"Каселона". Природний добір

***

– Інспекторе, я обожнюю кримінальні хроніки і мав честь особисто взяти участь у декількох із них, але будьте ласкаві перейти до моменту, де йдеться про нас із доком, – перервав Атрік Ноана, що захопився власною розповіддю і міг продовжувати її годинами.

Цього року злочинець розширив зону дій і збільшив активність. Він помітно наслідив на Імодалісі, де, здавалося б, людське життя коштує дешево, можна розгулятися на повну силу з мінімальним ризиком, але за фактом кожен підданий на обліку і під контролем. Чорнокрилий Садівник викрав одразу двох дівчат-студенток – дочок заступника губернатора Тікоміти, і застрелив їхнього охоронця. Вбивця (за міграційними даними – Пріо П’ю, хоча це явно вигадане ім’я) з боєм уникнув поліції.

Його вдалося простежити до Мебіса, а саме – до різношерстого передмістя, де він розчинився у натовпі. Незабаром в одному з барів сталася бійка, і потерпілі почали скаржитися на провали в пам’яті. Міжсистемний розшук розставив сіті у всіх доступних напрямах, і в них одразу ж потрапили деякі особи з неприродною цікавістю до тієї самої бійки.

– Інспекторе, я ніколи в житті не почувався настільки важливим. – Атрік уважно слухав Ноана і водночас не забував обмінюватися з Адою багатозначними поглядами, в яких уже проскакували іскорки неприборканої пристрасті. – Прошу, не зупиняйтесь! А коли виговоритеся, зробіть ласку: скажіть правду. Чим ми з Матісою вам сподобалися? Чому ми настільки унікальні, що заслуговуємо на відвертість? Чи не заслуговуємо, га?

– Я не повідомив вам нічого засекреченого. – Ноан випромінював майже відчутну безтурботність – таку ж фальшиву, як і він сам та його безмозка помічниця. – Все це не раз і не два мусолилося у медіа. Я лише хочу, щоб ви розуміли: на кону – життя людей, і саме від вас, Реббіте, залежить майбутнє розслідування.

– Угу, звичайно. А у вихідні я рятую планети і запрошую в ліжко принцес.

Ада округлила очі, й Атрік запізно зрозумів, що остання частина фрази не додала йому популярності.

– Заздрю вам, особисто я у вихідні сплю як бабак. – Ноан мав справді безмежне терпіння. – Що ж до моєї справи, то гляньмо на час ваших геройств на Мебісі. О п’ятнадцятій десять камери бару «Стильна папайя» зафіксували конфлікт між Матісанеї…

– Матіса. Її звуть Матіса Лью.

– …між Матісою Лью та Інаном Улі, її колишнім начальником, причому колишнім саме завдяки докторці Лью. Через три хвилини цей конфлікт переріс у рукоприкладство, призвідник – Інан Улі. Улі підтримали близько десятка завсідників переважно чоловічої статі, на допомогу докторці прийшла якась асіанка, яка вміє ховати обличчя від камер.

– Асіанин, – виправив Атрік. – Там був асіанин. Не асіанка. Не знаю, що у вас на камерах, але чоловіка від жінки я відрізню й із заплющеними очима.

– Асіанка, Реббіте, – наполягав Ноан. – Вона з першого удару відправила якогось здоровила в нокаут і втекла до вашого з Райсом прибуття о п’ятнадцятій шістнадцять. Вгадайте, що сталося за десять секунд після того, як ви переступили поріг?

– Я набив морду одному рудому мерзотнику і кільком покидькам, яких не запам’ятав?

Ноан скрушно зітхнув.

– Ну і хто вас тягнув за язик? – дорікнув, вельми правдоподібно зображуючи прикрість. – Камери вимкнулись у момент, коли ви тільки підходили до барної стійки. Ваш злочин не зафіксовано, однак після такого зізнання…

Він зробив багатозначну паузу і знову стукнув килимок ногою, наче проганяючи з підлоги нещасних їжаків і вимагаючи від кают-компанії лиш ніжну зелень без жодних натяків на біду.

– Заява від потерпілого де? – Атрік зустрівся поглядом з Адою і внутрішньо скривився. Давним-давно, у звичайному житті він з радістю кидався у хвилюючий вир флірту, але інспекторці Ліс був потрібен грубий примітив. Це не приносило задоволення. – Я, може, просто фантазую… От прямо зараз фантазую, адже поряд – справжня богиня з поліцейським значком. Це трохи збуджує.

– Дякую за компліменти, Реббіте, я задоволений і схвильований до глибини своєї самотньої вразливої душі. – Ноан насмішкувато посміхнувся. – Але повернімося до Мебіса. Ми… Під «ми» я маю на увазі управління, а не нас із інспекторкою Ліс, що чомусь не виявляє ні зацікавленості, ні ініціативи. Зацікавленості справою, ясна річ, а не свідками та потерпілими. Так ось, ми вважаємо, що експериментальний апарат «Пуся»… Вам смішно, Реббіте? У перекладі з еліанської це означає «Погибель». Є підстави вважати, що «Пусю» було використано впродовж тих семи хвилин, протягом яких не працювали камери. Ви з Райсом і лікаркою єдині доступні свідки, які не скаржилися на брак спогадів. Від вас залежить, чи зможемо ми врятувати викрадених дівчат. Вам потрібно згадати кожну дрібницю.

– П’ятдесят на п’ятдесят, що вони врятуються без нашої участі. Статистика, Ноане.

– Або помруть.

– І таке може бути, – погодився Атрік. – Життя жорстоке і непередбачуване. Наприклад, «Пуся». Ні, краще «Погибель». Так ось, «Погибель» – це що?

– Експериментальний апарат, Реббіте. – Інспектор дивився прямо перед собою. – Більшого вам знати не треба.

– Апарат для масового стирання пам’яті? Чи для попередження…

– Реббіте. Досить. Це не має значення. – Ноан ніби випльовував слова. – Запам’ятайте: ми не ліземо у міжнародну політику.

Політика. Знову політика. Скрізь політика.

Атрік вагався. З одного боку, він відчував до будь-якої влади легко зрозумілу неприязнь, яка часом межувала з ненавистю, і в останню чергу хотів полегшувати їм життя. З іншого – йшлося не про фігню на кшталт неправильного паркування або графіті в недозволеному місці.

– Дрібниця перша: там був асіанин, і пішов він із якоюсь дівчиною, не вплутуючись у конфлікт. Друга: вашу «Погибель» увімкнули до п’ятнадцятої шістнадцять. Док не скаржиться, але вона теж нічого не пам’ятає. Третя: у галанеті немає навіть любительських відео тієї бійки. Я поки її шукав, ностальгував за домівкою. За Імодалісом, ясна річ. Висновки робіть без мене. Четверта: дозвольте подивитися записи з камер, і я розповім про сімох агресивних типів, навіть одяг надам з їхньою ДНК. П’ята: за натовпом спостерігав якийсь кібер нової моделі, найімовірніше знімав, або вартував, або все відразу. Шоста: Пріо П’ю хіба не лялька черевомовця зі старого кіно? Я не вважав би це збігом.

На високому лобі Ноана пролягли глибокі зморшки, очі звузилися, губи стиснулися в тонку криву смужку. Він смикнув ногою, цілячись у непокірного їжака, але промахнувся, лиш відсунув килимок подалі від крісла, де анімація вимкнулася сама собою.

– Пріо П’ю – кровожерна маріонетка з дешевого фільму жахів, – подала голос Ада. – Злочинець сміється з нас! Нічого не хочете додати, Атріку?

– Крім того, що це – не моя проблема? Ні. Хіба що абсолютно щиро побажаю вам удачі. Вона знадобиться, люба інспекторко. Щось мені підказує, що ви розплутаєте цю справу. – «У мріях», – просилося на язик. – Ви розумні й наполегливі, вам потрібна лише ниточка, за яку можна потягнути. – «І покрокова інструкція», – Атрік ледве стримувався. – У вас все вийде, Адо.

– Ви справді так гадаєте? – Інспекторка змахнула густо нафарбованими віями й опустила очі. – Дякую за підтримку.

– Для дівчини як ви немає нічого неможливого.

Ада зашарілася наче збентежена школярка.

Наступної миті «Зірниця» запитала, чи потрібно знешкодити об’єкт із категорії недоторканних, який намагається зламати бортовий комп’ютер, і дала на роздуми двадцять секунд.

– Ноане, вам не соромно? – Атрік передчував мить тріумфу та безкінечні проблеми. – Не чекав я від вас. Негарно втиратися в довіру і лізти, фігурально кажучи, «Каселоні» під спідницю. Якщо не секрет, яку програму злому використовуєте? Коли запустили? Як тільки ввійшли? Чи коли заговорювали мені зуби своїми казочками?

– Я нічого не роблю, – розгубився інспектор із розшуку. – А що на вашому сленгу означає «недоторканні»?

«Зара» гаркнула, що час минув. До того ж злом – злочин, а скоєння чи спроба скоєння злочину знімає з недоторканних недоторканність.

– Я не розумію. – Ноан хмурився, смикав ремінь і стукав каблуком по підлозі. – Вам треба оновити систему. Вона дає неправдиву інформацію.

– Та ні, якраз правдиву, – повільно промовив Атрік, спостерігаючи за зблідлою Адою. – «Заро», облиш паралізатор. Інспекторко, нічого не хочете нам розповісти? Навіщо вам це?

– Я давно все зрозуміла і виведу її на чисту воду! – скрикнула Ада, миттю перетворившись на озвірілу істоту з божевільними очима. – Вона сяде до кінця життя! Це ж очевидно! Чорнокрилий Садівник – жінка! Розумна жінка! Ненормальна жінка! Заздрісна жінка! Вона ненавидить успішних людей!

– І безробітних. – Атрік не міг зрозуміти одне: як цю дурепу взагалі пустили в Міжсистемний розшук. Вона ж тупа як поліно й має емоційний спектр каменюки! – І сектантів. І студентів.

– І чоловіків, що нею зневажили! – охоче підхопила інспекторка, не вловивши сарказму.

– Ви, часом, ніякого доказу не вжили, Адо? Чи просто дах собі поламали постійними стресам? Можу дати адресу порядної клініки, бо докторка Лью… Повний лайс!

Матіса приперлася до кают-компанії з трьома повними відрами на гравідиску і офіційною заявою про те, що в процесі синтезу анальгетиків було отримано шкідливі побічні продукти, а тому потрібен офіційний дозвіл на їхню утилізацію згідно з «Правилами та методами роботи з токсичними відходами другої категорії».

– Я не вчасно? – Запитала, променіючи воістину маніакальним задоволенням. – А у мене агафа нарешті виросла і троє лайсів вилупилися на Оніксі-8. Треба вигадати їм імена, а то сусіди у віртуальній спільноті вже почали дивитися з несхваленням. Тварин, виявляється, не називають Перший, Другий та Третій. Інспекторе Ноан, підтвердите утилізацію?

Ада схопилася за кобуру з бластером. «Зірниця» класифікувала цей рух як «загрозу першого ступеня за обтяжливих обставин» і, перш ніж будь-хто, включно з інспекторкою Ліс, осмислив сказане комп’ютером, шарахнула всім своїм арсеналом.

На відміну від сучасніших систем, «Зара» не боялася заподіяти шкоду виконувачу обов’язків капітана та стороннім особам. Вона добре цілилася і вважала, що цього достатньо. Заряд паралізатора надійно знерухомив Аду, заряд шокера дістався Атріку, тому що інспекторка впала як підкошена за мить до «пострілу».

«Я не звикну до цієї дурки. Ніколи. Райс святий», – і перед очима Атріка з’явилася стеля. Здається, надовго.

– Підпишіть запит на утилізацію, Ноане, і тоді я заплющу очі на геройства вашої підлеглої, – монотонно вимагала неподалік Матіса.

– У мене недостатньо повноважень, – невпевнено намагався ухилитися від завдання інспектор. – А оце все, – тінь від його рук пробігла по обличчю Атріка, – перевищення самооборони! Ви відповісте по всій строгості закону.

– Ваш начальник каже, що повноважень у вас достатньо, – не відступала докторка. – Дуже приємний чоловік, має багато друзів серед еліан. Мені відра звільнити треба! Чи я маю офіційно поскаржитися на бездіяльність, ігнорування службових обов’язків та створення небезпечної для цивільних осіб ситуації?

«А раптом?..» – несміливо подумав Атрік, знову провалюючись у порожнечу.

Матіса дивна, з цим не посперечаєшся. Вона постійно сидить у галанеті, прикриваючись зайнятістю. Люди для неї – піддослідні об’єкти, знайомства вельми багатогранні й далекі від середньостатистичних. Докторка Лью здатна знайти спонсорів та організувати масштабний незаконний експеримент. Щоправда, Мебіс у цю схему вписувався погано, як і «Каселона».

«Нехай Ада надасть докази», – Атрік ніяк не міг розпрощатися з дійсністю і чіплявся за проблиски свідомості.

Чого б це? «Зара» не церемонилась, ще й повторила процедуру двічі. Час спатоньки.

Брязнули металеві дужки відер, щось просипалось на підлогу, тінь від Ноана стала швидшою і якоюсь незграбною, немов він не знав, у який бік хоче рухатися. Поки інспектор вирішував, до Атріка схилилася Матіса, посмикала за плече.

– Не прикидайся, – сказала без краплі співчуття або занепокоєння. – Я знаю, що ти обмежив ємність батарей, коли погиркався з Райсом.

«І повернув усе як було після асіанки», – Атрік бачив перед собою лише виріз футболки лікарки. Схоже, саме це заважало повірити інструкції до шокера і відключитися.

– Він же вмирає! – вигукнув хтось із коридору. – Дайте дорогу!

– Його треба до діагноста, – прошепотіли поряд. – Він аж почорнів… Ой! Це все волосся?

– Відійди! – Голос явно належав Ар Лі Ні. – Я врятую його!

Ідея про допомогу від асіанки так нажахала Атріка, що він заплющив очі і спробував сховатися хоча б подумки.

Даремно. Відчуття польоту з’явилося за секунду, відчуття розбитої голови – тої миті, коли Ар Лі На не вписалася в поворот на сходах.

«Це не мій день», – і свідомість змилосердилася: нарешті вислизнула, дала перепочинок, позбавила ганьби. Атрік сподівався, що вона ще повернеться. Бажано тоді, коли асіанка буде за десятки світлових років звідси.