Тринадцятий рівень

Курт спробував оглянути капітана, втім зробити бодай якісь медичні висновки, зважаючи на обставини було майже неможливо.

— Дайте руку, — відсапавшись мовив Вітер. — Нумо!

— Ви певні? — з пересторогою запитав Курт й швидко озирнувся до завалу із брухту.

За мить рукавичка Сашка міцно зафіксувала долоню напарника, допомагаючи Вітрові набути вертикального положення. Наразі все виглядало не так критично, але Олександр з прихованим острахом чекав на перші кроки супутника.

— Хребет цілий - це вже добре, — щиро пожвавішав капітан, зробивши декілька кроків й обережно спробував зняти рюкзак.

— Не думав, що цей панцер ладен витримати подібне навантаження, — визнав Курт, подумки зважуючи ризики травмування внутрішніх органів побратима.

— Все набагато краще, ніж могло бути. Завдячуючи амуніції й кільком десяткам сантиметрів на які встиг просунутись, — мовив Вітер поволі оговтуючись. — Я не дарма обрав для нас саме «Лішого», він, бо ж розрахований на часткове нівелювання тяжких ударів та падіння.

Друзі ще кілька хвилин стояли поруч роздоріжжя. Пара майже зникла, втім Курт не втомлювався сканувати навколишній простір у час, поки капітан поволі спробував розходитись.

— Більш-менш, — врешті озвався Вітер. — Аби не костюм, навряд би ми вже порозмовляли, але на щастя, біонічним м'язам дісталося куди більше, ніж моїм власним.

Курт з полегшенням зітхнув. Шалений удар, що наздогнав Вітра неабияк злякав, не звиклого до відчуття страху Олександра. За взаємної згоди, друзі прийняли рішення вирушити до складських боксів, після чого повернутися у бік протилежного крила. На щастя Вітер не перебільшив своїх фізичних можливостей й тримався доволі бадьоро.

Діставшись складських боксів, друзі зауважили, що приміщення всупереч безладу, що царював навколо, свого часу планувались, як доволі акуратні кабінети. Звісно не такі зручні, як кімнати науковців, але куди приємніше за брудні вантажні доки, або велетенські ангари. Зауваживши перевернуті догори дриґом залишки розібраної апаратури та стратегічних запасів, Курт зробив висновок, що нога мародерів усе ж таки діставалася четвертого рівня. До сухпаїв й вкритих товстим шаром пилу баклаг із водою їм схоже було відверто байдуже, чого не скажеш щодо ящиків з додатковими батареями, приладів нічного бачення й амуніції, що колись зберігалася у цих стінах.

Навряд середньостатистичний, ба навіть досвідчений шукач скарбів дістався б сюди минаючи страшний міст та решту пасток. Отож Курт невимушено зробив висновок, що більшість перепон, які встигли трапитись на їхньому з капітаном шляху виникли нещодавно. З цього випливало, що хтось готувався до візиту гостей із поверхні й добре знав планування комплексу, а ще надзвичайно добре розумівся на піротехніці та складних технічних аспектах.

За кілька годин друзі встигли оглянути вціліли, й здебільшого захаращені різноманітним непотребом бокси й тепер настала черга протилежного крила.

— Пропоную трохи відпочити, — запропонував Курт, помітивши, що сьогоднішні події все ж таки далися в знаки й витривалість капітана потроху здавала позиції.

— Гаразд, — відповів колишній пілот, сідаючи поруч однієї зі стін.

— Як я розумію нам залишилося перевірити центр технічної підтримки й рушати до п'ятого рівня, — сідаючи поруч напарника мовив Курт.

— Саме так. Перепочинемо, дістанемося точки перетину й дослідивши приміщення оберемо місце для ночівлі. Невдовзі сили нам знадобляться, потрібно аби тіло і мозок як слід відпочили, — підсумував Вітер.

Курт підняв догори «Віверну», увімкнув сканувальний промінь й по-дитячому, ніби граючись пробігся стелею.

— Що там пан Граб казав? До чого маємо готуватись далі? — полишивши забавку поцікавився Курт.

Вітер спробував розправити плечі й притулився спиною до стіни, неначе збирався поринати до сну.

— Я гадаю найголовнішим буде не втратити здоровий глузд й вчасно відрізнити ілюзію від реальності, — спокійно мовив Вітер.

— Тепер зрозумілою мовою, будь ласка, — пожвавішав Курт, що відверто кажучи також потроху розпочав програвати двобій із втомою.

— «Ілюзія». Не поширена зброя, а радше гарне підтвердження розвитку технологій сучасності, — розпочав капітан. — Ви мали поверхнево чути про неї під час проходження оновленого курсу для спецпідрозділів.

Занурившись до лабіринтів пам'яті, Курт пригадав, що й справді чув дещо про новітню розробку, яка була спрямована на деморалізацію ворога та згідно з задумом мала діяти, як у замкнутих приміщеннях, так і на відкритій місцевості. Подейкували, що над даним винаходом працювали давно, але перші офіційно затверджені випробування побачили світ лише кілька років тому.

Специфіка ілюзорної зброї полягала в тому, що для ураження та деморалізації ворога ця система не потребувала набоїв, вибухівки, або звичних речей, покликаних знищувати тіло супротивника. Психіка і свідомість - ось на що розраховували винахідники «ілюзій». Завдячуючи спеціальному обладнанню, що встановлювалося на визначеній ділянці, приміщення з легкої руки оператора змінювало усе навколо. Посеред нібито порожнього ангара, враз міг з'явитися літак, оточений військовими. На зміну понівеченій бойовій машині в очах вижалася абсолютно ціла одиниця техніки. Досягався подібний ефект шляхом надреалістичної голограми, що у поєднанні з імітацією справжніх звуків була ладна змусити повірити у справжність запропонованого оператором керування сценарію.

З одного боку подібна імітація могла змусити ворога похапцем тікати, ба навіть втратити здоровий глузд в залежності від того, що побачать його очі. Втім здебільшого дана розробка спрямовувалась на створення такої собі «димової завіси». Поки супротивники зачудовано намагалися допетрати що до чого, ілюзія зникала і на її місці з'являлися справжні вояки та відповідно реальна зброя.

До впровадження подібних технологій на теренах масштабніших за навчальний полігон було ще далеко. Зумовлювалося це складним технічним процесом та мобільністю розгортання усіх необхідних елементів для повноцінного функціонування «Ілюзій». Втім сам Олександр бачив систему у дії лише на засекречених відеоматеріалах.

— Пригадую щось подібне. Зброя орієнтована на дезорієнтування та розхитування свідомості, — мовив Курт.

— Ваш шолом не дарма отримав назву «Мара». Він один з небагатьох, що оснащені модулем, котрий здатний показати реальний стан речей. Подібний пристрій вмонтовано й до мого, — Вітер майже впритул наблизився до Курта, вказівним пальцем вказавши на єдину вмонтовану зовні кнопку, що розміщувалася на бічній стороні Сашкового шолома.

Курт обережно доторкнувся до ледь відчутного вигину, який до цього часу геть не помічав.

— Як тільки побачите те, що йде у розріз із вашим логічним сприйняттям - одразу натискайте. Ілюзії напрочуд підступна річ, — загадково мовив капітан.

Зворотний шлях та вже знайомі підземні коридори із високими стелями. Здається Курт починав звикати до цих похмурих стін, а круговерть подій, що за останній час звалилася на Сашка не давала змоги як слід відпочити, пригадавши таку рідну поверхню.

Залишивши позаду лиховісне перехрестя, яке ледь не забрало життя Вітра, друзі рушили до протилежного крила. Наразі підступна біла пара майже зникла й від того рівень здавався геть порожнім.

Діставшись заповітного центру технічної підтримки, Курт та Вітер минули вузький коридор, зупинившись у напівкруглій залі. Попереду розміщувалися вмонтовані до масивних панелей, розбиті екрани. Де-не-де стирчали залишки дротів та подекуди вкриті кіптявою, операторські крісла. Праворуч своєю чергою виднілися ліфтові двері, що через певний час мали відкрити друзям шлях до стін п'ятого рівня.

Курт та Вітер ретельно оглянули напівтемне приміщення й переконавшись, що видима загроза відсутня, поволі опустили зброю. Сашко струснув із сидіння чималий шар пилу, зняв рюкзак й впевнившись, що воно не заміноване, вмостився у вмонтоване до підлоги, рухоме крісло. Зробивши оберт, Курт відкинувся на зручній широкій спинці й поглянув у бік понівеченої відлунням аварії, панелі. Сліпі очі моніторів понуро споглядали на Курта. Переважна більшість з них були порожні, решта ж вкриті рясними, глибокими тріщинами.

— Маємо готуватися до ночівлі, декілька годин відпочинку нам просто необхідні, — озвався Вітер й поглянув у бік ліфтових дверей.

— Я чергуватиму, — твердо мовив Курт, аби дати капітанові бодай кілька годин на часткове відновлення сил.

— Гаразд, дві години ви, дві я, — мовив Вітер, знімаючи з себе рюкзак та вмощуюсь до сусіднього крісла.

Сашко хотів було запропонувати напарникові розділити з ним сухпай, та зловив себе на думці, що Вітер засинає прямісінько на його очах. Це було й не дивно. Не відомо чи спав капітан взагалі, ймовірно присвятивши левову частку відпочинку задля розмови із Грабом.

Курт швидко дістав із рюкзака чималу баклагу із міцним, гарячим чаєм, що на відміну від старовинних термосів мала змогу тижнями зберігати напій гарячим й знявши кришку, наповнив її майже по вінця. Армійські сухпаї мали на диво непоганий асортимент, проте обираючи свій, Курт завжди звертав увагу на присутність у списку галетного печива, яке дуже любив.

Здавалося відчуття дня та ночі остаточно змішалося у свідомості Олександра й сприйнявши трапезу за вечерю, Курт взявся за справу. Після того, як з їжею було покінчено, Сашко зручніше вмостився у кріслі, продовжуючи свою варту. Перед тим, як поринути до обіймів сну, капітан наполягав, аби Курт обов'язково розбудив його, щоб також мати змогу відпочити. Але Сашко розумів - тимчасовий спокій наразі потрібний Вітрові куди більше.

Курт пильно дивився на ліфтові двері. Здавалось у якусь мить вони прочиняться й з них з'явиться щось невідоме. Втім так й не дочекавшись уявних ворогів, Курт мимоволі задрімав. До реальності Олександра повернули легкі поштовхи й прокинувшись, Сашко побачив Вітра, який вже встиг дещо відновити сили та стояв поруч у повному екіпіруванні, намагаючись розштовхати побратима, аби той прокинувся.

— Нам час, — спокійно мовив капітан, після чого Курт поволі встав з крісла й розім'явши затерплі плечі заходився вдягати рюкзак

На прибуття ліфта чекали не довго. За кілька хвилин двері прочинилися й пасажири увійшли до ліфтової кабіни, рушаючи до підземелля наступного рівня.

Здолавши відведений маршрут, кабіна зупинилась, відчиняючи дверцята. Курт та Вітер за вже звичною схемою залишили ліфт й заходилися розсікати напівтемряву сканувальними променями.

Посеред зали стояли кілька довгих стійок на зразок рецепції, що їх бачили друзі ще на початку своєї подорожі. Живих істот у радіусі найближчих ста метрів виявлено не було, тож супутники рушили далі. Несподівано самотні лампи, що ледь жевріли десь високо під стелею враз згасли й перед очима друзів почала виникати дивна картина. Поміж стін ледь помітно спалахували далекі вогні, поволі утворюючи велетенське скляне полотно, що з кожною миттю усе більше нагадувало нереальних розмірів художню картину невідомого митця.

Курт зачудовано споглядав за дивовижною грою зору. Вітражі оживали, а їхні мешканці по черзі залишали скляне полотно. Ось під самісінькою стелею, могутній янгол з мечем зірвався з місця, несучись до землі на зустріч м'язистому демонові, голову якого прикрашали химерні, закручені роги. Вражаючи свого ворога ударом срібного меча, янгол змахнув парою білих, широченних крил, здіймаючись вгору та ховаючись поміж хмар.

Потужний удар, що вразив обладунки демона, прокотився гучною луною у голові Курта, як й падіння кремезної рогатої постаті, яка з гуркотом повалилась додолу. Сашкові здавалося, що вітер, котрий здійняли величезні янгольські крила вдарив йому в обличчя на мить перехоплюючи дихання.

Ще хвилиною раніше Сашко б не повірив, що подібне можливе. Шолом і костюм надійно захищали від більшості явищ на зразок коливання повітря, але атмосфера, яка царювала навколо видавалася дивовижно-справжньою. Здоровий глузд мав би кричати, що подібне неможливо, проте все навколо було так схоже на дивовижний світ, який не має нічого спільного з реальністю.

Янгол розчинився під стелею, натомість перед очима друзів, величезним калейдоскопом, складалися уламки кольорових вітражів, створюючи нове скляне полотно невідомого художника. І ось з картини вже поспішала зійти велетенська птаха, розміром із людський зріст. Пір'я, що чергувалося коричневим та білим кольорами затріпотіло в такт невидимому вітрові й диво-птиця рушила просторою залою.

Курт ошелешено споглядав за дивовижним польотом й не звертав уваги на голос капітана, що зараз здавався далеким, ледь чутним відлунням. По інший бік картини, набув об'ємних обрисів зелений, крилатий змій, що видавши пронизливе, гучне шипіння, також змахнув крилами, несучись до велетенського птаха.

— Курт! — далекий голос й здавалося, легкий поштовх спонукав Олександра на мить відвести погляд убік.

Насправді ж Вітер, що також на певний час зачарувався незвіданим, дивовижним світом волав щосили й штовхав Сашка, аби врешті достукатися його свідомості.

— Шолом! Увімкни шолом! — голосив капітан й Курт, що вже повернувся до споглядання за майбутньою битвою, не відводячи погляду, автоматично доторкнувся вмонтованої до «Мари» клавіші.

Птах із змієм раптово завмерли у повітрі, а наступної секунди, тло вітражів осипалось на підлогу, нечутно розбиваючись на дрібні уламки. Чарівний світ почав танути, натомість відкриваючи очам похмурі реалії п'ятого рівня. Навколо проглядалися частково понівечені вибухом стіни. З високої стелі де-не-де звисали покручені захисні пластини, а підлогу широкої зали вкривали гори усілякого брухту.

Курт спробував прийти до тями, повільно роздивляючись навколо. Вітер, що здолав ілюзію дещо раніше, сканував приміщення звичним променем й раптово завмер на місці. Поміж купи брухту зблиснула пара яскравих вогнів і були вони абсолютно справжніми.

— Назад! До ліфта! — закричав Вітер, сколихнувши тишу короткою чергою.