"Каселона". Природний добір

/З відеоблогу Коте Ріни/

/текст/

Я в абсолютному…

/довга пауза/

…шоці. Нехай буде шок, бо справжнє визначення мого нинішнього стану пуританська цензура Імодалісу не пропускає. Запитуєте, хто такі пуритани? У вашій реальності це люди, що вважають широковживані слова…

/довга пауза/

…непристойними. Навіщо воно вам? А, ясно. То ось ще одна порада для загальної освіти: не вірте всьому, що бачите у галанеті.

Але повернімось до мого шоку. Формуватися він почав рано-вранці, коли я магічила собі потихеньку, нікого не чіпала, майже нікуди не лізла і випадково почула розмову головного лікаря і якогось номера «сімдесят вісім – три нулі – сімдесят дев’ять». Не шукайте ці цифри у базах, їх там немає, але три нулі означають урядову лінію.

Так, я важлива шишка, а ви сумнівалися?

Три нулі наказував забезпечити мені люксові умови й охороняти мене вдень і вночі. Головний лікар обіцяв особисто сидіти біля мого ліжка, а тим часом корчив невдоволені гримаси. Коли медсестра запитала, в чому річ, він промовчав.

Пізнього ранку подзвонив номер «п’ятдесят один – три нулі – вісімнадцять». Цей вимагав, щоб до виходу з коми зі мною поводились як із королевою, а після – як із пацієнткою без страховки. Навіщо? Мене питаєте? Ось і головний лікар поцікавився. Цитую відповідь «трьох нулів»: «Для експресії».

Зачекайте сміятися, найдивовижніше ще попереду.

Під час обідньої перерви зателефонував «п’ять – три нулі – дев’яносто дев’ять». Він назвав два відділення, куди мене пускати не можна за жодних обставин, причому не можна по-справжньому, а не як домовлялися.

Ну а після обіду головного лікаря витягли прямо з-за операційного столу, бо його хотів «нуль – три нулі – п’ятнадцять». Цей спитав про моє здоров’я (вихід із коми обіцяють протягом найближчих сорока восьми годин), нагадав, що мені у всій красі треба продемонструвати медичне обслуговування різних верств населення, і порекомендував влаштувати видовищну позаштатну ситуацію.

Я поки не отямилась, тобто в мене все стабільно і зразково. З нетерпінням чекаю презентацію місцевих реалій, а поки що пройдуся забороненими відділеннями – «Акушерства та гінекології» і «Репродуктивної медицини». Це не точні назви, там все набагато довше і хитромудріше, але сенс же зрозумілий?

Коротше кажучи, моя мета – пологовий будинок. Сміливо виривайте цю фразу з контексту і робіть собі трафік. «Шок і шик» он узагалі постить нарізку моїх виступів, і нічого, закон називає це «неповним цитуванням».

Відзвітуюсь, коли буде що сказати. Чи є конкретні питання? Скарги? На що звернути увагу?

Ага… Запитуєте, навіщо пологовий алланітовому заводу? А тут і завод, і місто, що його обслуговує, і копальні, і суміжні підприємства, і багато всякого різного. До лікарні приписано чверть мільйона людей. Не маю сумніву, серед них є вагітні жінки.

Благаю, обійдемося без причіпок. Так, алланітопереробний завод – це правильно, проте всі кажуть «алланітовий» і світ не руйнується.

До речі, щодо вчорашнього…

Спасибі тобі, чуйна людино, що кинула в Арчі Міна речовиною, ухильно названою в новинах «органічною субстанцією». Сподіваюся, тобі дадуть не надто великий термін ув’язнення.

Ах, ти іноземець і тебе вже вислали? Вітаю.

Ну гаразд, усім добра і до наступної зустрічі. Я трохи заспокоїлась і більше не банитиму недоумків, які намагаються переконати мене в смерті Сема. Вони вірять відео з космопорту, я – здоровому глузду та досвіду. Для них це «ох, яка трагедія!», для мене – спрощена сцена із вісімнадцятого розділу «Бляшанки».

Спектакль. Награність. Дуже слабеньке обґрунтування.

Закриємо цю тему. Як на мене, краще обговорювати королівський добір.

Чекайте, там щось відбувається.

/дуже довга пауза/

Все, бувайте. Якісь типи в медичних масках, але без рукавичок, щось роблять із моїми крапельницями, завзято вихваляючи Сестричку Лу. Піду розбиратись. Якщо сектанти можуть дозволити собі туфлі від Карні, то я їм заздрю. Сектантам, не туфлям. Хоча туфлі гарні, з цим не посперечаєшся. І рима непогана.

О, мало не забула. Я отямилась, тому візит на заборонену територію поки що відкладається.

П. С. На всі пропозиції реклами, руки і серця, нирок та інших органів відповім завтра чи післязавтра. Самі розумієте, зараз не до комерції.

Якщо вам вельми-вельми терміново, потренуйте терпіння.

***

/Імодаліс/

Сем не вважав себе щасливцем. Якщо щось могло піти шкереберть, воно спішило до провалу широчезними кроками. Іноді це рятувало від ще більших втрат, але найчастіше завдавало суцільного головного болю.

Сьогоднішній день не вдався від самого початку, і не було причин думати, що доля ні з того ні з сього змінить гнів на милість.

Паски безпеки застебнулись автоматично, парашут розкрився – чим не плюс? Крісло плюхнулось у воду недалеко від берега – знов-таки плюс, хіба ні? Патрульного віднесло на кілька кілометрів убік – величезний плюс, і обговорювати нічого!

Але всі надії перекреслював жирний мінус: латана-перелатана морська яхта без розпізнавальних знаків, що йшла до Сема на всіх парах. Зовні вона була смішною, а не загрозливою, проте в пам’яті ще не померкло зруйноване бунгало принца, тож іронізувати не хотілося.

Вітрила, що на більшості нинішніх кораблів виконували чисто декоративну роль, були підняті. На сіро-блакитних, наполовину облуплених бортах виднілися білі залишки якихось написів, поверх них – майже стерті жовті каракулі і брудно-зелені, ймовірно маскувальні плями.

На носі стояли троє худорлявих, засмаглих до чорноти хлопців у шортах і майках пісочного кольору. За тріснутим склом кабіни маячив ще один (або одна), якщо Сема не обманював зір. За спиною у всіх чотирьох висіла зброя – справжня, а не гуманні паралізатори. Не із сучасних каталогів, о ні! Лазерні гвинтівки старої моделі (здається, «Туманний Орел»-5) або ж талановиті саморобки на основі тих самих «Туманних Орлів».

Не сповільнюючи хід, яхта пронеслася повз.

«А в чому підступ?» – Сем встиг здивуватись – і відразу ж охнув, бо його разом із кріслом і не відчепленим парашутом захопив тяговий промінь і потягнув слідом, прискорюючись надто швидко як для стандартних протоколів.

«Хтось грається з налаштуваннями. Світ переповнений ідіотами», – швидкість зростала, яхта наближалася, нутрощі збиралися помінятись місцями, а якщо не допоможе, в екстреному порядку рятуватися втечею.

– У-яу-у! – зойкнули поруч.

– Малий!

– У-яу-у-у! – Лайс борсався в парашуті і явно радів водним процедурам. – Яу-у!

– Та що ж ти бігаєш за мною? Киш!

– Ау-у!

Кишнути знову Сем не встиг – влетів на палубу як зафутболений м’яч і порадувався тому, що після падіння на воду не відстебнув ремені безпеки, інакше б одним переломом не обійшлося. Лайс спланував вниз на парашуті і показав чудеса кмітливості – затих.

Озброєна трійця дивилася на нагромадження ударостійкого пластику, металу і тканини, що зайняло чверть вільного простору, і мовчала. За гвинтівки не хапалась, і те добре, хоча в насторожених поглядах проскакувало щось незвичайне.

Побоювання?

Та ні, чого б це? Добряче пом’ятий беззбройний чоловік зовсім не богатирської статури – не той супротивник, що розкидає банду однією лівою. От би мати хоч найдешевші імпланти… Сем не збирався зраджувати собі й визнавати ефективність кіберпродукції, але на мить уявив, як влаштовує грандіозний сюрприз, і криво посміхнувся.