"Каселона". Природний добір

– «Заро»?.. Що там з білками і економікою?

Бортовий комп’ютер лаконічно повідомив, що перевізників у системі Кві, а саме – у квадраті Нтарі-Дато, не вистачає через сезон шипоголових білок.

– Та ти просто генійка розшуку, – буркнув Сем. – Шукай деталі, а я поки загляну до тих, кого не можна називати.

На кораблі брати Край перебували у невизначеному статусі. З Імодалісу їх випустили без проблем, бо «Каселону» не перевіряли, спішили випхати з планети якнайшвидше й старалися не зачіпати лишній раз, а електронний контроль не знайшов у іменах Клон, Кібер та Кей нічого людського. Митники Мебіса, звичайно, не пропустили б трьох хлопців із сумнівними документами, але Сем і не планував приземлятися. На орбіті є заправна станція, а щоб спуститися на планету і завершити справи з колишніми клієнтами, можна скористатися послугами космотаксі.

Біля Онікса «Каселону» зустрінуть люди старого друга Нікала Лютика – неабиякого шахрая. Вони легалізують братів і знайдуть їм роботу. Вмілі руки потрібні всюди, та й Кей – справжній талант. Він збирається витягнути з Імодалісу Емі, його брати поки що шукають свою мету. Цікаво, хто із них причарував Фанні?

На житловому поверсі Сем отямився. Це ж треба, щойно сам побажав «На добраніч», а потім геть забув про корабельний час. Брати Край, напевно, відсипляються перед завтрашнім днем. Вони це люблять.

Нічого, ще буде можливість поговорити. Взаємні подяки висловлено давним-давно, але Раїна просила передати онукам невелику грошову допомогу. Після відльоту це вивітрилося з голови, і лише біля Мебіса, розгрібаючи папери, Сем натрапив на записку з номером анонімного рахунку на Аріадні.

Ну і нехай. Брати встигли збудувати чіткі приземлені плани навіть без цього. Покричать трохи, хто б сумнівався, і зрозуміють: ті гроші – резерв, а не життєва потреба.

У медпункті горіло світло. Останніми днями докторка Лью часто затримувалася допізна. У неї щось не виходило. Точніше, виходило, але не так, як вона хотіла.

Сем не вникав у деталі. Його тішило вже те, що агафа рейнська і мамра рорайнська не стали сировиною для виготовлення наркотиків на Астрі, а згодились у фармацевтичних дослідженнях.

– Дуже зайняті, докторко?

Матіса не відповіла.

Сем прочинив двері ширше і побачив: вона спить, згорнувшись клубочком у кріслі біля столу, заставленого досить брудним скляним посудом. Поруч стояли неглибокі ящички з пухкою пурпурово-зеленою масою, що виділяла важкий запах болота. Вентиляція працювала справно, проте природа виявилася сильнішою. Сем не уявляв, як днями й ночами сидіти в такій атмосфері.

– Гучніше тупотіти не можна? – роздратовано шикнули з-за шафи – колись із ліками, нині – з пробірками.

Атрік. Як завжди бадьорий і задоволений життям. Він сидів біля саморобного перегінного апарату, читав нескінченні роздруківки з емблемами відомих фармацевтичних компаній і задумливо крутив у руках пористий шматок начебто скам’янілої губки.

– Добре, що ти зайшов, кепе. Справа є.

– Справи вирішуються в рубці, – нагадав Сем.

– Кепе… Ти ж чудово знаєш: ханаїлотіси живі лише тому, що я поважаю тебе і твої палкі нерозділені почуття до мене. – Атрік беззвучно склав папери і поманив співрозмовника ближче. – А справа і справді є.

– Але у цій загазованій камері ми нічого не обговорюватимемо. – Сем покрився потом, хоча температура в медпункті була в межах норми. – Тут же дихати нічим. Ходімо на кухню.

Атрік не ворухнувся:

– Звикай, кепе. Чув, ти збираєшся на Нтарі-Дато гребти гроші лопатою? Там ще краще.

– У сенсі, гірше?

– Природні процеси, кепе! Природа! Продуценти й редуценти! Як ти можеш це не цінувати?

Сем тихо наказав «Зарі» пришвидшити повітрообмін і задіяти резервні фільтри.

– Мамра зіпсується, агафа здохне, – байдуже зауважив Атрік, – але ти цього не знав, бо неосвічений пень. Док швидко пробачить тобі, не хвилюйся.

– Твоя справа полягала в тому, щоб я припинив ці безглузді експерименти? – здогадався Сем.

– Потенційно небезпечні експерименти, що загрожують здоров’ю Матіси? Та ти що, кепе! Ні про що таке я й не думав.

Сем сів поряд із Атріком, на каталку. Вона рипнула і від’їхала. Лікарка здригнулася, щось пробурмотіла, але не прокинулася.

– Бачиш? Знесилена зовсім. – Технік із ненавистю глянув на контейнер, де червоно-зелена маса починала виявляти ознаки невдоволення змінами в атмосфері. – Док зі шкіри пнеться, а виходить пшик. З агафи робиться суцільний «вжик», з мамри – снодійне і проносне, хоча теоретично…

– Вірю на слово, Реббіте, – обірвав Сем. – І вважаю, що докторка Лью добре попрацювала.

– Вони в одній таблетці, кепе! Це одна речовина. Не хочеш психанути й викинути це все?

– Якщо треба, то хочу, – чи не вперше виявив солідарність Сем.

Атрік схопив найбільшу ємність і без брязкоту спустошив її в утилізатор.

– Вважатимемо, що я опирався щосили, але слово капітана – закон, – оголосив, хапаючи інший контейнер. – А агафу залишмо, вона смішна і в неї скоро з’являться дітки. – Технік рухався швидко і спритно, огинав гострі кути без шереху. – Підкинеш мене до Нтарі-Дато?

– Білочки кличуть? – невдало пожартував Сем.

Атрік зупинився. Кивнув на Матісу, що нерівно сопіла в кріслі, і зітхнув.

– Кличуть, ех… Дока он покликали. І зморшок якийсь зі Служби безпеки Мебіса, і Дослідницький центр Онікса, й Інститут кіберпротезування з Рорайни, ще й якісь еліани розлялькувалися позапланово… Але їй це не треба, уявляєш? Вона майстриня видалення тримул, а на Нтарі-Дато зараз пік агресії через клятих білок. Коли тамтешні розумні істоти ще жили в печерах, білки були головним ворогом. Білка нападає, у нтарі-дато активуються тримули, і починається бій до смерті. Білки перемагали, якщо тобі цікаво, кепе. Вони були більші за нтарі-дато разів у три. Сам розумієш, тепер це все в минулому. Нтарі-дато цивілізовані, білки окультурені і зменшені до розміру кішки.

– Ідилія, – зі скептицизмом підтакнув Сем.

– Якби ж то! Під час сезону шипування у білок вмикаються інстинкти кам’яного віку. Навіть одомашнені тварини нападають на господарів, і ти нізащо не повіриш, що відбувається!

– Господарям потрібні нові білки?

– У господарів замикає генетичну пам’ять. Вирізані в дитинстві тримули регенерують, уявляєш? Настає хаос. Справжній хаос! Люди не виходять із дому по три тамтешні місяці, а це майже земний рік! Але док – професіоналка, її запросили наводити там лад. Я теж туди хочу.

– Хтось не пускає?

Атрік позіхнув і потягнувся – аж суглоби затріщали. Підморгнув і сказав як найкращому приятелеві:

– Кепе, де твоя романтична жилка? Ти як собі це уявляєш? Я звільнюся на Мебісі і напрошусь як пасажир? Матіса одразу зрозуміє, в чому річ. Вона розумна, хіба не помітив? І в неї величезний заскок щодо мене.

– Вітаю, Реббіте.

– Було б із чим… Док вирішила, що я маю померти від природних причин, і ніяк інакше.

Сем прогнав допитливу втікачку-агафу, що сховалась у нього на черевику, аби помандрувати кораблем і знайти затишне місце для заснування нової колонії.

– Смерть від шипоголової білки надзвичайно природна, – зауважив, розуміючи, куди хилить Атрік. – Контракт я не продовжу, механік у мене є, але й не проганятиму. З лікаркою розберетеся самі, я вам не нянька.

– Та ти що, кепе! Сучасні білки маленькі, загризуть хіба що кролика. Це аборигени через них звіріють. Бачив нтарі-дато? Два з половиною метри зросту, шерсть по всьому тілу, ікла, дві пари рук… Слухай, якось мені вже туди перехотілося.

– Хтось змушує?

Атрік вмить посерйознішав. Довірливо ляснув Сема по плечу і кивнув на Матісу, що прикрила обличчя паперовим аркушем з чорно-білими схемами.

– Вона ж уб’ється, кепе. Якось в один із її розрахунків закрадеться помилка, і все. Game over без збереження. Їй потрібен той, хто бачить ризики.

– Гаразд, дамо оголошення в галанеті.

– Не смішно! – образився технік. – Допоможи мені зберегти гідність, я в боргу не залишусь.

– Розкажеш, що мене всі обманюють і на борту відбувається повний лайс? – зітхнув Сем. – Дякую, я в курсі. І ні, жодного контракту.

– Але чому?!

– Бо я так хочу. І тому що докторка Лью не спить уже принаймні хвилин десять.

Атрік і не глянув у той бік. Глузливо пирхнув і вказав на темну пляшку без етикетки.

– Відколи фармацевтичні п’явки почали тягнути з дока всі соки, у неї безсоння. Тридцять-сорок годин на ногах заради якоїсь фігні, як тобі таке, га? Тому я тепер щовечора запилюю «Оніксідролом» пагони агафи, і Матіса чудово спить на робочому місці. Вона не може зненацька прокинутися.

– Зате «Оніксідрол» може вирушити в утилізатор ще тиждень тому, бо прикордонний контроль Нтарі-Дато дуже суворий і хоче бачити в банці з валеріаною лише валеріану, – лагідним тоном промовила Матіса, випрямляючись без жодної сонливості чи млявості. – Але дякую за турботу, Атріку. Вивчати твою поведінку в умовах, коли ти вважав, що тебе ніхто не бачить, було пізнавально. Капітане, я правильно зрозуміла? Ви прямуєте на Нтарі-Дато, хоча я вас про це ще не просила?

– Якісь заперечення? – стомлено запитав Сем.

Матіса зміряла його задумливим поглядом, прикусила губу й обсмикнула футболку в квіточки, що виглядала з-під колись білого лабораторного халата.

– Ліна, – визначила безпомилково. – Я так і знала.

– Ліна? – У голосі Атріка змішалися різні емоції, переважно негативні.

– Ліна, – підтвердив Сем. – І Катя, наскільки я розумію, вчора недарма вивчала правила утримання чортових білок у домашніх умовах. І якась охорона здоров’я закидає мою пошту пропозиціями про доставку вакцини проти чупакабріуса зеленого на Нтарі-Дато не тому, що я – найкращий із перевізників.

– Чакоріндаріуса синього, – з легким несхваленням виправила Матіса.

– О, я читав галапедію, – заперечив Сем. – Є зелений, синій та фіолетовий у жовту смужку. Впевнений, йшлося про зеленого.

– Про синього, капітане! – розпалилася докторка Лью. – Точно про синього!

– І знаєте ви це, звичайно, не тому, що підштовхуєте мене до Нтарі-Дато щонайменше днів десять, правда ж?

Матіса почервоніла в тон відбиткам стебел перезрілої агафи на своєму халаті й активно замахала головою:

– Я ж не заради себе! Це гарне замовлення, а небезпечність мешканців Нтарі-Дато безсоромно перебільшують. Вони дуже добрі, освічені, емоційні істоти. Не їхня вина, що природа жорстока.

Ось і відповідь на запитання, що все ж таки трохи мучило Сема. Ліна говорила правду. На «Каселоні» змова. Усі в ній замішані і всіх вона влаштовує. Навіть Катя поводилася так, ніби рішення вже ухвалено.

Це ображало. Сем не вважав себе настільки передбачуваним. Якби доставка на Нтарі-Дато не була єдиною альтернативою пасажирським перевезенням у найближчому майбутньому, він би десять разів подумав, перш ніж вплутуватися в авантюру, і не факт, що вважав би шипоголових білок більш прийнятними.

– Кепе, ти згадував асіанку, ні? – Атрік смикався наче загнаний у клітку звір. – Вона тут до чого?

– Теж хоче нести мир усьому світу, напевно, – припустив Сем, що так і не розібрався в перипетіях заплутаних стосунків техніка та Ліни. – Шансів у неї більше, ніж у тебе, Реббіте. Але є й хороша новина: Фанні збирається на Онікс. Розслабся, за теперішніх умов вони з асіанкою не зроблять із тебе гарем.

– Зате любовний трикутник ще можливий, – огризнувся Атрік. – Прямокутний. Док у ньому буде прямим кутом, а я – гіпотенузою.

Матіса глузливо хмикнула:

– Це не має сенсу, Реббіте. Суть любовного трикутника у кутах. Кожен із них… Атріку! Чому моє ім’я у твоїх фантазіях?!

– Тому що я піду за тобою на край світу, доку, і ти це чудово знаєш.

Сем залишив їх розбиратися між собою і вирішив трохи подрімати. До заправної станції залишилося дві з лишком години, а там доведеться крутитись.

Але «Зара» радісно сповістила, що поряд кораблі прикордонників, причому засікла вона їх лише тому, що якийсь лейтенант Аллорі вийшов на зв’язок і вимагає Олександра Райса.

Відпочинок відкладався до кращих часів.