Глава 30 Коридор

Курт завмер на місці роздивляючись дивні, сріблясті предмети, що миттю раніше зафіксувалися на металевій підлозі. Вітер тим час опустив зброю, переконавшись, що ніхто не крокує слідом.

— Ви мали бачити подібні міни раніше. Хіба в академії не демонстрували схожі засоби стримування? — мовив Вітер не зводячи погляду з підлоги.

Курт на мить поринув у спогади, відшукавши у лабіринтах пам'яті необхідний різновид вибухового пристрою.

— «Зорі» офіційно було заборонено відповідно до конвенції, — відповів Курт. — Якщо не помиляюсь вони так і не встигли потрапити на масове озброєння, втім у загальних рисах принцип їх дії мені відомий.

Насправді конвенція вчинила правильно, адже подібна зброя спромоглася перевершити найнебезпечніші осколкові гранати. Підступність розробки полягала в тому, що одразу після детонації, уламки не просто хаотично розліталися на увсебіч, а здебільшого вражали металеві предмети. Зокрема це стосувалось касок, вмонтованих до бронежилетів сталевих пластин та захисних щитів, котрі не рідко використовували у своєму екіпіруванні штурмові загони. Завдячуючи дивній властивості, їх небезпечні шипи неначе магніт притягувались до амуніції, вражаючи захист піхоти, роблячи зброю в рази небезпечнішою за стандартні варіації.

Подейкували, що «зорі» було заборонено через перевищення норм щодо гуманності. Вітер своєю чергою знав - лімітоване використання спричинила втрата першоджерельної технології виробництва. Після вибуху на теренах комплексу, частина даних у сфері розробок зброї було втрачено, а намагання відтворити подібну міну за новою схемою завершилась численними випадками само детонуванням. Поверхня вимушено полишила виробництво й капітан розумів, що сьогоднішній «зорепад» це аж ніяк не справа рук військових мінерів.

— Я бува, вже подумав, що цей божевільний день скінчився, — зізнався Курт. — Не буває аж стільки випадковостей, пане Вітер! Кажіть прямо! Це якийсь клятий експеримент із тестування зброї?!

Вітер мовчав, уважним поглядом оцінюючи всіяний мінами коридор.

— «Зорі» рахуєте? — у притаманній собі манері поцікавився Курт.

Капітан своєю чергою продовжував оглядати стіни, роззирнувся навсібіч, й врешті поглянув на свого напарника.

— Пам'ятаєте, як користуватися «Медузою»? — коротко запитав Вітер.

Курт схвально хитнув головою, хоча й не відразу зрозумів майбутній задум капітана.

— Слухайте уважно, пане Курт, адже права на помилку ми не маємо, — виголосив колишній пілот, розпочавши посвячення напарника до свого плану.

Насправді варіантів було не багато. За практичної відсутності досвіду та відповідного інструменту, годі було й мріяти, розмінувати бодай кілька пасток, тож вторувати для себе безпечну стежку, друзі мали в інший спосіб. Пряме влучання зі стрілецької зброї миттєво потягло б за собою ланцюгову детонацію, через що в голові Вітра з'явився не менш божевільний, втім усе ж таки варіант.

Згідно із задумом капітана, постріл з «Медузи» був ладен відірвати міни від землі, й суттєво відкинути коридором. Якщо модифікація пристроїв не зазнала суттєвих змін, уламки мали повернутися у напрямку друзів, зіткнувшись натомість з силовим полем новітньої зброї. Щодо руйнацій - подібні міни розраховувались здебільшого для знищення живої сили й згідно з розробками не мали завдавати суттєвих руйнувань приміщенню, яке покликані були захищати.

— Не знаю, — дослухавши розповідь Вітра, звітував Курт. — На мій погляд, задум цілком гідний, втім аж занадто межує з ідіотизмом. У нас лише одна спроба і як не вдасться…

— В теорії усе має спрацювати, — пожвавішав Вітер, скидаючи з плеча «Медузу».

План капітана й дійсно здавався найліпшим розв'язання проблеми, але свідомість Курта вагалась. На відеороликах, що їх демонстрували в академії було добре видно, як численні уламки подібних мін, знаходять та нівечать прихований за рогом манекен. Натомість пригадавши нещодавню прогулянку басейном, Курт зауважив, що Вітрові цілком можна довіритись у важкій ситуації, але від того суперечливих думок менше не ставало.

— Звідси! — ствердно мовив капітан, відійшовши до лінії, що межувала з поворотом із якого нещодавно вийшли друзі. — Здійснюємо постріли одночасно й на максимальній потужності. Я захоплюю лівий бік та центр - ваше завдання, відповідно права частина коридору, й можливий центральний люфт.

— Як довго утримувати заряд? — поцікавився Курт.

— Потужності безперервного стримання має вистачити приблизно на п'ять секунд, — пояснив Вітер. — Сподіваюсь заданого часу вистачити, аби нівелювати ударну хвилю. І ні в якому разі не відпускайте зброю! Ховатися за ріг марна справа. Якщо уламки проминуть бар'єр, однаково зачеплять, а як стримаємо, то й укриття не знадобиться.

— Може знаєте інший шлях? Вентиляційна труба, потаємна кімната? — витримавши паузу та водночас розуміючи безнадійність свого питання мовив Курт.

Безумовно, якби поміж цих стін існував безпечніший маршрут, Вітер навряд став випробовувати долю. Але у випадку з мінами лишались бодай якісь шанси на успіх, чого не можна було сказати щодо провалля, що видавалось лише умовною альтернативою. За відповідь Курту послугував характерний звук, що свідчив про зняття «Медузу» із запобіжника.

— На три, пане Курт. — попередив Вітер.

Олександр приготував свою зброю, націливши її у заданий квадрат. Червона сітка, що свідчила про синхронізування гвинтівки з шоломом, чітко прорахувала майбутній радіус ураження. По ліву руку від Курта почувся рівний голос Вітра, що розпочав відлік. Заповітна цифра дісталася вух Олександра, і чоловік в унісон зі своїм напарником здійснив постріл…

«Медуза» швидко й жадібно всотувала у себе повітря, й вже за мить повернула його назад, розносячи коридором. Подолавши супротив магнітів, порив невидимого вихору здійняв міни у повітря, відкидаючи якомога далі від нещодавнього місця знаходження.

Попри допомогу костюму, Сашко відчував, як до божевілля потужна зброя робить свою нелегку справу. Здавалося він намагається втримати у своїх руках надпотужний, повітряний мотоцикл, що рветься уперед, заручившись підтримкою двигуна у кілька сотень коней.

Простір наразі здавався Куртові епізодом зі стародавніх фільмів про міражі в пустелі. Жива картинка пливла, неначе повітря на тлі пекучого сонця, увінчавши незвичне дійство яскравим спалахом.

— Тримаймо! — кричав Вітер й голос його, здавалося також плив десь поміж металевих стін, тонучи у вакуумі, що частково затьмарював вибухи.

Очі Курта враз зробилися скляними. Він гідно тримав обрану позицію, але уламки, що здавалося на якусь мить застигли у часі й летіли у бік друзі, змусили Сашка завмерти…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.