Таємниці дому пані Дорсет

Велике вечірнє сонце поступово схилялося до заходу. Його тьмяні промінці наповнилися яскравим кольором крові, а потім стали один за одним зникати. Сонце ховалося за вежами хмарочосів та течією блакитної ріки на горизонті. Від його світла води ріки блищали сліпучими вогниками, грайливо рухаючись за течією. Сесілія, котра все сиділа на лавочці біля американських гірок, вже встигла занудитися за цей час. Спочатку, жінка уважно спостерігала за розвагами свого чоловіка та доньки. Потім, робила спроби рахувати кількість разів, з якою Карен проїхала свій маршрут. Збившись з ліку, Сесілія відкинулася на спинку лавочки і замислено стала обводити тонким пальцем петлі гірок. Їхня пропорція та гротескні форми на тлі напівтемного неба вражали своєю величчю. Сесілії було цікаво прослідковувати масштаби конструкції і уявляти в своїй голові прикладове зображення американських гірок на картині. Це була цілком непогана ідея намалювати весь цей парк розваг.

Посміхнувшись своїм думкам, Сесілія витягла з кишені телефон та зробила ще декілька знімків паркових районів, щоб було з чого потім малювати. Тяжко зітхаючи, жінка підвелася та почала ходити колами довкола. В руці вона все ще тримала порожню пляшку з-під води, яку встигла випити за цілий день нудного очікування. Знову зітхнувши, Сесілія вкинула цю пляшку до відповідної урни і продовжила крокувати по бруківці. Жінка замислено роздивлялася довкілля, міряючи ногами відстань поміж різнокольоровими плитами. Одну з рук вона знову приклала до власного округлого живота. Вона відчувала рух сина в собі, але ще й дискомфорт після своєї єдиної поїздки по цим клятим гіркам. Слабкість досі розливалася тілом Сесілії, але вона намагалася прогнати її, розминаючи власні ноги.

Діставши дзеркальце з кишені, Сесілія прискіпливо поглянула на своє обличчя. Її відображення подивилося на неї блискучими зеленими очима в оточенні темного красивого волосся, яке обрамляло худорляве бліде личко з білосніжною шкірою. Під повіками залягли зморшки, які могли натякати на втому жінки після довгого дня. Вона мріяла вже якомога швидше дістатися будинку, зробити вечерю своїм рідним та зануритися в м'яку перину. Поглянувши на екран мобільного телефону, Сесілія зауважила, що вже зробилося надто пізно. Вона поквапилася повернутися під американські гірки, очікуючи на свою родину. Довкола відвідувачів ставало все менше, лишилися тільки робітники парку, котрі прибирали ділянку, вимикали всю необхідну техніку та згортали діяльність. Сесілія відчувала, що вже настав час і їм збиратися додому, адже парк скоро остаточно закриється.

Жінка ще досі відчувала в своїй голові легке запаморочення після американських гірок і тому стиснула пальцями скроні, щоб прояснити свою свідомість. Парк розваг, який ще зовсім недавно вирував веселощами та дитячим сміхом, почав вкриватися нічною прохолодою. Обвівши поглядом очей моторошні тіні довкола та легкий туман, який почав стелитися землею, заважаючи бачити довкілля, Сесілія внутрішньо зіщулилася. Чомусь їй стало дуже некомфортно від цього видовища. Вона не розуміла свій стан. Жінка ніколи не боялася тіней та ночі в цілому. Тоді чого ж їй так неспокійно на душі? Сесілії здавалося, ніби тіні позаду неї приймають форми якоїсь темної високої фігури і цей силует пронизував жінку голодними очима, котрі сяяли в пітьмі червоними вогниками. Коли Сесілія кліпала повіками, то ця фігура зникала безслідно, залишаючи лише тіні та туман на своєму місці. Серце жінки гучно калатало в грудях, а руки злегка затремтіли. Вона провела долонею по волоссю і закусила нервово губу. Чому їй стало так страшно? Кого вона побачила там, в тумані? Можливо, що їй все лише здалося? І коли вже там повернеться вагонетка із Карен та Джеймсом?

Сердячись від власних дивних страхів, Сесілія хотіла вже зателефонувати Джеймсу, як, раптом, її схопила позаду чиясь рука за плече. Жінка зойкнула та відсахнулася в сторону. Її груди швидко підіймалися та опускалися, серце готове було луснути від страху, а дитина в ній забилася так, що Сесілію ледве не знудило від цього. На блідому обличчі жінки застиг вираз страху й німого питання, а зіниці зелених очей розширилися. З тіней перед нею виступила фігура, але вона була іншою. Коли останнє проміння сонця освітило незнайомця, то Сесілія впізнала в ньому одного з робітників атракціону. На чоловікові був фірмовий синій комбінезон, стильний капелюх прикривав його коротке каштанове волосся, а на обличчі грала трохи винувата посмішка. Чоловік був насправді дуже молодим юнаком років двадцяти з добрим поглядом карих очей, невеличким носом та округлим личком із смаглявою шкірою. Сесілія полегшено видихнула та заговорила:

-Господи, ви мене злякали! І навіщо так підкрадатися до людини? Не видно, що я вагітна? Мені не можна хвилюватися зайвий раз. Могли б, як ввічлива людина, просто покликати здаля або дати про себе знати іншим чином, чим так підступно вчиняти. Так роблять тільки маніяки.

В голосі жінки зазвучало звинувачення, а брови вона низько насупила. Сесілія гордо підійняла своє личко та на цілу голову височіла над невисоким, проте кремезним, робітником перед собою. Її сердитий погляд метав дрібні крижинки в сторону підступного незнайомця. Юнак лише знизав плечима та щиро заговорив приємним дзвінким голосом:

-Вибачте, пані, я не хотів вас злякати. Підходив ніби не ховаючись, тому думав, що ви мене помітили. Схоже, що пані була сильно занурена у власні думки. Я прийшов до вас просто попередити, що ми скоро будемо закривати атракціон. Тому, цей заїзд вагонетки вже буде останнім. Коли люди приїдуть, то ми нікого більше не будемо сьогодні розважати. Парк продовжить працю в наступні вихідні.

-Дякую вам за повідомлення і теж вибачте за таку мою реакцію!- трохи пом'якшала Сесілія, відчувши щирість у словах юнака- Я не прагнула бути настільки різкою з вами і справді сама винна в тому, що перебувала думками далеко від реальності. Звісно, що ми з родиною вже збираємося додому. Моя донька завершить останнє коло і на цьому вже досить цих розваг. Ваш парк такий чудовий та захоплюючий. Моїй дитині дуже все в ньому сподобалося. Дякую за таку чудову роботу і те, що даруєте дітям казку в житті.

-Нам приємно чути такі слова від задоволених клієнтів!- радісно посміхнувся чоловік, здіймаючи капелюх у вдячному жесті- Ми будемо й надалі наполегливо працювати над різноманітними варіаціями розваг на нашому атракціоні, щоб привносити до них щось нове та веселе. Радощів в житті правда так мало, тому, нехай хоч діти порадіють, а з ними і дорослі, котрі самі пригадують власне дитинство. Добре, мені вже час йти перевіряти стан нашого обладнання. Схоже, що вагонетка вже прибуває до пункту призначення. Гарного вам вечору, пані, та запрошуємо вас відвідати наш атракціон наступного разу.

Юнак шанобливо вклонився пані Дорсет, взяв її бліду долоню з довгими тонкими пальцями в свої руки та поцілував, як в старих фільмах. Сміючись, він пішов в туманну далечінь, смішно вимахуючи руками. Сесілія проводжала його фігуру із легкою посмішкою на губах. Багато чоловіків ставилися до неї дуже ввічливо і любили проявляти цікавість до жінки. Це було зумовлено її красою, привабливістю, особливим складом характеру та мрійливою натурою. Так, вона була першою красунею в Рейвенхарті і всі це визнавали. Невже тепер настав час підкоряти і Брайтон? Розвеселившись власним думкам, Сесілія поправила своє волосся ніжними дотиками пальців та перевела погляд на американські гірки, у підніжжя яких вже зупинилася вагонетка з людьми. Залишок відвідувачів стрімко розсмоктувався, йдучи по своїх домівках та обговорюючи враження після пережитих емоцій в новому парку розваг.

Сесілія спостерігала здаля, як Джеймс щось захоплено розповідає маленькій Карен, а дівчинка із палаючими оченятами та рум'яними щічками слухала батька, сміялася і грайливо торкалася пальчиками красивої яскравої поверхні вагонетки. Жінці здалося, що попри закриття парку, Карен збиралася з силами для ще одного катання і не бажала йти звідси. Але всьому чудовому повинен надійти кінець. Саме тому, Сесілія тяжко зітхнула і наблизилася до своїх рідних, натягнувши веселу посмішку на обличчя. Їй не хотілося засмучувати донечку, але дівчинка повинна зрозуміти, що їм вже час їхати, а вона мала цілий день для своїх розваг. Помітивши Сесілію, Карен кинулася матері назустріч, міцно обійняла її, а поки та ласкаво її гладила по волоссю, дівчинка защебетала:

-Мамо, ти не повіриш, як круто ми долали з татом ці віражі раз за разом! В мене аж дух перехопило від такої швидкісної поїздки!- вигукувала без упину дівчинка, а її очі світилися від радощів та захоплення- Проте, мені так смутно, що тебе з нами не було, ти пропустила все саме цікаве, а свою поїздку провела із заплющеними очима. Ти мусиш спробувати покататися на гірках з нами ще раз. Ну хоча б разок!

Але Сесілія лише слабко посміхнулася у відповідь на слова Карен, відчуваючи, що її шлунок боязко стиснувся від однієї тільки думки про ще одну подібну поїздку. Схоже, що з неї було досить і вона не була готова до нових жорстоких випробувань. Все ж таки, Сесілія була вагітною і не могла перенапружувати власний організм зайвими стресами. Поїздки на гірках точно не для неї існували і жінка ненавиділа їх щиро всією душею.

-Можливо, іншим разом я ще покатаюся з тобою, Карен- відповіла Сесілія ніяковим тоном, погладжуючи доньку по волоссю- Але тільки один раз, бо ти прекрасно знаєш, як я себе відчуваю після цих екстремальних подорожей на крутих віражах. Але на сьогодні це все, ріднесенька. Вже темніє, туман збирається такий, що не видно нічого. Треба нам збиратися та повертатися додому!

-Ура, мама!- на диво, Карен не засмутилася з цих слів матері, а тільки сильніше пригорнулася до неї- Я знала, що ти ще наважишся на подорож по гіркам. Для мене неважливо сьогодні, чи потім, головне, знати, що ти завжди будеш поряд зі мною та готова вирушити разом до нових висот. Я так тебе люблю і обожнюю. В нас сама найкраща родина в світі!

Повітря у парку розваг ставало прохолоднішим по мірі того, як на землю насувалися сутінки, а сонце вже майже повністю сховалося за обрій. Серця родини Дорсетів у цю мить були сповнені тепла, правдивого кохання та щирості. Карен продовжувала міцно обіймати свою матір, Джеймс підійшов до них та накрив своїх рідних долонями, а Сесілія з широкою посмішкою дарувала своє тепло близьким людям.

-Мамо, дякую тобі за цей чудовий день народження!- прошепотіла ніжно Карен, зазираючи смарагдовими оченятами в саму душу Сесілії. Голос дівчинки був сповнений вдячності та щирості- Це був найкращий та самий неймовірний день в моєму житті. Все так чарівно пройшло, стільки вражень по собі залишив цей парк, я вже хочу завтра все намалювати та похвалитися в школі своїми досягненнями тут.

-Обов'язково все намалюєш, донечко!- лагідно проказала висока жінка, цілуючи Карен в носик- Ми сядемо з тобою завтра та будемо малювати те, що тобі сподобалося найбільше всього. Зробимо із цих малюнків цілу картинну галерею і ти зможеш нею хвалитися всюди, де тільки забажаєш.

Джеймс теж низько нахилився до Сесілії та Карен і обох їх поцілував у чоло, шепочучи:

-Як я люблю вас, мої дорогі дівчатка! Ви такі в мене чудові й неймовірні, особливі та чарівні! Я дуже щасливий, що в мене є ви, мої хороші.

Сесілія відчула, як її власні очі від слів чоловіка зрадницьки защипало і вони почали наповнюватися сльозами. Жінка закліпала довгими віями, намагаючись приховати блискучі сльозинки. Це були не сльози смутку, а сльози щастя, радощів, вдячності за те, що вона сама є цією щасливою жінкою і має найдорожчі скарби в світі - люблячого Джеймса та милу веселу донечку Карен.

-Я теж рада, що в мене є ви всі!- посміхнулася Сесілія, витираючи долонею сльози з обличчя та поклавши руку на свій живіт- Скоро нас стане на одного більше і тоді з'явиться ще одна особа, котру ми будемо кохати та плекати всім нашим великим родинним колом. Я щаслива, бо маю таку чудову родину, як ви, мої хороші! Я вас всіх дуже сильно люблю- прошепотіла жінка, вкладаючи в свої слова весь безмежний простір своєї любові та вдячності до рідних.

Родина ще раз міцно обійнялася, а потім попрямувала до виходу з парку. Їхні обійми створювали надійне коло, яке не могло порушити ніяке лихо в світі. І хоча Дорсети ще не знали, що зло вже ходило десь поряд за завісою сизого туману, лише чекаючи на відповідну мить, вони відчували, що кожний момент разом для них безцінний. Щаслива родина не здогадувалася про те, що цей вечір може стати вирішальним у їхньому тривіальному житті. Дружні розмови про приємні дрібниці, веселий сміх над жартами, які вже сто разів були розказані - все це створювало ілюзію звичайного вечора, одного з багатьох в житті Сесілії, Джеймса та Карен. Проте, підступна доля вже плела свою темну мережу, готуючись змінити світ цієї родини раз і назавжди. І її волі було не уникнути, як подальших неминучих подій також.

Коли вони підійшли до автомобіля, то Джеймс турботливо схопив дружину за руку та спитав в неї:

-Сесі, мила, ти точно добре себе почуваєш? Якщо присутнє якесь легке запаморочення або слабкість, то ти кажи мені сміливо. Можливо, краще я поведу автомобіль цього разу? Поглянь лише, який туман довкола зібрався. Нічого не видно на всю округу. Небезпечно їздити по дорогах в таку погоду. Чорти б забрали мене, як я так захопився розвагами, що й на годинник не поглянув? А тут ще й туман вигулькнув.

Сесілія тривожно вгледілася в обриси міста, далекої ріки і асфальтного полотна, котрі повністю поглинув густий туман. Він походив чимось на молоко, змінюючи колір в своїй середині з білого на сизий та знову повертаючись до сяючого білого відтінку. Ліхтарі мегаполісу поступово запалювалися по черзі, але їхні оранжеві вогники виглядали моторошно серед цієї туманної завіси, створюючи враження, що їх тримали в руках високі темні привиди. Згадавши моторошну таємничу фігуру з парку атракціонів, Сесілія внутрішньо здригнулася і відчула мороз по своїй шкірі. Та звідки ж взялися ці дивні відчуття в її серці? То все дурниці, їй просто здалося. В такій пітьмі та такому непроглядному тумані багато чого може здатися неозброєному людському оку. Невже вірити тепер кожній ілюзії та тремтіти від неї, немов би вона тут маленька налякана дитина? Карен ось зовсім нічого не боялася. Ці думки зігріли серце Сесілії та заспокоїли її. Так, вона пишалася своєю маленькою хороброю дівчинкою. Тому, Сесілія зібрала всю свою волю в кулак, посміхнулася до чоловіка та відповіла йому:

-Все добре, Джеймс, можеш не хвилюватися так сильно за мене! Запаморочення вже давно минулося, адже я всього-навсього один раз покаталася на тих гірках і потім мала цілий день на відновлення власних сил. Сутінки та туман можуть виявитися значною перешкодою, але ми нікуди поспішати не будемо. Ввімкнемо фари й поїдемо тихою ходою. Нічого лихого не повинно статися. Я цими дорогами багато разів їздила туди-сюди і знаю їх напам'ять.

Переконавши Джеймса, Сесілія сіла за кермо та почала готуватися до поїздки. Її рідні зайняли свої звичні місця поряд з нею. Джеймс сів на пасажирському сидінні, а Карен зручно розташувалася на комфортному задньому, повністю зайнявши весь простір. Дівчинка лягла у весь зріст та скерувала замріяний погляд на стелю салону. Сесілія обережно завела двигун та ввмікнула фари. Два помаранчевих промінця розірвали завісу туману, але тільки на декілька кроків. Жінка дійсно бачила дуже обмежено. Гірше того, туман виявився надто вогким і його частинки осідали на склі машини неприємними краплями. Довелося ще й підключити роботу двірників. Сесілія змусила автомобіль рушити з місця і їхала дуже обережно. В Брайтоні вночі рух був таким же самим активним, як і вдень. На щастя, всі водії користувалися з фар та їхали не поспішаючи. В деяких місцях Сесілія напружувала власні очі, щоб роздивитися світлофори крізь туман та зрозуміти їхній колір.

Долоні Сесілії трішки спітніли від хвилювання, а в серці вона продовжувала відчувати дивну тривогу та неспокій. На жінці зараз висів величезний тягар відповідальності за своїх близьких і вона не могла ризикувати на дорозі. Полегшено видихнула Сесілія лише тоді, коли салон машини стало звично струшувати при русі. Це слугувало для неї знаком, що вони вже знаходяться на тій ділянці дороги, котра провадила до Рейвенхарту, адже лише тут дорога перебувала в надто занедбаному стані. Якби в Сесілії лишилася колишня частина статку її бабусі та матері, то вона вклала б їх у ремонт цього покриття негайно. Можливо, варто продати старі антикварні речі своїх предків? Хоча, кому вони зараз треба?

Сесілія поглянула на Карен крізь дзеркало заднього огляду і її зелені очі засвітилися в пітьмі від материнської гордості.

-Чи сподобався тобі парк розваг, моя радість?- спитала жінка, ретельно приховуючи власну веселу посмішку, адже вже передбачувала відповідь своєї донечки.

Карен, вся повна вражень та збудження після цілого дня веселощів, відповіла із замріяною усмішкою, що освітлювала темряву автомобільного салону:

-Так, мамо, мені дуже сильно сподобався цей новий атракціон! Він був таким грандіозним, масштабним, казковим, величним та привабливим. А активності в ньому ... Їх ціла купа і кожна з них по-своєму захоплююча. Це було просто неймовірно круто, мамо! Я ніколи не забуду цей день! Мій День Народження вийшов самим прекрасним та суперським в цьому році- вигукнула дівчинка, обертаючи голову до своєї матері.

-А що тобі сподобалося найбільше серед цих розваг?- продовжила розпитувати доньку Сесілія, намагаючись зберегти легкість в голосі, незважаючи на зростаючу тривогу від туману, котрий ніби щільніше обступав автомобіль з усіх боків, заважаючи дивитися на дорогу попереду. Ця завіса діяла неймовірно гнітюче на Сесілію, хоч жінка і приховувала власний неспокій, щоб не хвилювати своїх рідних.

-Ой, мамо, звісно, що найбільше мене вразили та захопили всю уяву саме американські гірки! Адже, я їх обожнюю більше за все на світі. Коли ми з татом піднялися на самий верх, я відчула себе вільним птахом і здалося, ніби я літаю високо-високо у небі. Вогні міста були такі маленькі та далекі, а люди походили на смішних мурашок...- Карен замріяно дивилася на стелю салону, її голос цього разу був тихим та спокійним, майже напівсонним.

Сесілія усміхнулася, слухаючи, як донька описує свої пригоди та враження під час розваг на американських гірках і дитячі захоплені розмови допомагали жінці частково відволіктися від тривоги, що нависала на її серці від неприємного туману довкола. Клята непогода, і чому саме в цей вечір вона зіпсувалася? Такий чудовий день був, але в нього виявився паскудний кінець. Жінка була змушена приділяти всю увагу дорозі перед собою, стежачи уважно за кожною нерівністю на асфальтному полотнищі та вчасно їх уникаючи в останню хвилину.

Джеймс, який сидів поруч з дружиною, повернувся до неї обличчям та поглянув на неї із турботою, яка не покидала чоловіка з того моменту, як вони залишили парк розваг далеко позаду.

-Ти точно впевнена, що добре почуваєш себе, кохана? Ти все ще бліда після своєї єдиної поїздки на американських гірках. Я за тебе дуже хвилююся, адже не можна так знущатися над власним організмом. Все розумію, що потрібно було виконати бажання донечки у цей чудовий день, але чи це не було занадто, люба? Мені трішки соромно за те, що я так необдумано наполягав на тому, щоб ти каталася разом з нами. Адже ж я, як ніхто, добре знаю, що твій стан кожного разу погіршується на гірках, колесах огляду та каруселях. Для тебе всі ці розваги - то найгірше, що може бути в цьому світі- м'яко заговорив Джеймс, поклавши свою долоню на плече Сесілії.

Сесілія злегка посміхнулася, намагаючись розвіяти власний напружений стан та заспокоїти свого чоловіка поряд.

-Я вже краще себе почуваю, дякую тобі, за твою турботу, милий! Просто трохи виснажилася за цілий день, проведений у цьому парку розваг, але зараз зі мною все гаразд. От прибуду додому, вип'ю таблетку від головного болю і добряче висплюся в нашому ліжку. Вранці буду як новенька, це точно!- відповіла жінка, поклавши вільну руку на живіт та слухаючи, як в ній злегка борсається дитина. Підвівши свої сяючі смарагдові очі на чоловіка, вона додала із щасливою посмішкою- А наш маленький борець, здається, нічого не помітив взагалі! Все так само рухається час від часу.

-Я просто хочу, щоб ви були в безпеці та почували себе комфортно. Обидва. Ти знаєш, як я хвилююся за твоє благополуччя та здоров'я нашого сина, про народження якого ми мріяли разом вже давно- Джеймс турботливо стиснув руку дружини в своїй та нахилившись, поцілував її ніжно в щоку, з любов'ю погладивши пальцями її красиве блискуче та шовковисте волосся, яке виявилося теплим, пахучим та м'яким- Можливо, нам варто було покінчити з розвагами раніше, щоб не опинитися в серці пітьми та цього жахливого туману, від якого на серці відразу стає неймовірно смутно. Або ми могли б відсвяткувати день народження Карен у Рейвенхарті, перебуваючи в своєму будинку. Це теж непогана ідея, хоч і більш скромна, як на мій погляд. Проте, вона б не наражала тебе та дитину на зайвий ризик, адже я бачу, як ти хвилюєшся, Сесі.

-Все нормально, любий, не треба так хвилюватися! Це був важливий та чудовий день нашої коханої принцеси і я не змогла б просто провести його вдома, дивлячись з вікна на зграї воронів та похмурий краєвид обшарпаного міста внизу. Для Карен важливо було подарувати один особливий день, створити для неї казку, де вона може бути головною героїнею та втекти від гіркоти цієї непринадної реальності. Я дуже добре знаю, що це за відчуття, коли в дитини відбирають радість простого свята. Моя мати та бабуся ніколи не цікавилися тим, що я відчуваю. Їм було байдуже на мене, вони сильно опікалися якимись своїми таємничими справами, власною аристократичністю, походженням та полюбляли чомусь проводити час із чужими людьми, чим з власною рідною донькою та онучкою. Я зростала з ними, а почувала себе так, ніби виросла в якомусь дитячому притулку. Здається, що я зовсім не знала ні бабусю Амаґу, ні власну матір і ніколи не могла збагнути, що ж коїться в їхніх загадкових головах. Мати часто зникала, розважалася в місті із своїми подругами. Вони мали там якийсь свій жіночий клуб. Мене ніколи не цікавила їхня діяльність, я не хотіла бути такою, як вони. Я - це просто я, людина, котрою народилася, а не вельможна аристократка давнини. Для мене часи змінилися і старі титули померли з минулим. Я щаслива, що в мене є ти, Джеймс, і наша Карен, і наш майбутній син. Лише з вами разом я почуваю себе самою собою, звичайною жінкою, котра має в цьому світі все, чого тільки можна побажати. Для мене найважливіше було провести день з моєю родиною та подарувати Карен прекрасний день в її житті, котрий запам'ятається дівчинці надовго. Але я обіцяю тобі, коханий, що більше не буду так ризикувати в майбутньому. Я не хочу, щоб через мене ти не знаходив собі місця від зайвого хвилювання- Сесілія заспокоїла чоловіка, поклавши йому голову на плече та дозволивши собі на якусь мить трішки скинути з душі свої страхи перед туманом.

Вони обоє знали, що цей день був святом їхньої чарівної донечки, але тепер, коли ніч та туман огорнули автомобіль з усіх боків, турботи про майбутнє лягли важким тягарем на їхні серця. Тим часом, світло фар вихопило з туману великий старий банер із обвітреними літерами. На ньому можна було прочитати напис "Вітаємо у Рейвенхарті". Одразу за знаком розпочиналася дорога, котра вела до заплутаних вуличок провінційного містечка. Темні силуети будинків, половина з яких була нежилою, гротескно височіли з обох сторін дороги. Здавалося, що туман тут був набагато густішим, чим у Брайтоні. Він стелився низько попід землею, підіймався вище дверцят автомобіля, налипав краплями води на скло і заважав баченню самої дороги. Між похмурими силуетами дерев плавали клаптики туману, немов привиди минулого.

Сесілія від цього гнітючого видовища відчувала в своїй душі неспокій, який посилювався з кожною милею, котру долав автомобіль, прорізаючи собою туманну завісу. Фари висвітлили зграю воронів вдалечині, що зліталися звідусіль та сідали на гілках дерев, що нависали низько над дорогою. Їхні очі виблискували в світлі фар, немов маленькі блискучі ліхтарики. Від цих пташиних поглядів Сесілії стало трішки незручно і мурахи пробігли по її спині. Незважаючи на те, що ворон являвся старовинним гербом родини Дорсетів, а її мати носила на пальці саме такий гербовий перстень, але Сесілія не розуміла зв'язку людей з цими птахами. Вони завжди викликали в неї негативні емоції, пов'язані із самотністю, смутком та смертю. Ці птахи уособлювали в собі владу ночі та темних сил. Ворони здавалися лихими пророками таємничої людської долі, які існували поряд з жителями Рейвенхарту від самих стародавніх часів.

Сесілія тримала кермо так міцно, що її пальці аж побіліли сильніше і скидалися на руки мерця, котрий нещодавно виліз із вогкої могили на світ. Жінка сподівалася, що це їй допоможе контролювати не тільки рух автомобіля, але й навколишній містичний хаос, який викликав в її серці внутрішню напругу та хвилювання. Туман поглинав дорогу перед автівкою, змушуючи світло фар розсіюватися у безформному білому морі. Сесілія відчувала, як кожен м'яз її тіла напружився від очікування невідомого, що ховалося за цією туманною завісою попереду. Неочікувано, нізвідкіля перед лобовим склом автомобіля з туману виринула чергова зграя воронів. Гнівно каркаючи, птахи промайнули повз автомобіль, розлітаючись на всі боки. Їхнє пір'я посипалося згори, немов чорний сніг. Налякана Сесілія смертельно зблідла, різко викрутила кермо в сторону і коліщата машини завищали. Салон автомобіля здригнувся, Джеймс щось схвильовано вигукнув, а Карен налякано пискнула, чіпляючись за сидіння та обхопивши долонями власні ноженята.

Каркання воронів продовжувало розривати тишу, ніби вони дійсно були посланцями зловісної долі. Їхні темні силуети мерехтіли у тумані, створюючи ілюзію руху, що лише посилювало відчуття тривоги у Сесілії. Важко дихаючи від пережитого шоку, жінка зменшила ходу автівки та обережно повернулася на дорогу. Крізь заднє скло вона побачила бліде личко Карен та великі налякані очі дівчинки і відчула сором перед власною дитиною за прояв тимчасового страху. Сесілія декілька разів вдихнула та видихнула, заспокоюючи шалений ритм серця в своїх грудях. Вона трохи послабила хватку своїх тонких пальців й тримала кермо самими кінчиками, злегка ним рухаючи.

-Сесілія, ти в порядку?- спитав тремтячим голосом Джеймс, на обличчі якого не залишилося жодної кровинки. Чоловік поправив свої окуляри й тривожно зазирав в налякані очі дружини. Він поклав заспокійливо свою теплу долоню Сесілії на руку, намагаючись заспокоїти її очевидний неспокій- Ти чого так різко з'їхала вбік? Знаєш же прекрасно, яка тут небезпечна дорога, вкрита вщент ямами та іншим безладом. І чого ти так злякалася?

-Та я... Мені здалося, що... Зовсім не очікувала ... -Сесілія на якусь мить розгубилася і сама здивувалася із власного емоційного стану. Адже дійсно, чого вона так сильно злякалася, якщо нічого такого значного й не було? Насупивши свої брови, жінка понизила боязко голос так, щоб її слів не чула донька на задньому сидінні і звернулася до чоловіка- Джеймс, ти бачив ту зграю воронів? Тих самих, що так несподівано виринули з завіси туману та ледве не влетіли в наш автомобіль? Ніколи не бачила, щоб ці птахи поводили себе таким дивним чином. Чому їх було так багато? Саме вони мене й налякали своєю раптовою атакою, чим би це не було насправді.

-Не хвилюйся, Сесі, кохана- байдуже відмахнувся рукою Джеймс, хоча в його очах теж промайнула тінь страху. По його уважним очам Сесілія зрозуміла, що чоловік бачив те саме дивне явище, що й вона, тільки намагався приховати власний страх за вдаваною сміливістю. Це виходило в нього кепсько, але жінка готова була на це заплющити очі, бо й сама не сильно горіла бажанням панікувати- Це просто зграя дурних птахів, якими переповнене наше стареньке місто. Вони тут на кожному кроці літають, до людей теж звикли, а от машини їх і досі лякають. Можливо, що вони сиділи десь на дорозі, а ми їх не помітили та налякали світлом автомобільних фар. Проте, не бери в голову цих воронів. Ну що вони здатні нам зробити? Це ж звичайнісінькі птахи і більш нічого. Вони не принесуть нам зла.

-Так, ти правий, любий!- зітхнула Сесілія, натягуючи на обличчя якомога більш спокійнішу посмішку, хоч на душі в неї продовжувала тяжіти тривога- Це просто міські ворони. Не знаю, чому я їх так злякалася, адже бачила цілі такі зграї все моє життя. Я не знаю, чому зараз це так налякало мене. Знаєш, таке відчуття виникло на серці, ніби все було інакше цього разу. Що ці птахи могли являти собою лихий знак, віщувати підступну долю, виступати в ролі своєрідного попередження. Тільки ніяк не збагну якого саме і з чим це може бути пов'язане.

-Які ще попередження, Сесі?- знизав плечима Джеймс, стурбовано кидаючи погляди на дружину- Не пам'ятаю, щоб ти раніше вбачала якісь пророцтва в простих явищах природи та певних подіях. Адже все це суцільна брехня. Магії не існує, а історії про чарівниць та відьом просто вигадка тих людей, хто полюбляє спекулювати на темах містики та паранормального. Ворони, як ворони, нічого важливого. Просто, будь уважнішою на дорозі і не перевищуй швидкості. Тобі потрібен відпочинок, бо втома починає викликати темні похмурі думки. А ще цей клятий туман ніяк не розвіється.

Сесілія хотіла заперечити Джеймсу, розказати йому про дивну фігуру в темній мантії, яку вона бачила ще на атракціоні, але не захотіла зайвий раз змушувати чоловіка хвилюватися через себе. Вона й сама не знала докладно, що бачила тоді і чому це в неї досі викликає тваринний страх в серці. Джеймс міг бути і правим, що вона за весь цей хаотичний день могла виснажитися повністю. Ще не варто виключати і вагітність, яка могла додавати навантаження на психіку Сесілії, різко змінюючи настрій жінки й змушуючи її коливатися, немов маятник. Сесілія не хотіла себе накручувати марний раз і тому змусила себе повірити словам Джеймса, відігнати геть лихі думки та зосередитися всеціло на дорозі. Швидше б вже дістатися будинку, випити аспірину та лягти спати. Жінка відчувала, що їй це зараз треба для покращення загального стану. Вранці вона прокинеться оновленою і буде з посмішкою згадувати свої страхи минулого. До речі, є в цьому щось і для натхнення. Чомусь Сесілії захотілося намалювати темний пейзаж із обрисами покинутих хатин, а в тінях цих будинків чорною фарбою накидати зловісний силует у темній мантії, чиї криваві очі сяяли у глибині каптура, а роги видавалися вгору на значну довжину. Доволі химерна фантазія, зате в цьому щось було захоплююче та незрозуміле самій Сесілії. Як творча особистість, вона буквально жила дрібними деталями і будь-що в її мозку могло перетворюватися одразу на нові образи її вигаданих світів, які вона й квапилася намалювати чи то в альбомі, чи на більшому полотні.

Поки Сесілія роздумувала над своєю творчою діяльністю, попереду автомобіля туман став більш темнішим, згустився до однорідної маси. Він вкривав собою повністю будинки, дерева, тротуари та вузькі вулички, створюючи доволі моторошну та містичну атмосферу жаху і апокаліптичності. Саме тоді сталася одразу низка неочікуваних подій на котрі родина Дорсетів зовсім не сподівалася. Спочатку, Сесілія розрізнила в світлі фар далеко попереду себе чиюсь темну фігуру, а коли збагнула хто це, то затрусилася всім тілом та вкрилася потом. Здавалося, ні Джеймс, ні Карен не бачили нічого дивного на дорозі, а видіння мала тільки Сесілія. Це була висока фігура, яка вирізнялася на тлі туману своєю похмурою темною аурою. Довкола неї клубочилися незрозумілі тіні, огортаючи її своїм надійним саваном. Сесілія розрізнила ще здалеку знайомого людиноподібного козла з парку атракціонів, який мав ті самі довгі закручені роги, які грізно височіли над його головою, ніби вони намагалися сягнути самого нічного неба. Його очі палали червоним вогнем, що пронизував густий туман, та невідривно стежили саме за Сесілією. Здавалося, що диявольське створіння бачить жінку наскрізь, читає сторінки її душі дуже легко і знає про неї все. Від цього усвідомлення мороз пройшов по шкірі Сесілії, а серце болісно стислося від страху. Копита та гострі кігті на довгих руках створіння виглядали потворно та надто реально для простого видіння. Хвіст, що закінчувався гострою пікою, бив по асфальтній дорозі, як батогом, виражаючи чи то злорадство Диявола, чи його прихований гнів. Темна мантія з глибоким каптуром надійно приховували в пітьмі голову козла, додаючи всій істоті примарного вигляду.

Серце Сесілії зупинилося на мить, коли вона зустрілася власним поглядом з цією страхітливою істотою. Жінка одразу пошкодувала за встановлений зоровий контакт між ними, але не змогла знайти в собі сил відвести очі в сторону. Вона відчула, як панічний страх охоплює все її єство, відбирає можливість спокійно думати, плутає думки та робить голову порожньою. Здавалося, що холодні липкі пальці цього страху хапали жінку за калатаюче серце та міцно стискали його в своїй мертвій хватці. Сесілія різко смикнула кермо в сторону, боячись зіткнення з високою фігурою Диявола, яка з кожною милею ставала все дедалі більшою та гротескнішою. Хаотичні дії Сесілії нагадували жалюгідні спроби втечі від нічного кошмару, але світ вже почав крутитися довкола жінки і останнє, що вона почула перед неминучою катастрофою, було каркання воронів. Воно походило на хриплий крижаний сміх демонічної істоти та зливалося з панічними криками родини пані Дорсет.

В нічній пітьмі автомобіль Сесілії налетів на дитячий м'ячик, забутий кимось із дітей на дорозі. Жінка просто не могла його фізично помітити за завісою туману. Від зіткнення з м'ячем, автівку хаотично закрутило та завертіло посеред дороги. Сесілія відчувала, як кермо виривається з її рук, як машина не бажає коритися її волі, все поступово виходило з-під контролю та породжувало нову паніку в жінці. Машину знову віднесло вбік. Колеса завищали, але спинитися автівка ніяк не могла. Сесілія намагалася відновити контроль над транспортом, але страх сковував її рухи, змушував тремтіти і вона могла лише безсило спостерігати, як автівка виходить повністю з її влади. Позаду закричала Карен і цей крик болюче різонув по серцю Сесілії. Джеймс перегнувся через сидіння та схопив твердими руками кермо, намагаючись допомогти своїй дружині. Чоловікові вдалося вирівняти автомобіль, але вони неслися прямо на фігуру Диявола, який спостерігав за марними спробами людей врятувати свої нікчемні життя і сміявся з них.

Коли Сесілія розкрила рот, щоб попередити Джеймса про нове неминуче зіткнення, то очі Диявола спалахнули зовсім по іншому. Тепер вони скидалися більше на автомобільні фари. Фігура почала танути і тут Сесілія все зрозуміла, але було вже занадто пізно. Попереду їхньої автівки, з-поміж білої завіси туману, з'явився зовсім інший автомобіль. Він вирвався з пелени на надзвичайній швидкості, повністю ігноруючи правила дорожнього руху при поганій видимості на дорозі. Поява цього автомобіля була найстрашнішим відгуком на всі найгірші передчуття Сесілії. Зіткнення було вже неминучим для її автомобіля і жінка це з великим спізненням збагнула. З гучним ударом інша машина врізалася прямо в передню частину автомобіля родини Дорсет. Сила удару була настільки значною, що інерція поштовху одразу відкинула автівку Сесілії просто до кювету.

Машина Дорсетів крутилася в повітрі, перекидаючись, поки не зупинилася, додатково вдарившись в стовбур дерева, що росло обабіч шосе. Звук зламаних гілок та нестерпний скрегіт металу заповнили повітря, а потім настала жахлива моторошна тиша. Дим, пітьма та густий туман поглинули все довкола, залишаючи лише ехо катастрофи, котре відлунювало нестерпним болем в свідомості пораненої скаліченої жінки. Світло фар раптово згасло. Схоже, що вони розбилися при зіткненні із деревом. Пітьма та туман одразу посилилися та жадібно накинулися на понівечений автомобіль, немов би хотіли пожерти його повністю. Від сильного удару переднє скло автівки розлетілося на тисячу блискучих гострих уламків, що скидалися на падаючі з неба зірки. Сесілія сильно вдарилася обличчям об кермо, а ще більшість цього скла вп'ялося прямо в її обличчя. Нестерпний пекучий біль охопив все єство жінки, немов грім серед ясного неба, і вона болісно застогнала. Гарячі струмочки крові стікали по її щокам, застилаючи зір та змішуючись з гіркими сльозами. Сесілія відчувала, як світ хитається довкола неї, а в скронях та животі пульсував нестерпний біль, що відлунював у кожній клітині її тіла.

При падінні Сесілію добряче підкинуло до самого даху салону і вона впала на самісінький свій живіт. Здавалося, ніби в ній щось всередині обірвалося, щось сталося. Перелякана жінка зрозуміла, що біль не припиняється. Тремтячими руками вона себе обмацала, але не знайшла зовнішніх пошкоджень живота. Проте, щось було не так. Вона не відчувала руху дитини в собі, а джинси вкрилися дивною кров'ю, яка миттєво їх забруднила і кров ця була не з обличчя. Застогнавши від болю та страху, Сесілія обережно зробила спробу встати. Її затисло поміж кермом та сидінням, але жінка змогла швидко звільнитися. Важко відкривши власні очі, вона відчула, що ледве може ворушити м'язами обличчя. Склалося враження, що щось утримує шкіру між собою і заважає її руху. Підвівши руку до обличчя, Сесілія торкнулася його, але миттєво відсахнула долоню геть. Вона порізала її об якусь гостру поверхню, яка вщент вкривала шкіру. Пересиливши свій страх, Сесілія знову торкнулася одного такого гострого предмету і повільно висмикнула його зі своєї шкіри. Миттєво біль охопив її свідомість і жінка не змогла стримати крик. Коли вона отямилася, то зрозуміла, що тримає в руках уламок скла. Намацавши залишки бокового дзеркала, Сесілія швидко схопила його та поглянула на своє відображення. Вона злякалася побаченого і, зойкнувши, впустила дзеркальце. Воно впало та розлетілося на друзки. Важко дихаючи, Сесілія шалено поводила очима по сторонам. З того відображення на неї поглянула не колишня красуня, а якесь чудовисько. Волосся сплуталося на голові, одяг порвався, все обличчя було залите кров'ю. Все це робило Сесілію схожою на вампіра. Живими залишалися тільки очі, але які. Моторошні сяючі зелені очиці з кривавими прожилками в кутиках та розширеними від шоку зіницями. А мармурова шкіра, шкіра, якою завжди так пишалася Сесілія вже не була колишньою. В її обличчі застрягли сотні, ні, тисячі уламків скла. Якимсь дивом вони не пошкодили їй очі та не розсікли губу, зате вщент порізали лоб, щоки, підборіддя. Кров струмками била із цих болючих ран, а в них всередині, прямо в шкірі, стирчали гострі уламки битого скла. Сесілія не могла витягти їх всі. Їй вистачило і одного уламка, через який вона відчула справжнісіньке пекло болю. Що сталося із її обличчям? Як могло це статися з нею та її родиною? Тільки зараз усвідомлення почало надходити до мозку Сесілії і вона заридала, втрачаючи колишній самоконтроль.

-Джеймс?! Карен?! Де ви? Де ви?- озвалася жінка в пітьму ночі, її голос був сповнений паніки та відчаю, але відповіді не було.

Озирнувшись по напівтемному задимленому салону, Сесілія помітила, що її рідні зникли. Їх не було поряд. Що із ними могло статися? Куди вони поділися? Кашляючи від крові та диму, Сесілія ногою вибила дверцята автомобіля і виповзла назовню. Коли жінка піднялася на ноги, гострий біль охопив її живіт. Сесілія скрикнула і схопилася за нього рукою. Кольорові плями заплигали перед її очима. Вона ледве не втратила свідомість, але змогла втримати контроль над власним тілом. Ноги тремтіли та не слухалися її. Кров заважала нормальному баченню, але Сесілія боялася торкатися долонею обличчя, щоб не загнати уламки скла глибше під шкіру. Чому вагітність тепер викликає в ній хвилі нестерпного болю? Чи все добре із дитиною?

-Чому я тебе не відчуваю? Чому я тебе не відчуваю?- як мантру, шепотіла пересохлими губами Сесілія, погладжуючи живіт.

Обходячи машину довкола, жінка побачила, що її передня частина сильно пошкодилася, а все скло з вікон повилітало. Пасма диму підіймалися догори, закручуючись в загадкові спіралі. Це було щастям, що машина не почала горіти і бензин не пролився, інакше міг статися вибух. Несподівано, Сесілія зауважила, що збоку від машини лежить чиєсь тіло. Скрикнувши, вона кинулася до нього, перевернула і шоковано застигла. Це було тіло Джеймса, нерухоме та без ознак життя. Шию чоловіка розрізали найстрашніші уламки скла, які застрягли глибоко в ній, а на обличчі застиг вираз жаху. Окуляри десь зникли і Сесілія зауважила їх неподалік від тіла. Вони теж розбилися. Побачивши, що вона накоїла, жінка закричала від горя. Вона підхопила на руки чоловіка, плакала, трясла його, не могла повірити, що він загинув, що це все сталося з нею в реальності. Здавалося, ніби це поганий сон і Сесілія нестерпно хотіла прокинутися від нього якомога швидше. Здавалося, що її серце в цю мить зупинилося на мить, замерзнувши прямо в грудях та розбившись на дрібні уламки.

-Джеймс! Джеймс, ні!- ридала Сесілія, викрививши обличчя від гірких сліз- Що я накоїла? Що я накоїла? Цього не може бути. Ти не міг загинути, не міг. Це неправда. Неправда. Якась підступна гра того потвора з дороги. Мені це лише видається.

Але, попри марні спроби переконати себе, Сесілія бачила, що її чоловік загинув під час аварії з її вини. Навіщо вона сіла за кермо? Навіщо вони сьогодні виїхали із свого будинку? Гнів на саму себе переповнив Сесілію і вона підвелася знову на ноги. В своєму серці Сесілія плекала надію, що не все ще погано. Можливо, Карен врятувалася і знаходиться десь поряд. Паніка за свою донечку, за свій маленький скарб, охопила все серце жінки. Вона почала підійматися з низини знову на дорогу, слабким голосом вигукуючи ім'я дочки. Туман, як завіса, приховував від неї Карен, дівчинка не озивалася і це мовчання тільки сильніше пригнічувало Сесілію. Проте, материнське серце, передчуваючи нове лихо, впевнено вело жінку вперед, через ніч та туман. Вона знайшла Карен, котра лежала під колесами іншого автомобіля, того самого, котрий вискочив назустріч машині Дорсетів. Над маленьким поламаним тільцем дівчинки схилилася чиясь темна фігура. Світло фар автівки засліпило жінку. Вона почула якийсь вигук, помітила, що в машині сиділа інша налякана жінка та маленька бліда дівчинка з рудим довгим волоссям. Кремезний чоловік, якого Сесілія не могла детально роздивитися в тумані, щось кричав до неї, махав руками, дзвонив комусь по телефону. Проте, жінку він не цікавив. Їй було байдуже. Єдине усвідомлення стукало в її скронях. Ця родина вижила. Ця родина неушкоджена. А її близькі всі загинули. Всі до єдиного, окрім неї однієї. Навіщо вона вижила? Для чого їй жити? В чому сенс такого буття? Щоб бути привидом себе колишньої та нести відповідальність за власні гріхи, помилки та завжди пам'ятати про рідних, яких вона сама й погубила?

Завивши пораненим звіром, Сесілія розлючено відштовхнула в сторону незнайомого чоловіка та кинулася до своєї Карен. Маленьке тіло лежало під жахливим кутом. Дівчинка випала при зіткненні і по ній додатково проїхалася інша машина, зламавши кожну крихку кісточку в тілі. Кров заливала асфальт брудною плямою, від неї вся зелена сукня дівчинки стала липкою. Обличчя Карен було блідим і, на диво, спокійним. Воно вціліло від ушкоджень і на ньому застиг тільки вираз німого здивування. Здавалося, ніби Карен просто спить або замріялася і зараз прокинеться від голосу своєї матері. Але цього не відбувалося. Зелені очі дівчинки згасли, в них Сесілія бачила власне потворне відображення. Падіння та колеса автомобіля нанесли дівчинці непоправну шкоду, відібрали життя у цієї ніжної веселої квіточки та залишили після себе лише холодне скалічене тільце, яке застигло у вічності.

Гарячі сльози бризнули з очей Сесілії та закапали на обличчя донечки. Вона гладила її волосся, обіймала, торкалася білої шкіри і не знаходила собі спокою. Біль утворив всередині душі жінки чорну діру, яка висмоктала всі емоції, все добро з її душі, залишивши тільки розпач, шаленство, самотність, гнів та ненависть до всього, що її оточувало, до цього жорстокого несправедливого світу, який наважився відібрати в жінки все, що вона мала, все, чим вона дорожила. Сесілія міцно обіймала Карен, кликала слабким голосом донечку по імені, але вона не відповідала, її губи вже посиніли. Материнські сльози заливали обличчя мертвої доньки, а відчай переріс у виття, що розривало саму ніч та туманну пелену. Запрокинувши голову до неба, Сесілія вила довго та розлючено. В цю мить вона походила на дикунку або вовчицю, адже її темне волосся сплуталося довкола обличчя, кров вкривала всю посічену склом білу шкіру, а шалені зелені очі розширилися в зіницях, спалахуючи якимось пекельним гнівом та жахливим болем. Здавалося, що на дорозі сидів на колінах привид занепалої жінки і тримав в своїх долонях маленьке тіло мертвої донечки, проливаючи над ним свої сльози.

-Моя ріднесенька Карен... -надтріснутим голосом промовляла до тіла неслухняними губами Сесілія, тримаючи голівоньку донечки в своїх міцних обіймах та не бажаючи її відпускати від себе- Пробач мене, моя зірочко. Пробач свою дурну матір, яка погубила тебе власними руками. Я так хотіла бути для тебе надійним захистом, але замість цього стала причиною твоєї загибелі.... Це все через мене... Я винна у смерті вас обох, дорогенька. Ти була світлом всього мого життя, його сенсом, моїм щастям та самим дорогим скарбом... А тепер... Тепер я втратила все. Темрява огорнула мою душу з усіх боків і я нічого довкола себе більше не бачу. Чому ж я не загинула разом із вами? Як мені жити тепер без тебе, без Джеймса? Що сталося із моїм сином? Чому в мене так болить живіт при кожному русі? Я його не відчуваю. Зовсім не відчуваю під своїм серцем. Пробач мене, Карен, що не змогла врятувати тебе від лиха цього світу, від цього клятого випадку на дорозі. Я люблю тебе.... І буду любити завжди!

Сльози продовжували змішуватися з кров'ю на обличчі жінки та стікати на холодні щоки тіла Карен. Голос Сесілії тремтів та зривався від горя, що розривало її серце.

-Будь-ласка, Карен, повернися до мене! Я не зможу жити без тебе... Не зможу... -прошепотіла Сесілія слова марної надії, прекрасно знаючи, що Карен вже не повернути до життя.

Чиїсь сильні руки охопили жінку за стан та відтягнули від тіла дівчинки. Сльози та кров заважали їй бачити обличчя, але кліпнувши очима, Сесілія роздивилася обличчя чоловіка середнього віку з коротким темним волоссям на голові, легкими зморшками в кутиках наляканих сірих очей та невеликими чорними вусами на верхній губі. Чоловік зазирав в обличчя жінки, щось наполегливо до неї звертався, але Сесілії було байдуже, що він їй казав. Сам факт того, що цей незнайомець та його родина вижили, вціліли після аварії та зовсім не постраждали викликав звірячий гнів в душі жінки. Вона хотіла вирватися з його рук, видряпати ці ненависні очі, колоти та різати його. Якби не він та його машина, то її родина могла б жити. Сесілія просичала гнівно крізь зуби:

-Відпусти мене, відпусти! Вбивця, ти їх вбив. Ти їх всіх вбив. Я це знаю. Я це добре знаю. Я бачила. Бачила. Ти за все заплатиш. За все. Не переді мною, бо я слабка людина. Перед іншими силами цього світу. Мені байдуже, хто прийде помститися за моїх рідних. Байдуже, нехай тільки ти на собі відчуєш весь мій біль, мій розпач, гіркоту моєї втрати. Ненавиджу. Ненавиджу!

Жінка плюнула кров'ю в обличчя чоловіка і той налякано відсахнувся від неї, вражений такою хвилею злості з боку пораненої Сесілії. Проте, спротив жінки швидко припинився, адже вона стрімко втрачала свої сили. Біля себе Сесілія бачила тільки маленьке понівечене тіло Карен та її скляні зелені очі, в яких відбивалося світло фар від машини незнайомців. Гнівні слова Сесілії повисли в повітрі, почали стихати, коли темрява стала поглинати її свідомість, залишаючи її в надійному місці, де не існувало болю, смерті, де не було ні світла, ні тепла, ні її дорогої любої Карен. Тимчасове забуття вкупі зі спокоєм огорнуло виснажену пережитим шоком свідомість жінки і вона впала без свідомості на дорогу, почувши крики якихось людей, але їй було на все байдуже. Вона хотіла лише забутися, померти і не повертатися до цього світу, котрий відібрав від неї її близьких.

                             📚📚📚

Радісно сміючись, по великому подвір'ю бігала маленька темноволоса дівчинка. Її шовкова чорна сукня майоріла від кожного різкого руху, а босі ноженята збирали росу зі смарагдових соковитих стебел високої трави. Добігши до старої груші, дитина обійняла міцно її, погладила стовбур, вкритий м'яким мохом, і радісно посміхнулася. Прибравши долонею пасма волосся з видовженого личка, дівчинка блиснула допитливими оченятами на дерево. Сесілія обожнювала родинний сад Дорсетів і в цих іграх у ньому хоч на мить могла відчути себе звичайною безтурботною дівчинкою. Бути дитиною, як усі - це було її найбільшою мрією. Мрією, котру вбивала в ній її мати, Кассандра. Кожного разу вона не припиняла сварити доньку, нагадувати їй про те, з ким потрібно вести дружбу, а з ким ні, натякала про взаємовигідну користь в житті і читала нудні лекції про їхнє аристократичне походження. Сесілії доводилося робити вигляд, що вона уважно слухає, але сама дівчинка пропускала більшість цих слів повз вуха. Вона ховалася за міцним панцирем власних мрій та сподівань, жила у вигаданому світі, де були яскраві квіточки та співочі пташки, але не існувало аристократів та її матері.

Через це в Сесілії виникла звичка часто розмовляти із собою пошепки або подумки. Вона вірила, що існує її уявна подруга, з котрою набагато веселіше проводити час, чим з іншими людьми. Сесілія могла годинами лежати на травичці, дивитися на неосяжне зоряне небо і говорити, говорити про магію, казкові речі та переказувати свої враження від них іншому голосу, котрий жив всередині неї. Це дарувало дівчинці відчуття якоїсь внутрішньої гармонії та спокою, давало можливість їй не думати про негативні події довкола себе.

Крім розмов із собою, Сесілія розмовляла і з деревами також. Гладячи грушу, вона шепотіла їй якісь ласкаві слова, притискалася до неї щокою і дівчинці здавалося, що в шелесті листочків, в потріскуванні кори, вона чує ніжний хвилюючий голос старого дерева. Дерева для неї теж були найкращими друзями. Набагато кращими, чим люди. Люди майже не розуміли Сесілію, намагалися змінити її під себе, придушити її власний світогляд та ідеї, зробити схожою на себе. Такою ж нудною та одноманітною, як і більшість місцевих жителів сірого Рейвенхарту. Такою ж зневажливою та пихатою, як її мати Кассандра. Іноді Сесілії здавалося, що в її душі під серцем сховалася отруйна змія і вона своєю отрутою породжувала приховану ненависть до Кассандри, до батька, якого вона ніколи не знала, до них обох, котрим було байдуже на її почуття та хвилювання.

Більше всього пташка, якою почувала себе Сесілія, прагнула вислизнути із своєї тісної золотої клітки та полинути на волю до блакитних небес. Почувши дивний скрип за своєю спиною, дівчинка повільно повернула свою чорняву голівку в сторону звуку та притислася спиною до дерева. До неї від веранди на інвалідному візочку повільно наближалася старенька бабуся. По плечах жінки розсипалося сиве довге волосся, яке ворушилося при поривах легкого вітру. Воно оточувало яструбине личко з гострими рисами, хижим поглядом зелених очей та тонкими губами, які посміхалися зараз містичною усмішкою. На жінці була похмура темна сукня, оздоблена блискітками із частинок сапфіру, а на зморшкуватих долонях був красивий перстень, який зображав ворона на своїй верхівці. Шию бабусі прикрашав дивовижний кулон у формі кола, в центрі якого знаходився дивний череп із закрученими догори рогами. Сесілія бачила такий самий і в своєї матері. Вона не розуміла значення цієї прикраси, але мріяла про той день, коли зможе отримати таку саму. Можливо, що це інша таємнича родинна традиція, про котру вона нічого ще не знає?

Бабусю Амаґу Сесілія любила, на відміну від власної матері. Бабуся часто розповідала їй цікаві історії та старовинні легенди про величних чарівниць, про те, як вони правили світом і всі схилялися до ніг цих мудрих жінок та слухалися їхніх наказів. По словам бабусі, то були часи темні, але сповнені гармонії, миру, адже жінки своїми порадами стримували гарячі голови чоловіків від марних воєн та смертей. Стара жінка теж любила свою онучку і часто любила розмовляти з нею про подібні речі. Проте, такі розмови чомусь не викликали схвалення з боку Кассандри. Мати завжди гнівалася на Амаґу, починала сваритися, називати її старою дурепою і забороняла Сесілії спілкуватися з бабусею та забивати собі голову всілякими дурницями, які не вартували уваги істинної аристократичної жінки. Сесілію завжди дивувала подібна реакція матері, адже вона буквально одразу починала лютувати, коли бачила бабусю та онучку разом.

На щастя, зараз Кассандра була в місті по справах, тому дівчинка лишилася наодинці із бабусею. Схоже, що й стара жінка збагнула наявність такої чудової нагоди поспілкуватися. Бабуся викликала жалість в серці Сесілії. Стара жінка, яка не мала здатності рухатися вільно сама, хотіла простого спілкування та уваги. Натомість, через тиранію Кассандри, Амаґу заточили в межах цього будинку і забороняли хоч трішки з кимось нормально спілкуватися. Наблизившись до Сесілії, бабуся сперлася ліктем на край свого візочку, підперла зморщене личко та стала дивитися довгим уважним поглядом зелених очей на онучку. Незважаючи на значний вік старої жінки, її очі не відповідали цьому обличчю. Вони й досі були сповненими сили, енергії, великої волі та пильності, від якої ніщо не могло сховатися. Ці очі захоплювали Сесілію своєю таємничістю і прихованою мудрістю, а, водночас, і лякали дівчинку. Було в них щось владне, крижане, майже дике. Від цього довгого погляду мурахи пробігали по спині й викликали якийсь неспокій.

Амаґа посміхнулася, простягнула зморшкувату руку та торкнулася старої груші з іншого боку. Дивлячись на онучку, вона заговорила тихим голосом:

-Я пам'ятаю, як цю грушу посадили в дні мого дитинства. Тоді вона була всього-навсього маленьким тоненьким відростком, який стирчав із землі. Здавалося, що це щось таке гидке та непривабливе. Проте, сила природи здатна і з жахливих речей зробити щось прекрасне. Так вона створила цей шедевр, цю грушу, яка довго приносила свої солодкі смачні плоди й дарувала тінь тим, хто полюбляв під нею відпочивати. Я часто сиділа під нею, роздумувала над сенсом нашого життя та працювала, насолоджуючись затишшям цього райського куточка. Бачу, що й тобі передалася ця любов до цього місця, чи не так, Сесілія?

Дівчинка несміливо посміхнулася, зачудована бабусиними словами. Поглянувши на зелену крону дерева, вона відповіла:

-Мені справді подобається і наш сад, і краса цього місця. Тут так спокійно, так чудово і добре. В ньому я можу відчувати себе справжньою і саме тут добре думати та мріяти. Я отримую своє натхнення, коли відпочиваю та граюся тут, бабуся. Чому мама ніколи не гуляє садом?

-Із твоєю мамою все складно, Сесі- тяжко зітхнула Амаґа, викрививши невдоволено губи- Вона ненавидить це місце, хоч і виросла тут, так, як я або ти. Кассандра не здатна бачити красу цього будинку та саду, комфорт та спокій. В душі твоєї матері вирують хаос і неспокій. Такі люди не створюють красу, не плекають гармонію, а руйнують її, слідуючи лише власним емоціям та переконанням. Це не доводить до добра. Світ був створений для рівноваги, для гармонії, але від людей залежить дотримання цих священних законів. Деякі з них якраз їм не слідують і тому викликають різні нещастя, підгодовуючи своїми діями якусь одну силу, роблячи іншу слабшою.

-Твої історії такі цікаві та заплутані, бабуся- засміялася дівчинка, підходячи до жінки та поклавши їй голівку на коліна, притулившись в обіймах до бабусі та заплющивши очі- Мені важко збагнути їхній сенс. Але ти права. Моя мама чомусь постійно зайнята, майже ніколи не буває вдома, проводить більше часу з іншими людьми та не звертає на мене уваги. Здається, ніби вона щось приховує від мене та не бажає цим поділитися. Мама дуже нещира і помічає мене тільки для того, щоб нагримати на мене через різноманітні дрібниці.

-В її діях є певний сенс, люба- серйозно сказала бабуся, погладжуючи дівчинку по шовковистому чорному волоссю- Вона боїться своєї ролі в цьому житті. І через це бажає уникнути і того моменту, коли ти розквітнеш та будеш готова отримати нові знання та почути важливу правду про себе та свою визначальну роль. Мені часто здається, що твоя мама давно покинула нашу справу, стала чужою для нас всіх і тепер становить небезпеку для майбутнього. Вона не цінує сили та знань, які накопичували наші предки і легковажно їх знищує, спалює дрібніші паростки славетного минулого нашого роду. Проте, я вважаю, що вона тебе любить, Сесі. Любить по своєму. І ця любов робить її надто сліпою до визначальної ролі, яка уготована тобі самою долею. Кассандра не розуміє, що від долі не втекти, її не уникнути. Поза силами звичайних людей боротися з такою бурхливою та визначальною силою, як доля. Нам не збагнути її розгалужень та хитрих сплетінь. Можна тікати все життя від неї, а вона наздожене наприкінці. Я вважаю, що ти маєш право знати, хто ти така насправді, Сесі. Я хочу передати тобі дещо важливе... Вже давно час сказати тобі, що ти ... Що ми всі...

-Що, бабуся?- миттєво підняла свою голову Сесілія, широко відкривши свої здивовані зелені оченята та зацікавлено вдивляючись у бабусине зморшкувате личко- Що ти маєш на увазі, коли говориш такі слова? Хто я така? Про яку роль ти говориш? Що не так із нашими предками, що маму лякає їхня спадщина? В чому сенс такої спадщини?

Амаґа замислено взяла за підборіддя обличчя Сесілії, низько схилилася та уважно поглянула в очі дівчинки. Чомусь погляд бабусі був таким прискіпливим та вивчаючим у цю мить, що в горлі Сесілії все пересохло, а серце швидко закалатало. Їй здавалося, що ще мить і бабуся зараз розповість все, що потрібно було знати їй давно. Стара жінка насупилася, не відводячи холодного погляду від онучки, а та, не відводила своїх і жадібно поглинала обличчя бабусі. Наступної миті в глибині зіниць Амаґи промайнуло одразу багато дивних різноманітних емоцій. Спочатку там з'явилося значне здивування, потім воно змінилося на глибокий страх, який перейшов поступово у дивну відразу. Такого виразу обличчя у бабусі Сесілія ще ніколи не бачила, проте їй страшно було порушувати тишу між ними та про щось питати жінку. Тому, дівчинка просто терпляче чекала на вердикт власної бабусі.

Неочікувано, Амаґа відпустила Сесілію від себе, відштовхнула сильною рукою дівчинку в сторону, похитала головою і суворо промовила:

-Ні, Сесі, ні. Я не можу тобі сказати. Твоя мати в цьому була права. Я не бачу в тобі нічого особливого. Зовсім нічого. Ти не та, кому потрібно довірити мої знання. Не слухай своєї старої дурної бабусі. Я багато чого зайвого можу наговорити. В твоїх очах я побачила дещо ... Дещо небезпечне. Якщо дати цій силі, що спить в тобі, значну волю .... Ти погубиш все, що будували наші предки в одну мить. В тобі поєдналися зневага твоєї матері та страхи твого батька.

-Бабуся, ти що таке говориш?- злякалася Сесілія, відступаючи назад та недовірливо хитаючи головою. В душі дівчинка відчувала прірву, від якої гіркі сльози розчарування виступили на її очах- Чому ти така жорстока зі мною? Звідки тобі знати, що я здатна щось зруйнувати та зіпсувати? Я зовсім не така. Я гідна твоїх таємниць, я так довго чекала на момент, коли ти їх розкажеш. Про які сили ти говориш? Чому мій батько боявся? Що ти знаєш?

-Я знаю лише одне і моя відповідь тобі буде короткою та лаконічною, Сесі- насупила брови жінка, стискаючи пальці на коліщатах візочку- Тобі потрібно прийняти її та змиритися з цим. Я не обіцяла тобі нічого і зробила помилку, коли думала, що ти та сама. Ти не гідна цих знань та таємниць. Не гідна, бо я бачу це в твоїх очах. Вибач, але більше я сказати не можу.

Гнів заполонив все маленьке тіло Сесілії. Дівчинку затрусило від нього, вона відчувала, як дикий звір прокидається в її душі. Уявна подруга в голові сердилася разом із нею, вона нашіптувала дівчинці отруйні слова:

-Ти не гідна, не гідна. Хто дав право цій старій дурепі визначати твою роль в цьому світі? Чому вона ховає від нас всю правду? Ми варті знати її. Вона належить нам від народження.

Сесілія закусила губу від розпачу, в її грудях пекло, у скронях набатом кричав інший голос, який вимагав накинутися на бабусю, вдарити її за зневагу, покарати за байдужість та приховування бажаної правди. Амаґа сиділа в своєму візку, просто спокійно дивилася на Сесілію, хитала головою та тихо говорила:

-Я не можу нічого більше сказати. Ти не гідна і це очевидно одразу. Контроль над собою та рівновага в душі - ось, що важливо для нас. У тебе немає ні того, ні іншого. Ти дуже нетерпляча, Сесілія, дуже поспішаєш і в цьому ти перевершуєш, навіть, і свою власну матір.

Сесілія відкрила рот, щоб гнівно крикнути бабусі якесь образливе слово прямо в обличчя, проте, наступної миті ворота огорожі відчинилися і на подвір'я увійшла Кассандра Дорсет, мати Сесілії та донька Амаґи. Страх з'явився в очах і бабусі, і онучки. Вони різко відсахнулися одна від одної, але вже було пізно. Висока худорлява жінка встигла їх помітити ще з порога і тепер квапилася через сад до них, підібравши до рук подол старовинної розкішної сукні. Кассандра досі виглядала надто красивою та юною, лише при близькому розгляді можна було побачити павутинки зморшок на її лобі, в кутиках очей, біля гострого тонкого носу, рожевих губ, на загостреному підборідді та довгій шиї. Розкішне волосся кольору воронячого крила спадало хвилями на спину Кассандри, доходячи їй аж до тонкої талії. Лише частину його жінка зібрала на потилиці красивою срібною заколкою, яка блищала в промінні сонця радісними кольорами.

Проте, саме обличчя Кассандри радості не виражало. Бліда мармурова шкіра робила її привабливою, але ця привабливість відлунювала холодом і чимось негативним. Свої темні брови жінка звела докупи, зелені очі пронизували літню жінку та дівчинку перед собою з погано прихованим гнівом, тонкі ніздрі роздувалися та опадали від прискореного дихання, а на губах застигла роздратована посмішка. Кассандра випросталася у весь зріст і здавалася неймовірно високою, як струнка тополя. Її тіло красиво огортала шовковиста чорна сукня з пишною нижньою частиною, оздобленою золотими візерунками квітів. Верхня частина сукні була вкрита дорогоцінним блискучим камінням. Зап'ястя жінки прикрашали золоті браслети, які холодно брязчали при кожному русі її витончених білосніжних кінцівок. На одному з пальців темною плямою виділявся обсидіановий перстень, верхівка якого була виконана у вигляді рельєфного зображення ворона, родового герба Дорсетів. На шиї Кассандри, немов маятник, хилитався такий самий кулон, який був і в бабусі Сесілії.

Підійшовши впритул до дівчинки та старої жінки, Кассандра переводила погляд то на одну, то на іншу. Потім, вона спитала злим голосом і це питання повисло в повітрі:

-Ну і чим ми тут займаємося? Як це розуміти?

Амаґа сміливо зустріла погляд доньки та змусила її перевести погляд на Сесілію. Дівчинка ніколи не могла витримати гідно нападок матері і тому, вона витерши рукою зрадливі сльози та приховавши власний гнів, тремтячими губами прошепотіла:

-Мамо, я... Я... Ми з бабусею.... Ми тут говорили про ... Гуляли разом просто.

-Гуляли?! Гуляли разом просто?!- верескнула Кассандра, кидаючись вперед, але не до Сесілії, а до Амаґи. Нахилившись перед матір'ю, жінка гнівно прошипіла- О, ні, я надто добре знаю витівки цієї старої дурепи. Вона ніколи нічого просто так не робить. Ні, вона продовжує розповсюджувати вплив своїх паскудних нісенітниць, котрі псують нормальним людям життя. Ти завжди була білою вороною для нашого роду, мамо! Все вигадуєш, хитромудро граєшся підступними словами, чіпляєшся за стару спадщину, яка більше не актуальна. Ти забуваєшся, матінко, що Дорсети - в першу чергу, це аристократи і ми повинні відповідати цій назві, а не робити із себе блазнів.

-Не тобі казати про те, хто такі Дорсети насправді!- гнівно блиснула очима Амаґа, роблячи спроби сісти рівніше в своєму візку- Біла ворона, кажеш? Це ти, Кассандра, біла ворона серед чорних воронів нашого роду. Ти хапаєшся за титули, намагаєшся знайти виправдання своєму внутрішньому протесту, боротися з тим, чого не розумієш. Твоя аристократичність невід'ємна від досягнень наших предків, від їхнього надбання та жертв, котрі вони принесли для нашого благополуччя. Весь наш статок сміливо можна вважати кривавим, адже він коштував нашим попередницям дуже дорого і заради цього статусу вони віддавали надто багато. Набагато більше, чим ти можеш собі уявити, Кассандра. Проте, можеш не хвилюватися, дочко, я нічого не казала своїй онучці. Можеш полегшено видихнути, адже вона не гідна моїх знань. Така ж, як і ти, а то й гірше.

Серце Сесілії стислося від гніву та образи. Як бабуся могла таке говорити в її присутності, ніби дівчинки тут і не було? Проте, загадкова сварка поміж матір'ю та бабусею настільки заінтригувала Сесілію, що вона зовсім забула про власний гнів і стала прислухатися до їхніх слів в надії, що почує щось цікавеньке. Тим часом, Амаґа продовжувала свій зоровий контакт з дочкою та святкувала власну перемогу. На губах в старенької грала підступна отруйна посмішка, а очі блищали хижим блиском. Натомість, Кассандра від її слів вся прикусила язика та смертельно зблідла. На якийсь момент розпач та страх промайнули в материних очах. Вона повільно випросталася у весь зріст, тремтячою рукою поправляючи свою заколку на волоссі та ховаючи під неї пасма неслухняного волосся. Важко дихаючи, жінка перевела погляд на Сесілію і дівчинка примерзла до місця, почувши всю владу її погляду. Блискавкою Кассандра метнулася до доньки, схопила її за плече та тремтячим голосом спитала:

-Говори.... Говори мені, що вона тобі розповідала? Що ця стара відьма встигла тобі наговорити?

-Нічого, зовсім нічого- злякалася Сесілія, потупивши погляд та уникаючи дивитися в материні очі. Та смикнула її сильно за плече і змусила поглянути на себе. В Сесілії все пересохло в горлі. Над нею нависало владне обличчя Кассандри зі зневажливими смарагдовими очима та викривленим у гримасі гніву ротом. Вона походила на дику левицю. Здавалося, ще трохи і зараз грізно загарчить. Нервово ковтнувши та не дивлячись на бабусю, дівчинка промовила байдужим голосом- Вона розповідала мені про своє дитинство, про те, як груша зростала....

Сесілія вирішила сказати матері половину правди, але й не згадала останніх слів бабусі та її розчарування наприкінці. Дівчинка серцем відчувала, що могла дізнатися щось важливе, але втручання матері завадило цьому. Прикусивши губу, вона змусила себе зустрітися знову очима з материними та витримати цей крижаний погляд. Нарешті, Кассандра полегшено видихнула і прикрила свої втомлені очі. Випроставшись, вона сказала всього декілька слів:

-Марш в свою кімнату і щоб сиділа в ній тихо, це не обговорюється!- потім жінка порівнялася зі своєю матір'ю, вчепилася руками в ручки її інвалідного візка та прошипіла- А ти не забувай, що залежиш повністю від мене. Я можу вирішити не тримати в своєму домі такий старий антикваріат, як тебе. Так, матінко, тобі доведеться теж з цим змиритися. Тепер це мій дім, а ти в ньому живеш лише доти, доки я цього буду бажати. Пам'ятай своє місце, матуся! І тримай свого язика за зубами. Не намагайся вплинути на мою доньку, інакше тоді ми з тобою поговоримо набагато серйозніше.

Коли Сесілія прямувала до будинку, похнюпивши голову, Кассандра наздогнала її і ще раз перехопила перед входом. Підвівши голову, дівчинка побачила перед собою розлючене обличчя матері, на якому йшла внутрішня боротьба. Жінка додала пошепки декілька грізних слів:

-Ще раз побачу тебе поряд з нею за розмовами.... І покарання кімнатою буде найменшим твоїм лихом. Не слухай цю стару ідіотку. Вона вже давно вижила з власного розуму. Її словам не треба вірити.

Сесілія тільки приголомшено кивнула головою, не бажаючи сперечатися з матір'ю, адже це було марно. І тільки зайшовши до власної кімнати та присівши на ліжко, дівчинка дещо збагнула. Якби бабуся справді була божевільною, то мати так би не хвилювалася через якісь там дивні розмови та слова. А тут Кассандра квапилася одразу все заперечити, навіть не поцікавившись повністю змістом розмови. І її не заспокоїла невинна тема про грушу та дитинство. Чомусь мати завжди приходила у правдивий гнів від довгих контактів із бабусею. На цей раз Сесілія побачила в її очах справжній страх, адже мати прийшла додому після значної відсутності і її паніку можна було пояснити тим, що жінка злякалася того факту, що могла дозволити Амаґі щось зробити. Зробити те, що вона сама давно приховувала від власної доньки.

Було зрозуміло, що Амаґа не розповість Сесілії більш нічого. Спогади про те, як бабуся назвала її не гідною родинних таємниць, а потім порівняла ще із матір'ю, назвавши дівчинку ще гіршою, викликали в душі у Сесілії почуття гіркої образи. Спочатку дівчинка плакала, заховавши обличчя в подушку. Потім лежала, байдуже дивлячись в стелю. Нарешті, новий план в її голові зародився і підступна посмішка розповзлася обличчям Сесілії. Вона проникне до кімнати бабусі, коли тієї не буде поряд, і зазирне до її речей. Сесілія знала, що в бабусі були якісь важливі книги, котрі чомусь не любила мати і які забороняла їй читати. Можливо, що серед тих книг ховалася бажана для дівчинки таємниця?

Пролежавши в ліжку до вечора, Сесілія нарешті почула знайоме скрипіння коліщат. Схоже, що бабуся виїхала зі своєї кімнати та прямувала вниз. На сходах з нею щось сердито розмовляла мати. Голоси були надто приглушеними, щоб розчути хоча б одне слово. Наступної миті, коліщата вже скрипіли в районі кухні. В Сесілії з'явився бажаний шанс. Дівчинка миттєво схопилася на ноги, підскочила до дверей власної кімнати та визирнула назовню. Переконавшись, що в коридорі нікого немає, вона почала обережно рушати в сторону бабусиної кімнати. Відчинивши її двері, Сесілія майнула всередину та озирнулася. Велике ліжко в кутку було недоторканним. На невеличкому столі лежали клубки різнокольорових тканин, спиці, голки та інший кравецький матеріал. У вільний час бабуся займалася шитвом, єдиним заняттям, котре розважало стару жінку. В шафі цілою купою височіли різноманітні сукні, всі переважно темних відтінків. Здавалося, що бабусі сильно подобається подібний траурний стиль. Проте, найбільшу гордість Амаґи складала її особиста колекція книг. Вона відрізнялася від загальної бібліотеки, яка була на першому поверсі, тим, що складалася з різноманітних старовинних манускриптів та книг із дивними незнайомими назвами. Іноді, крізь щілину в дверях, Сесілія бачила, як бабуся переписувала ці манускрипти при світлі маленького ліхтарика. Стара жінка дуже вільно орієнтувалася в цих мертвих мовах та майстерно відтворювала їх на аркушах паперу.

Підійшовши впритул до книжкової шафи, Сесілія замріяно провела пальчиками по їхнім палітуркам. Яка ж із цих книг могла приховувати таємниці її бабусі? Поглядом дівчинка ковзала по різноманітним назвам, які їй нічого не говорили і не знала, з чого розпочати. Несподівано, увагу Сесілії прикувала одна особлива палітурка. Вона була зроблена з красивої темної шкіри, а всю її поверхню вкривали позолочені старовинні руни. Крім цих рун на книжці містилося зображення двох символів - червоної пентаграми та срібного черепа з переплетеними рогами, який був стовідсотково схожим на прикрасу, котру носили рідні Сесілії. Сесілія обережно витягла цю книгу та присіла з нею на підлогу. Книжка виявилася товстою та була важкою. Її назва ледве читалася, проте дівчинка змогла зрозуміти, що книжка називається "Сатанікум Арканус". Що це означало? Це якась казочка авторства її бабусі? Чи сімейний літопис, сповнений саме тих таємниць, яких так прагнула Сесілія?

Відкривши книжку, дівчинка побачила, що в неї всі сторінки жовті і місцями немов обгорілі. Здавалося, що книжку багато разів рятували з вогню, переписували та зшивали сторінки між собою міцними скобами. Текст, написаний незнайомими химерними рунами, Сесілія не могла прочитати та збагнути, тому вона прийнялася роздивлятися картинки. Вони були дивними і зображали якісь жахливі малюнки, чудернацькі символи, страшних чудовиськ та людей у незрозумілих позах. Дівчинка настільки зацікавилася побаченим, що не почула, як до кімнати зайшла Кассандра. Побачивши дочку на підлозі із книгою в руках, жінка розгнівалася та скрикнула:

-Як це розуміти? Що ти тут робиш? Це вона тобі дала прочитати цю книгу?! Це вона, так? Так, я це знала. Знала.

Сесілія впустила від переляку книгу на підлогу, схопилася на ноги, сховала руки за спину й не знала, що їй робити. Серце дівчинки калатало в самих скронях, вона спробувала вичавити з себе:

-Ні, мамо, це я взяла почитати. Бабуся тут ні до чого. Мені стало цікаво і я хотіла дізнатися про зміст цієї книги. Проте, я нічого не зрозуміла. Тут написано якоюсь незнайомою мовою. Що це за книга?

-Тебе це не стосується!- зневажливо викривила губи Кассандра, підіймаючи книгу з підлоги та дивлячись на неї так, немов би їй до рук потрапила мертва миша- Мені не важливо, чи ти кажеш правду, чи брешеш. Зміст цих книжок не повинен тебе цікавити. Всі вони сповнені дурниць та лихих думок. Ти повинна забути про них та тягнутися до нормальних знань, які тобі знадобляться в житті. А ці книги... З цими книгами вже давно пора покінчити.

Не звертаючи уваги більше на Сесілію, Кассандра схопила цілий жмут манускриптів та фоліантів із бабусиної шафки і кинулася з ними вниз по сходам. Жінка чорною хмарою пробігла по сходинках, дісталася старовинного комину, в якому палало помаранчеве багаття та холоднокровно вкинула більшу частину книг до вогню. Пролунав голосний тріск, коли полум'я дісталося сухого жовтого паперу і почало його жадібно поглинати. У цю саму мить до кімнати забігли з обох боків Сесілія та Амаґа, тільки остання приїхала на візку. Сесілія заридала та сховала біле личко в долонях, падаючи безсило на підлогу в розпачі. Дівчинці здавалося, що разом із цими книгами горять її надії розплутати секрет власної родини. В свою чергу, Амаґа гнівно закричала, страшно витріщивши очі. Сухорляві руки бабці то стискалися, то розгиналися. Вона з ненавистю поглянула на Кассандру та просичала крізь зуби:

-Відступниця! Хто дав тобі право нищити всю працю наших предків? Це були роки та тисячоліття роботи та досліджень, які тобі самій ніколи не снилися. Що, тепер задоволена? Відповідай, Кассандра, ти задоволена?

-Звісно, що задоволена!- сердито прокричала висока жінка, хапаючи в руки кочергу так, немов би хотіла захиститися від материного гніву- Давно вже час був спалити цей непотрібний мотлох, який збирав пил на твоїй поличці. І зробила я це, бо ніколи не поважала всієї тієї нісенітниці, котра там написана.

-О, ні, ти брешеш!- похитала головою бабця- Якби ти була такою хороброю, то знищила б все. А так, прекрасно знаєш, що священну книгу нашого роду ти не здатна знищити. Адже випустиш такі сили, котрих ніколи не розуміла і не зможеш їх приборкати сама. Так що зробиш тепер?

-Мені не потрібно нищити всі твої книги. Інші я сховаю так далеко, щоб їх більше ніхто ніколи не міг дістати- єхидно зауважила Кассандра- Ці знання небезпечні та несуть в собі лихо для тих, хто їх здобуває. Нехай морок поглине назавжди твої тексти і про них забудуть всі навічно. Я, як ніхто інший, знаю ціну цим знанням. Знаю, бо через них я була змушена заплатити особистим щастям та спокійним життям.

Губи Кассандри нервово затіпалися, вона ледве не плакала від якихось сильних емоцій, що оволодівали її душею. Бабуся з розумінням кивнула головою, а потім більш спокійним голосом проговорила:

-А, я розумію. Стара травма досі говорить в тобі. Ти чіпляєшся за минуле, ці образи і тому стала дуже вразливою. Стережися, Кассандра, це слизька доріжка. Якщо продовжиш нею йти, то занапастиш себе та свою власну душу. Ти не мала права на щастя. Ніхто з нас не мав, бо рано чи пізно обов'язок покличе нас виконати його. Сили, що височать над нами, набагато сильніші, чим ти можеш собі уявити. А ти досі сумуєш за чоловіком, якому було байдуже на тебе.

-Байдуже на мене? Байдуже?- вражено прошепотіла Кассандра, розширивши тривожно очі- Він мене кохав, як і я його. Він би мене зрозумів і все було б добре. А ти ... Ти втрутилася в моє життя, вирішила за мене все, від народження керувала моєю долею. Думала, що виліпила слухняну ляльку, котрою легко зможеш маніпулювати. Проте, цьому не довго тривати. Не довго, стара.

Кассандра пробігла мимо наляканої Сесілії і сховалася в своїй кімнаті, навіть не звернувши жодної уваги на власну пригнічену доньку. Сесілія стояла враженою від незрозумілих речей, свідком яких вона випадково стала. Її вуха горіли, а серце шалено калатало. Амаґа наблизилася до комину, декілька хвилин спостерігала за тим, як залишки манускриптів зникають у вогні, потім підвела погляд своїх страшних очей на Сесілію. Дівчинка відсахнулася від того гніву, що помітила на бабусиному обличчі. Амаґа похитала головою і зневажливо дорікнула:

-Я ж казала, що ти не гідна. Через тебе загинуло стільки важливої роботи. За тобою по п'ятах слідує його тінь і він вдало маніпулює тобою. Яка мати, така і донька. Шкода, що жодна з вас не вдалася у мене або в своїх попередниць. Був би в цьому якийсь сенс тоді. А так.... Одне лихо.

Слова бабусі знову глибоко врізали по серцю Сесілії. Вона втекла до своєї кімнати та проплакала всю ніч, скаржачись своїй уявній подрузі на своїх рідних, на зле та жорстоке ставлення з їхнього боку і все гадала в чому полягає головний секрет їхнього роду. Наступного ранку сталося дещо дивне. До сніданку вийшли тільки мати та донька. Бабусі не було ніде. Це сильно стривожило Кассандру. Її обличчя знову зблідло, вона здавалася такою роздратованою, що Сесілія боялася втручатися в справи матері. Жінка обійшла декілька разів всі кімнати, кликала Амаґу в саду, розпитувала про неї в містян, але ніхто не бачив старої жінки. Ввечері того ж дня за столом знову панувала похмура атмосфера. Сесілія декілька разів ходила до кімнати бабусі в надії, що вона повернулася і хотіла попрохати в неї пробачення, проте жінка не поверталася.

Це пригнічувало сильно дівчинку і вона відчувала власну провину. Фантазія Сесілії вже намалювала їй всю картину таким чином, що бабуся образилася на неї та матір і пішла з будинку. Щоправда, дивно було те, що Амаґа не взяла нічого зі своїх речей. Схоже, що подібний дискомфорт відчувала в своєму серці і Кассандра. Вона весь час зітхала, ходила колами по будинку, десь зникала на довший час, потім поверталася із саду, хоча Сесілія не пам'ятала, щоб чула, як мати виходила з будинку. Дні минали в ще більшій тривозі, адже Амаґа так і не повернулася після тієї сварки. Кассандрі довелося звернутися до поліції, але надія на повернення жінки чи з'ясування її долі вже була примарною.

Все змінилося певного дня, коли Сесілія та Кассандра обідали разом за одним столом. Панувало гнітюче мовчання, яке порушував тільки стукіт виделок. Сесілія довго кидала нерішучі погляди на матір, потім не витримала і твердим голосом зауважила:

-Це ж була ти, чи не так? Ти завжди погрожувала, що виженеш бабусю геть. І ось вона зникає раптово. Ніхто ніде не бачив бабусю. Ніхто з нас не чув, щоб вона вночі десь виходила. Я знаю, що ти давно прагнула позбавитися бабусі і, нарешті, досягла своєї цілі.

-Як розуміти сенс подібних звинувачень?- вся внутрішньо напружилася Кассандра, нервово стискаючи в тонких пальцях виделку та кидаючи невпевнені погляди в бік доньки- Вважаєш, що почула декілька розмов і вже все знаєш? Я багато чого могла казати на емоціях. Але ніколи б не заподіяла лиха власній матері. Твоя бабуся настільки ж рідна мені, як і тобі. Не варто підозрювати мене в її зникненні. Я тебе попереджала, що бабуся - дуже непередбачувана особа, яка давно збожеволіла від свого похилого віку. Їй могло здатися що завгодно після нашої останньої сварки і вона покинула будинок, залишивши нас в спокої. Можливо, що це й на краще. Я втомилася весь час панькатися з цією невдячною жінкою. Від її вибриків мені вже гидко зробилося. Тепер, в будинку панує бажаний спокій. І я сподіваюся, що ти докладеш зусиль в його дотриманні, юна леді.

-На краще?- приголомшено видихнула Сесілія, встаючи з-за столу та недовірливо хитаючи своєю головою- Ти вважаєш саме так? Позбавилася бабці і думаєш, що життя тепер налагодиться? Ставишся до неї так, ніби її ніколи не було в нашому житті? А вона ж твоя мати. Вона тебе виховувала, любила по своєму. Тут ти невдячна сама. Я любила бабусю Амаґу. Дуже сильно. Краще б ти десь загубилася, а не вона. Нам разом із нею було б набагато краще без тебе.

-Що це ще за нахабні слова, Сесілія Дорсет?- розлючено гримнула мати, кидаючи виделку на стіл й теж встаючи у весь свій високий зріст- Хто дозволив тобі розмовляти так із власною матір'ю? Звідки тобі знати про наші стосунки з Амаґою? Ти не знаєш, якою вона була матір'ю для мене. І, сподіваюся, ніколи не дізнаєшся на власному досвіді всього того, що довелося мені пережити в цьому самому будинку. Мені їй дякувати немає за що. Вона зіпсувала мені все життя, вкрала моє щастя....

-Ти ж казала, що мій батько покинув тебе та зрадив... - невпевнено проказала дівчинка, здивована словами матері.

-Казала, бо так було зручніше!- викривила губи у страшній гримасі гніву та болю Кассандра, блискаючи очима- Казала, бо це заспокоювало мої старі рани. Краще було думати про його зраду, чим знати, що до цієї зради доклала руку власна матір. Вона втручалася в моє життя, вважала, що знає краще, як потрібно жити. Але була неправа в усьому. Я ніколи не була такою, як вона. І ніколи не хотіла ставати нею. Амаґа забрала все саме хороше від мене, а тепер ще й намагається налаштувати мою власну доньку проти мене. Сесілія, ти повинна зрозуміти мої вчинки. Я все роблю, щоб захистити тебе, щоб дати краще життя, подарувати тобі щастя й свободу, яких я ніколи сама не мала.

-Проте, ти вчиняєш зовсім інше зі мною, чи не так?- злісно відгукнулася Сесілія, стискаючи маленькі кулачки- Говориш про свободу, про щастя, а сама муштруєш мене. Леді повинна робити так, леді повинна вчиняти сяк. Стільки заборон, стільки покарань, постійно тобі щось не так, а ти не хочеш нічого пояснити мені. Тобі байдуже на те, чи зрозумію я тебе, чи ні. Ти ховаєшся за власним болем, оточила себе брехнею і думаєш, що так буде краще для всіх. Ти погана матір, дуже погана! І я тебе ненавиджу за все!

Не чекаючи на відповідь з боку Кассандри, Сесілія вискочила з кухні, пробігла по сходам на другий поверх, потім подолала ще одні сходинки, аж поки не досягла свого таємного сховку. Ним була стара стріха їхнього будинку. Сесілія полюбляла тут ховатися від матері у періоди великого смутку. Вона знала, що Кассандра майже ніколи тут не буває і не відвідує цього темного похмурого місця. В ньому були зібрані старовинні речі від всіх колишніх предків Дорсетів, а Кассандра терпіти не могла бачити їх. Сльози несправедливості та гніву душили Сесілію, вона бігла не розбираючи перед собою дороги. Більше всього дівчинка прагнула зараз забитися у темний куток та плакати, плакати цілий день, знаючи, що тут їй ніхто не завадить. Неочікувано, дівчинка перечепилася через щось м'яке та сильно впала. Вона вдарилася головою об якесь залізне колесо і відчула, як по скроні потекла гаряча кров. Сильний біль охопив дівчинку, вона ледве не втратила свідомість.

Похитавши головою, Сесілія відновила зір і змогла побачити предмет, який наніс їй шкоду. Це було колесо на інвалідному старовинному візочку. Але звідки це крісло могло тут взятися? Воно було схожим на таке саме, котре належало бабусі Амаґі. Невже існувало два таких крісла? Чому ж Сесілія ніколи не бачила цієї копії? Перевівши погляд нижче, дівчинка зрозуміла, чому вона не бачила цього крісла. Воно було єдиним у своєму роді. І лежало прямісінько на тілі. Тілі мертвої бабусі Амаґи. Візок майже повністю поховав під собою жінку. Її шия була повернута під страшним кутом, довкола голови розповзлася пляма старої крові, а на обличчі застиг німий крик. Зелені очі, в яких колись вирував такий сильний дух, навіки згасли, як ліхтарі, на котрі повісили темну тканину. Тіло бабусі вщент вкривали мухи і на стрісі панував жахливий запах. Це тіло пролежало тут декілька тижнів і ніхто не знав про його місцезнаходження. Налякана Сесілія закричала так голосно, як тільки могла. На її крик прибігла Кассандра. Волосся в жінки сплуталося, а груди важко підіймалися та опускалися. Спочатку, вона нічого не зрозуміла, а потім зауважила тіло Амаґи. На обличчі Кассандри відбилися дивовижні емоції. Спочатку був шок, який перейшов у здивування, потім став смутним, а далі змінився на.... Якесь страшне моторошне задоволення. Так, кутики рота Кассандри ніби підійнялися у злісній посмішці, пальці рук переплелися у якомусь нервовому русі, а в очах спалахнув недобрий вогонь. Здавалося, що жінка відчула полегшення, побачивши Амаґу мертвою. Проте, помітивши на собі уважний погляд заплаканої Сесілії, Кассандра змінила вираз обличчя на більш ніжний та скорботний. Вона мовчки підійшла до Сесілії та обійняла її, гладячи по волоссю. Дівчинка міцно притиснулася до матері, вчепившись в її сукню руками. Смерть бабусі сильно вразила та налякала Сесілію. Дивний вираз обличчя матері тільки викликав додаткові питання. Схоже, що в смерті Амаґи Кассандра була не винною. Але навіщо бабусі знадобилося самостійно підійматися на стріху? Стара жінка прекрасно знала, що це небезпечно, адже підлога тут нерівна і без чужої допомоги вона б не змогла впоратися із візочком. Сесілія відчувала пекуче відчуття зради в своєму серці. Голос в її голові нашіптував лихі звістки про те, що тепер таємниці її бабусі навіки пішли за старою в її могилу. Сесілія вперше почала ненавидіти Амаґу за те, що вона не розповіла їй нічого, покинула її, назвала негідною таємниць роду Дорсетів.

Того ж дня в будинку була поліція, яка проводила огляд місця події та забрала тіло бабусі до міського моргу. В Сесілії вже не було сил плакати, тому вона просто зачинилася у власній кімнаті, лягла на ліжко та відвернулася до стіни. На похоронах бабусі зібралася якась пригорща людей, абсолютно незнайомих Сесілії. Дівчинка мовчки дивилася на те, як зачинялися двері родового склепу Дорсетів, як емблема чорного ворона навіки відділяє від неї таємницю старої Амаґи, котру жінка так і не змогла довірити онучці. Гуркіт дверей склепу щось обірвав в душі Сесілії, викликавши два струмочки сліз на її щоках. Губи зрадницьки затремтіли, а серце тривожно закалатало в грудях. Кассандра спробувала турботливо обійняти дівчинку, але це вийшло якось незграбно. Сесілія відчула відразу до матері, бо їй здалося, що вона навмисно проявила співчуття при чужих людях. Вирвавшись з її рук, дівчинка побігла геть з кладовища. За її спиною кричали люди, кликала мати, але Сесілії було байдуже на все та всіх. Вона хотіла втекти подалі від жорстоких людей та цього ненависного світу, сповненого несправедливості та ворожого до неї. На своєму шляху Сесілія лякала цілі зграї воронів. Вони виринали з туманної завіси, зривалися з надгробків та старовинних мармурових статуй янголів, та розліталися на всі боки, гнівно каркаючи. В цьому пташиному лементі Сесілія почула єхидний сміх старої Амаґи. Здавалося, ніби після своєї смерті бабуся продовжувала знущатися над нею, зберігаючи свою таємницю. Сховавшись за найближчим надгробком, Сесілія обійняла власні ноги та опустила низько обличчя, гірко плачучи. Вона відчувала себе самотньою, покинутою та зрадженою. Весь цей час голос в її голові, голос уявної подруги, заспокоював дівчинку та надавав їй сил жити і вірити у власні особливі сили. Вона доведе всьому світу, що сама є ковалем своєї долі. Більше ніхто не буде за неї вирішувати її подальший шлях. Ніхто та ніколи. І вона отримає власне щастя, якщо буде боротися за нього. Будь-якою ціною та всілякими можливими методами. Вона готова на все задля досягнення цієї цілі.