З вином і без гальм. Щоденник алкоголічки

ЧАСТИНА 1: РАНОК ПІСЛЯ НІЧОГО

 Я прокинулась на дивані.

У себе вдома.

У сукні.

Без шкарпеток.

З одним сережком.

І з відчуттям, що я — не я.

 Голова гуділа, як старий холодильник.

У роті — пустеля.

У серці — тривога.

 Я піднялась.

На столі — порожня пляшка вина, келих із залишками червоного, розсипані чіпси.

На підлозі — мій телефон.

 Я підняла його.

Екран розблокувався.

Повідомлення:

Оля: Ти в порядку?

Катя: Ти така була весела!

Невідомий номер: Ти залишила свій шарф у мене.

Мама: Доброго ранку, сонечко! Як ти?

 Я не пам’ятала нічого.

 Я зайшла в Instagram.

Сторіс: я танцюю з табуреткою.

Сторіс: я співаю в ложку.

Сторіс: я лежу на підлозі і сміюся.

 Я не пам’ятала нічого.

 Я пішла до ванної.

У дзеркалі — я.

З розмазаною помадою.

З розтріпаним волоссям.

З очима, повними сорому.

 Я не пам’ятала нічого.

 Я сіла на унітаз і заплакала.

ЧАСТИНА 2: ФЛЕШБЕКИ, ПОДРУГА І ТАБУРЕТКА

 Я намагалася скласти пазл.

Пляшка — є.

Сукня — на мені.

Телефон — дивом не втоплений.

Голова — як після нічного хороводу з бетонними думками.

 Я набрала Олю. Вона — єдина, хто завжди пам’ятає, що було. Навіть коли не хоче.

— Олю, що було вчора?

— Ти справді хочеш знати?

— Я не знаю, чи хочу, але я повинна.

Пауза.

— Ти співала “ВіаГру” на стільці.

— Ну, це не найгірше.

— У шкарпетках із сніговиками.

— Добре.

— Потім ти танцювала з табуреткою.

— А це як?

— Обіймала її і казала: “Нарешті хтось мене тримає”.

— ...

— Потім ти казала, що “не будеш більше любити нікого, крім кота і Каберне”.

— Це звучить навіть мудро.

— А потім ти намагалася подзвонити начальнику.

— ЩО?!

Пауза тривала довше. Мовчання пахло звільненням.

— Але я вирвала в тебе телефон. І дала тобі чай.

— Боже, Олю. Ти — янгол.

— Ні, я просто знаю, що ти — катастрофа після двох пляшок.

Я подякувала.

Повісила слухавку.

Подивилась на табуретку.

— Ми більше не разом, — сказала я. — Це був флірт, а не стосунки.

Барсик муркнув. Напевно, сміявся.

ЧАСТИНА 3: СОРОМ, ЧАЙ І НОВИЙ СПИСОК “НІКОЛИ БІЛЬШЕ”

 Я заварила чай. З ромашкою. Замість червоного.

Поставила келих на полицю — чистий. Порожній.

І відкрила блокнот.

Список: “НІКОЛИ БІЛЬШЕ”

Пити більше ніж два келихи на голодний шлунок.

Танцювати з меблями.

Дзвонити начальству після 22:00.

Плакати в Instagram під “Океан Ельзи”.

Заливати самотність вином.

 Я написала ці пункти чітко, впевнено, з натиском.

Зробила ковток чаю.

І подумала:

“А може, все-таки пункт 2 іноді залишити?  Табуретка — принаймні, не зраджує.”

Сміх — це перша форма прощення себе.

Я зробила селфі.

Тверезе.

Без фільтрів.

Підписала:

“Ранок після нічого — це шанс почати з чогось.”

Барсик сів поруч.

Я обняла його.

Він муркнув.

Наче сказав:

— І ти, блін, ще нормальна. Просто трошки вино люблюча.