Благими намірами

Коли вперше побачив у воді білу напівусміхену маску на іншому березі потічка — навіть не здивувався. Не знаю, що там собі думав мій побратим чи вельможні батьки Се Ляня — але страх у очах його королівської високості був непідробним. А втратити розум — то взагалі про будь-кого, однак не про колишнього принца Сяньле, під м’яким характером якого ховався навіть не сталевий стержень — а загартований передвічним полум’ям алмаз. Розбити вщент — можливо, зігнути — ні.

Безликий-у-білому просто стояв, спостерігаючи за мною. Вгамувавши серце, що ледь не пробило грудну клітину з переляку, я продовжив геть не шляхетну роботу: прання одеж за допомогою дрібного піску. Завчені з дитинства рухи допомогли зосередитися і заспокоїтися; якби демон хотів вбивати — я вже був би мертвим. Значить, йому потрібно щось інше — ну а мені годиться зберегти для дій холодну голову.

Вода в кінці осені була крижаною, пальці затерпли і якби не духовна сила — присягаюся, я б не витримав. Однак навчання у монастирі мало свої переваги: регуляція відчуття тепла у тілі неабияк згодилася не лише для виконання бойових завдань. Шкода, що я не знав заклять для прання чи виведення плям: зосередившись у юнацтві на бойовій майстерності, пропускав усе стороннє. Мати хотіла, щоб її син вивчився на поважного майстра і щоразу намагалася зняти з мене мою частину хатньої роботи, як я мав змогу навідатися в місто. Однак я все ж не виріс розніженим білоручкою, як дехто! Добре нащадкам славетних родин, за яких всю роботу виконують такі слуги, як я… однак зараз ми всі в одному човні. Поспостерігавши декілька разів, як Фен Сінь намагається підступитися до делікатної тканини і не розірвати її навпіл, я зрозумів, що якщо не втручусь — доведеться займатися ще й шиттям.

— Генерала колишнього бога війни настільки надихає робота слуги, що він не помічає нічого навколо?

Голос Безликого-у-білому не був зверхнім чи насмішливим — навпаки, в ньому чулося певне співчуття. Чи то я так хотів його почути? Клятий демон!

Що робити? Вступити в розмову? Промовчати? Згадка про мою минулу посаду — спроба вивести з рівноваги. Зробити вигляд, що піддався на очевидну провокацію: хай думає, що в мені залишилася ще крапля колишньої гордості?

— Не ваша справа, що я роблю!

— Як неввічливо! Майстер Му Цин, цей шановний порадив би вам все ж навчитися не накидуватися на всіх, хто має сміливість з вами заговорити. Особливо у вашому нинішньому положенні.

В голосі примари з’явилися небезпечні ноти і я зрозумів, що могутній демон не настільки прагне стримувати жагу до вбивства, щоб терпіти мою грубість. Що ж, доведеться змирити норов:

— Справи цього низькородного не мають бентежити шановного пана. Перепрошую, якщо видався неввічливим, давно не спілкувався з пристойним товариством.

Вибачитися — не мечем махати; моя гордість вже й не те витримає, якщо потрібно для обдурення ворога. Він мені не рідний-близький, хай купиться на удаваний острах.

— Я зовсім не ображений, розумію, що після певних подій, що трапилися, ви маєте всі підстави бути роздратованим. Що ж, цей шановний може певною мірою компенсувати вам брак світських розмов, якщо вам не пощастило опинитися в оточенні людей, з якими не виходить поговорити про ваші перспективи.

Які ще, в ім’я десяти тисячі демонів, перспективи?! У кого, в мене? Найкраща перспектива, яка може очікувати в найближчі п’ять років — участь успішного вигнанця-слуги при вигнанці-господарі, про існування якого геть всі забули. Правителі нової династії, що скинула рід Сяньле з престолу, не надто намагаються знайти колишню королівську чоту і їх нащадка, однак варто лише висунутися далі, аніж дозволено — швидко опинишся за гратами. А найвірогідніше — взагалі вб’ють тишком, щоб не підбурювали натовп. Хай його високість кронпринц Се Лянь в якості бога-захисника програв, втративши віруючих і храми — з нього все ще можливо зробити знамено для захоплення влади і підняття повстань.

Однак гаразд, поговоримо. Чого б і не поспілкуватися з приємним співбесідником… особливо, якщо вибору не дуже-то й залишають.

— У цього слуги немає перспектив. Я лиш корюся наказам мого повелителя.

— Так, знаю-знаю, вельми прикра доля спіткала колись блискучого юнака! Дуже приємно бачити, що навіть попри невдачі, його високості вдалося знайти справді вірних людей, які готові йти за ним хоч на край світу, в нужді й голоді.

Ах ти ж мерзотник! Кому, як не тобі, не забракне нахабства співчувати Се Ляню — коли саме викликана тобою епідемія ликів спричинила катастрофу, яка повалила королівство Сяньле!

Гаразд, продовжу грати впертого вояку, у якого звивина одна, і та від удара мечем.

— Це ти винен у падінні його високості! Покидьок! Що ж, можеш глумитися над програвшим ворогом скільки завгодно, мій володар не піддасться зневірі!

— Королівству Сяньле сама доля судила впасти, я став лише покірним виконавцем її наказів. Кому, як не тобі розуміти це? Облиш шпичаки. Я не прийшов знущатися над його високістю, навпаки — прагну допомогти йому виплутатися з кола страждань, частина з яких — визнаємо чесно — викликані його власною впертістю!

М’який переконливий голос, неначе звертається до нерозумної дитини… Щось знайоме вбачається, проте не можу впіймати навіть натяку. Хто ж ти під маскою, Безликий? Так багато знаєш про мого господаря і його вчинки, неначе спостерігав за ним довгий час. Так щиро хочеш допомогти Се Ляню? Чи, випадково, не змусивши його приєднатися до числа твоїх емісарів? Тому зараз і зводиш його з розуму, з’являючись вдень і вночі, доки ніхто, окрім нього не бачить.

Що ж, Се Ляня це мучить; мені здається, він вже не може довірити свої думки і страхи навіть нам, найближчим соратникам, не кажучи вже про старих батьків. Постійно виснажений, хоч і начіплює усмішку на обличчя. Фен Сінь щиро вірить, що навіть в такому стані його високість здатен знову вдосконалити свою духовну сутність до вознесіння менш, ніж за рік, завдяки природним талантам; мені ж хотілося б в це вірити, однак бачу, що спершу повинен пройти час, щоб залікувати душевні рани. Зраненого орла марно підкидати в повітря — його крила мають відновити здатність тримати тіло в польоті.

— І чим же ви збираєтеся допомогти його високості? Перервати його життєвий шлях, щоб не мучився?

— О, ні, що ви, шановний! Всього лиш допомогти йому позбавитися перешкод, що немов хмари, затуляють дорогу на вершину.

— Звучить як гарний намір, однак цей негідний бачив занадто багато подібного роду “добрих” вчинків, щоб легко вірити. Особливо — вам, шановний.

Безликого-у-білому зітхнув та змахнувши опалий листок зі сліпучо-білого вбрання, плавним рухом присів на великий камінь біля берегу потічка.

— Майстре Му, ми обидва знаємо, що у вашому положенні вигнанців обирати, від кого пристойно прийняти допомогу, не доводиться. Більш того, якби крім вас біля кронпринца не було поруч нікого — ви б ще мали можливість для гордині. Однак від ваших вчинків залежить багато чужих доль. У Се Ляня це — його вельможні батьки, у вас — ваша шановна мати. Ну а ваш побратим… о, цей шановний взагалі був настільки необачним, що лише дивуватися й залишається. Ех, ця юність!

— Що він зробив?

— Нічого такого — окрім як закохатися в дівчину з колись шляхетної родини до нестями. Та й не лише закохатися, пробачте за відвертість… Чи ви геть не помічали, як останнім часом він ходив заклопотаний і часто відлучається у місто?

Фен Сінь! Благородний дурень! Ти все ж спромігся зустрітися зі своєю коханою дитячих років, Дзянь Лань — все ж це її ми мимохідь бачили в місті, коли намагалися знайти бодай якусь роботу! Невже вона того варта була, щоб втратити останні мізки та вплутатися у подібну халепу! Знаючи тебе — ти не зміг залишити цю хитру лисицю, розніжену панну, в біді, попри власне хитке становище. Не хотілося б думати про людей погано, однак… що може бути кращим засобом для утримання чоловіка — вправного воїна — біля жіночої спідниці, як не спокусити його (а ще ліпше — завагітніти)? А ти й повівся. І через це ми всі опинилися знову на межі.

Майстерна робота, Безликий. Знайти всі наші вразливі місця одразу, як би ми не намагалися їх приховати — вражає, вражає. Що ж, ти гадаєш, що рибина вже тріпоче плавцями у тебе на гачку. Давай, що далі? Викладай вже, чого ти хочеш від мене особисто!

— Цьому шановному і справді багато відомо про наше нікчемне життя. Але в чому ж полягатиме пропозиція допомоги? Так, ми всі маємо близьких, за життя яких нам не байдуже, проте поки що здатні впоратися з цим самостійно.

— Чи здатні? Що, як я повідомлю вам про те, яка трагічна доля чекатиме їх всіх у майбутньому? Як шановний майстер планує з цим впоратися? Припустимо, якщо ваша мати важко захворіє…

— Не смій навіть близько підходити до моєї матері!

Мерзенний демон! Йому й справді дістане снаги помахом пальців обдарувати мою матір своєю клятою невиліковною хворобою!

— Не хвилюйтеся, цей шановний нічого такого навіть не планував робити. Однак, як не хвороба, то інша примха долі — людське життя таке крихке! Навіть ваше, попри обдарування, закладені природою, зараз не більше, аніж вогник свічки перед ураганом. Можливо, якби ваш принц продовжив бути богом — він міг би гарантувати їхню безпеку; однак не в нинішньому стані точно.

— Я багато почув погроз і натяків, достатньо. Що вам потрібно від мене? Чому не вб’єте відразу — лиш граєтеся, як кіт з мишею?

Безликого-у-білому схрестив на колінах тонкі бліді пальці, якщо ретельно придивитися — нігті на них були білими-білими, неначе у цих пальцях не було ні краплини крові.

— Майстре Му, цей шановний не прийшов вам погрожувати. Як я вже казав — лиш хочу допомогти. Можливо, щось в моїх словах і видається зараз як загроза — проте я лиш окреслив справді вразливі місця у ваших майбутніх планах. Хотів допомогти поглянути з іншого боку на ситуацію. Але що ж, бачу, ви зараз налаштовані занадто вороже, щоб сприймати мої поради. Тому цей шановний дає вам час охолонути. Як щодо семи днів? Вам вистачить цього?

— Я не бажаю слухати жодні поради від тебе, демоне!

— Через сім днів на цьому ж місці. Подумайте ще раз, хоробрий майстре.

Після цих слів Безликий-у-білому зник, наче на березі струмка нікого й не було, окрім мене і кошика з білизною.

Чуттям відчуваю, що моє прикидання не обдурило демона анітрохи. Ну звісно, скільки століть він вже ходить по землі — нікому не відомо; бачив і не таких хоробрих, і до багатьох, не сумніваюся, навчився підбирати важелі впливу. Як ляльки в театрі тіней — потягнув лялькар за паличку, поклон, за другу — стрибок, за третю — удар дерев'яним кинджалом.

Він знає, що я прийду через сім днів. Впевнений, якщо не сім — то буде чекати десять, двадцять, рік — аж доки не досягне мети. Куди йому поспішати? Це я смертний, він — вже ні. Проте ніхто не невразливий.

Доправ білизну, склав у кошик. Повернуся до будинку, треба її розвісити, доки ще сонце не сіло.

— Му Цине! Я вже думав, з тобою щось трапилося! Ти так довго не повертався, наче боровся з водяними духами.

— Пробачте, ваша високість, задумався про справи і не помітив плину часу.

— Ох! Нічого-нічого, давай я тобі допоможу. Уяви, Фен Сіню вдалося отримати овочів у місцевого торговця, якому він допоміг з розвантаженням возика. Перетягав всі кошики за якісь півпалички!

— А же він подівся зараз?

— Сказав, що має якісь нагальні справи в місті. Напевно, з кимось домовився про підробіток…

— Ваша високосте, краще б вам відпочити трохи. Виглядаєте кепсько.

— Му Цине, а хто ж тобі допоможе тоді? Нічого, відпочину потім.

Дивлюся на колишнього бога війни, кронпринца великого королівства Сяньле, втілення всіх чеснот і талантів (окрім звичайних мирських, на кшталт приготування їжі), який попри чорні від недосипу кола під очима завзято допомагає розвішувати мокрий одяг на мотузках, струшуючи його, щоб позбавитися зайвої вологи (ех, цей рукав точно треба буде зашивати, судячи з винуватого виразу обличчя). І розумію, що хай би там як — але я маю через сім днів зітнутися з Безликим-у-білому і продати свою душу якнайдорожче. Це, звичайно, не коштовний пояс, однак все, що маю у своєму розпорядженні. Якщо виторгую для мого володаря хоча б трохи часу на відновлення без кошмарів і видінь — це вже більше, аніж те нетривке нічого, яке маємо зараз.