Психотерапія для бандита

Прибувши на склад, на нас уже чекала Кетрін. Її крижаний погляд так і промовляв, що Анна сьогодні живою не вийде.

— Все готово? — запитав я.

— Так, усе, як ми домовлялися.

Усередині ми одразу зустріли прив’язану до стільця Рінче. На її обличчі виднілися червоні плями від можливих ударів, а по щоках нестримно спливали краплі сліз. Під час мого перебування на посту керівника мафії мені жодного разу не доводилося розбиратися з жінками. Якщо ж така ситуація все-таки траплялася, то справа належала до моєї сестри. Чесно кажучи, мені й не дуже хотілося цим займатися, адже я не можу уявити, як це — вдарити жінку. Звісно, це звучить смішно, адже керівник мафії в очах публіки має залишатися безпристрасним та жорстоким для кожного.

— Господи… — скривився Андреас.

— А ще кажуть, що це чоловіки безжалісні створіння, — додав я.

— Я все чую! — грізно зауважила Кетрін.

Вирішивши, що проблеми нам не потрібні, ми промовчали.

— Ви привезли Олівера?

— Так, його зараз приведуть.

— Чудово, вже не можу дочекатися, щоб почути, як він кричить від болю.

— Мушу тебе трохи розчарувати, — промовив я. — Він собака копів, тому все треба зімітувати як самогубство. В іншому випадку можемо набратися від нього бліх.

На мої слова Кетрін лише невдоволено клацнула язиком та попрямувала до Олівера, якого щойно привели.

— Деколи мені здається, що крісло керівника клану мала зайняти вона, а не я, — пошепки промовив я до Андреаса.

У відповідь він лише кивнув головою. Його приголомшене обличчя говорило голосніше за слова.

— Можливо, потрібно сказати батьку, аби він замінив нас місцями? — промайнуло у мене в голові.

Тим часом Кетрін уже стояла біля Маколо.

— Прийшов час платити за свої вчинки, — промовила Кетрін.

— Якщо ви щось зі мною зробите, у вас будуть великі неприємності, — нервово прошепотів лейтенант.

Очі Кетрін були сповнені чорної люті — такої ж, як у батька. У такому стані вона могла вчинити все, що завгодно, а це було б нам не на руку.

— Кетрін, заспокойся, — поклав я їй руку на плече.

Набравши повітря в легені, вона повільно його випустила зі своїх уст.

— Хто з вас був ініціатором плану? — морозним голосом промовила вона.

— Це все вина Анни! — у паніці промовив Олівер.

— Правильно, виніть у всьому мене, — з посмішкою божевільної промовила вона.

Почувши голос Рінче, плечі сестри напружилися.

— Пам’ятай: тільки без дурниць, — нагадав їй я.

Все-таки голос здорового глузду переміг, і Кетрін взяла себе в руки. Розправивши плечі, вона рушила в сторону Анни.

Хвилина — і складом рознісся звук удару. Кетрін з усієї сили вдарила дівчину по обличчі.

Та у відповідь лише ще дужче розсміялася. Вихопивши пістолет з рук охоронця, сестра хотіла поцілити у подругу, але вистрілу не було. Щось зупинило її.

Опустивши пістолет, Кетрін промовила:

— Знаєш, ти не заслуговуєш на таке легке покарання.

— І що ж ти плануєш зі мною зробити? — з насмішкою запитала Анна.

— Я відшлю тебе твоїм батькам і змушу їх запроторити тебе до психіатричної лікарні. Там у тебе буде багато часу, щоб покаятися у гріхах.

— Ти, дочка найжорстокішого мафіозі у Лондоні, смієш говорити про каяття! Сміх та й годі, — промовила Рінче.

Проігнорувавши слова вже колишньої подруги, Кетрін попрямувала у мій бік та простягнула пістолет зі словами:

— З цим покидьком розбирайся сам, не хочу бруднити об нього руки.

Після цього сестра пішла у бік виходу.

Провівши її поглядом, я сказав уголос:

— Ну що ж, побажання принцеси мафії для мене — закон.

З цими словами ми з Андреасом зайнялися Олівером. Зробивши все без зайвої метушні, скинули тіло лейтенанта у канал.

— Мені здається, перший раз в історії клану Фантомах вбивство обійшлося без куль, — промовив Андреас.

Його слова мене трохи розсмішили.

— Як тобі вдається жартувати у такі моменти? — зауважив я. — Складається враження, що це не ти хвилину тому скинув мертву людину у канал.

— Ну, потрібно залишатися позитивним у будь-якому випадку.

У відповідь я лише похитав головою.

Незважаючи на усю ситуацію, нічне небо було неймовірне. На кілька хвилин я навіть задивився на нього, але, вчасно схаменувшись, прокашлявся і попрямував до авто.

Вже в авто я взяв телефон до рук, на який прийшло повідомлення від сестри:

“Виділи завтра час, аби поїхати провідати хлопчину в лікарні.”

— Жорстока, але добро пам’ятає, — подумав я.

— Андреасе, потрібно внести певні зміни у завтрашній графік.

— Як скажете, босе.

Думка про те, що завтра я, можливо, побачуся з Наталі, розвеселила мене. Хоча остання наша зустріч закінчилася не найкраще, я сподіваюся, що це не образило її сильно.

— Цікаво, чи вона здогадається, хто причетний до смерті кривдника її друга? — пронеслося у мене в голові.

Мої роздуми зупинив Андреас, повідомивши, що ми прибули до маєтку.

Наступного дня ми з сестрою поїхали провідати її рятівника. На мій подив, Кетрін не виглядала стривоженою після того, що сталося вчора. Вона весело хитала ніжкою у такт мелодії, що лунала з радіо.

Приїхавши до лікарні, Кетрін нетерпляче вискочила з автомобіля та поспішила до реєстратури.

— Френк Сміт зараз перебуває у палаті номер 210 на другому поверсі, — люб’язно повідомила медсестра.

Постукавши у двері, ми увійшли до кімнати, де побачили двох дівчат та хлопця.

— Добрий день, перепрошую за несподіваний візит, — промовила з лагідною посмішкою Кетрін.

— О, це ти! Як себе почуваєш? — промовив Френк.

— Завдяки тобі зі мною усе добре. Я принесла для тебе кілька гостинців.

Кетрін витягла перед собою корзинку з фруктами та невеликий букет квітів.

— Це, звісно, ніщо в порівнянні з тим, що ти зробив для мене, — скромно підкреслила сестра.

— Не говори так, ти теж мене тоді врятувала, — зі щирою посмішкою промовив хлопець.

На вигляд Френка в моєї сестри засвітилися очі. Щиро кажучи, я ще ніколи в житті не бачив, щоб вона на когось дивилася з такою ніжністю.

Поглянувши на Андреаса, який уже хвилин п’ятнадцять дивився на дівчину, що сиділа біля Наталі, я подумав:

— І він туди ж.

Не витримавши, я штовхнув його ліктем. Врешті, коли кавальєре відволікся, я промовив:

— Думаю, Кетрін та Френку є про що поговорити, тому, щоб їм не заважати, пропоную почекати у коридорі.

Все ж таки дівчата погодилися, хоча було видно, що їм це не до вподоби.

У коридорі ми стояли мовчки, час від часу крадькома поглядаючи один на одного.

Першою тишу перервала Наталі:

— Сьогодні у новинах повідомили про смерть Олівера Маколо, котрий стріляв у нашого друга.

— Пригадую, там говорили, що він вчинив самогубство, — доповнив я.

— Так, на жаль, вважають не всі.

— Дійсно? А чому ці люди вважають, що лейтенант помер не з власної волі?

— Ну ти сам подумай: молодий, амбітний чоловік, котрий нещодавно отримав звання, раптово вирішив учинити самогубство. Звучить трохи абсурдно.

— Знаєш, Наталі, тобі краще б пасувала професія слідчого, а не психотерапевта.

— Психотерапевти — це теж, у своєму роді, слідчі. Тільки не кримінальних справ, а людської душі.

— А я навіть і не здогадувався, — іронічно промовив я.

Перевівши погляд на Андреаса, я побачив у його очах пересторогу.

— Пані Наталі, у вас є якісь вагомі докази, щоб підтвердити ваші слова? — запитав кавальєре.

— А чому вас так зачепили слова моєї подруги? Ми живемо у вільній країні, де кожен має право висловлювати свою думку, — втрутилася Анабель.

— Вибачте, мені просто здалося, що пані Наталі, висловлюючи свою думку, спрямовувала звинувачення у наш бік.

— Не хочу вас образити, але як психотерапевт зі стажем мушу вам сказати, що у вас параноя.

Слова дівчини змусили мене посміхнутися.

— Десь я вже це чув, — подумав я.

— Це так люб’язно з вашого боку, що ви піклуєтеся про моє здоров’я, — саркастично підмітив Андреас.

— Та що ви, це мій обов’язок як психотерапевта — піклуватися про психічне здоров’я пацієнтів.

Побачивши, як у кавальєре сіпається око, я промовив:

— Якщо пані…

— Анабель.

— Так, дякую. Якщо пані Анабель так піклується про здоров’я мого підлеглого, чому б його не записати до вас на сеанс?

Дівчина вже роззявила рота, щоб щось сказати, але не встигла, адже в цю хвилину Кетрін вийшла з палати.

— Про що говорите? — запитала сестра.

— Та ось хочу записати Андреаса на сеанс психотерапії.

— Ну, якщо так, то не забудь себе теж записати.

— А може, ми втрьох запишемося? Пані Наталі, так можна?

— Можна, але якщо ви прийдете на групову терапію, то психотерапевт, до якого ви запишетеся, повіситься, — з насмішкою промовила Наталі.

— Або ми самі його повішаємо, — невдоволено пробурмотів Андреас.

— Неймовірно, у вас ще й прояви агресії, — зауважила Анабель.

— Так, ви абсолютно праві, тому краще мене не злити, — відповів Андреас.

— Та годі вам уже, — сказала Кетрін. — Ходімо звідси. Була рада з вами познайомитися.

Врешті попрощавшись, ми сіли у машину.

Андреас усе ніяк не міг заспокоїтися.

— Яка ж вона язиката, а спочатку виглядала такою невинною.

Від слів кавальєре ми з сестрою розсміялися. На таку реакцію Андреас лише закотив очі.