"Каселона". Природний добір

– Пані Лью, що сталося?

– Агафа проросла і виділяє дуже багато кисню, – затараторила Матіса, наче відчуваючи, що це нікому не цікаво, тому треба встигнути розповісти якомога більше, перш ніж співрозмовник демонстративно відвернеться. – Я хотіла б перемістити її у вантажний відсік і встановити додаткові датчики системи життєзабезпечення. За моїми розрахунками, ми можемо заощадити до трьох відсотків…

– Повідомлення, докторко! – Сем і не намагався зобразити ввічливість. – Ви ж примчали сюди через повідомлення?

– Ну так, мабуть. – У погляді Матіси читався подив, що швидко змінювався докором. – Я отримала повідомлення про аварію, потім усе вимкнулось, і я поспішила сказати, що здаватися рано, з агафою ми протягнемо днів п’ять, якщо пощастить – вісім.

Сем пожалкував, що терпець – не його улюблена чеснота.

– Можна подивитися? – попросив якомога спокійніше.

– Так, звичайно! – Докторка помітно зраділа, ще й заусміхалася, немов знущаючись. – Перша фаза в самому розпалі. Тільки обережніше, на цьому етапі агафа плюється жалкими клітинами. Через п’ять циклів вони стануть смертельно небезпечною отрутою, але не турбуйтеся, мені потрібна лише третя фаза розвитку.

З-за спини Матіси висунулась тонка бліда рука і простягла невеликий суперсучасний планшет із ввімкненим віртуальним екраном.

– Це воно. – Сама Фанні залишилася в коридорі, Сем її майже не чув. – Отримано за секунду до… ой… до всього цього.

«Повідомлення від капітана», – сповіщав миготливий червоний заголовок на чорному тлі.

«Так, це кінець», – лаконічно запевняв короткий рядок трохи нижче. Під ним красувався підпис Олександра Райса і позначка системи, що гарантувала: послання – не підробка.

– «Заро»! Та що з тобою не так?

Бортовий комп’ютер не знайшов помилок у своїх діях, тож не зрозумів невдоволення власника.

«Я вгробив «Зірницю». Ця дурна програма не має до неї жодного стосунку. Оновлення не покращило «Зару», а замінило її на жалюгідну імітацію», – Сем повернув планшет Фанні (у куточку, між іншим, стояло повне ім’я власниці – Ар Лі На, ще й номер ідентифікаційної картки було добре видно), пообіцяв Матісі прибрати з медпункту все, що там проросло, і запитав про другу пасажирку «ерки».

– Спить. – Лікарка не виявляла занепокоєння. – Вони багато сплять. А вантажний відсік, здається, для агафи не годиться, бо там не можна підняти температуру. Хм… Треба подумати.

«Вони?..» – але Матіса вже пішла, тихо розмовляючи сама з собою, а сопіння Фанні з коридору не схиляло до беззмістовних балачок.

Сем глянув на відчинені двері й витяг власний планшет. Знайшов міжнародну базу даних, вбив ім’я та номер посвідчення, підтвердив свою особу й добрі наміри…

«Ваш запит опрацьовується. Будь ласка, зачекайте», – з’явилося на екрані.

Судячи з досвіду, очікування могло тривати або кілька діб, або лічені секунди.

«Я не з тих, кому щастить», – Сем поклав планшет кришкою вгору і повністю зосередився на майбутньому гіперстрибку. Довіра до «Зари», що вже явно не «Зара», щезла. Доведеться перевіряти кожну дрібницю, прискіпуватися до будь-якого сумнівного моменту. І обов’язково вимкнути голосове управління, бо наслідки балаканини в нікуди можуть бути жахливими.

– Я не повернуся на Мебіс, інтане Райс. – За пів години топтання в коридорі Фанні осміліла настільки, що переступила поріг рубки. – Нізащо. Краще викиньте мене за борт прямо зараз.

– Я зайнятий. – Більше, ніж Реббіта, Сем терпіти не міг урочисті самогубні пориви. – Якщо вам терміново, скористайтесь утилізатором, якщо ні – перегляньте маршрут «Каселони» й оберіть собі планету до смаку.

– Справді? – Вона перейшла на шепіт, ледь чутний у шумі вентиляції. – Я можу вам вірити?

– Якщо я десять разів пообіцяю не висаджувати вас на Мебісі, моє слово стане надійнішим? – Сем розумів, що злиться без причини, деяким людям треба повторювати одне й те саме задля заспокоєння, однак нічого не міг із собою вдіяти. – Навряд чи.

– Я відпрацюю, інтане Райс! Я буду по-справжньому корисною!

От би таке завзяття спрямувати на щось дієве…

– Чудово, Фанні. Ваше перше завдання – якомога рідше сюди приходити і триматися подалі від Реббіта.

– А Реббіт…

– Лисий з татуюваннями. Запитання?

Позаду стало тихо. Якби Сем не бачив у кутку екрана відображення худої фігурки в мішкуватому одязі, то вирішив би, що гостя випарувалася.

Він забув про її присутність за кілька хвилин. Вбудований навігатор «Зірниці» демонстрував дива альтернативної обдарованості й розрахував маршрут, який не витримував елементарної критики. Довелося моделювати відрізки траси вручну, що зжерло безліч нервових клітин і зберегло щонайменше сорок годин.

«Всі системи готові до гіперстрибка», – нарешті доповів комп’ютер.

– Точно? – Сем стежив за стовпчиками цифр і поки що не бачив явних помилок. – Вибач, «Заро», на слово я тобі не вірю.

За його спиною несміливо хихикнули.

– Хочете скоротити шлях, інтане Райс? – Звук наче наблизився. Невже Фанні підійшла ще на крок? Такими темпами вона й до панелі приладів добереться, провокуючи «Зару». Десь за місяць, приблизно. – Можна стрибнути до Веєри.

– Ні, – вагомо промовив Сем, заперечуючи одразу і всі наступні пропозиції, яких, він відчував, у Фанні накопичилося вдосталь.

Дівчину це не зупинило:

– Веєра – планета з дипломатичним статусом, – переконливо нагадала вона, – звідти до Імодалісу зовсім близенько.

– Ні.

– Вони не стріляють на ураження, якщо зв’язатися з ними наперед.

Який надихаючий аргумент!

– Ні. – Сем різко розвернув крісло пілота, і Фанні відсахнулась, миттю повернулася на безпечні позиції до порога. – Ми зробимо все за правилами. Вам же не хочеться потрапити до в’язниці Імодалісу?

– Ні!

– Мені теж. Ідіть до себе і готуйтеся до стрибка, гаразд? Ми стрибнемо десь за годину. Я надішлю попередження. Можливо, трохи трястиме, але це не страшно. Не бійтеся. «Каселона» – власність Аріппи. Тут ви в безпеці, поки ми дотримуємося міжсистемних та внутрішніх законів. Розумієте? Ми тихо прибудемо на Імодаліс, тихо заберемо мою подругу й тихо покинемо систему Фарріса назавжди.

Вона слухняно закивала, і Сем взяв на замітку, що говорити з нею краще тоном, яким спілкуються з дітьми. Це працювало. А після стрибка треба витягти з Фанні правду. Повертати назад вже запізно, проте дізнатися про таємниці зайвих пасажирів життєво необхідно до перетину кордону.

Щось підказувало: поруч із зорельотами прикордонників дівчата стануть балакучішими.

«Мене врятує тільки кава», – Сем з горем пополам домучив трасу і перевірив усе ще раз. І ще раз. І ще. Потім зв’язався з екіпажем і пообіцяв особисто розщепити на атоми кожного, хто проігнорує техніку безпеки. Присоромилися всі, навіть Атрік. Задля гарного прикладу Сем теж підтримав свій наказ і відклав відвідини кухні.

Даремно, між іншим. Про каву він забув на невизначений термін, тому що біля межі системи Фарріса «Каселону» чекали патрульні кораблі та особистий дозвіл короля на гіперстрибок безпосередньо до Імодалісу.

«Я як миша, яку удав запросив до себе в пащу», – якщо раніше витівка Каті спричиняла зрозумілі побоювання, то тепер інстинкт самозбереження волав як різаний, вимагаючи негайно тікати подалі від кордону.

– Звідки король взагалі знає про моє існування? – Сем шукав причини відступити і сам же їх відкидав.

– Кажуть, для нього прохання майбутньої королеви – закон, – відповів хтось із патруля, і це вирішило все.