашої любої подруги саме там. Здається, там і невеликий ліс видно: не погане місце, якщо є вогняна магія.

Тепер ми вже зовсім не поспішали, повільно просуваючись вперед та роздивляючись усе навколо. Князівства раніше були для мене чимось варварським та нецікавим, і хоча варварство нікуди не поділося, зате цікаві краєвиди тут були майже постійно.

В Імперії лише й видно, що місто та декілька садів поруч із моїм домом чи замком імператора, а в Сірих Птахах — лише ліс та степ. Така подорож мені подобалася куди більше, хоча її й псували зелені спалахи, що не втрачали можливості нагадати про себе навіть удень.