Тринадцятий рівень

На стіл повільно опустився прозорий саркофаг, ховаючи під собою тіло Вітра. Несподівана пара, що раптово з'явилася з ледь помітних розпилювачів змусила капітана зробити глибокий вдих, а серце Курта сповільнити свій хід. Вітер поринув до сну, але перебуваючи у дивному саркофазі мав змогу спокійно дихати.

— Це легені, — звітував Харт після того, як саркофаг на кілька секунд оповило блакитне світло діагностувального сканера. — Гадаю ми зможемо допомогти пану Вітру позбутися його хвороби, а заразом й чіпу спостереження.

До саркофага раптово опустилась конструкція на зразок металевої руки й зачудований незвичним дійством Курт не помітив моменту синхронізації й те, як вже наступної миті отримав нагоду спостерігати за роботою механізованого лікаря, який опинився під захисним склом.

— Всі системи в нормі. Препарат набирає потрібну температуру. Ми будемо готові за три, дві, одну…

Харт перервав відлік й тіло Вітра раптово вигнулось, ніби капітан сам того не віддаючи забажав виконати «місток». Курт ледь стримався, аби не побігти до саркофага, але Мельфей вчасно затримав його, відволікаючи на розмову.

— Перший брехливий міф щодо вашого завдання це важливість локації, — розпочав Мельфей. — Наші помічники з поверхні хоч й із затримкою, втім спромоглися скопіювати всі важливі документи, а зокрема й вашу засекречену відеорозмову де пан Кажан льє до твоїх вух лайно, намагаючись видати його за духмяний мед.

Курт на кілька секунд відірвав погляд від саркофага, здивовано споглядаючи на очільника Безодні.

— Закинутий комплекс до часу й справді викликав інтерес у певного кола осіб з поверхні, та вже як два роки був офіційно визнаний закритою, небезпечною зоною навколо якої планували звести додатковий мур. Питання щодо його відновлення нині закрито, — Мельфей натиснув клавішу на портативній сенсорній панелі й на широкому екрані виник документ, згідно із яким даний об'єкт і дійсно визнавався державою, як зона відчуження.

Курт мигцем поглянув у бік Вітра й переконавшись, що той спокійно реагує на маніпуляції роботизованої руки, знову відвернувся до Мельфея.

— Інфіній - препарат який почали розробляти незадовго до аварії. Це не було основною діяльністю комплексу й мало хто вірив, що комусь вдасться хоча б трохи наблизитись до умовного безсмертя, — продовжив Мельфей.

— Ця річ дарує вічне життя? — задумливо перепитав Курт знову поглянувши на сплячого нині капітана.

— Не зовсім. Але має здатність регенерувати клітини й суттєво подовжувати ресурс організму, — пояснив очільник Безодні. — Поглянь сюди. Усі ці люди, що кожного дня розвивають майбутнє не можуть похвалитися молодістю, але почувають себе ліпше за багатьох твоїх однолітків, Курт молодший.

Палець Мельфея торкнувся до клавіші й на екрані виникло зображення когорти людей у халатах науковців, які стояли поруч дослідних столів, занотовували щось до електронних журналів та спостерігали за подіями, що відбувалися в експериментальних кімнатах. Чоловіки та жінки, що за віком походили на Мельфея - ті хто вижив після вибуху й залишився відданий справі життя.

Зображення раптово змінилося й на екрані застиг портрет Григорія Кажана.

— Шановний полковник геть не такий відданий державі, як здається, пане Курт. І перші місії, що він неофіційно споряджав до Безодні складалися не зі спецпризначенців, а саме з мародерів, — шокував Сашка Мельфей. — Старі архіви, що потрапили до рук Кажана мали згадку щодо роботи над «еліксиром безсмертя» й вочевидь не давали полковникові спокою, змушуючи правдами й неправдами відправляти до Безодні нові групи приречені на загибель.

— Як?! — лише й спромігся мовити Курт.

Наступною картинкою на екрані завмер контракт Олександра.

— Це також ілюзія, але завдяки фахівцям вона невдовзі стане реальністю і ти отримаєш свою винагороду, пане Курт, — загадково посміхнувся Мельфей.

— Отже, за всім цим стоїть Кажан? — витримавши паузу здивовано й водночас пригнічено запитав Сашко.

— Так. І маємо подякувати за його жадібність, адже виходячи з наших джерел лише він знає про вашу експедицію. У гонитві за тим, що могло стати джерелом незліченних багатств він не хотів мати спільників, аби потім розділити скарб із ними. Прибрати одного для нас легше, ніж зруйнувати систему в цілому, — мовив чоловік з довгим волоссям.

Курт струснув головою, намагаючись вкласти у свідомості щойно почуті слова.

— Але ж вони знайдуть вас. Чіп покажи їм шлях до тринадцятого рівня, — здогадався Курт.

На обличчі Мельфея з'явилася посмішка.

— Ні. Чи не основною нашою спеціалізацією за часів роботи комплексу була робототехніка та військові розробки, тож глушити сигнал ми вміємо краще за інших. Навіть, такий, як ваш, — Мельфей на мить поглянув у бік столу над яким схилилися його побратими. — На теренах комплексу не працює жодний з видів зв'язку крім внутрішнього, що використовуємо ми. Бодікамери з Поверхні тут не працюють, а тринадцятий рівень здатний пригнітити навіть сигнал чіпів на зразок ваших.

Курт уважно слухав Мельфея й раптово побачив, як саркофаг над столом на якому лежав Вітер почав здійматися вгору. Капітан поволі виринув зі сну і різко сів на краю столу, зробивши глибокий вдих.

Вітер підвівся й спогади, що накрили його нестримною хвилею змусили капітана усвідомити неймовірну річ. Він міг дихати. Без шолома й кисневих балонів. Дихати на повні груди й бачити перед собою найріднішу у світі людину.

Харт, що стояв поряд, щиро усміхнувся. У розробці інфінію була і його заслуга й можливість бачити, як унікальна життєдайна річ творить дива стосовно гостя з поверхні тішила душу.

— Ти вчасно зняв шолом, друже. Зроби ти це дещо пізніше і все могло скластися геть інакше, — визнав Мельфей. — Але зараз все добре. Цю добу ви проведете разом з нами, поки наші товариші з поверхні владнають питання щодо вашого безпечного повернення.

Згідно з планом Мельфея, Вітер та Курт мали залишити терени Безодні й на кілька днів «залягти на дно» з метою безпеки та попри багаторічне розставання до часу перечекати майбутні події окремо.

— Пан Вітер отримав заряд бадьорості й гадаю скинув зайвий десяток років, тож вважатимемо це компенсацією за час, що було вкрадено, — посміхнувся Мельфей. — Спати він навряд захоче, адже найближчу добу енергія битиме ключем, така дія інфінію. А от декому не завадить відпочинок.

Мельфей поглянув на Харта.

— Докторе, будьте ласкаві зробити Курту молодшому, коктейль з антигену та снодійного, — попрохав очільник Безодні.

Вітер, що не менше за Курта чекав на жадану зустріч, схвально хитнув головою, поглянувши у бік Сашка, аби той не заперечував.

Олександр не зчувся, як перед ним виникла постать Харта й Сашко відкинувшись в кріслі оператора миттєво занурився до обіймів сну. Це був найдивніший і напевно найкращий з відпочинків. Куртові здавалося, що він парує у небі, але не відчуває страху. Незрозумілий спокій й легкість насправді дозволила залишити всі думки, яких у голові Сашка за останні дні назбиралося аж занадто багато.

Вітер ще довго розмовляв з друзями, окрилений виром емоцій, які рвалися назовні. Мельфей взяв обіцянку, аби капітан з сином тримали в таємниці усе, що бачили, натомість пообіцявши час від часу виходити на зв'язок через власні безпечні канали.

Сашко прокинувся відчуваючи незвичайний прилив бадьорості. Невідомо, що саме вколов йому Харт, але відчуття голоду та втоми ще кілька днів не турбуватимуть Олександра. Провівши ще кілька годин з дивовижними представниками Безодні, Вітер із Куртом почали збиратися в дорогу.

Зворотний шлях виявився набагато швидшим, аніж це могли уявити батько і син. Залишивши місце зустрічі із дивовижним товариством, Курт та Вітер у супроводі усієї ватаги рушили до виходу. Промайнувши коридор з дверима під номером п'ять, друзі увійшли до штучної лісової ночі.

Здогадки Вітра щодо потаємного виходу з Безодні знайшли своє підтвердження. У стовбурі одного з величезних дубів, а точніше його імітації розташовувалася простора ліфтова кабіна до якої увійшли батько і син.

— Ну що, друзі? Час у дорогу? — мовив Мельфей.

— Стривайте! — раптово вигукнув Курт. — Пан Граб!

— Не переймайся, — посміхнувся Мельфей. — Невдовзі ви зустрінетесь. Ми не могли відпустити його раніше, адже ті одиниці, кому пощастило залишити комплекс потрапляли до Кажана, а він неодмінно повернув би його у супроводі групи з подальшою ліквідацією пана Граба. Наразі ми певні, Кажан немає спільників, а виконавців не залишає у живих. Ну а зараз час!

Курт востаннє поглянув на дивовижних роботів та їхніх творців. Пірнальник щось белькотів на власній незрозумілій мові. Кіберчорт зблиснув сенсорами червоних очей, а Харт та Мельфей підняли долоні на знак прощання.

Двері зачинилися й ліфт швидко потяг кабіну нагору. За час, що Курт з Вітром перебували всередині кожен на свій лад пригадав неймовірну пригоду, яка випала на їхню долі. Курт ніколи б не подумав, що світло ранкового сонця, яке щойно зійшло може так засліплювати очі. Поглянувши під ноги, Сашко усвідомив, що вони із Вітром стоять на круглій платформі, котра доправила їх до поверхні й наразі неначе велетенський люк завмерла посеред невідомої галявини. Десь ген далеко виднілася огорожа комплексу, а поруч з платформою у повітрі застигли дві «Смереки». Урядові автівки повільно спустилися до землі, відчиняючи свої двері новоприбулим.

— Невдовзі зустрінемось, — намагаючись притримати головні слова й емоції на потім мовив Курт.

— Обов'язково. Адже я обіцяв, що ми поп'ємо твоєї улюбленої кави, — спробував усміхнутись Вітер.

Батько й син рушили кожен у свій бік, ховаючись у салоні автівок, що увімкнувши режим маскування розчинились в ранковому повітрі.