"Каселона". Природний добір

– Капітане, навіщо так дивитися? Згодна, я здуріла й самостійно викреслила себе з «Каселони». Притримай радість хоча б до моменту, коли за мною підніметься трап.

– Ти змінювала ім’я офіційно? – Сем відвів погляд, сподіваючись, що Катя не прочитає його справжні думки.

– Я занадто стара і лінива, щоб гратися із законом.

– Коли «Зара» зволить повністю оновити бази даних, ти повернешся до команди, Ка. Ка Ріна. – Сем не стримав смішок. – І до списку власників також. У наш час право власності захищається краще, ніж фундаментальні права людини. І завжди будь ласка.

– Ти ризикнув кораблем і репутацією. Поставив на кін найдорожче… Я ціную це, слово честі. І я не буду обзиватись і питати, якого біса тебе понесло на Імодаліс, якщо ти знав, що мені нічого не загрожує! Не буду!

Сем зітхнув. Він багато думав і врешті зрозумів, що поки не готовий обговорювати свої мотиви. Вони були надто розпливчасті і спиралися на непереконливе: «Я боявся за тебе, дурна ти бляшанко!».

– Семе? Навіщо ти поперся на Імодаліс?!

«Скажи їй. Розкажи, як одного прекрасного дня до тебе дійшло, що Катя – не дві складові. Як ти злякався, що втратиш її. Як готовий був пожертвувати всім, навіть «Каселоною», аби дати собі другий шанс!» – продемонстрував суїцидальні нахили внутрішній голос.

– Це було правильно, – неохоче пояснив Сем.

– Тобто ти помчав у пекло, бо кожен чоловік має зібрати корабель, виростити лайса і врятувати діву в біді? Дурень!

– Я не міг втратити тебе, – несподівано для себе Сем вимовив це вголос і відвернувся, чекаючи шквал шпильок.

Але, як не дивно, Катя не перевела все на жарт.

– Я рада, – відповіла тихо. – І я не чекаю, що ти раптом скажеш: «До біса минуле, я готовий жити далі», – додала після паузи.

– Я ніколи не скажу: «До біса минуле», але я готовий жити далі. А ще я достеменно знаю, що без тебе моє життя… Повний лайс!

– Та облиш, воно не таке вже й погане, – задоволено усміхнулася Катя. – Але мені приємно, не заперечуватиму.

Сем кивнув на двері. Там, несміливо топчучись на довгих курячих лапах, стояла жовто-руда куля з великими яскраво-блакитними очима і широким шкірястим дзьобом.

– Він же скоро не пролізе у стандартний дверний отвір! – жахнувся Сем. – Чим ви його годуєте?

– Нормально він харчується. – Катя заклично махнула рукою, і лайс зі щасливим мугиканням протиснувся в рубку. – За таблицею з ветеринарного сайту. Фанні, щоправда, трохи підгодовує його цукерками, ніби як приручає, але це не має значення.

– Трохи?

– А більше тебе ніщо не обурює, капітане?

Сем байдуже знизав плечима:

– Ні.

Наче він міг відповісти інакше, коли вона так дивилася…

– І ти не здивований? – наполегливо допитувалась Катя.

– Що лайс на борту? Анітрохи. Я ж сам попросив його зловити. Він не вписувався в природу Тікоміти, його просто приспали б, а в той шалений день Імодаліс без питань виконував усі наші забаганки, сама ж пам’ятаєш. Все що завгодно, аби ми забралися з планети добровільно й мирно, а потім наткнулись на випадкову торпеду й востаннє стали героями новин.

– А я вважаю, нас урочисто провели салютом.

– Так, звісно, залп навздогін – стара імодаліська традиція, – похмуро кивнув Сем. – Дуже корисний звичай авторитарних режимів.

– Не зазіхай на мою віру в людство!

Лайс незграбно нахилився, злизав залишки ханаїлотісів, що дивом вижили й напевне раділи своєму короткому щастю, витер довгою шерстю досі мокру підлогу, крадькома підчепив одним гострим кігтем впущеного капця, а іншим – робота-прибиральника, і, опустивши очі, позадкував у коридор – до тихого голосу, що обіцяв «малесенькому» шматочок шоколаду з горіхами.

– Тобі хтось казав, що ти найкращий, капітане?

Казали, і не раз… Це завжди передрікало неприємності.

– Що від мене приховують, Катю?

– Кіборга.

Сем запідозрив, що поки він розгрібав справи, команда і пасажири повністю викреслили його із життя.

– Хлопців на корабель запросив я. І я знаю, що Клон, Кібер та Кей – люди.

– Аофанія подарувала мені кіборга. РІКа тридцять сьомої моделі. Вона знає, що ти їх ненавидиш. Це її витончена помста.

Сем подумав, йому це вчулося. Що не кажи, а людиноподібна машина – не голка у стозі сіна. Її неможливо переховувати на зорельоті, де лиш один житловий поверх і всі стикаються поміж собою десятки разів на день.

– Кіборг, – заспокійливо продовжувала Катя. – Справжній. Просто кіборг, нічого страшного.

– І не знаю я про нього, тому що?..

– Гіпномузика. Макс дав запис докторці Лью, щоб вплинути на мене, Матіса віддала його Атріку для судового процесу над Іможеном Великим, я забрала і використала, щоб ти не розлютився на Імодалісі і не почав власну війну з принцесою або щось таке. Коли ти злий, то не завжди оцінюєш наслідки.

– Я?! – Сем аж захлинувся справедливим обуренням. – Я?! Це я не оцінюю наслідків?

– Ти запрограмував «Зару» транслювати прохання про притулок і летіти на найближчу нейтральну планету, якщо поліція спробує захопити корабель. Тобі й на думку не спало, що це може бути поліція не Імодалісу. Ба більше, ти не додав до списку винятків сам Імодаліс! Ми не хотіли ризикувати. Я не хотіла тебе втратити, задоволений?! І взагалі, кіборг – це дурниця, правда ж?

– І в шлюз ми його не викинемо, тому що?..

Катя зам’ялася:

– Є кілька причин. По-перше, модель елітна, ми його не здолаємо навіть разом із Ліною. По-друге, йому не вписали конкретного господаря, щоб він нас не слухався і ми були змушені стати кіборговласниками добровільно. Дуже сподіваюся, що на Нтарі-Дато кіборг приб’ється до когось іншого. Може, хтось його вкраде?..

– А по-третє? – Сем потроху заспокоювався. Все йшло як завжди. Дивно було б, якби рейс закінчився без пригод.

– Він же живий! – прозвучало з азартом, що мав на увазі: «Він – дещо нове, незвідане і цікаве». – Нехай і частково, але живий!

– Є ще й «четверте»?

Катя скинула другий капець, підтягла ноги до грудей і обхопила коліна руками.

– Є, – вимовила з легкою невпевненістю. – Ми не боїмося труднощів, Семе. І, якщо чесно, я трішки побоююся, що лайс не дочекається м’ясного синтезатора і почне жерти нас. Повір, у нинішній ситуації сучасний кіборг – це добре.

«Чудово. Згодуємо його лайсу першим. Прямо зараз», – збирався відрізати Сем, але Катя і так поглядала винувато. А, якщо розібратися, вона тут взагалі ні до чого.

Лайс – ініціатива ошалілого від ілюзії влади Олександра Райса, кіборг – помста тому ж Олександру Райсу, провальна зміна імені – спроба дати Олександру Райсу (знову йому, чорти б його забрали!) такі улюблені ним спокій і забуття.

– І на Нтарі-Дато кібер знадобиться, – підтакнув Сем. – Не ловити ж білок вручну… Ми впораємось.

«Я впораюся», – варто було б сказати, але Катя, зачепивши кілька активних тумблерів, зістрибнула з панелі управління, міцно обійняла його під ображене завивання «Зірниці», і він зрозумів, що заради її усмішки готовий завести навіть страуса. Головне – не ляпнути це вголос, бо космокур’єри працюють оперативно, взяти свої слова назад не встигнеш.

– Семе, мені тут спала на думку одна ідейка. Ти не любиш людей, я люблю тварин… Може, організуємо бродячий цирк?

– Ще один? А цей куди подінемо?

Екрани спалахнули, повідомляючи про наближення заправної станції на орбіті Мебіса. Черговий затяжний рейс добігав кінця. Завтра буде прокладено новий маршрут. Вперше за останні роки Сем чекав його з нетерпінням.

Попередні пригоди головних героїв - "Каселона". Шалений рейс" (https://arkush.net/book/7266), наступні - "Каселона". Криза адаптації" (https://arkush.net/book/35191)

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. Щоб не пропустити новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState