Психотерапія для бандита

Від імені Натніеля:

— Пане Натаніелю, з вами все добре? — запитав стурбований Даніель.

— Так, усе впорядку, — стомлено промовив я.

На мої слова дворецький лише зітхнув, поставив горнятко кави на стіл і вийшов із кімнати.

Потерши перенісся, я відкинувся на спинку крісла. Від дня аварії я ще жодного разу не спав нормально. Думки про Наталі не давали мені спокою, адже я чудово розумів, що аварія не була випадковістю.

— Потрібно запитати в Андреаса щодо розслідування, — промайнуло у мене в голові.

Взявши горнятко до рук, я хотів трохи відпити, але стук у двері змусив мене відставити його.

— Заходьте!

До кімнати увійшла Кетрін. Зачинивши за собою двері, вона підійшла до мого робочого стола і сіла у крісло.

— Ти виглядаєш просто жахливо, — промовила вона.

— І тобі привіт, — незадоволено сказав я.

— Ти себе геть не шануєш! Подивися на себе у дзеркало. Чи так, на твою думку, має виглядати бос мафії?

Піднявши на неї розлючений погляд, я промовив:

— Що ти від мене хочеш?

— Я хочу, щоб ти перестав себе картати! — схвильованим голосом вигукнула Кетрін.

— Кетрін, я розумію, що ти переживаєш за мене, але повір — я можу за себе подбати.

В очах сестри легко можна було побачити недовіру до моїх слів.

— Ти ж сумуєш за нею, то чому не поїдеш і не зустрінешся ?

— Тому що я хочу вберегти її від кримінального світу. Ти сама чудово розумієш, що будь-який зв’язок із мафією рівноцінний смерті. Згадай тільки нашого батька. Він так старався захистити нашу маму — і що з того? Одного дня її просто застрелили у власному будинку, який охороняли краще, ніж Букінгемський палац.

Від моїх слів обличчя Кетрін спохмурніло. Вона сумно опустила очі та промовила:

— Невже ми приречені залишатися самотніми до кінця нашого життя?

— Як би мені не хотілося цього говорити, але ми приречені на смерть у самоті. Хоча, можливо, в тебе є шанс на щасливе життя.

— Що ти маєш на увазі?

— Знаєш, я вже давно думав із тобою про це поговорити, і зараз найкращий момент.

Мої слова змусили Кетрін напружитися. Вона випрямила спину і впила свій погляд у мене.

— Думаю, ти сама чудово розумієш, що з кожним роком стає дедалі небезпечніше. Позиція нашого батька у світі мафії похитнулася після того, як він передав крісло керівника мені. Тому зараз багато хто захоче спробувати прибрати мене, і є велика ймовірність, що вони захочуть для цього використати тебе. Єдиний спосіб уберегти твоє життя — переїзд в іншу країну та зміна документів.

Від почутого Кетрін приголомшено роззявила рота.

— Ти геть з глузду з’їхав! — крикнула вона. — Який переїзд?

— Кетрін, послухай…

— Ні, це ти мене послухай. Я не боюся нічого й нікого, та навіть якщо мені доведеться померти — так тому й бути. Тому запам’ятай раз і назавжди: я нікуди не поїду і не залишу тебе самого. Ти — єдиний, хто в мене є у цьому світі, і я буду з тобою до кінця, навіть якщо доведеться пожертвувати власним життям заради цього.

Щиро кажучи, я не очікував іншої відповіді від неї. Вона завжди була впертою та самовпевненою.

— Я дам тобі два дні на роздуми.

— Мені вони не потрібні, моє рішення остаточне і не підлягає зміні. Тому навіть не думай ухвалювати якісь рішення за моєю спиною — я все одно про все дізнаюся.

Після цих слів Кетрін встала й вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.

— Я зараз збожеволію! — крикнув я на весь голос. — Андреасе!

За кілька секунд до кабінету вбіг розгублений кавальєре.

— Чим можу вам допомогти!?

— Ти знайшов якусь інформацію щодо аварії?

— Так, мені вдалося дізнатися деякі деталі.

— Дякувати Богу! Хоч десь є прогрес!

— З того, що мені вдалося дізнатися: автомобіль, який спричинив аварію, належить автосалону сім’ї Грінгстонів, котра співпрацює з мафією Манчестера.

— Бачу, вміння мислити не передалося жодному з синів Леонарда. Як шкода.

— Окрім цього, я довідався, що Ерік Гемінсто дуже часто приїжджає до Лондона і крутиться поблизу району, де живе пані Наталі.

Останні слова Андреаса вивели мене з рівноваги.

— Та вони геть з глузду з’їхали! Йому що, не вистачило прикладу його брата?!

— Пане, що будемо робити?

— Спочатку подвоїмо охорону. Ювелірні магазини, готелі, ресторани — усі, хто платить нам данину, мають бути під захистом. Збільшіть охорону в будинку та подбайте про те, щоб Кетрін була у безпеці. Охорона не має спускати з неї очей ані на секунду. Ще було б добре перевірити людей, які нещодавно приєдналися до клану. Ми маємо бути впевненими, що вони не шпигуни. Усіх, хто хоч якось був пов’язаний із Гемінсто, — прибрати.

— А що робити з пані Наталі?

— Вишліть туди охоронців, нехай теж за нею приглядають. Спробуй також поговорити з Анабель. Скажи їй: якщо вона помітить когось підозрілого, нехай одразу повідомить.

— Мені спробувати призначити зустріч із Еріком Гемінсто?

— В жодному разі. Він не має здогадатися, що ми вже все знаємо.

— Добре, тоді негайно приступаю до виконання.

З цими словами Андреас вийшов із кабінету.

— Ну чому їм не сидиться на одному місці… — простогнав я.

Врешті, вставши з крісла, я попрямував до спальні. Сьогодні я мав зустрітися з батьком і обговорити деякі справи клану. Чесно кажучи, я не дуже хотів туди йти, адже Алекс Фантомах критикував кожен мій крок. Особливо він розлютився, коли дізнався, що я віддав тіло Артура його брату. Після таких моїх дій він назвав мене ідіотом, який не годиться займати крісло керівника.

Тому ні в якому разі не можна було дозволити йому дізнатися, що я страждаю через якусь невідому йому дівчину. Врешті причепурившись і натягнувши на обличчя грізну гримасу, я вийшов із маєтку та сів в авто. Наша зустріч мала відбутися в ресторані готелю о десятій годині вечора. Уже на місці на мене чекав батько. Як завжди, він споглядав на мене зверхньо й усім виглядом показував незадоволення.

— Скажи, ти дійсно такий тупий чи тільки вдаєш? — промовив батько.

— Я теж дуже радий тебе бачити, — простягнувши руку, сказав я.

Потиснувши її у відповідь, він продовжив:

— Натаніелю, синку мій, ще трохи — і все, що має клан Фантомах, відберуть якісь нікчемні бандюки. Ти взагалі збираєшся щось із цим робити? Чи, можливо, вирішив стати віруючим і роздати все, що я так старанно відвойовував, щоб відкупитися від гріхів?

Набравши повітря в легені, я промовив:

— Я нікому нічого не роздаю. Тобі не варто хвилюватися.

— Невже? А ти не хочеш мені розповісти про те, що сім’я Гемінсто майже відправила тебе на той світ?!

— Мені здається, ми зібралися, щоб обговорити проблеми з постачанням зброї та поліцією.

— Я задав тобі питання.

— Якщо ти про аварію, то ні — я не хочу тобі нічого розповідати. Мене цікавлять дві речі: чи домовишся ти з генералом поліції, щоб вони зам’яли справу щодо смерті лейтенанта, і чи дозволиш мені скористатися твоїм елітним угрупованням, аби прибрати людей, які заважають нам перевезти автомати. Це все, що мене цікавить.

Після моїх слів батько був готовий застрелити мене на місці. Схопивши мене за комір, він прошипів:

— Здається, ти забув, хто перед тобою. Я не один із тих сопливих бандитів, яких ти нещодавно вбив, тому рекомендую тобі старанно слідкувати за тим, що говориш. Зрозуміло?

— Отакої… Я думав, переді мною мій батько, але ти маєш рацію — я забув, що в мене його немає.

Врешті відпустивши мене, Алекс промовив:

— Власне, тебе рятує лише те, що я твій батько. Якби не це — я б тебе пристрелив.

— Як великодушно з твого боку.

— Те, що я тебе не вб’ю, не означає, що не можу дати тобі по шиї.

— То ти даш дозвіл на використання своїх солдат?

— А в мене є інший вибір? Коли ви плануєте провести операцію?

— Уночі з суботи на неділю.

— А що до розмови з генералом, то вона відбудеться тоді, коли Кетрін зволить нарешті прийти й пояснити ситуацію.

— Тобто ніколи.

— Усе залежить від твоєї сестри. Так що там із тим Гемінсто?

— Там усе заплутано.

— Натаніелю, я тебе знаю як свої п’ять пальців, тож давай без узагальнень.

— Ти й так усе знаєш.

— Звісно знаю, але не всі деталі. Давай розповідай: що то за дівчисько і чому ти вирішив її захищати?

«Від цього старого чорта нічого не приховаєш», — подумав я.

— Я приставив до неї охорону, — промовив я.

— Я бачу, ти, синку, не вчишся на чужих помилках.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти хочеш, щоб із нею сталося те саме, що й з твоєю мамою?

Його слова мене спантеличили.

— Я думав, краще тримати її на відстані. Та й, зрештою, охоронці…

Батько не витримав і перебив мене:

— Послухай, що я зараз тобі скажу. Якщо ворог дізнається, що є хтось, кого ти любиш, — вони спробують в тебе відібрати цю людину. І повір мені, жодна охорона тобі не допоможе. Не повторюй моїх помилок.

— І що мені робити в такому разі?

— Ти маєш стати її приватною охороною, доки не знищиш усіх, хто може зазіхнути на її життя.

— Мені потрібно подумати.

— Немає часу на роздуми.

— Як ти собі це уявляєш? Вона втратила пам’ять після аварії і не пам’ятає мене.

— Ну то нагадай їй про себе. А як не згадає — то зроби так, щоб вона ще раз у тебе закохалася.

— Це не так просто!

— Ніхто й не казав, що буде легко.

— Добре, я постараюся щось придумати.

— Я б на твоєму місці думав швидше, адже мені тут пташка на вушко прощебетала, що Ерік Гемінсто хоче сьогодні навідатись додому до цієї дівчини.

— Звідки ти це знаєш?!

— Просто поки ти соплі витирав і жалів себе, мої люди проникли у ряди мафії Манчестера та вивідали деяку інформацію.

Після цих слів батько підвівся з крісла й попрямував до виходу.

— Та щоб вас усіх чорти побрали, — процідив крізь зуби я.

Вилетівши з готелю, мов куля, я набрав номер Андреаса.

— Так, слухаю, босе.

— Візьми кількох солдатів і негайно їдь до будинку Наталі.

— Буде виконано.