Глава 24 Рецепція

Несподівано кабіна загула й цей звук схоже не віщував нічого доброго. Ліфт рухався занадто повільно навіть враховуючи свій поважний вік та глибину, що суттєво різнилася у порівнянні з поверхами звичних міських будинків. Зловісні секунди здавалися Куртові вічністю. Потріскана сенсорна панель миготіла цифрою один - решта ж одинадцять схоже давно згасли, як власне освітлення ліфтової кабіни.

— Він зупиняється, — раптово мовив Вітер. — Після відкриття дверей маємо перетворитися на суцільний слух й жодного зайвого шуму. Навіть стіни Безодні мають вуха.

Курт раптово згадав про недопалок, який нещодавно помітив неподалік входу. Щодо слів Вітра на рахунок загадкових стін порожнього комплексу - вони могли бути лише пересторогою задля уникнення непотрібного гамору. У будь-якому разі обміркувати свої припущення Курт не встиг, оскільки кабіна врешті подолала свій не легкий маршрут…

По інший бік дверей, що повільно відчинились з'явилась пітьма. Зробивши крок вперед Курт трохи присів й хутко залишив ліфт. «Віверна» у руках Сашка професійно розсікала темряву жовтим променем сканера, жадібно шукаючи живі об'єкти. Зауваживши поряд себе Вітра, Курт побачив, як капітан помахом долоні вказує напрямок руху й також відчайдушно сканує навколишній простір.

Просторий хол першого рівня здавався майже не ушкодженим. Подекуди на підлозі траплялося всіляке сміття у вигляді понівечених моніторів, залишків дротів та незрозумілих шматків металу. Втім руйнацій, які напередодні занурення малювала свідомість Курта поки що не спостерігалося.

Сашко зупинився навпроти широкої напівкруглої рецепції й обійшовши її відповідним жестом вказав напарникові, що сектор чистий. Промені не виявили жодних ознак життя, але гнітюча тиша знову й знову змушувала Курта встигати роззиратися навсібіч, аби випередити ймовірну небезпеку.

Вітер своєю чергою обережно пройшов за стійку рецепції й не зводячи погляду з підлоги вказав Куртові підійти. Здавалося час у цих стінах завмер. Пристойна за розміром інформативна стійка легко могла розмістити за собою трьох операторів, що вочевидь приймали шановних гостей науководослідного комплексу й стежили за дотриманням встановлених норм першого рівня. На місці одного з вмонтованих крісел залишилося лише кріплення - решта ж двоє були розвернуті до масивних і нині розбитих моніторів.

Курт зупинився поруч з Вітром й також завмер на місці. Поміж двох крісел час від часу блимав маленький червоний вогник. Ще один такий самий заховався поруч вимкненого серверного блока. Сашко добре знав, що це. Протипіхотні міни «Крокодил», які отримали свою назву завдяки хижій рептилії, котра так само як і вони, могла залишити необачних відвідувачів без кінцівок, або ж просто вбити. Навряд ця небезпечна пара залишилась тут з моменту катастрофи. Зазвичай схожа піротехніка слугувала не більше десяти років і якщо не детонувала, або ж оминула щуп сапера - у більшості випадків автоматично заблоковувалась.

Червоні вогники були ледь помітні й для тих, хто погано уявляв з чим має справу могли стати оманою. Наразі мова йшла про мародерів, які полювали на технологічний скарб та не завжди виявлялися колишніми військовими. Аби спричинити детонацію було достатньо відірвати міну від поверхні на якій її встановили, аби зробити необачний крок.

— Будьте вкрай обережні, пане Курт, — прошепотів Вітер. — Гадаю їх тут розкидано чимало.

Капітан ледь встиг договорити, як з віддаленого кута приміщення долинули швидкі кроки. Хтось наближався…

Курт швидко визирнув з-за стійки й жовтий промінь миттєво гайнув у темряву спіймавши у фокус майбутню ціль. Чоловічий обрис, що скинув автомат хутко відправив коротку чергу в напрямку стійки. За мить до цього Курт заховався пірнувши у напрямку виходу з укриття. Наступні кілька пострілів судячи з усього пролунали з іншої зброї й були здійснені по інший бік. Вітер, котрий спіймав долю секунди зробив свій хід відправивши чергу у напрямку ворога, швидко ховаючись за рецепцію.

За відповідь йому слугували два гулкі звуки, що скидалися на постріли старої мисливської рушниці. Перезарядити свою зброю ворог не встиг, адже Курт миттєво залишив своє укриття не лишивши супротивникові шансів на порятунок. Не гаючи дорогоцінних секунд, Олександр ковзнув променем вздовж дальньої стіни побачивши, як поблизу неї проноситься чоловік з автоматом. Незнайомець хутко біг холом, аж раптом яскравий спалах назавжди обірвав його спринт. Бідолаха так прагнув обігнати смерть, що не помітив червоного вогника, який за іронією долі причаївся на його шляху.

— Більше нікого, — коротко мовив Вітер.

Зачекавши кілька секунд Курт з капітаном залишили своє укриття й обережно рушили у напрямку нерухомих тіл. Сашко зупинився поруч автоматника в якого поцілив Вітер і в розпачі похитав головою. Шансів у цьому двобої у їхніх опонентів було не багато. В руках чоловіка завмерла варіація легендарного автомата Калашнікова, остання модель якого залишила межі збройового цеху ще до появи комплексу. Застаріла модель хоч й досі залишалась небезпечною, втім навіть у модернізованому стані на кілька щаблів програвала базовим моделям сучасників. Понівечений кулями Вітра саморобний бронежилет також звів нанівець усі надії власника щодо захисту. Пластини вмонтовані до старої армійського розвантаження не склали іспит досконалій зброї сьогодення.

З під захисної каски виглядала примітивна модель приладу нічного бачення. За спиною горе воїна завмер рюкзак, що на противагу екіпіруванню Курта та Вітра не міг похвалитися захистом спини від осколкових та вогнепальних поранень. Вмонтованого захисного щита у старої, як світи моделі також не було. Поглянувши на другого з нападників Курт остаточно зніяковів.

У руці цього бійця застиг мисливський обріз. Вкрай дивно, що старовина за нинішніми мірками зброя, взагалі спромоглося здійснити постріл. Екіпірування цього чолов'яги було не ліпше від його попередника. Звичайний камуфляжний костюм, власноруч укомплектована захисними пластинами розвантаження й пістолет на зразок старих «Форт», що так і залишився в кобурі.

— Старіше лише в музеї, — із сумом мовив Курт взявши до рук мисливський обріз.

Перевіривши вміст рюкзаків, Сашко знайшов кілька випаяних плат, декілька батарей посиленого енергетичного запасу та жмутки кольорових дротів, що й нині подекуди траплялись у використані.

Вітер бачив із яким жалем Курт споглядає на похмуру картину.

— В тебе не було вибору. Або ти, або тебе, — лягла на плече Сашка долоня капітана.

Це був не перший ліквідований Куртом супротивник й навіть не десятий, але на душі паскудно шкребло. Не рівний бій з тими, хто випадково загинув через кілька бісових плат та пару батарей. Так, ці люди мали при собі зброю та потайки дісталися забороненого об'єкту, але за це не вбивають. Принаймні Курт.

— Сучасна, або ж застаріла - це все одно зброя пане Курт, а у вправних руках й звичайний олівець встромлений в око може відправити на той світ не кажучи вже про стрільців, — пояснив хід власних думок Вітер.

— Я знаю, — коротко відповів Курт рушаючи до останнього з нападників.

Затримуватися поруч місця де кількома хвилинами раніше здетонувала міна напарники не стали. Вочевидь третій з мародерів мало чим відрізнявся у порівнянні зі своїми поплічниками, втім Курт ніколи не порівнював людей за силою, якістю одягу або ж статками. Порівняння зброї та екіпірування на даному етапі було лише частиною процесу. У розуміння Курт людина завжди ховала в собі свій власний світ. Хороший чи лихий, втім наданий їй не для того, аби достроково його забирати…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.