Сингулярність. Контакт

2023 рік

Україна

Зима . Бахмут.

Лютий. Хмари важкі, тягучі й сірі, насичені темною вологою та холодом, пливуть по небу та насідають над землею, закриваючи собою сонце, роблячи його присутність майже невидимою. Холодне повітря пронизує все, підкреслюючи відчуття  безнадії  й печалі. Вологість і затхлість в поєднанні із густим запахом насиченого димом від згарища та руйнувань додають неприємного відчуття важкості, що обволікає простір .  Місто Бахмут колись сповнене життям та щастям ,зараз лежить у спустошливих  руїнах. Будівлі, що колись були символами життя та динаміки, тепер зруйновані. Від них залишилися лише каркаси частин фасадів, а вибиті вікна нагадують про зруйновані життя та мрії. Дороги покриті тріщинами, часто заблоковані згорілими машинами або іншими об'єктами, які втратили свій первісний вигляд. Цілі вулиці, де раніше вирував гул людського життя, тепер перетворились на пустелі з уламками бетону, цегли та металу. 

— Чуєш , Степан ? Чуєш, як тихо стало? Вони перестали! Взяли паузу! Тримайся ! Скоро наші прийдуть! Вони обов'язково прийдуть чуєш, вони прийдуть за нами.  Не кинуть,не кинуть , тримайся! Вони знають наші координати ! Ти головне не помирай !Тримайся ! Тебе син чекає! Ти обіцяв його на велосипеді навчити кататися ,пам'ятаєш ? — Геть молодий хлопець міряючи пульс іншому солдату шепотів наче заклинання. 

— Ти не вмирай ,тримайся! Я перев'язав тебе і наклав турнікет! Все буде добре! —  Його обличчя говорить про втому ,страх та внутрішню боротьбу . Очі запалі , в них стоїть відчуття втоми, але водночас і рішучості. Він стискає зуби . Все навкруг оточене брудом та зволоженим ґрунтом , стіни зруйнованої будівлі в якій вони ховаються тримаються лише завдяки випадково укладеним камінням та недогореними дошками.

— Кхе —кхе. — Інший чоловік, що лежав здавалось непорушно, прокашлявся та подав ознаки життя. — Я тримаюсь не переживай. Я ще хочу поїхати до тебе додому, і сходити на той розхвалений тобою ставок та спіймати того гігантського коропа про якого ти мені розказував . — Потріскані сухі губи на блідому обличчю склалися в посмішку. — Є ще вода ? Я хочу пити.

    Молодий хлопець повернувся і почав шукати пляшку з водою. Знайшов. Фляжка була порожня майже на половину. Він взяв її в руки подивися на неї й в погляді застряг відчай та зневіра. Потім він прокліпався, наче відганяючи застряглий образ з очей , повернувся до пораненого. Відкрутив пробку та дав зробити кільки ковтків своєму напарникові . Гуща тиші переривається раптовим свистом, через секунду слідує глухий удар ,потужна хвиля тиску розриває залишки дерев'яних  дощок трясучи  стіни .

— Почалося ! Суки не дали навіть подих перевести! — Солдат який собою ніби накривав пораненого, припіднявся і якось роздратовано проговорив це. — Скоріше б наші вже прийшли .

    Підземне укриття в одному з районів Бахмута було не велике. Воно слугувало координаційним центром, та місцем зустріч військових. Розташоване в напівпідвальному приміщенні, укріплене декількома шарами мішків з піском та виходом зі сталевими дверима вселяло надію на захищеність. Коридори темні, з низькою стелею, а повітря має затхлий запах. Це місце залишає неоднозначні враження, поєднуючи відчуття безпеки ,тривоги , напруги та адреналіну, який задається можна різати ножем у повітрі .  На стінах висять карти з позначками та стрілками вказуючи чи то безпечні маршрути, чи просто щось інше. В одній кімнаті зібралися військові різних звань від лейтенанта до полковника.   Тут на столах купа моніторів ,які демонструють відео із дронів , а також розкидані різні папери ,ручки та олівці. Поряд з ним лежить зброя ,боєприпаси та рації . На полу валяються призначені для виживання запаси: консерви, вода, аптечки. Люди які тут сидять похмурі та бліді, по ним видно, що вони  відчувають напруження, відчай та страх. Світло, яке проникає зі штучних ламп, створює холодний відблиск, надаючи місцю атмосфери незатишності. Між звуками нескінченної канонади вибухів чутно шипіння рацій. Стеля  нерідко обсипається пилом та штукатуркою на людей які сиділи беззвучно не рухаючись . За мить відкрились двері й в кімнату майже бігом увійшов чоловік .

— Бажаю здоров'я! Сидіти не вставати ! Отже, коротко і по суті !Давайте по черзі ,тільки швидко ,слів можна не підбирати мені потрібна тільки суть. Давайте хто розпочинає ? Тільки швидко на верху хлопці страждають і гинуть, даючи змогу нам тут говорити! — Високий чоловік  на зелених погонах яких  вишиті символи двох зірок та лінії, що свідчить що це полковник.

— Я розпочну ! —  Встав зі стільця хлопець років тридцяти , весь мокрий та в  такому брудному одязі, що зрозуміти яке в нього звання не представлялось можливим. — У мене повний піздець, сука… орки пруть з усіх сторін ! Їх так багато, що пацани не встигають перезаряджати кулемети. Вони їдуть по своїх трупах! Я не знаю вони, мабуть, під чимось, чи що? Йдуть без бронежилетів на легкій ході, несуть тільки зброю та припаси . Вони захоплюють метр за метром, тягнучись наче лава. Не рахуються із катастрофічними втратами особового складу, просто йдуть на вірну смерть! Вдумайтесь!Тільки за минулий день , хлопці поклали більше двохсот орків, які там так і лежать. Боюсь, що в деяких моїх почне їхати дах! Бо …це.. це блять ,якесь божевілля .  Але тримаємося! Що ж до суті. Мені потрібне підкріплення, у мене три трьохсоті , і закінчуються набої до браунінга. Потрібні набої до РПГ і джевелінів.  Плюс ,потрібно підкинути медикаментів для дока ! Пташка передала, що вони готують як мінімум чотири групи , тож  ніч буде важкою. Не знаю чи зможемо ми  втримати позицію.

— Окей я зрозумів, зараз будемо мізкувати. Можливо відступимо, я не хочу втрачати людей!  А де Васильович? Що в тебе ?Ти втратив свою точку ?

— Я тут! По суті втратив . Маємо багато загиблих. Але залишився один трьохсотий та один вцілілий . Набоїв майже немає ,запасів їжі йводи також . На зв'язок виходили годину тому, далі прийняли рішення про мовчання, аби не використовувати заряд просто так . Вони вже майже в напівкільці.  По суті думаю, що наступної  навали вони не витримують !

— Так вони ще живі!?

— Так живі !

— Точка втрачена?

— Ні ! Схоже Вагнери думають, що там ще є якісь сили . Ми їх їбашимо ФПВІ Дронами . Тому зараз у них пауза, не штурмують . Накривають тільки артою , аби ми не змогли вислати підкріплення. Думаю через години дві три, підуть знову у наступ.

— Хто із живих ? Запитав тихим голосом високий чоловік який однією рукою тримався за підборіддя ,наче те у нього хотіло відвалитися.

— Степан Гілка  та молодий пацан доброволець Марк здається .

— Блядь !Блядь ! Блядь !  Високий чоловік кулаками сильно почав бити по столу .

— Я їх знаю ! Курва, як це все пережити ? Він схопився за голову та почав дивитись доверху наче подумки благав богів допомогти йому все осягнути. Що робити я не можу дозволити кинути їх. Вони чудові люди як і всі тут . Є ідеї що нам робити? Тільки не дай Боже хоть хтось заїкнеться залишити їх.

— Послухай, туди ніхто не хоче йти це вірна смерть! — Інший військовий який сидів по праву руку від нього встав і почав говорити далі .

—  Я запитував у хлопців , але на жаль ! У мене варіантів немає,  мене й так не вистачає людей, ми боремося з останніх сил як і всі . Працюємо на межі. І до всього вибачте мені за прямоту. —  Він різким рухом схопився за власний комір свої куртки наче та заважала йому вдихнути повітря, трохи скривившись покрутив головою вліво і вправо. —   Я не можу на вірну смерть відправити людей ,вибачте !

—  Мають бути варіанти. — Проревів  полковник. —  Потрібно щось вигадати !

— Їх не має ! Ця точка майже в кільці, з усіх сторін вагнеровці , туди навіть миша не проковзне , не те щоби людина і тим паче бронік!

— То, що кинути їх ? — В приміщенні повисла тиша деякі закривають очі, прагнучи втекти від реальності, інші напружуються розуміючи безвихідь становища.

—  Я маю ідею. —  Один із присутніх якось невпевнено сказав.

— То давай швидше говори не зволікай. — Полковник повернувся до чоловіка і жестом почав підганяти його.

—  Відправити добровольців, чотири людини максимум . До найближчої точки евакуювання, куди можуть під’їхати “Бредлі” три кілометри плюс мінус. Дати їм того автодрона якого нам притягнули волонтери. Він працює автономно, його системами не потрібно керувати він прив'язується до ведучого групи й слідкує за ним запам'ятовуючи дорогу, а далі він вивезе поранених та двохсотих назад по вже збереженому маршруту. — Інші прикриваючи один одного проб'ються  до точки евакуації.

—  Ну… це вже щось. — Полковник із широко відкритими очима навіть не кліпав

—  Але хто туди піде головне питання ? — Почулося в залі

— Гарпун!!! Ви знаєте його !

— Ні тільки не він , він корисний в іншому місці. — Парирував полковник

— Але тільки він здатний провернути це, плюс йому похуй на все, ви й самі це знаєте, він шукає зустрічі зі смертю.

— Ок, хто ще він сам не може туди йти …..

— Ну є ще кілька хлопців, але вони дуже важливі на інших точках .

— Хто вони?

— Це-Кнопка, Борсук та Лось!

— Хм це ідея, думаю вони могли б це провернути . Позвіть їх. Ми їх запитаємо, без їхньої добровільної згоди нічого не вийде

— Слухаюсь .

    Небо розривалось від вибухів перетворюючись на безмежний морок розірваного блискавицями  та відблисками заграва полум’я яке танцювало під акомпанемент лякаючого грому вибухів. Бетонні та цегляні стіни падали, як карткові будиночки, і кожен удар здавався останнім. Крики розпачу і зойки болю змішувалися в суцільний потік жаху, що не стихав ні на мить. Воїни стискали зброю ,ховаючись за уламками. А їхні обличчя були чорними від сажі, з очима сповненими  відчаєм і люттю. Їхні серця бились в єдиному ритмі боротьби чекаючи, коли ворог наблизиться, і прийде момент відповісти.

— Гарпун! Де Герпун?  — До групи солдат, що сиділи у вуглі однієї напівзруйнованої будівлі , пригинаючись та тримаючись за шолом прибіг молодий хлопець.

— Хлопці де Гарпун, його хочуть бачити в штабі, для нього є якесь завдання. — Хлопець голосно говорив наче намагався перекричати звуки канонади та вибухів.

— А он де він, дивись туди. — Один із солдатів встав на коліна скраєчку перед вікном, виглянувши показав рукою напрямок на місце де в невеликій ямі від вибуху лежав чоловік навкруг якого було повно гільз, стріляв без  перестану із великого кулемета. 

— Нащо він тобі зараз? Йде штурм противника і він його успішно відбиває . 

— Ще раз кажу його чекають в штабі ,передайте по радіозв'язку хай негайно йде.

— Хлопче чи ти сліпий!? Штурм іде він утримує позицію і вогневу точку, може ти хочеш його замінити, га? Якщо він піде ми здамо позицію .

— Хто він в біса такий ,він що безсмертний? Юнак поцікавився .

— Він же там геть сам, в мужика  немає страху? Він не хоче жити? Може він щось прийняв ?

— А ти, що не чув про нього!? Інший солдат який лежав на холодній бетонній підлозі, і курив цигарку запитав.

— Та це ж Гарпун! Про нього легенди складають , видихнувши густий дим продовжив.

— Кажуть він доброволець прийшов три місяці назад, і відразу попросився сюди в це пекло, а потім брав участь у всіх найгарячіших точках міста . Він воює так наче сам клятий бог війни спустився з небес, та в його образі карає цю нечисть,поливаючи їх вогнем з усіх можливих і не можливих видів зброї. 

— Ага, а я ще  чув, що нещодавно він пробрався до орків на позицію і викрав ворожого офіцера , та не знаю чи це правда . Інший солдат який сидів навприсядки та підглядав у вікно , повернувся та додав свої п'ять копійок до розповіді.

— Так, так, я також це чув! Закурюючи наступну цигарку продовжив .

— Кажуть до війни він працював керівником у відділу логістики на одній крутій фірмі в Києві . І думаю міг би й не воювати ,чи принаймні сидіти десь в штабі, все-таки 50 років, та і з таким досвідом як у нього він би був корисним у постачанні та забезпеченні . Але він захотів у штурмовики. Знову ж таки кажуть , що він втратив усю сім'ю. Що ракета знищила його дім де була його дружина та діти, а він вижив тому, що вийшов по хліб у магазин .

— Ааа, так от в чому справа він хоче помститися. —  Юнак з розумінням протягнув .

Вибухи стали рідшими, їхнє глухе відлуння розчинилося у віддаленому гуркоті. На горизонті залишився лише відгомін останніх ударів артилерії, що звучали немов далекі удари серця вмираючого велетня. З неба більше не падали бомби й воно очистилося від металевих хижаків, залишивши лише похмурий попіл, що осів на землю поверх снігу.

— Схоже закінчилося . Юнак поглянув у вікно і побачив, як Гарпун встав обтрусився від гільз, закинув кулемет на плече та навіть не пригинаючись у повний зріст попрямував до розбитої будівлі.

— Він як бісів термінатор. Кулі ще свистять, а він піднявся зі сховища і йде наче прогулюється на вечірньому променаді. Йому дійсно нічого втрачати. —  Хлопчина  наче заворожений дивися на постать яка впевненими кроками наближалася.

— Е пацани ? Ви тут? Всі цілі? Здається розпочалось затишшя, в нас є думаю година дві . — Він прокашлявся та продовжив.

— Розтопіть, будь ласка, вогнище поставте кави , та розпакуйте пару пайків їсти хочу і  рука розболілась від нескінченної пальби.

Він саме почав розчібати шолом, як почулись кроки вбігаючих  хлопців у кімнату .

— А це хто ? Ти новенький? Поповнення чи, що? Я ж казав, що не потрібно!

— Ні.., ні.. Павлович від із повідомленням для вас !

— Так,Пане вас хочуть бачити в штабі . І негайно щось дуже не відкладне. — Протараторив молодий хлопець

—  Ха..Хахах …а хто тут буде. На цій позиції нас всього троє

— Ну пане, ви просто на бій не берете рацію, з вами не змогли зв'язатися , тому я тут. Ось тримайте мою рацію наберіть полковника!

— А ну давай сюди ту рацію! — Він зняв мокру рукавичку із руки та схопив рацію

— Прийом… Гарпун на зв'язку ,прийом!!! — Роздався звук характерного шурхотіння для рацій

— Гарпун ти?Кшшш..кшшш

— Так я ,що сталося?

— Ти потрібен тут, у нас є завдання для тебе, все як ти любиш, складне та нездійсненне.

— Зрозумів , хто сюди прийде на заміну ?

— Зараз направлю до тебе хлопців, вони примчуть на “Bradley” і займуть твою позицію, а ти повернешся з машинкою сюди.

— Зрозумів чекаю. —  Розмова перервалась і рація затихла.

— Що ж так і буде, але спочатку по жру ,бо мені потрібні сили.

    У темному приміщенні де єдиним джерелом світла була проєкція на стіну, панувала напружена тиша. Лише шелест сторінок паперів  ,її порушував.

— Що ж задання складне і як кажуть колеги не здійсненне. Ми працюємо за стандартним протоколом: швидко, чітко, без зайвих питань.

— На проекції з'явилися червоні позначки, що вказували на позиції противника, маршрути пересування та ключові точки операції. Полковник пройшов рукою по карті, залишаючи невидимий слід там, де мала пройти група.

— Перший етап, проникнення по суті в тил. Будем рахувати це як проникнення в тил. Тут можливий сильний опір, тому максимально обережно та тихо. Біля командира стояв зв'язківець, тримаючи планшет із детальними інструкціями. Його пальці пробігали по екрану, а зображення дублювалось на проекції, демонструючи схеми вулиць і  будівель, внутрішнє планування та можливості шляхи відступу.

— Так план не досконалий, але часу не має головне витягнути хлопців. Хвилин п'ять назад з ними зв'язалися та сказали чекати й повідомили, що за ними прийдуть. — Продовжимо , ви візьмете дрона, він допоможе вивезти двох сотих і пораненого,він з автоматичним управлінням вам нічого робити не потрібно. Та й наші пілоти будуть приглядати за ним. Щодо вас то вам доведеться рухатися пішки  до точки евакуації . Бачу питань немає,  значить, усе ясно. Працюємо як одне ціле, кожен знає своє місце. Не будемо гаяти час !

Лютневий мороз стискав усе навколо залізним хватом. Попереду автодрон м’яко долав засніжену місцевість, його колеса залишили рівні сліди на пухкому снігу. Електродвигун  двигун працював настільки тихо, що лише зрідка можна було почути легке потріскування снігу під його вагою. За ним рухалися в бойовому порядку  чотири солдати . Одягнені в спеціальний камуфляж білого кольору вони рухались безшумно і тихо .

— Борсук , тримай зброю ближче до тіла на вулиці мороз , зброя може підмерзати .

Дрон зупинився разом із групою  біля будівлі  під старим деревом, верхівка якого була наче скошена.

— Так чисто рухаємося далі! Позивний, на ім'я Кнопка зробив жест рукою в напрямку наступного дому .

— Нам потрібно пройти через  велике подвір'я між цими будинками ??? Ми  ж там будемо як на долоні! А, що, як раптом вони вже зайшли в тил і, розстріляють нас. —  Всі знову зупинились, а той кого звали Лось занепокоєно протараторив. 

—  Але обійти цю будову значить втратити час! — Парирував Кнопка

— Є ідея, я піду в перед і все прозондую. Якщо хтось буде, то я викличу вогонь на себе, а ви повернете назад. —  Запропонував Гарпун.

— Так дядьку не знаю яких геройських фільмів ви надивились ,але це не варіант. — Перебив його Кнопка. —  Я не дозволяю це ....це безрозсудно . — Але він не встиг проговорити , як Гарпун присівши швидко попрямував у двір на відкритий простір

— Блядь куди ти побіг? Мать твою!Стій, повернись! — Кнопка тільки й встиг процідити здивовано.

— Що з ним блядь ,він що здохнути хоче.Мовив він далі.

— Кнопка ти, що його не знаєш це ж Гарпун, він обезбашенний тип . Я його бачив у справі два рази, і обидва  рази він чудив ,щось неймовірне . Схоже він взагалі не має страху.

    Тим часом Гарпун перебіг двір та відмаякував, що все чисто. Вся група послідувала його прикладу.

    У серці зруйнованого будинку,серед уламків бетонних стін та розтрощених меблів ховається двоє солдатів від небезпеки. Один із них лежить на старому матраці ,просто на підлозі , інший сидить на рваному шматку пінопласту ,спершись спиною на залишки стіни ,що колись була частиною житлового будинку .

Поранений намагався триматися, але кожен подих давався йому важко, перетворюючись на слабкий клубок пари.

— Допомога прийде ,чуєш! Тримайся брате ще трохи…Вони вже в дорозі. Ми дочекаємось!

Після того як хлопці , годинами,які здавались вічністю чекали на допомогу ,раптом годинник на руці юнака , завібрував та подав два коротких сигнали з  невеликим інтервалом.

— Час прийшов… чуєш Стьопка ? Зараз запитаю де допомога ? Він дістав рацію з нагрудного кармана, та  почав вмикати й налаштовувати на потрібну хвилю.

— Прийом ,прийом мене чути? Ніхто не відповідав , а з динаміків  мотороли  звучало лише короткі шипіння та крехтіння.

— Прийом!!!!

— Облиш ,нас кинули ,кх..кх… — Закашлявся поранений. — Ти мене кинь і спробуй сам проповзти до наших позицій !

— Ні це не так ! От побач вони прийдуть, мені обіцяли ! Прийом ,прийом !!!! Він почав відчувати тривогу. 

— Я не знаю можливо противник подавив сигнал ? Прийом ,прийом ! —  Підвищеним голосом він наполегливо закликав до відповіді. І в його голосі вже відчувається розчарування та паніка. Відчай потрохи почав огортати його як холод який пробрався під одяг . Це відчуття стискає його груди, та паралізує. Вже майже пошепки він знову промовив.

— Прийом? — З його рук випала рація, а сльози побігли по щоках. І він не витримавши усвідомлення того ,що вони залишилися самі, і що це кінець для них. Він схилив голову і закрив очі . Намагаючись ніби відключитись і перенести свою свідомість деінде.

    Раптом рація затріщала

— Прийом … пацани ви тут,мене чути ?

Юнак не повірив тому, що чує ,він різко схопив рацію та почав нерозбірливо дуже швидко говорити. — Так,так ми тут ,ми чекаємо на вас, дякуємо! Дякуємо, з очей лились сльози, але вже від радості. 

— Тихіше хлопче ,де ви ? Ми на точці координат, а де ви ?Прийом!

— Ми в п'яти поверхівці,на першому поверсі .

— Так візьми себе в руки ,можливо то колись була п'ятиповерхівка зараз  я бачу максимум три! Прийом !

— О так вибачте, ми на першому поверсі тут колись було відділення нової пошти . Нас легко знайти по залишках червоної вивіски .

— Так бачу ,ми йдемо готуйтесь .Прийом!

    Група військових швидко наближалась до зруйнованого будинку, де на першому поверсі були залишки якоїсь червоної вивіски. Кнопка передав по радіозв'язку.

— Так заходимо, п'ять хвилин на збори й виходимо, діємо згідно з планами.  Група забігла в приміщення і відразу розпорошилась по сторонах шукаючи людей яких потрібно врятувати . Почувся голос із сусідньої кімнати .

— Ми тут !

— Це вони швидко, швидко,часу не має! — Наголосив Кнопка.

Вони вбігли до кімнати та помітили двох хлопців,Зовсім молодого юнака , та пораненого військового який лежав на якомусь старому матраці.

— Збираємося швидко ! Ти?  Кнопка, швидко показав на Юнака , — бігти можеш ?

— Так я цілий лише води хочу.

— Дайте йому води, а що з пораненим ?

— Він живий, але важкий багато крові втратив, рухатися не може! — Відповів хлопчина

— Нічого для нього є транспорт! Борсук дай чудодійний укол пораненому, а пацану кинь снікерс ,йому потрібна швидка енергія !

— Окей бос! — Кинувся до пораненого Борсук ,на ходу дістаючи з кишені батончик і жбурнув його.

— Чому ви спитали чи можу я бігти, якщо є транспорт ? — Трохи здивовано він запитав

— Це дрон ,він призначений тільки  для вивозу поранених. —  Відповів Кнопка.

— О ..то може він допоможе забрати тіла загиблих... також? Я все підготував і стягнув усіх до сусідньої кімнати.  — На обличчі хлопця прокотилась тінь скорботи , очі які зазвичай сповнені молодечого запалу , раптом помокрілий налилися сльозами. Він трохи якось ніяково посміхнувся і рукою показав на сусідню кімнату. Кнопка машинально повернув у ту сторону голову, і помітив Лося та Гарпуна. Їхні обличчя поблідли, а вираз став похмурим. Гарпун кивнув головою ніби підтвердив уже і так прийняте рішення.

— Добре ,добре ,заберемо їх. Скільки там ….Він замовк, бо не міг промовити слово трупи, а інший синонім так і не міг підібрати.

— Двосотих. —  Додав Лось,розуміючи стан Кнопки .

— Так двохсотих ,скільки їх .

— Ну їх п'ять чоловік….

— Борсук яка грузопідйомність дрона ?

— Максимум чотири. — Відповів той.

— Блядь… ми візьмемо всіх !

— Ееее це не дуже гарна ідея, дрон може і поїде, але повільніше, і до всього  батарея від надмірного навантаження і цього собачого холоду розрядиться  швидше!

— Ми спробуємо так хлопці? —  Кнопка заглянув в очі усім

— Так!

— Так, так звісно! — Всі в один голос промовили .

— Ок хлопці ми вже вибились із часу, тож давайте по “шуріку”. Лось, Борсук ідіть завантажуйте спочатку двохсотих. Гарпун ставай до тої дірки в стіні і установи вогневий контроль ,на випадок небажаних гостей, і швидко ,швидко . А я займусь пораненим разом з цим парубком! Так ? — Він подивився на юнака і запитав. — Як тебе звати до речі ?

— Аа,ну мене звати Коля, мій позивний “шустрік”

— Окей Шустрік, іди візьмемо пораненого і винесемо його на вулицю . Гарпун що там?

— Поки все чисто!

    Хлопці почали виносити пораненого взявши його за руки й ноги. Той зойкнув і прийшов у свідомість. Жах та агонія відбилась в його очах .

— Все добре ,все добре ти зі своїми, за вами прийшли ,тепер буде все добре. Поранений хотів щось промовити ,але не встиг, Кнопка закрив йому рота, і сказав: — Не говори не втрачай сили, тебе ще чекає важка дорога. —  Він дістав флягу з водою і підніс до блідих майже синіх губ. Поранений зробив кілька ковтків і закашлявся .

Раптом Кнопка стрепенувся і завмер. Його серце стиснулось від напруження в очікування чогось страшного. Він подивився на Гарпуна, присів і приклав долоню до полу, закрив очі і спробував сконцентруватись на чомусь . Потім різко широко відкрив очі, і промовив: — Почалося !

Тиша розірвалась оглушливий звуком, який відлунився гучним громом по всьому простору. Вибухова хвиля неведомою силою стиснула повітря і струсонула все навколо. Бетон,уламки цеглин від стін,штукатурка і  пил розлетілись як туман по приміщенню .

— Всі цілі ???? — Прокричав Кнопка

— Так все ок. — Відповів Гарпун, а з вулиці почувся голос інших .І Кнопка зрозумів, що поки ніхто не постраждав.

— Збираємо ноги в кучу і валим з відси!!!! — Крикнув Кнопка . Він з хлопцем схопили пораненого і швидко почали його виносити . Знову почувся вибух, але на цей раз не так близько. Потім знову і знову. Вибухи наклалися один на одного створюючи суцільний пекельний рев грому. Часо-секунди тягнулись сповільнено немов застигали у свому русі . Всі лежали на підлозі, коли обстріл затих .

— Бачу рух !!!Це ворог.  — Гарпун прокричав і почав стріляти із кулемета. Кнопка майже в стрибку, піднявся , схопив одною рукою юнака, і струсонув його наче хотів розбудити. Знову міцно схопив  за одяг  пораненого і потягнув до виходу .

— Гарпун! Через двадцять секунд знімайся і погнали ! —  Він тягнув за комір куртки пораненого до виходу.

— Я не піду! Йдіть без мене ! Я поранений ! —  Він показав на ногу з якою почала витікати темна густа рідина.

— Я вас прикриватиму! Мій час настав ! — І він з новою силую почав палити із свого кулемета.

Кнопка подивився на нього роздратовано, і продовжив рухатись до виходу.  Він витягнув пораненого з будівлі. Погляд ковзнув по сторонах оцінюючи обстановку. Навкруг відбувався хаос, в одній напіврозваленій будівлі навпроти них виникла пожежа, кулі літали хаотичним порядком, деякі з них літають геть низько ковзаючи по землі, а інші зриваються вгору, абож відрекошечують від чогось. На дроні вже були завантажені ,трупи .

— Хлопці візьміть один труп і накрийте ним пораненого! Лось допоможи мені закинути його на дрона. —  Лось швидко двома стрибками наблизився до нього, відкинув Кнопку і сам схопив тіло чоловіка наче подушку двома кремезними руками і одним рухом кинув його на дрон . Поранений закричав від болю ! Борсук крикнув — Де Гарпун ? — Та не отримавши відповідь побачив, як Кнопка знову забіг до приміщення! По навушнику роздався наказ. — Всі знають що робити , відступайте до точки евакуації, я за Гарпуном він поранений . На нас не чекати! Ми дістанемось туди самі! — Кнопка вбіг до кімнати, яка була вся в димному та пиловому тумані від кулемета, він розгледів Гарпуна який лежав на животі, та палив із кулемета. Автоматична черга супроводжувалась характерним звуком та вильотом гільз які розлетілися по сторонах звеня металом об підлогу .

— Гарпун! Гарпун! —  Прокричав Кнопка, дуже голосно аби той звернув на нього увагу і відклав на секунду стрілянину .

— Я за тобою! Вставай ми йдемо !

— Я нікуди не піду ! Он скільки їх! Вам потрібен час аби відійти! Хтось має вас прикривати. А мій час настав! Я нарешті зустрінусь зі своєю сім'єю! Ось лише тільки захвачу їх із собою як найбільше. Ви мені гранат залиште щобільше!

— Ні я тебе не залишу! Ти…Ти врятував мого брата! Я маю борг перед тобою! Ми виберемося разом чуєш вставай! Давай !

— Я сказав ні. —  Він повернувся знову до кулемета та почав перезаряджати бойову стрічку. Кнопка який сидів навприсядки, раптом зірвався з місця, схопив його за комір куртки та повернув до себе! — Ти мене чуєш! — Обличчя Гарпуна поблідле і замучене, очі безжальні та порожні нагадують дві бездонні ями, які підкреслюють його відстороненість. Кнопка прочитав цей вираз і був з ним не згоден! Різким і дзвінким ляпасом,привернув його увагу. — Слухай сюда чоловіче! — Він схопив його за барки та почав трясти і  кричати так, що аж краплі  слюни вилітали з рота.

— Слухай мене блядь! Я тебе розумію! Я знаю твою історію! Ти втратив усе, втратив свій всесвіт і себе ! Ти думав,  що тут  втамуєш жагу помсти,  знайдеш свою смерть і у відплату забереш із собою в могилу якнайбільше!!!! Але слухай мене….Слухай! Невже ти не розумієш????Що це не відплата?! Це краплина в морі того, що ти робиш для них. Якщо ти хочеш гідної відплати, хочеш дійсно втамувати біль то помстись не одному, двом чи сорока оркам! Помстись всій їхній їбучій державі, знищ всю їх структуру. Роздроби їх так, аби більше такої країни не було на карті світу. Ось це справжня відплата. Це і є та вага тої помсти на яку вони заслуговують! Не один не два солдати… натомість країна! Яка не змогла б більше нападати на когось і вбивати сім'ї, як в тебе!! 

    Гарпун був занурений у свою свідомість немов у транс. Більшість його думок беззмістовні і нагадували лише уривки минулих подій які колись дарували щастя і радість, а зараз роз’ятрюють глибоку емоційну рану. Лють, образа, безсильність та зневіра заполонила його свідомість повністю ! Аж раптом спалах, який відчувся на обличчі вогнем. Разом з цим почала приходити ясність.

Кнопка кричав до нього, і по мірі осягнення значення слів, його очі почали охоплюватися живими кольорами, спочатку від сірих до блакитних наповнюючи себе відблиском світла та легких ознак емоцій. Погляд який був розпливчастим і безцільним став більш ясним та сконцентрованим. Його губи які були злегка розімкненні, стиснулись в єдину лінію і він кивнув на знак згоди .

    За всім цим спостерігав Борсук який стояв у виваленому проході до кімнати. Його помітив Кнопка і відразу обурливо запитав: — Ти блядь, що тут робиш? Не чув  наказ? Я сказав іти без нас ,якого хера ти повернувся!?

— Ми вас не кинемо. — Почав відповідати Борсук

— Лось і пацан разом з дроном передислокувались по іншу сторону двору та чекають на наш вихід , вони будуть прикривати наш відхід. А я тут щоб допомогти.

— А грець з тобою ! Дай свій турнікет ? Отримавши спец.жгут він перетягнув Гарпуну ногу. Потім дістав шприц із внутрішнього карману свої куртки увігнав його в плече Гарпуну. — Ось так ,це тобі допоможе . А тепер виходимо і швидко . —  Як тільки він промовив цю фразу , якийсь снаряд вражає стіну недалеко від них. Лунає глухий, пронизливий звук, що відбивається від усіх поверхонь .Вибухова хвиля руйнує стіну та  викидає гори уламків, бетону, цементного пилу і шматків облицювання. Повітря стає густим саме від частинок, які закручуються в запаморочливому вихорі.  Дзвінкий гул  завив у вухах, але ненадовго дякувати спец навушникам з шумоподавленням.

— Всі цілі?

— Ні мені щось в руку прилетіло, —  поскаржився Борсук. — Але терпимо ,все ок ,можемо йти .

— Ок тоді ти перший , слідом за тобою ми . —  Кнопка взяв руку Гарпуна і закинув собі на плече . І вони почали рухатись. Якраз в цей момент коли по будівлі відкрився шквальний вогонь із дрібнокаліберної зброї. Пригинаючись вони вибігли з будівлі і почали персікати двір, рухаючись від однієї спаленої  машини до іншої. Ці бляшанки слугували для них схованкою та укриттям за яке можна було сховатися, і перевести подих. З іншого боку відкрився вогонь із кулемета, який випльовував 12 міліметрові набої по 500 штук за хвилину .

— О…, а це Лось! Схоже розпакував свою пушку. — Із сміхом проіронив Борсук.

— Так хлопці, о там за три кілометри наше порятування, то ж наказ не здихати. — Пожартував Кнопка .

    БТР 4 по кличці “Буцефал” стояв за стіною одного дому. Броньована автівка , виглядала потужно і відчутно надійно. Він стоїть мовчки із готовністю до будь-яких викликів. В середині троє чоловіків .

— Так спробуй зв'язатися ще раз з ними! Можливо на цей раз вдасться ? Хлопці ті, що  по периметру на вогневих рубежах ,можливо вони щось бачать? — Та не встиг він договорити як почувся звук з рації .

— Прийом.. я їх бачу. О боже за ними погоня. Вони з боєм прориваються до нас . Прийом.

— Прийом ,так всім, всім ,схоже їм потрібна допомога ,то ж давайте допоможемо. Підняти пташку і скорегувати нас , ми виїжджаємо їм на зустріч . Дрон піднявся в небо  перед ним розкинулась вулиця , яка геть розбита ,та вся в уламках від будівель, понівечених авто , та розтрощених дерев. По одну сторону дороги переміщалась група чоловік . Попереду групи  кремезний чоловік тягнув за собою дрона навантаженого людьми. За ним бігли солдати задкуючи назад відстрілюючись між ними рухались ще двоє і вочевидь один з них був поранений.

— Прийом , рух Буцефала дозволено у наздоганяючих немає важкої зброї ,точніше я не бачу цього. —  Буцефал завівся і риком виїхав із свої схованки і на повних парах помчав на зустріч солдатам . При цьому зброя яка була в нього на даху вже почала випльовувати гарячі шматки металу.

    Буцефал швидко прибув на місце і став боком загороджуючи собою солдат від небезпеки. Страшенна пальба відкрилась за секунди, для того аби прикрити авто і не дати поцілити по ній чимось таким,  що могло б їй зашкодити. Відкрився люк і з нього донеслось

— Швидко грузимось ми на відкритому простору зараз нас може накрита арта. —  Всі почали застрибувати до броньовика . Лише Лось стягнув із себе ремені від дрона  упав безсилим обличчям в сніг. Хтось вискочив із броньовика і почав зав'язувати ремені від дрона до бампера Буцефала.

— Готово . На ходу заскакуючи в середину , він штовхав у перед Лося який рачки залазив до люка. 

    Буцефал загарчав своїм чотириста сорока сильним мотором випустивши із своїх ніздрів густий чорний дим і рвонув з місця до безпеки на яку так чекали на неї  всередині .....