Тринадцятий рівень

Не минуло й кількох секунд, як Курт дістався своєї зброї, навівши «Віверну» у бік дверей.

— Прийняв, вісімнадцять нуль один. Повертайся! — раптово з'явився в ефірі ще один голос, що цього разу більше скидався на людський.

У приміщенні запала тиша. Курт дивився на броньоване віконце дверей крізь приціл, а Вітер подумки намагався відтворити голоси, що лунали з рації миттю раніше.

— Що це в біса було?! — мовив Курт продовжуючи гіпнозувати двері.

— Радіоперехоплення, — коротко відповів Граб. — Я гадаю ви маєте переглянути своє рішення і якнайшвидше.

— Вісімнадцять нуль один… Дивний позивний. На спецпризначенців не схоже, аж занадто довгий, — мовив Курт, обережно відступаючи на декілька кроків назад й продовжуючи тримати двері під ймовірним вогняним контролем.

Вітер, що не помітно для решти також дістався своєї зброї не зводив погляду із рації, що наразі шипіла хвилею радіоперешкод.

— «0118» - лімітована модель піхотних роботів. Свого часу їх було випущено не так багато, тож подекуди цю бойову одиницю іменують, як «вісімнадцять нуль один». Зазвичай у випадку, якщо вона зазнала певних вдосконалення, — зі знанням справи мовив Вітер.

— Чим більше годин я проводжу поруч із вами, тим більше ставлю собі питання, що вам ближче, авіація чи піхота? — витримавши паузу мовив Курт й повільно опустив зброю, продовжуючи споглядати на вікно.

— Підземні рівні аж занадто глибокі, — додав Вітер. — Я ризикну припустити, що подібна рація навряд підхопила б сигнал із самих низів. Гадаю перший з голосів лунав відносно поруч, тож ймовірно це другий, або четвертий рівень.

— Другий їм ні до чого, — доєднався Граб. — Ви ж бо спускаєтесь до низу, а не прямуєте вверх.

У кімнаті знову панувала тиша, а рація на столі остаточно замовкла.

— То що робимо? — врешті озвався Курт.

Капітан знав - Граб у будь-якому випадку залишається на третьому рівні й справа тут полягала не в страху. За нічної розмови, бранець комплексу пояснив, чому саме не ладен рушити далі разом з Куртом та Вітром. Його знання набуті за час, що він провів тут безумовно стали б в пригоді, але, як вважав Граб зменшили шанси друзів на виживання. Зникнення бранця могло спровокувати мешканців Безодні до й без того рішучих дій. Граб мав змогу виступити у ролі провідника, однак не маючи військового досвіду міг стати певним тягарем, що знов же таки підвищувало ризики для усієї трійці.

— Ви залишаєтесь, пане Граб? — запитав Курт маючи підозру щодо відповіді.

— Не зарахуйте це за страх, хоча й він у моїй душі ще й досі час від часу стискає цупкі лещата, але так напевно буде краще, — опустивши голову мовив Граб.

— Не маю права засуджувати, — трохи помовчавши відповів Курт. — Ми з паном Вітром спробуємо владнати справи із чортівнею, що тут царює й повернемося по вас.

У мовчазній усмішці робототехніка проглядалась щира вдячність. Якщо Курт зрозумів, отже його рішення скоріш за все є вірним.

— Я проведу вас рівнем, — збадьорився Граб. — Свого часу, ретельно обшукуючи кожне з приміщення я витратив добру половину дня, хоча сам ліфт відносно недалеко звідси.

Поки Вітер слідкував за дверима, Курт таки дістався своєї кави й покінчивши з улюбленим напоєм, повернувся до столу, аби одягнути «Мару». Поглянувши у бік капітана, Олександр відчув, що той воліє щось сказати, втім ще й досі вагається.

— Другий з голосів, що лунав по рації? Він знайомий вам, пане Граб? — врешті озвався Вітер.

— Можу помилятися, але він чимось подібний на голос чоловіка, що спілкувався зі мною у залі. Він ніби головний тут, як мені здається, — припустив робототехнік.

Вітер ледь помітно хитнув головою на знак подяки й заходився ретельно закріплювати рюкзак зі спорядження. Курт своєю чергою рушив до санвузла. Дякуючи розробникам захисного костюма не обов'язково було переодягатися, аби справити потреби, обмежившись відкріпленням ледь помітних накладок.

Залишивши вбиральню, Курт також закріпив свій рюкзак, беручи до рук зброю. «Медуза» зайняла місце за плечима, залишивши «Віверну» за основну стрілецьку одиницю. Граб одягнув каску та взяв автомат, після чого розблокував двері. Першим кімнату залишив Вітер й роздивившись навколо по черзі вимкнув та поклав до рюкзака сигнальні трубки, що невдовзі мали згаснути, виконавши свою десятигодинну місію. Курт, який вийшов другим, тримав під контролем периметр, допоки капітан порався з променевими маячками. Останнім кабінет залишив Граб й зачинивши по собі двері, очима вказав друзям майбутній напрямок, обережно закрокувавши поряд з ними.

З кожною миттю, оселя робототехніка залишалася усе далі й далі за спинами друзів. Невдовзі, озброєна трійця звернула, рушаючи вздовж наступного коридору. По обидва боки час від часу траплялися порожні кабінети, що деінде миготіли зіпсованими лампами, або ж і взагалі були занурені до суцільної темряви. Ця частина рівня фактично не зазнала руйнувань, а безлад, що панував у приміщеннях радше був справою людських, або ж чиїхось інших рук…

Здавалося, що в ці хвилини Курт був зосереджений як ніколи. Олександр ретельно сканував промінням чи не кожну щілину, хоча Граб й запевняв у безпечності даного шляху. Завжди сконцентрований, Вітер, як завжди був не менш уважний й час від часу кидаючи швидкі погляди у бік капітана, Сашкові здавалося, що опісля загадкового радіоперехоплення пильність напарника вийшла на максимально високий щабель.

— Ось він, — зупиняючись поруч ліфтових дверей мовив Граб.

Вітер уважно звірився з мапою на комунікаторі та схвально хитнув головою.

— За останній час я не помітив ніяких змін поміж стін четвертого рівня, лише труби про які вже казав, — знову озвався робототехнік. — Але пильності не втрачайте ані на мить, хтозна, що змінилося за цю ніч.

— Дякую, пане Граб, — відповів Курт. — Сподіваюся невдовзі також матиму змогу пригостити вас кавою вже за межами підземелля.

У повітрі запала мовчазна пауза. Не було відчуття прощання, але щось всередині кожного з присутніх гнітило свого власника. Граб відверто переймався долею Курта та Вітра не менше ніж власною. Олександр подумки готував себе до зустрічі із незвіданим, висмикуючи з пам'яті образи піхотних роботів, уявних науковців та купи інших дивних замальовок.

Капітан, як і решта невеликого товариства на якусь мить поринув до власних думок. Чи вдалося йому прорахувати Безодню і де саме закінчиться їхня з Куртом подорож? Шальки терезів могли обрати будь-яку зі сторін. Хай там як, Вітер простягнув руку до клавіші виклику. По інший бік дверей пролунав скрегіт і невдовзі ліфтова кабіна прибула до третього рівня.

— До зустрічі, пане Граб, — намагаючись зберегти у собі залишки оптимізму мовив Вітер.

— Ми неодмінно зустрінемось, друзі! Я вірю у це, — обнадійливо й щиро відповів робототехнік, споглядаючи, як Курт та Вітер заходять до кабіни ліфта.

Двері зачинилися і кабіна рушила донизу. В пам'яті спецпризначенця закарбувався образ чоловіка, що залишився по інший бік дверей. Курт вірив - вони ще зустрінуться, а як складеться насправді покаже час.

Кабіна неквапливо спускалася донизу, через що складалося враження, що четвертий рівень є ще глибшим за попередні. Зі слів Граба вентиляція ще й досі працювала справно і як за часів роботи комплексу, забезпечувала своїм гостям перебування без кисневих масок та фільтрів. Втім, добре запам'ятавши настанову робототехніка, друзі вже зараз готувалися до можливих сюрпризів.

Поки ліфт повільно сунув униз, Вітер прочинив рюкзак Курта й обережно під'єднав з'єднувальну трубку до «Мари», іншим кінцем зафіксувавши її у місці з'єднання із кисневим балоном.

— Наші шоломи мають гарне фільтраційне оснащення, втім з концентрованим отруйним повітрям краще вжити додаткових заходів, — пояснив Вітер на що Олександр вдячно хитнув головою.

— З вашим апаратом, як бачу хоч у політ, хоч до газової камери, — мовив Курт.

— Травми минулого далися в знаки, тож портативні змінні балони зі мною повсякчас, — відповів напарник. — Шкода, та легені вже не ті.

Курт замислився.

— Все настільки серйозно? — цього разу без долі іронії запитав Олександр. — Я гадав це здебільшого заради підкреслення особистості, а ви, отже не полишаєте його через ускладнене дихання?

— Зокрема, — відповів капітан. — Я іноді знімаю шолом на короткий час аби поїсти, або поголитись, але зараз не на часі.

Курт хотів було сказати, що чом би Вітрові не прочинити завісу таємничості хоча б на кілька хвилин, але наразі подібні маніпуляції й справді були недоречними. Напівтемна кабіна та четвертий рівень, що можливо зустріне їх небезпечним випаровування й ще Бог зна чим. Вочевидь поки Курт спав, Вітер устиг втамувати спрагу та поїсти, тож Олександр вирішив не квапити супутника зі зняттям масок.

— Сподіваюсь колись відкрити вам своє обличчя, пане Курт. Якщо усе вдасться, неодмінно поп'ємо вашої улюбленої кави й хоча б на короткий проміжок часу перетворимося на звичайних, цивільних людей, — мовив співрозмовник.

— Приймається, пане Вітер, — прорипів крізь шолом Курт. — Тепер я просто зобов'язаний вижити, аби врешті побачити живу легенду на власні очі.

— Спробую зробити те саме, — щиро усміхнувся Вітер, хоча цього й ніхто не бачив.