Психотерапія для бандита

Від імені Натаніеля:

Відвівши Кетрін до автомобіля, я повернувся назад у лікарню, аби поговорити з хірургом хлопця. Все-таки сестра вмовила мене почекати, поки операція її рятівника не закінчиться. Наблизившись до реєстратури, я побачив людину, з якою вже думав ніколи не зустрінуся — Наталі. Щиро кажучи, я був приємно здивований, що зустрів її, але з іншого боку мене бентежила думка про те, що з нею могло статися щось погане. Дівчина розмовляла з хірургом, котрий щойно вийшов з операційної.

— Можливо, вона якось пов’язана з тим хлопчиною?

Я вирішив почекати, поки Наталі договорить з лікарем. Коли вона закінчила, я упевнився, що залишуся непоміченим, та попрямував до хірурга.

— Перепрошую, чи можу я запитати, як почуває себе хлопець, котрого ви оперували?

— А ким ви йому доводитеся? — насторожено запитав старший чоловік.

— Я брат потерпілої, котру врятував цей молодий чоловік.

Обличчя хірурга випромінювало недовіру до моєї особи, але все-таки він відповів на моє запитання:

— З ним уже все добре. Куля, на щастя, не зачепила жодних життєво важливих органів.

— Це чудово. А коли можна буде його відвідати?

— Думаю, завтра.

— Добре, дякую вам за інформацію.

Розвернувшись, я вже хотів попрямувати до виходу, але мене зупинив пронизливий погляд Наталі.

— От халепа, все-таки доведеться з нею поговорити, щоб вона не надумала зайвого, — подумав я та підійшов до них.

Від імені Наталі:

Підписавши всі документи, котрі були необхідні на час перебування Френка у лікарні, ми з Анабель поверталися до операційного відділення. Щоб трохи заспокоїти себе, я почала розглядатися навколо, і яке ж було моє здивування, коли я побачила знайому фігуру, що розмовляла з лікарем Френка.

Придивившись трохи ближче, я впізнала у цій людині силует Натаніеля.

А ми тільки вчора про нього згадували. Як там кажуть — згадай сонце, і воно зайде.

— Зачекай хвилинку, — промовила я до Анабель.

Подруга лише кинула на мене роздратований погляд, але зупинилася.

— А якщо він був тим, хто вистрілив у Френка? — задумалась я. — Я мушу вивідати у нього, що він тут робить.

Чекати на Натаніеля довго не довелося. Він швидко договорив з лікарем та рушив у нашу сторону.

Анабель, у свою чергу, ніяк не могла зрозуміти, що тут коїться і чому ми стоїмо.

— Яка несподівана зустріч, — промовив Натаніель.

— Твоя правда, дізнавшись, що мій друг потрапив у лікарню, я ніяк не сподівалася побачити тебе тут.

Зрозумівши, до чого я веду, Натаніель промовив:

— Думаю, у вас є декілька запитань до мене.

— Чому це декілька, їх навіть дуже багато, — відповіла я.

— Тоді давайте вийдемо на вулицю, і я постараюся дати відповідь на кожне, — з легкою посмішкою промовив він.

Погодившись на його вимогу, ми попрямували до виходу з лікарні.

— Наталі, можливо, ти поясниш мені, що тут відбувається? — обурилася Анабель.

— У нас є можливість зараз дізнатися, хто стріляв у Френка.

— Що!? Наталі, хто взагалі цей молодий чоловік?

Її питання змусило мене задуматися. Не можу ж я їй сказати, що чоловік, з яким я хочу зараз поговорити, — це мій викрадач.

— Він мій знайомий.

— Щось я не пригадую такого знайомого.

— Це дуже давній знайомий.

— Наталі, мені здається, чи ти брешеш мені.

— Ця її інтуїція створює стільки проблем, — подумала я.

— Добре, я скажу тобі правду, але потім, добре?

— Добре.

Те, як легко погодилася Анабель, мене здивувало, але це й на краще.

Вийшовши вже з лікарні, Натаніель повернувся до нас і промовив:

— Попереджаю одразу — це не я стріляв у вашого друга.

— Тоді навіщо тобі було розмовляти з його хірургом? — запитала я.

— Моя сестра, яку врятував сьогодні ваш друг, дуже переживала, чи з ним усе гаразд. Тому я запитав хірурга, як почувається хлопець і коли можна буде його відвідати.

— А чому ж твоя супертурботлива сестра сама не пішла питати у лікаря?

Від мого запитання очі мафіозі загорілися від злості.

— Це я наказав їй сидіти у машині, а сам пішов розмовляти з хірургом.

— І вона так легко погодилася сидіти у машині?

— А є хтось, кого я не можу змусити робити те, що я хочу?

— Дивовижно, ти навіть для членів сім’ї не робиш виключень?

— Особливо для них.

Натаніель старався чемно відповідати на мої запитання, не звертаючи уваги на провокаційний тон, але його терпінню підходив кінець.

— Це всі запитання? — нетерпляче поцікавився він.

— Є ще одне — останнє. Ти маєш якісь здогадки, хто стріляв у нашого друга?

— Ще ні, але скоро дізнаюся.

Згадавши, що не запитала одну дуже важливу деталь, я випалила:

— Твоя сестра буде подавати заяву у поліцію?

— Це мало бути останнє питання, — роздратовано підмітив він.

Поглянувши на моє невдоволене обличчя, мафіозі закотив очі й промовив:

— Ні, вона не буде цього робити.

— Тобто ти хочеш сказати, що її насильник залишиться на свободі?!

— А це вже не твоя справа. Тим паче, що ви можете самі заявити про нього у поліцію, якщо для вас це так важливо.

Після цих слів Натаніель просто розвернувся і пішов у бік паркінгу.

— Це був Натаніель? — запитала Анабель.

— Як ти здогадалася?

— У нього холоднокровний погляд вбивці.

Слова подруги мене спантеличили, але не погодитися було неможливо. Він дійсно вбивця, та й зрештою я сама була свідком того, як він з легкістю пристрелив людину.

З моїх думок мене витягнули слова подруги:

— Агов! Ти взагалі слухаєш мене?

— Що?

— Я кажу, ходімо до Френка.

Кивнувши головою у відповідь, я пішла слідом за нею.

В автомобілі Натаніеля:

— Як себе почуває хлопець? — збентежено запитала Кетрін.

— Живий твій рятівник.

— А коли можна буде його відвідати?

— Завтра, — зітхнув я.

Зрозумівши, що мій настрій не передбачає спокійної розмови, Кетрін вгамувала потік своєї цікавості. Вона як ніхто знала, що краще мене не злити.

Так у майже цілковитій тиші ми приїхали до мене додому.

Кетрін одразу мовчки пішла до себе в кімнату, а я — до своєї. Спочатку я думав провести з нею виховну годину, але швидко відкинув цю ідею. Зараз я надто роздратований і не зможу контролювати свої емоції, щоб спокійно поговорити з нею.

Увійшовши до кімнати, я втомлено впав на ліжко. Не було сил навіть на те, щоб піти помитися.

— Це вже друга майже безсонна ніч, — зітхнув я. — Ці всі ідіоти мене скоро в гріб заженуть.

Від мого внутрішнього монологу мене відволік стук у двері.

— Та хто там, чорт забирай, приперся? Заходьте!

Це був Андреас.

Побачивши мій розлючений погляд, кавальєре задумався.

— Тільки не кажи, що хтось знову створює нам неприємності.

— На щастя, ні. Я по іншому питанню.

— Говори.

— Мені вдалося з’ясувати, за яких обставин і хто хотів зробити шкоду пані Кетрін.

— Ну і хто цей виродок?

— Це лейтенант поліції — Олівер Маколо.

— А ще кажуть, що поліцейські доблесні герої.

— Ваша сестра втекла від своїх охоронців, щоб провести час зі своїми подружками у клубі. Зі слів однієї з них, пані Кетрін сказала, що погано себе почуває, і пішла до своєї автівки.

— От дурне дитя, втекти від охорони, щоб побачитися з друзями.

— Перевіривши камери спостереження, я зауважив, що лейтенант вийшов з того самого клубу, що пані, та пішов у слід за нею. Напав він на неї в провулку, біля якого було припарковано авто вашої сестри. Щодо поганого самопочуття пані Кетрін, у мене є підозри, що їй щось підсипали у напій.

— Подзвони лікарю Томсону, скажи, що ми зараз приїдемо до нього у лабораторію.

— Хочете, щоб пані здала свою кров на аналізи?

— Саме так. Нам потрібно з’ясувати, що їй підсипали і хто це зробив.

— Тоді негайно з ним зв’яжуся і підготую авто.

Після цих слів Андреас вийшов з кімнати.

— Та щоб їх усіх чорти побрали! Ні хвилини спокою!

Ще більш розлюченим я пішов збиратися до лабораторії.

Поговоривши з сестрою про ситуацію у клубі, вона все-таки погодилася здати аналізи. Її якимось чудом вмовив Андреас. Мене це не могло не тішити, адже терпіння у мене вже не було. А вибрики сестри довели б до катастрофи.

У лабораторії лікаря Томсона:

Взявши кров сестри з вени, лікар обережно влив її до різних пробірок та, сонно позіхнувши, повідомив:

— Ну що ж, я постараюся вислати вам результати сьогодні до восьмої години.

— Чудово, — пробурмотів я та, потиснувши руку, вийшов з кабінету.

В коридорі на мене чекала сестра, котра старанно притискала ватку до руки.

— Можемо йти.

Врешті приїхавши додому, всі нарешті розійшлися спати.