Отруєна кров. Книга перша

*****

Глава 16

Я наполегливо набирала номер сестри, проклинаючи про себе оператора, який вперто відмовлявся з'єднати мене з нею. Нарешті, почувши заповітний гудок у слухавці, я затамувавши подих сподівалася, що мережа не пропаде.

- Алло, Валері? Ти чуєш мене?

Після гудків у слухавці послідував тріск і зв'язок обірвався.

- Чорт! - Вилаявшись, я кинула слухавку на диван. - І це в найнеобхідніший момент!

Взявшись оглядати всі кишені сумки і витрушувати з неї речі, я бурмотіла собі під ніс:

- Де ж воно?

Мої пошуки перервав раптовий телефонний дзвінок. Я схопила слухавку:

- Так?

- Джанет, привіт. Ти дзвонила нам чи помилилася? - промовив веселий жіночий голос.

Це була Террі. Після смерті батьків, Валері опікувалася рідна сестра її матері. Вона була ще молода, незаміжня, тому, зібравши свої нечисленні речі, переїхала у квартиру своєї сестри і піклувалася про дівчинку.

- Здрастуй. Так, у мене тут мережа постійно пропадає. Я хотіла поговорити з Валері. Це важливо.

Террі усміхнулася:

- Усе секретничаєте? Зараз покличу її. Вона в кімнаті зачинилася, робить та щось.

На хвилину нависла тиша.

- Джен? Що сталося? - схвильовано промовила Валері.

- Послухай, ти коли розбирала свої речі, не знаходила там моєї каблучки? Може я випадково її туди поклала?

- Я ще не розбирала сумку. Вона в коридорі стоїть.

- Террі тобі нічого не говорила про те, що ти поїхала?

- Ні. Тим більше вона сама всі вихідні провела в подруги. Якщо тобі терміново потрібно, я подивлюся, чи є воно в моїх речах.

- Так, будь ласка. Це подарунок батьків на день народження, воно дуже цінне для мене.

- Тоді повиси трохи.

Я почула її кроки, що віддалялися. Поки Валері обшукувала свої речі, я не переставала заглядати в кожен куточок своєї сумки.

- Джен, ти тут?

- Так, слухаю тебе.

- Нічого немає. А з чого ти взяла, що воно в речах? Ти знімала його?

- У тому то й річ, що ні. Я навіть не можу уявити, де воно могло зісковзнути з пальця. Може в душі?

- Є тільки один спосіб це перевірити. Дочекатися канікул і коли повернемося туди влітку, перевірити все: душову, ліжка, диван. Скрізь.

Я важко зітхнула.

- Ти маєш рацію. Головне, щоб я не загубила його в лісі. Тоді шансів уже немає.

- Не думай ти про це. Знайдеться, ось побачиш.

- Дякую тобі. Принаймні, я спробувала його знайти. Чим займаєшся? Террі казала, ти зачинилася у своїй кімнаті.

- А от не скажу і все тут, - засміялася сестра, дражнивши мене.

- Валері, не смішно. Розповідай, давай.

- Та ось, намагалася знайти твого Влада в мережі.

- Це ще навіщо? До того ж ти ж навіть не знаєш його прізвища. І він не мій, і ніколи не буде.

Мене здивувало і трохи напружило таке захоплення сестри цим молодим чоловіком, про якого ми майже нічого не знали.

- Звідки така категоричність? Хотіла дізнатися про нього більше. А шукала по місцевості, не думаю, що в округах Чарльстона занадто багато молодих людей, які працюють журналістами, з таким ім'ям. Хтось же повинен його знати.

Мене здивувала її винахідливість.

- І то, правда. Ти вже знайшла щось?

- У тому то й річ, що ні, і мене це дуже дивує. Хоча б в одній базі зайнятості молоді він має бути. Але його немає. Варіантів кілька, або він збрехав щодо своєї професії, або того гірше - імені.

Я посміхнулася.

- Тобі б сищиком працювати. Ну, щоправда, за кілька годин винести людині звинувачення в шахрайстві це дорогого коштує.

Насправді, я не хотіла собі зізнаватися, але слова сестри трохи мене насторожили.

- Я й не звинувачую. Але знаєш, всяке буває.

- Ось як приїдемо, все в нього й уточнимо особисто. Я піду, мені речі потрібно по місцях розкласти, поки батьків немає. Ще раз дякую за допомогу.

- Будь ласка. Дзвони, якщо що потрібно, я сьогодні весь день удома буду.

- Добре, бувай.

Відключившись, я поклала телефон на диван і задумалася. Що якщо все, про що говорила Валері, правда, і Влад справді не той, за кого себе видає? Як же я не хотіла знову обпектися.

*****

- Де ти був із ранку, Владе? - промовила Дженніфер, ходячи вітальнею.

- Хотів прогулятися, а що?

- Ти ходив до тієї дівчини, так? - Вона уважно дивилася на мене.

- Якщо ти і так знаєш відповідь, навіщо запитала?

Дженніфер присіла поруч зі мною на великому, довгому дивані.

- Вона тобі подобається? Скажи мені правду. У нас із тобою ж ніколи не було секретів одне від одного, пам'ятаєш?

Мені було не по собі від таких запитань, і кожне її слово неприємно відгукувалося ниттям десь усередині.

- До чого це все?

- Я хочу знати, з ким ти спілкуєшся, невже це погано?

- Я познайомився з нею та її сестрою кілька днів тому. Вони приїхали сюди відпочити.

Дівчина посміхнулася:

- Чудово. Значить, у тебе тим більше буде привід поїхати зі мною.

Ця розмова потроху починала мене злити:

- Про що ти взагалі говориш, Дженніфер? Невже нам більше нема про що поговорити, як тільки про це?

- Передбачувана реакція. Гаразд, добре, давай залишимо цю розмову.

- Краще скажи мені, чого ти чекаєш від Грегорі? Навіть якщо він щось і приховує, не думаєш же, ти, що він викладе все як на духу?

- Саме тому я ще деякий час пробуду тут, щоб усе спланувати.

- Ти думаєш через стільки років, навіть правдива історія про загибель Стефані тебе заспокоїть? Я думаю навпаки, це тільки посилить твій біль.

- Ти пропонуєш мені й далі жити, навіть не підозрюючи, хто винен у її смерті?

Сказати по правді, я прекрасно усвідомлював прагнення Дженніфер помститися за сестру і розкрити всю правду. Але знаючи її, я розумів, що далі буде тільки гірше. Вона почне оплакувати Стефані заново, а мені хотілося, нарешті, після всього пережитого нами, просто бачити її щасливою. Я не міг захистити її від задуманого, втім, як і допустити нову трагедію. Тому дійшов висновку, що наразі найкращим рішенням буде моя присутність поруч. Таким чином, я хоча б зможу застерегти її від поспішних і необдуманих вчинків.

*****

Я була повністю занурена в навчання. Мені доводилося цілими днями сидіти за конспектами, кресленнями, малюнками. При цьому, не допускаючи жодної думки про те, що сталося зі мною кілька тижнів тому. Валері прекрасно все розуміла, тому намагалася не заводити зі мною подібних розмов, і дзвонила виключно у справі. У якийсь момент мені навіть почало здаватися, що ми віддалилися одне від одного, і це мене дуже турбувало. Але я не могла здатися тепер, коли до закінчення року залишалося трохи більше тижня, і на носі були іспити разом із захистом роботи. А потім ми поїдемо за місто, і будемо насолоджуватися життям без жодних перешкод і переживань. Головне, щоб Влад, як колись, чекав на нас...

- Ну, ні. Знову Влад! - Вилаявшись на саму себе, я закрила книжку і подивилася у вікно.

Ось уже скільки днів я боялася зізнатися самій собі, що не переставала думати про нього. Особливо нав'язливими ці спогади ставали ночами. Коли я, майже віддавшись сну, викликала його образ перед очима. Його чарівні блакитні очі вабили мене і лякали одночасно. Мені здавалося, що коли він дивиться на мене, то бачить набагато глибше, дістає до самої душі.

Дзвінок телефону змусив мене здригнутися. Хто це міг бути?

Поглянувши на дисплей, я одразу оговталася від думок. Грегорі... Що мені говорити йому?

- Так? - вимовила я, намагаючись не виявляти свого внутрішнього хвилювання.

- Привіт Джанет. Щось давно ти мені не дзвонила. У тебе все добре?

Уперше за весь цей час його голос не викликав у мене жодних емоцій. Раніше це здавалося неможливим. І я не могла повірити Валері, коли вона говорила, що в нас усе несерйозно. Тепер я й сама відчула той холодок, який пробіг між нами.

- Звісно, все чудово. Я готуюся до сесії, тому в мене майже немає часу. А як ти?

Витримавши паузу, він вимовив:

- Та так, усе, як і раніше. Хотів запросити тебе в кіно цього тижня. А тепер навіть не знаю, ти ж готуєшся.

- Так... тобто, якщо в мене вийде впоратися швидше, то звісно, можемо сходити.

Я не могла спалювати всі мости, при тому, що не була впевнена у взаємності мого нового друга. Тому прийняла пропозицію Грегорі дуже швидко.

- Чудово! Тоді до зустрічі?

- До зустрічі,- вимовила я, відключившись.

Сівши на ліжко і обхопивши голову руками, я глибоко зітхнула. Чому це сталося зі мною саме тепер? Я відчувала - ця історія має ще багато таємниць, з якими мені доведеться зіткнутися.