Глава 8 Мельфей

Повертаючись до пункту керування сивоволосий чоловік зупинився поруч зелених дверей під номером п'ять і присівши на підлогу сперся втомленою спиною до холодного металу. Далеке відлуння тяжких спогадів не відпускало, час від часу повертаючи очільника підземелля в минуле…

— Мельфею, будь ласка, зайди до мого кабінету - це терміново! — голос керівника лабораторії, Андрія Водного лунав вкрай схвильовано.

— Вже тут, — з посмішкою мовив товариш заходячи до приміщення.

Кабінет Андрія мало чим різнився від решти блок-кімнат призначених для наукового персоналу комплексу. Простір було рівномірно поділено завдяки металевим розсувним дверям. Передпокій слугував за робочий кабінет, що давав змогу науковцям працювати з проєктами, які не вимагали прямої комунікації з колегами. Інша ж частина виконувала роль кімнати відпочинку, котра поєднувала спальню та індивідуальний сантехнічний вузол із душовою кабіною.

— Що сталося друже?! Черговий грандіозний винахід? — спокійно посміхнувся Мельфей натиснувши кнопку закриття вхідних дверей.

Чоловік, що наразі сидів за письмовим столом з острахом визирнув з-за широкого монітора припинивши друкувати щось на сенсорній клавіатурній панелі.

— Перевір двері, — з пересторогою мовив Андрій.

Мельфей замріяно окинув поглядом сріблясті металеві стіни кабінету зупинивши погляд на прямокутній чорній панелі, що виконувала роль екрану для спостереження за візитерами. Станом на зараз невеликий екран повернувся у сплячій режим перебравши на себе функцію дзеркала. У темному відбиванні з'явилося обличчя Мельфея. Як і в Андрія вік молодого чоловіка ледь перетнув позначку у тридцять років й віщував ще багато часу аби присвятити його розвитку науки.

Струснувши головою, Мельфей розкуйовдив довге чорне волосся, що нерівними кінцями торкалося плечей. У світлих очах вирувало життя і здавалося попри вагомий статус провідного інженера науково-дослідного комплексу чоловік ще досі спромігся зберегти в собі підліткову безтурботність.

Традиційний довгий сірий халат співробітника підземної лабораторії підкреслював чималий зріст свого власника, проте не зміг приховати спортивних кросівок, що звісно йшли в розріз із затвердженим статутом.

— Зачинив, — відповів Мельфей відчутно приклавшись до поверхні дверей міцною долонею.

Андрій закінчив чергову маніпуляцію з клавіатурою і відірвавши очі від екрана схвильовано підвівся з-за столу. На противагу візитерові, молодий заступник керівника наукового комплексу, а за сумісництвом найкращий друг Мельфея здавався трохи меншим на зріст та мав коротке біле й майже завжди охайно зачесане на бік волосся. Проте наразі щось у поведінці й зовнішньому вигляді зазвичай спокійного Андрія було не так…

У блакитних очах проглядалися бентежні ноти. Пальці рук ледь помітно тремтіли, як і тонкі губи, що заворушилися, втім не могли вимовити ані слова.

— Зважилися. Вони таки наважилися це зробити! — намагаючись придушити власні емоції вичавив з себе Андрій. — За два тижні згідно із новим договором комплекс змінює свою діяльність.

— З цього місця детальніше, — зацікавлено мовив візитер спершись на масивну залізну шафу, що стояла у куті.

— Усі мрії зійшли нанівець, — дивлячись в нікуди продовжував Андрій. — Їм більше не потрібні винаходи покликані розвивати життя. Зброя і бойові машини - ось на що віднині працюватиме комплекс.

Погляд Андрія невимушено викликав у Мельфея занепокоєння. Він не міг згадати коли востаннє бачив друга в подібному стані.

— Підземна лабораторія перепрофільовується. За кілька днів почне надходити додаткове обладнання, — трохи вгамувавши емоції підсумував Андрій.

— Нісенітниця! — витримавши паузу випалив Мельфей. — Держава ніколи б не пішла на це. «Вирій» унікальний проєкт! Іншого такого не існує й тому перетворювати його на військовий завод…

— У держави є борги й зобов'язання мій друже. Певен, що комплекс формально залишається власністю нашої країни, але усі найважливіші рішення затверджуватимуть міжнародні партнери, — схилив голову Андрій.

Почуте справило на Мельфея не аби яке враження і було воно геть не приємне. Згуртований колектив вчених, що працювали в цих стінах усі, як один віддавали себе роботі створюючи винаходи, котрі мали прославляти рідну країну. Це був саме той випадок, коли люди займаються тим, що люблять понад усе на світі й до цього отримують всі умови для втілення ідей у життя маючи напрочуд гідну платню.

— Я усе одно не вірю у це, — посміхнувся Мельфей. — З рештою, якщо всі колеги будуть проти змін комплекс не працюватиме взагалі.

— Помилки бути не може. Я стою в копії офіційного урядового листа. Це кінець Мельфею, — відповів Андрій.

Після цих слів власник кабінету почав нервово міряти кроками периметр. Зловісного листа заступник керівника отримав ще три доби тому і безсонними ночами міркував, як врятувати справу життя. Андрій до останнього сподівався, що надійде спростування і комплекс омине лиха доля та саме через це з усіх сил тримався, аби завчасно не розповісти приголомшливу новину Мельфеєві. Втім спростування не було, натомість вчора до комплексу почали надходити перші зразки нової апаратури. Це означало лише одне - десь на горі усе остаточно вирішено.

— Ми підірвемо його, — зупинившись майже пошепки мовив Андрій, втім друг здається добре почув коротку фразу.

— Ти про що? — запитав Мельфей, сподіваючись на бодай якесь тверезе пояснення.

— Комплекс. Я міркував останні кілька ночей, — мовив Андрій. — У нас достатньо експериментальної вибухівки, аби здійснити це. На всю площу не вистачить, проте достатньо зруйнувати північне крило, щоб унеможливити подальшу роботу.

Мельфей на кілька секунд завмер. Усі думки раптово змішалися між собою викликавши не звичне для свого власника почуття ступору.

— Ти що сказився?! — врешті не втримав емоцій Мельфей. — Це божевілля! У комплексі працюють сотні науковців плюс допоміжний персонал!

— Я все прорахував, — заплющивши очі та беручись руками за скроні продовжив Андрій. — За чотири дні закінчується поточний місяць, а отже відбудеться планова зміна основної частини штату. Затримаються лише колеги з технічної групи підтримки, отож коли решта залишить територію комплексу ми заблокуємо усі ліфтові кабіни.

— Це божевілля! — перейшов на крик Мельфей.

— Тихіше друже. Хоч стіни й звукоізольовані, галас нам зараз геть ні до чого. — Із нерухомим поглядом мовив Андрій, ніби перебуваючи десь ген далеко у власних думках. — Я розподілю зміну так, аби до неї потрапили лише ті хто напевно підтримає наш задум. У першочерговому замовленні ми внесемо додаткову піротехніку. Якщо почнемо мінувати вже сьогодні вибух зруйнує прохід до глибинних рівнів.

— Наш задум?! — у не розумінні мовив друг.

— Ти ж не залишиш мене, вірно, Мельфею? — Андрій раптово перевів скляний погляд у бік співрозмовника. — Планування комплексу у нашому розпорядженні, обіцяю, що зведу ризики до мінімуму. Після вибуху залишимо підземелля через аварійну шахту і підірвемо вихід - ми врятуємо усіх нас, а можливо й багатьох інших від того, що замислили поціновувачі війни.

Мельфей присів навпочіпки обхопивши голову руками, втім зібратися із думками так і не встиг…

— Мінер, вийди до нас! — пролунав заклик Андрія і шафа за спиною Мельфея раптово відчинилися, змусивши останнього відстрибнути у бік.

Зробивши широкий крок вперед до пари друзів вийшов піхотний бойовий робот, що кілька місяців тому з'явився на теренах комплексу з метою охорони персоналу та секретних винаходів.

— Ти геть здурів! — емоції остаточно переповнили Мельфея переливаючись через край. — Це бойова машина! Він тобі голову знесе й не спитає!

— Не знесе. — спокійно мовив Андрій підходячи до небезпечного витвору людських рук. — Я перепрограмував нашого друга, аби він допомагав нам. Мінер 1801 від нині реагує на мій голос й чітко слідує командам свого господаря.

Після цих слів Андрій непомітно відкрив запобіжну кришку на потилиці бойової машини.

— Залишилося ще трохи підкоригувати, — мовив Андрій. — Будь ласка, скажи щось Мельфею.

— Це божевілля! — по складах відповів спантеличений друг.

— Голос ідентифіковано, другий головний оператор - Мельфей Володимир. — звітував біомеханічний піхотинець.

— Ось бачиш наскільки я довіряю тобі друже, — мовив Андрій. — То як? Ти зі мною?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.