"Каселона". Природний добір

Ох, сонечко моє, Олено. Сиджу, перечитую фінальну фразу вашого «Природного добору» — «...і вперше за останні роки Сем чекав його з нетерпінням». І думаю: яка ж це дивовижна халепа! Яка чудова, абсурдна, прекрасна комедія людських (і не дуже) стосунків! Сонечко, та це ж не просто книга. Це — діагноз. Це анатомія нашого сучасного, божевільного світу, де правда і брехня танцюють такий дикий, карколомний танок, що сам чорт ногу зломить, намагаючись їх розрізнити. І як же ви майстерно це показуєте! Кожен персонаж — це ж не просто людина, це ціла філософія, загорнута в блискучу чи не дуже обгортку. Ваш Сем — це такий собі лицар сумного образу, герой поневолі. Він хоче просто спокійно перевозити свої вантажі, а натомість змушений розбиратися з боргами, хейтом, викраденнями, повстаннями і, звісно ж, з жінками, які з ним постійно щось роблять. То ім'я змінять на якесь дивне, то кіборга на борт притягнуть, то почнуть вивчати «альтернативну анатомію» з шампунем. І він, сонечко, це терпить. Бо інакше як? Він же хороший. До нудоти, курва, хороший. А Катя! О, ця Катя-Коте-Ка-Ріна! Це ж не жінка, а стихійне лихо. Живе в'ялення мозку. То вона викрадена жертва, то медіа-зірка, то борець за справедливість, то просто закохана дівчинка. Її відеоблоги — це ж окремий вид мистецтва! Тільки вона може так елегантно змішати високу політику, роздуми про репутацію, рекламу еліанських суконь і щиросердне зізнання про те, що вона майже нічого не вміє, крім як потрапляти в халепу. А який же у вас звіринець! Технік Атрік, який пройшов алланітові копальні і тепер бореться з режимом, змушуючи всіх сумніватися, чи не він той самий опальний принц. Докторка Матіса, геніальна, але трохи відірвана від реальності, яка між порятунком світу і вивченням нової форми плісняви завжди вибере плісняву. І, звісно ж, дівчатка з рятувальної капсули! Фанні-Юналі, яка то невинна жертва, то мафіозна принцеса. І Ліна, яка то беззахисна асіанка, то небезпечна маніпуляторка. Сонечко, та це ж не екіпаж, а пересувний дурдом. І ваш Сем в цьому дурдомі — головний санітар, який і сам вже не впевнений, чи він тут працює, чи просто один з пацієнтів. І ця ваша любовна лінія! Цей трикутник, а то й п'ятикутник! Хто кого хоче, хто кого використовує, хто кого рятує — розібратися неможливо. І саме в цьому, сонечко, весь смак. Бо справжнє життя — це ж і є оцей безлад. А знаєте, що найкраще? Що ви, здається, і самі до кінця не знаєте, хто такий ваш Чорнокрилий Садівник і чому, до біса, всі так носяться з тими птаорі. І це прекрасно! Бо ви пишете не за планом. Ви пишете, як дихаєте — хаотично, нерівно, але, курва, живо. Це не просто наукова фантастика, сонечко. Це сатира. Зла, влучна, безжальна сатира на наш світ, де всі брешуть, всі чогось хочуть, і ніхто ні в чому не впевнений. Де героїзм і дурість ідуть пліч-о-пліч, а любов і маніпуляція — це дві сторони однієї медалі. Чудова робота. Справді. Читала і сміялась. І плакала. І знову сміялась. Бо коли світ божеволіє, залишається тільки сміятись, правда ж? Хай йому грець. Чекаю на наступний маршрут цього вашого божевільного цирку.

Карколомні пригоди. Сподіваюсь, що Катя врятується

Та куди ж вона дінеться) Приємного читання!