Психотерапія для бандита

Від імені Натаніеля:

Жаданий момент близькості перервав телефонний дзвінок. Чесно кажучи, було бажання витягнути пістолет та вистрілити у мобільник, але, на жаль, довелося взяти слухавку.

— Слухаю. Ти зараз серйозно? Добре, зрозумів. Нічого без мене не робіть, я зараз приїду.

Після чого я відклав телефон і звернувся до Наталі:

— В мене є до тебе пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Можливо, краще сказати: “я не дам тобі іншого вибору”?

— Цього разу ти маєш повну рацію, але на це є важлива причина.

— І яка ж це?

— Сядемо в авто, і я все тобі розповім.

Поцілувавши руку Наталі, я повів її у бік чорної автівки. Погода була не найкращою, тому, хутко відчинивши двері для дами, я сам постарався якнайшвидше сісти всередину.

— Жахлива погода, чи не так?

— І не кажи, — струшуючи зі свого пальта краплинки дощу, промовила Наталі.

— Повертаючись до справи. Я не зможу відвезти тебе додому, аби ти забрала свої речі. Та одразу наголошую: сама ти теж туди не поїдеш.

Наталі вже хотіла заперечити, але я встиг втрутитися першим:

— Навіть з охоронцями ти не поїдеш до себе в квартиру.

— Це вже я знаю, але в чому мені тоді ходити?

— Давай зробимо так: ти замовиш новий одяг в інтернеті, а я його профінансую.

— Генійльно! І коли цей одяг прийде? — схрестивши руки на грудній клітці, промовила дівчина.

— Ти не повіриш, але він прийде сьогодні, якщо ти замовиш швидку доставку.

— Добре, нехай буде по-твоєму.

— Ого, ти навіть не будеш зі мною сперечатися.

— А є сенс? — піднявши брову, запитала Наталі. — Ти все одно зробиш так, як тобі до вподоби.

— Добре, даремно я зачіпив цю тему.

На мої слова темноволоса лише знизала плечима.

Взагалі, вона була права, але в цій ситуації це була не моя примха. Таких дій вимагала ситуація.

— Тож, куди ми їдемо тепер?

— До маєтку. Виникли певні проблеми, та їх треба швидко вирішити.

— Боюся уявити, що саме сталося.

— Я теж.

Після моїх слів ми з Наталі водночас розсміялися.

Було приємно бачити посмішку на її вустах. Вона була така ж тепла та ніжна, як і раніше.

Поклавши долоню дівчини у свою, я ніжно її погладив.

— Мені тебе бракувало.

— Та невже? А я думала, мафіозі завжди холодні і самі по собі, — з легкою насмішкою промовила Наталі.

— Так вони себе ведуть не з власної волі, — зітхнувши, промовив я. — Та не будемо про погане. Краще скажи, що тобі потрібно купити. Самого одягу тобі не вистачить.

— Треба ще докупити декілька предметів особистої гігієни та…

На цьому моменті Наталі замовкла і вдарила себе долонею по чолі.

— Щось трапилося? — поцікавився я.

— Мене осяяла геніальна ідея. Я ж можу попросити Анабель зібрати речі для мене.

— А це хороша ідея. Можна буде попросити Андреаса забрати їх. Вони ж тепер сусіди.

— Супер, залишилося тільки написати список для Анабель і вислати їй.

— Сподіваюся, вони не загризуть одне одного при зустрічі.

— Це точно, щось вони не полюбилися.

— Ну, скажімо, що в нас теж була невдала перша зустріч.

— Невдала? Вона була жахлива. Між іншим, тоді ти ще й вдарив мене по голові.

— Тим не менш, ти у мене закохалася, — невтримавши посмішку, промовив я.

— Я тобі такого не казала.

— За тебе говорить твоя поведінка.

— Ой, хто б казав! — обурилася дівчина.

— Та я і не заперечую, що закоханий.

У цей момент на обличчі Наталі з’явився рум’янець. У бідолашної навіть вуха почервоніли.

— Безсовісний, — промовила темноволоса.

— Ти ще скажи, що не здогадувалася.

— З чоловіками ніколи не можна бути впевненою.

— Твоя правда, я теж їм не довіряю. Вони такі нестабільні — просто жах.

Наталі не змогла стримати посмішки.

Поглянувши у вікно, я побачив, що ми вже майже приїхали до маєтку.

— О, ми так швидко приїхали. Зазвичай мені здавалося, що дорога набагато довша. Але нічого не вдієш — коли з тобою їде така неймовірна пані, час летить мов шалений.

— Як багато в тебе талантів — мафіозі, актор, поет.

— Актор?

— Ти забув про виставу, котру ви з Андреасом влаштували недавно.

— Таке не забудеш, але погодься, що наша гра була неперевершеною.

— Звісно, шкода, що не можу вас нагородити за неї Оскаром, — промовила дівчина, застібаючи ґудзики свого пальта.

Вийшовши з авто, я відкрив двері та подав своїй дамі руку.

— Всі мафіозі такі джентльмени? — поклавши свою долоню у мою, поцікавилася Наталі.

— Ні, я один такий вихований.

— В такому випадку мені дуже поталанило.

— Саме так.

Дощ нарешті припинився, і ми змогли спокійно увійти до будинку, де на нас уже чекали Даніель та Андреас. На відміну від спокійного дворецького, кавальєре був дуже схвильованим. Його руде волосся стирчало в різні боки, а очі бігали з одного боку в інший.

— Андреасе, мовчи і нічого мені не говори, — перервав я рудоволосого, як тільки він хотів щось сказати. — Я по твоєму виразу обличчя можу зрозуміти, що ми знову в халепі.

— Ми не просто в халепі. Ми в…

Тут раптом Даніель поклав руку на плече кавальєре.

— Пане Маколо, тримайте себе, будь ласка, у руках, — підкреслив вусань.

— Так, ви маєте рацію.

— Добре, що в нас є ти, Даніелю. В іншому випадку Андреас би просто не витримав, і його би розірвало.

— Радий вам допомогти, — м’яко промовив дворецький.

— Що ж, ходімо, мій неспокійний друже. Будемо вирішувати великі проблеми, — поплескавши рудоволосого по плечу, ми попрямували до мого кабінету.

Уже всередині Андреас висплеснув на мене весь потік інформації, який він встиг дізнатися за час моєї відсутності.

— І це ще не все — вони посміли напасти на готель сім’ї Фантомах!

— Мені так не хочеться розв’язувати з ними війну, але в нас немає іншого вибору, — потершись у переніссі, промовив я.

— Це, звісно, не моя справа, та, можливо, нам слід попросити пана Алекса про малесеньку пораду.

— О ні, якщо тобі так хочеться — то дзвони і йди на зустріч з ним сам. Даю тобі сто відсотків: якщо він зараз хоча б почує мій голос, то роздере мене на шматки.

— Ваша правда.

— Ми впораємося самі. Зараз нам потрібно дізнатися їхні плани якнайшвидше. Тому подзвони Ніколасу та запитай його, що він встиг нарити.

— Як скажете.

Кавальєре поспішив зв’язатися зі шпигуном, а я тим часом почав переглядати доступні дані. На жаль, їх не було багато, але потрібно було радити собі з тим, що в нас є на даний момент.

Врешті з купи паперів я зміг дістати один дуже цікавий документ. В ньому були відомості про людей, котрі працюють у нашому готелі. Я впізнав імена майже всіх працівників, але одне було для мене не знайомим. Це був Альберт — новий менеджер готелю.

Дивним було те, що я не пам’ятаю, щоб затверджував його кандидатуру на цю посаду.

— Його резюме напевно мало проходити через мої руки, — промайнуло у мене в голові. — Щось тут не так.

Мною було прийняте рішення поїхати до готелю.

Схопивши чорне пальто з мого крісла, я вийшов з кабінету.

— Даніелю! — крикнув я на весь голос.

— Слухаю вас, пане.

— Я зараз їду по деяких справах, тому прошу тебе приглянь за Наталі, аби з нею нічого не сталося.

— Буде виконано, — м’яко промовив дворецький, люб’язно відчиняючи мені двері. — Бажаю вам гарного дня.

— Дякую.

Захопивши з собою кількох охоронців, я сів у авто та поїхав у бік готелю. Думка про те, що в моєму готелі завівся шпигун, не давала мені спокою, тому я нервово переглядав документи, шукаючи, чи немає там ще якогось нового для мене імені.

Раптом пролунав дзвінок мобільного телефону.

— Так, слухаю.

— Пане, я зв’язався з Ніколасом та отримав від нього інформацію.

— Чудово. В такому разі їдь до готелю сім’ї Фантомах — там у нас з’явилася невеличка справа.

— Добре, вже виїжджаю.