Тринадцятий рівень

Курт обережно підійшов до ліфтових дверей, уважним поглядом окинувши від'єднаний напарником кабель. На одному з кінців товстого дроту можна було чітко помітити навершя, що нагадувало лещата пасатижів. «Хвіст» небезпечного змія своєю чергою заховався десь у стіні. Помилки бути не могло - хтось свідомо підвів струм до металевої перепони.

— Що за чортівня?! — в голос лаявся Курт.

— Чортівня ще не почалася, — задумливо відповів Вітер.

Чекати на прибуття ліфта довелося напрочуд довго. Щось по той бік щільних дверей загуркотіло, враз замовкло й знов донесло до вух друзів звук подібний на роботу підіймального механізму. Складалося враження, ніби старовина автівка на бензиновому двигуні намагається марно завестись, відгукнувшись на поклик ключа запалення. Зрештою все затихло.

— Здох бобик! — констатував Олександр, присівши навпочіпки.

Вітер зітхнув сідаючи поруч з Куртом. Єдиною альтернативою для потрапляння на другий рівень були гвинтові сходи, що згідно з вказівками комунікатора перебували більш ніж в аварійному стані й були категорично не придатні для використання. Капітан раптово пригадав відсутність прольотів й жахливу деформацію загальної конструкції, що бачив за часів минулої подорожі до Безодні.

— Зачекайте… Ми самі його знеструмили! — раптово мовив Вітер, зауважив ще один, замаскований під розкиданим навколо перепони ганчір'я, дріт.

Курт зняв шолом і закліпав, аби дати перепочинок очам, які вже кілька годин поспіль дивились на світ крізь вмонтований до «Мари» прилад нічного бачення. Намагатися розгледіти у суцільній темряві місце на яке хвилиною раніше споглядав капітан, виявилося марною справою, тож струснувши головою, Сашко знову сховав обличчя під шоломом.

— Це «розумна» пастка, — розмірковуючи в голос мовив Вітер. — Якщо не вб'є, то все одно не пропустить.

— Зрозумілою мовою, будь ласка, — попросив Курт.

— Все просто! Двигун живиться від загальної мережі, але хтось вирішив використати їжака у якості додаткового провідника. Вони пустили струм в обхід прямого живлення. Не прибереш дріт - отримаєш смертельний розряд. Як допетрати від'єднати - розірвеш ланцюг й сам знеструмиш кабіну! — з інтонацією науковця, котрий щойно зробив геніальне відкриття мовив Вітер.

— Хто «вони»?! — у нерозумінні перепитав Курт.

Вітер на кілька секунд замовк.

— Необхідно знову під'єднати кабель, — врешті продовжив капітан й голос його наразі знову повернувся у звичне, спокійне річище.

Цього разу взятись за небезпечну справу вирішив Курт. Притуливши зброю до стіни й знявши військовий рюкзак, Сашко вправно змінив рукавички й приготувався до майбутнього дійства.

— Будьте вкрай обережні, пане Курт! Пам'ятайте, що поганий електрик знає в обличчя всіх архангелів! — зауважив Вітер.

— Чув про таке, — пробуркотів до себе Курт й обережно взяв до рук дріт.

За кілька секунд справу було зроблено.

— Перевіримо? — мовив Сашко, знімаючи рукавиці й повернувши рюкзак та зброю на їхнє місце.

Вітер увімкнув клавішу виклику, зауваживши, як перепоною на мить гайнув електронний розряд. По інший бік дверей знову почувся скрегіт, втім цього разу він здався Курту більш обнадійливим.

— Ви казали щось про технічний басейн? — поцікавився Олександр, схиливши голову на бік та гіпнотизуючи двері ліфта. — Мова про охолоджувальний резервував?

— Не зовсім, — розпочав Вітер. — Згідно з плануванням комплексу - це басейн для випробування дрібних винаходів, що ладні курсувати водоймами.

За кілька хвилин, які ліфт «вагався» чи врешті прочинити двері, впустивши до кабіни пасажирів, Вітер спромігся поверхнево розповісти Курту щодо відмінностей другого рівня.

Зі слів капітана випливало, що більша частина майбутньої локації закрита для пересування. Для теренів другого рівня вибух також не минув безслідно й залишив по собі в рази більші руйнації. Завдяки відремонтованому ліфту, друзі мали потрапити до колишньої тестувальної зали та перетнувши її дістатися виходу на інший поверх.

— То досліджувати там не має чого? Такий собі коридор для подальшого занурення? — запитально підсумував Курт.

— Майже, — відповів напарник. — Маємо перетнути залу для тестування й рушати далі. Я гадаю, що рівень порожній, красти там немає чого, тож мародери зазвичай використовують його, як точку перетину. Втім, пильність не скасовується.

Курт раптово вирівняв спину почувши звук кабіни, яка наближалася й товариші приготували зброю на випадок зустрічі з непроханими гостями. Проте двері, що прочинились не відкрили очам друзів нічого, крім темної кабіни. Увійшов всередину, капітан доволі швидко знайшов на потрісканій сенсорній панелі необхідну клавішу. За кілька секунд двері зачинились й ліфт рушив донизу.

— Дивно, — мовив Курт роздивляючись панель, — Це вже другий ліфт з єдиною вцілілою клавішею.

— Й завжди прямує лише до наступного поверху, — додав Вітер.

За короткою розмовою, Курт не зчувся, як кабіна зупинилась й двері з гуркотом прочинились, завмерши на місці.

Червоні промені взялися до роботи, почавши сканувати навколишній простір. Найперше, що помітив Курт - це дивна поведінка окулярів нічного бачення. Наразі зображення потроху втрачало свою якість, перетворюючись на тьмяну картинку.

— У приміщенні є освітлення, — не опускаючи зброї мовив Вітер, продовжуючи встановлювати контроль над периметром.

Курт швидким рухом вимкнув «режим темряви» й поглянув на світ очима без фільтрів. Під неприродно високою стелею розмістилися численні, видовжені лампи, світло яких можна було порівняти з ілюмінацією метрополітену старого зразка. Яскраві білі вогні давали гідний бій темряві й надавали можливість вільно оглянути навколишній простір.

— Нам туди! — мовив Вітер, підвівши очі від комунікатора й рушивши широким коридором.

— А нехай тобі! — не стримав емоцій Курт після того, як друзі пройшовши крізь аркоподібні ворота потрапили до просторої зали.

У ці миті Олександр, здається втратив межу, що розділяла сон та реальність. Перед друзями у всій своїй похмуро-технічній красі постав басейн для випробувань. Прямокутна конструкція у вигляді кремезних металевих бортів перевищувала середній людський зріст й повністю займала собою решту приміщення холу. Курт поспіхом змінив червоний промінь на сенсор для сканування об'єктів та націлив зелене світло поперед себе.

— П'ятдесят метрів завдовжки, — швидко констатував Олександр. — Цікаво, яка глибина?

З підлітковим азартом, Курт підбіг до металевої драбини й вже за кілька секунд дивився на темну воду. Зелений промінь гайнув у чернечу, гублячись десь у глибині.

— Двадцять один?! — Курт ще раз перевірив відповідність показників. — На який ляд так глибоко?

— Хтозна, пане Курт, — озвався Вітер, що також піднявся драбиною й спинився поряд із темною водою. — Лячно, так?

Курт вкотре поглянув на повний басейн. Несподіване усвідомлення глибини, що ховалася під темними водами змусило Сашка відступити.

— Звідки тут світло? — раптово мовив Курт, піднявши голову до стелі.

— Гадаю один із генераторів живлення ще й досі справний, бо ж ліфт також працює від електрики, — задумливо відповів Вітер.

— Ну як працює… Намагається, — доповнив Курт.

До цього часу відносно складений Куртом пазл, щодо загальної картинки понівеченого комплексу, починав сипатись у смітник. Навіть потужний генератор навряд міг працювати кілька десятків років без обслуговчого персоналу ще й враховуючи зазнану комплексом руйнацію. Згідно з офіційною версією - представникам з поверхні так й не вдалося під'єднати власні енергоносії до загальної системи Безодні.

— А вода? — продовжив Курт, не припиняючи споглядати на темне дзеркало басейну.

— Гадаю звідки й світло, — багатозначно мовив Вітер.

Здавалося капітан щось знав, але за весь час, що напарники перебували на теренах комплексу ще жодного разу не сказав нічого конкретного.

— Гаразд. Питання наостанок. Як нам дістатися берегу, пане пілот? На крилах, чи маєте із собою надувний човен? — посміхнувся Курт.

Вітер хотів було щось відповісти, як раптом Сашкові здалося, що десь під самісінькою стелею він бачить птаха, котрий стрімко пролетів високо над водою, гублячись у темряві по інший бік технічного басейну.

— Ви бачили?! — спантеличено запитав Курт.

— Що саме? — перепитав Вітер.

— Пташка. Щойно гайнула під стелею й зникла, — у нерозумінні продовжив Курт.

Вітер завмер на місці, поспіхом вдивляючись у напрямку ламп.

— Який птах? — серйозно мовив Вітер, який схоже не сприйняв нещодавні слова Олександра за божевілля.

— Страус! — глумливо відказав Курт. — Не знаю, щось мале, схоже на зозулю.

Капітан уважно окинув поглядом навколишній простір. Курт уважно слідкував за рухами Вітра й спромігся помітити в них приховану нервовість.

— Не можна затримуватись у цих стінах, пане Курт, — поквапився відповісти колишній пілот, швидко рушаючи до найближчої стіни. — На щастя я вже стикався з цією залою у свій минулий візит, сподіваюсь усе ще й досі працює.

За мить капітан дістався невеликої панелі й поспіхом натиснув масивну помаранчеву кнопку.

— Відійдіть якомога далі, аби не впасти у воду! — попередив Вітер, прямуючи у зворотному напрямку.

— Що за…

Курт мимоволі відступив на декілька кроків й не вірив своїм очам. Темна вода у басейні почала жваво булькотіти. Неочікуваний глибокий сплеск змусив Курта присісти на одне коліно, випростувавши уперед ліву долоню, аби захиститися від крапель, які врешті із головою накрили чоловіка рясним, темним дощем. Курт міг заприсягтися, що на його очах із глибин басейну здійнявся підводний човен, котрий у наступну мить заховався в темній воді, залишивши на вузькій поверхні вузький, залізний місток.

— Ви у порядку? — запитав Вітер, зупинившись поряд із Куртом.

— Що за збочена фантазія? — відповів Олександр не зводячи погляду з води й вказуючи на сумнівну надійність конструкції. — Як ним йти?!

Невдоволення Курта мало своє підґрунтя. Через широкий басейн розкинувся міст, що скидався на вузьку металеву доріжку. Поруччя більшою мірою були відсутні, подекуди привертаючи увагу майбутніх гостей наявністю поодиноких шпичаків.

— Якщо воно таке ж слизьке, як й те лайно біля прірви, маємо шукати акваланг! — виголосив Курт.

— Ну, де-не-де все-таки лишились поруччя, — спробував віднайти бодай якісь плюси Вітер. — Хоча б якась підтримка…

— У псячу дупу таку підтримку! — вилаявся Курт. — Бронекостюм допомагає забути про вагу зброї та спорядження, але сам вантаж нікуди не зникає. Невірний крок й з пілота враз перекваліфікуєтесь спочатку на пірнальника, а за кілька хвилин у покійника!

Вітер мовчав й вочевидь розмірковував над ситуацією, що склалася. Поглянувши на комунікатор, досвідчений капітан врешті оголосив свій вердикт:

— Не хочу вас засмучувати, але іншого шляху немає, — виголосив супутник. — Я можу рушити першим й розвідати шлях.

Курт присів навпочіпки. Темна вода, що до цього часу не турбувала його почала малювати у підсвідомості Олександра недобрі думки.

— Цього разу я піду першим. Не хочу пояснювати вашій родині, що ви потонули десь у підземному басейні на теренах станції, що в чорта на рогах, — відповів Курт, подумки оцінюючи майбутню божевільну мандрівку…