Сингулярність. Контакт

2039 рік. Весна. Березень

Одеса. 

BERLIN CITY TAUER

    Сонце коротко блиснуло із під хмарини, яскравим променем освітивши аскетизм і мінімалізм приміщення офісу. Вифарбувані стіни в прості сірі відтінки, підкреслювало строгість характеру його господаря. У центрі кабінету стояв великий, простий прямокутний стіл з натурального дерева. На столі було лише кілька необхідних предметів: інтерактивний блокнот, ручка та тонкий прямокутний прозорий шматок скла.

Чоловік у класичному костюмі та із серйозним виразом обличчя швидко зайшов до приміщення, відштовхнув крісло із темної шкіри та з розмахом всівся в нього. Два рази стукнув по прямокутному шматку скла, і те ожило зобразивши на собі клавіатуру, а  за секунду над столом з'явився віртуальний закруглений монітор. Він швидко глянув на свій годинник, і перевів погляд на екран.

 — Так, час вечірнього зібрання! — Пробурчавши собі під ніс він натиснув пальцем по прямокутному склу.  А за кілька секунд прозорий прямокутник  його ідентифікував і коротким звуком сповістив про це. Потім він викликав програму для відеозустрічей,  та почав чекати на з'єднання!

— Вітаю панове! Швидко привітався з усіма.   — Давайте по черзі! Кнопка ти тут ? 

— На моніторі серед десятка зображень виділилось одне і виплило поверх інших. 

— Так пане я тут! Бажаю здоров'я! —  Відзвітував чоловік із коротко підстриженим русим волоссям. 

— Доповідай як пройшла операція !? 

— Не так добре, як ми планували! — Кнопка, трохи зам'явся і мимоволі не усвідомлено витираючи ніс наче в нього був нежить, підняв брови до гори мовив далі — В операції брали участь Лось , Шустрик, та Борсук. В ночі близько другої ми наблизилися до приватного будинку в селі Дачне, за даними розвідки там мав бути суб'єкт з охороною . Ми були готові до опору! Та  зайшовши на об'єкт , ми не зустріли спротиву — Він покачав головою у сторони , знову потер носа і продовжив. — Зовсім не зустріли,  там нікого не було…! Помовчавши він продемонстрував фотографію. Зображення виділилось в тривимірному форматі. 

— Блядь це, що ??? Гарпун вилаявся, активно вдивляючись у тривимірне фото. — Це точно наш суб'єкт?

— Так пане це наш суб'єкт. Я ідентифікував його, це з ним я контактував  коли ледве не підписався на ту аферу в якій брав участь Борсук. До речі він його також упізнав. Та й татуюванням радянського герба в зірці Давида  на шиї, це явно не те що забудеш!  — Кнопка знову потер носа, і продовжив.  —   Він був застрелений! Ми швидко обстежили все приміщення на предмет зачіпок, але марно, нам не вдалось знайти абсолютно нічого ! Судячи з усього Суб'єкта убив хтось зі знайомих на кого він чекав. Слідів боротьби не було, ми знайшли сліди пороху на підлозі з урахуванням де впало тіло він не очікував на це. Перший постріл був у серце, а потім контрольний у голову. Це свідчить про професіоналізм. — Його перебив Гарпун.

— Трясьтя! Ми втратили ниточку! 

— Пан начальник, — Кнопка зробив паузу, наче намагався наважитися щось сказати ,що йому здавалось не вагомим, але так і крутилось у нього в голові. — Є один момент, який привернув мою увагу…. В кімнаті де ми знайшли суб'єкт,  я помітив пляшку горілки. Але це не просто пляшка. — Його голос став дещо загадковішим. — Це була стара пляшка, відкрита та трохи надпита, що, як на мене, вказує на певну звичку або ритуал. І, що найважливіше, етикетка — російська. Таких пляшок у цьому регіоні не зустрічається від слова взагалі. 

    На екрані відразу змінився ракурс зображення , виділивши куток фотографії де  можна було помітити пляшку. Гарпун уважно розглядав її, а його очі холодно заблищали. — Я слухаю уважно тебе! – Він з непідробним інтересом чекав на продовження від Кнопки.

— Це може бути просто випадковістю, але я не виключаю, що це може вказувати на російський слід, — продовжив Кнопка, вказуючи на фото. — Пам'ятаєте 2023 рік в Бахмуті? Ви тоді провернули легендарну операцію, про яку байки складають. — Кнопка захоплено почав розказувати, активно жестикулюючи. — Пробравшись у ворожий тил ви викрали офіцера !...

— Так я пам'ятаю і до чого тут це? На обличчі Гарпуна пробігла тінь роздратованості .

— А до того, що цим офіцером був ФСБшник! Ви цього не могли знати , але при допиті , цей персонаж багато чого цікавого нам повідав. 

    Гарпун не одразу відреагував, але його обличчя явно змінилося, він був насторожений. – Продовжуй!

— Це частина ритуальної практики. ФСБшник розповів про подібні випадки серед російських спецслужб. Коли ті замітали  сліди своїх оборудок маскуючи все ! Особливо якщо мова йшла про техніку або особовий склад, який не мав вижити. —  Голос Кнопки став ще більш впевненим, він говорив з розумінням ситуації.  —  Один з елементів цього "ритуалу" полягав у тому, щоб після вбивства своїх, принаймні один з "виконавців" вживав алкоголь, зазвичай, горілку "Смірнов". Це не просто бажання випити перед тяжким моментом. Це частина стратегії замітати сліди. Аби інші його колеги які могли почати розслідування, зрозуміли , що це справа рук їхнього бюро. Це так зване послання

    Гарпун стиснув зуби й це відбилось у нього на вилицях, він уже передбачив, куди це все веде.

— Думаю…, ось це, – Кнопка ще більше збільшив зображення з пляшкою горілки й етикеткою “Смірнов, —  це може бути підказкою. Не просто алкоголь, а саме вибір цієї марки символізує певну належність. А те, що пляшка надпита, може свідчити про те, що суб'єкт міг бути "успокоєний". – Гарпун відкинувся на спинку крісла, потер очі… – Це дуже важливий момент, —  сказав він після паузи. – Якщо це справді частина їхнього ритуалу, треба бути готовими до того, що ми можемо мати справу з більш серйозною, замаскованою операцією. І це не збіг! Наш суб'єкт хоч і Угорець за паспортом, та я  нюхом чую, що без кацапів тут не обійшлося! Твоя здогадка підтверджує це !  Думки Полковника  шалено бігали в його здибленій голові. Він зробив паузу, і розуміючи, що більше не може ні про що інше думати як тільки про гіпотезу Кнопки, почав переривати відеоконференцію,— всі вільні! Кнопка ти залишся! —  В один момент він відключив усіх від відеозв'язку окрім Кнопки. — Це мене більше турбує, аніж усе інше — пробубонів він, а  його часте й неглибоке дихання свідчило про напругу та схвильованість , — це вже не просто випадковість! — Він натиснув бугристу жовту  кнопку під столом і в одну мить по його кабінету пробігла невидима звукова хвиля, яка наче утворила вакуум навкруг, а прозорі скляні стіни затонувались у матовий непроглядний колір. — Увімкни звукоізоляцію! — Дав наказ Гарпун. Кнопка теж  саме провернув, що і Полковник у своєму офісі. — Тепер нас ніхто не чує ! Отже, нумо міркувати разом! — Погляд полковника став більш напруженим, як і його голос. — Ми знаємо, що проникнення на об'єкт це була спроба  вияснити що там. Це підтверджує зізнання Борсука, і я йому вірю! За даними які ми маємо, все вказує, що це венгрійців рук справа. Наш мрець, був спецагентом в угорській NBSZ(Національне управління з безпеки Nemzetbiztonsági Szakszolgálat). Загиблий контактував із росіянами, саме він! Він, Їх наймав, а не навпаки! Він переправив їх до Європи, організувавши коридор на кордоні із Сербією. — Гарпун відкинувся на спинку крісла й заплющив очі.

    — Його документи, які ми знайшли, телефонні дзвінки, навіть номери авто все вказує на те, що ниточки ведуть до Будапешту, — продовжив Кнопка. Він нервово постукував пальцями по столу, переглядаючи звіти, які були розкидані перед ним. — Усе сходиться на Угорщині, — пробурмотів знову  він. – Полковник відреагував зітхнув і показав головою в різні боки, демонструючи реакцію не сприймання цього очевидного висновку. Його інтуїція, загартована роками операцій, сигналізувала, що тут щось не так . — Це виглядає занадто просто, — нарешті озвався він. 

 — Думаєш все ж Кацапи? – Кнопка нахмурився, задумливо торкнувшись підборіддя. –  Якщо так, то росіяни спеціально зводять сліди на Угорщину, щоб відволікти? 

 — Саме так, — підтвердив Гарпун, —  це точно росіяни. Вони створили ілюзію, що це справа угорців. Він втягнув повітря крізь зуби, кривлячись у гримасі , і ще більше грузнувши у своїх роздумах .  В офісі повисла тиша. Через деякий час Кнопка нахилився до свого столу витягнув одну шухлядку та дістав звідти кілька десятків листів  А4 , і почав щось активно писати й закреслювати .  

    Гарпун уважно слідкуючи за його діями через голограму над столом,  відразу зрозумів, що це старий дідівський метод дедуктивного мислення, де пишуться всі ідеї й версії, а потім одна за одною видаляється поки не залишиться одна вірна. Його колега дещо удосконалив цей метод. Кнопка малював до всіх цих написів ще й різні креслення та схеми , що перепліталися між собою. Він знав ,що Кнопка неймовірно розумна й інтелектуальна людина. Він був не лише освіченим, а й геніальним у своїй простоті. Полковник згадував, як не раз той знаходив елегантні рішення навіть у найскладніших і стресових ситуаціях.

    Коли, нарешті, Кнопка підняв погляд від листків паперу, Гарпун вже зрозумів ,що той має відповіді.

—   Все  цеее… все це…Лише димова завіса! —  Тихо промовив він. Його очі  заблищали й перестали кліпати завмерши в одному положенні, а його щелепа мимоволі почала опускатися , вказуючи на те що його мозок почав виводити його на новий рівень аналізу. — ЇХ використовують!

– Що? – запитав Гарпун, нахиляючись ближче до голографічного екрана, намагаючись краще почути про що шепотів Кнопка

— Справа не в Угорщині чи Росії…

— Що ,що ти маєш на увазі , – збитий с пантелику Полковник намагався зрозуміти, що має на увазі його колега. 

– Я поясню! Безумовно тут замішана Угорщина і Росія, яка до речі вважає, що зводячи усі сліди до Будапешту,  головна в цій грі !!! Але…, — кути його губ помірно піднялись вказуючи на те,  що  думки завжди на крок попереду його слів, —  ця “гра” куди масштабніша!!! І це не зовнішній ворог…Цей ворог один із нас! Останні слова пролунали наче постріл, і зависли важким свинцем у повітрі.  

Гарпун відчув, як холод пробіг по спині. Мовчанка затягнулась. Він намагався без зайвих питань осягнути висновок який виклав Кнопка. Чим більше він думав, тим більше він розумів ,що той правий…. Вони намагалися вгнатися за примарою,  поки справжній ворог сидів зовсім поруч, у їхньому колі. — Що ЖЖ! Твоє припущення….воно дуже серйозне! Ми повинні у всьому переконатися, а потім швидко діяти. Я довіряю тільки тобі! Тому давай завтра вранці на свіжу голову , зустрінемося у мене в офісі . І ти мені обґрунтуєш як ти дійшов до цього висновку. І якщо це так . То ми повинні знайти щура в наших лавах ! 

Наступний день 

Кабінет Гарпуна

BERLIN CITY TAUER

    Блондинка із модно укладеною зачіскою, граційно виточеними ногами крокувала коридором офісного приміщення. Вона увійшла до приміщення де за звичай люди проводили паузу. Кімната була сповнена ранковою тишею, дівчина підійшла до кавомашини. Впевнено натиснула кнопку активації, каво-автомат ожив знайомим гудінням. Коли вона нахилилась дістати дві керамічні чашки з полиці, її довге волосся легко спало на плече. Вона вставила горнятко під носик і натиснула потрібну програму. Машина за мить зажужжала, перемелюючи зерна, і ось ароматний еспресо повільно почав текти в чашку. Вона трохи схилила голову, посміхнулась, — пахне добре,  — взяла два горнятка, — хм.., але жодного молока? Жодного цукру? — Піднялась і попрямувала коридором до сусіднього кабінету, а аромат потягнувся за нею, — мабуть, вечір був важкий — промовила вона і постукала у двері.

    Стук у двері перервав розмову присутніх.  Не дочекавшись відповіді, двері повільно відчинились — ваша кава готова, — красива блондинка промовила й обережно увійшла до офісу. Спочатку підійшла до Алекса, а потім до мене. — Дякую велике, —  я взяв горнятко із запашним напоєм та разом із кивком голови подякував. — Прошу, — вона повернулась до Гарпуна і запитала — Пане бажаєте ще кави ? — Гарпун кинув на неї погляд і сухо відповів — Ні, дякую! — Його суворе обличчя нахмурилось. — Отже, Влад про, що ти хотів поговорити? — Я відсьорбнув кави ,зібрався з думками й почав говорити: — річ у тому, що Алекс… — я подивився на брата, і тінь сумніву знову набігла на мої думки — Алекс...в день видіння не все вам розказав, тоді воно було не одне, а два! — Відкинувши всі сумніви твердо і виразно промовив.

    Гарпун не промовив жодного слова, тільки жорстко подивився. Всі троє мовчки сиділи на місцях, а тиша, густа немов осінній туман, лягла між нами.

— Я… — почав Алекс, голос зірвався, він прокашлявся, опустив погляд. — Я бачив… — Усі погляди зосередились на ньому, — видіння… найперше… Я його приховав. Знаю, що це неправильно. Але…, — він ковтнув слину. — У ньому я бачив… Влада, — Алекс глянув на мене, — він був причиною всього, Страшна трагедія почалася з нього. Я був переконаний, що ти… — він подивися на мене, і його очі помокріли,  — що ти ворог, що ти винуватець страшного вибуху! — І він почав в деталях розказувати своє видіння, не приховуючи а ні крупинки всіх деталей вибуху та всього виділення разом у купі! 

    У повітрі зависла напруга. Не мовчання,  а приреченість. Я  дивився на Алекса. І у мене в  погляді не було ані злості, ані образи. Тільки глибока втома, й полегшення від того, що я роблю правильно.  — Я не винен у тому, що ти бачив. Я  не той, ким тебе змусило повірити твоє прокляте бачення. — Брат відвернувся і поглянув на Гарпуна. Мій голос залишався спокійним, — Але якщо у вас є сумніви!? Я сам прошу: візьміть мене під охорону. Закрийте, ізолюйте!

    Гарпун встав і підійшов до мене. — Зрозуміло! — сказав він. — Ми всі робимо помилки. Але схоже, ця ситуація може бути великою помилкою для всього людства. І я вітаю твою самопожертву й приймаю твоє добровільне обмеження. Владе ми довіряємо тобі, і тому я думаю , що обмеження має бути гуманним, я не закрию тебе в камері, але вимушений буду обмежити тебе, і думаю ідеальним місцем для цього буде об'єкт. І якщо ти просиш взяти тебе під охорону, ми зробимо це!  Але не як покарання. А як оберіг. Для тебе… і для нас усіх.  — Гарпун натиснув на гаджет на шиї  й викликав охорону, за мить до кабінету зайшли озброєні чоловіки. — Взяти під варту Влада і доправити на об'єкт — Гарпун широко розставив ноги, всунув руки в кишені штанів, — Влад так буде правильно! До того ж  там ти зможеш працювати разом із Нубірую над проблемою видінь Алекса і зрозуміння , що ж це все значить. 

    Я глибоко видихнув, намагаючись заспокоїти серце, яке чомусь билось швидше. — Я все розумію не має проблем, Шеф! Так чи інакше я сам це запропонував! — Мій голос пролунав рішуче і впевнено. Двері тихо відчинилися, і я немов ув’язнений в супроводі охоронців вийшов у них, мої кроки сповненні спокійною рішучістю, але у глибині я відчував тривогу. За нами вийшов Алекс, схожий на тінь. Його обличчя було закритим, але в очах таїлася незрозуміла печаль. Здавалося, між нами існував невидимий зв’язок безгучного діалога. — Все гаразд брате! Все гаразд! Не картай себе! Ми вчиняємо правильно, — я подумки промовив це. Алекс подивився на мене і моргнув у відповідь ніби дійсно мене почув. 

    У цей момент, як з повітря з'явився третій чоловік,  я  не прямо знав його. Це був оперативник по ніку “Кнопка”.  Він зайшов у кімнату, збентежений, з виразом на обличчі, який говорив про його нерозуміння. А в очах, читались запитання. Двері зачинились, у кабінеті залишився новоприбулий і Гарпун !

— Чому він? Кнопка із нерозумінням запитав — Ми ж домовлялися сьогодні тільки опрацювати варіанти хто може бути щуром, а ви вже почали чистку? — Його брови піднялися у здивуванні, створюючи маленький залом на лобі. Очі блиснули вологою від невпевненості, а кутики губ вигнулись вниз, видаючи жагу до розуміння.  

    Гарпун протягнув руку для вітання , хлопнувши рука об руку він повернувся на каблуках своїх чорних туфель та з  розмахом всівся на своє шкіряне офісне крісло.  — Я …Блядь…. Сам не знаю …. У мене в самого більше питань, ніж відповідей для тебе  — він потер своє підборіддя , і відкинув голову на підголівник . В приміщенні на мить повисла тиша . 

— Він зрадник!?  — Запитав Кнопка. 

— Я щиро вірю, що ні ! — Не відриваючи голову  від крісла, разом із видихом промовив Гарпун