Отруєна кров. Книга перша

*****

Глава 21

Я розбирав удома речі, коли несподівано задзвонив мій телефон. Це була Дженніфер.

- Так?

- Владе, як ти? У мене з'явилися важливі новини. Не зайнятий?

- Усе гаразд, я прибирав. Звичайно, розповідай, що трапилося?

- Поки що нічого, але може трапитися. Я стежила за Грегорі весь день, бачила, куди він ходить, з ким зустрічається. Так от, сьогодні він говорив телефоном із твоєю подружкою, і здається, та його дуже чимось обнадіяла. Після цього він побачився з однією людиною і передав їй папери. Роздобути їх, природно, у мене не вийшло. Але я побачила, що на них зображено.

Її слова дуже мене заінтригували.

- Що ж?

- Намальований ним же портрет Стефані.

Я на хвилину оторопів.

- Стривай, але навіщо цій людині її портрет?

- Ось і я так спочатку подумала. Але все стало на свої місця, щойно я почула фрагменти його телефонної розмови.

- І про що ж вони говорили?

- Грегорі дуже докладно розпитував Джанет про зовнішність дівчини, яку вона нібито бачила в місті. І за всіма описами, це майже копія Стефані.

- З чого ти взяла, що він говорив саме з Джанет?

- Він назвав її на ім'я кілька разів. До того ж, ти не гірше за мене знаєш, що вони знайомі.

Я починав аналізувати, але поки що інформація не складалася в мене в картинку.

- Тобто, ти ведеш до того, що Грегорі шукає твою сестру? Тоді в мене тільки один висновок - він збожеволів.

Почувши розчарований зітхання Джанет, я зрозумів, що мислю неправильно.

- На жаль, Стефані вже не повернути, і він це теж розуміє. Тому й чіпляється за будь-яку надію. Тут усе зовсім інакше. Я вважаю, Грегорі вірить у те, що Вікторія не загинула тієї ночі. Він шукає її, кидаючи на це всі свої сили.

- Але... Ти сама-то віриш у це? Минуло стільки років, невже вона не стала б шукати батька?

- Звідки вона могла знати, живі її батьки чи ні, коли їй було близько року від народження? Виходить, її няня теж вижила тоді, і врятувала дівчинку.

Напевно, я був найгіршим другом, але не зміг прийняти такої гіпотези.

- Я б дуже не хотів згадувати ту ніч, і всі події, які відбулися. Але не думаю, що це все серйозно. Подумай сама, Джанет просто побачила дівчину, яку потім описала Грегорі. Згодом він намалював її. Або ж навпаки, знайшла в його роботах уже готовий портрет. Життя іноді грає з людьми злі жарти.

- Чому ти ніколи не віриш мені, і відмовляєшся приймати мої слова?

Мені дуже не хотілося засмучувати Дженніфер. Але й завдавати їй болю черговим розчаруванням теж не хотілося. Якби я був упевнений у тому, що Грегорі справді знайшов підтвердження цьому факту, все було б інакше. Але недовіра і негативна прихильність до нього зародилася в мені ще з часів його стосунків зі Стефані. Які втім, і послужили в майбутньому причиною її смерті.

- Тобі потрібна моя допомога? - Я вирішив не сперечатися з нею. Будь що буде. Зрештою, ми не можемо знати, наскільки достовірна ця інформація.

- А ти готовий надати мені її?

- Дженніфер, ти ж знаєш...

- Добре. - Не даючи мені договорити, перебила вона. - Якщо ти знадобишся мені в місті, я дам знати. І ще, Владе...

- Так?

- Я знайду її, за будь-яку ціну. Ось побачиш.

У слухавці повисли гудки, а я все ще не міг знайти в собі сили, щоб відключитися. Звідки в ній стільки впертості та цілеспрямованості? Заради своєї мети вона могла бути цинічною і жорстокою, але не відступала ніколи. Я розумів - цей час зробив її такою. Якби вона була хоч трохи м'якшою, і шанси вижити в цьому світі різко б зменшилися. Таку витримку не кожен чоловік має. Не кажучи вже про неї, таку тендітну і жіночну. І хто б міг подумати, що під усім цим криється нелюдська міць.

*****

Я не могла намилуватися собою. Ця сукня дійсно дуже мені пасувала. Усе ж таки Влад мав рацію - я буду найкрасивішою в цей день. Мама не могла стримати посмішку:

- Ти вся світишся від щастя! Чи не закохалася випадково? Чи це все свято?

Обличчя залила фарба.

- Про що ти мама? Я просто радію тому, що сьогодні все для мене. Весь світ до моїх ніг!

Посміхнувшись, я подивилася на руку. Там на пальці красувалася знову знайдена мною каблучка.

- Краще скажи, хто подарував тобі таку прекрасну сукню?

Ну ось, сталося. Хоча чого я очікувала, одягаючи її в день свого народження? Відповідь прийшла негайно, і я навіть сама не зовсім зрозуміла, чому сказала це.

- Валері. Вона давно знала, що ця сукня мені подобається. Мабуть вирішила втілити мою мрію в реальність.

Мама була вкрай здивована:

- Не дешевий подарунок. Але, тим не менш, молодець. У твоєї сестри явно чудовий смак! Не забудь подякувати їй, - промовила вона, вже залишаючи кімнату.

Я, полегшено зітхнувши, вимовила:

- Подякувати... Мені хоча б встигнути її попередити.

*****

Поки я зустрічала гостей і приймала привітання, мама тим часом накривала стіл і вкотре телефонувала батькові. Він чомусь затримувався на роботі, і встиг привітати мене тільки телефоном. Здригнувшись від чергового дзвінка у двері, я побігла відчиняти. На порозі стояла моя сестра, з величезним букетом червоних троянд.

- Валері! - Я обійняла сестру.

- Бажаю тобі всього найкращого, найпрекраснішого, найчудовішого, найчудовішого... Господи, яка ж ти гарненька! Ти все-таки купила його? Обманщиця! Я тут хвилююся за неї...

- Тихіше, - не даючи можливості договорити, промовила я напівшепотом. - Я сказала мамі, що його подарувала мені ти. Потім усе розповім.

- Я?

- Не дивуйся. Підемо в мою кімнату.

Залишивши по дорозі квіти мамі, я поспішала поділитися новиною з сестрою.

- То що в тебе тут відбувається? - нетерпляче промовила вона.

Розповідати було б дуже довго й утомливо. Тому я простягнула Валері записку, яка була в коробці.

Вона не відповідала довго, напевно, перечитувала.

- Нічого собі, подаруночки. А каблучку він, правда, віддав?

Я підняла руку, на підтвердження, блиснувши каменем.

- Так. Але я не могла очікувати, що він забере в неї сукню.

Було видно, що Валері розгублена. Напередодні вона говорила мені, що не вірить Владу. Тепер же в ній зародилося зерно сумніву.

- Ви з ним більше не бачилися з того дня?

Я похитала головою.

- Ні, він поїхав. Тепер тільки на канікулах зустрінемося. До речі, він питав про тебе. Казав нудно там без нас, немає нікого.

У цей момент двері в кімнату відчинилися, і показалося мамине усміхнене обличчя.

- Ну що дівчатка? Вибачте, що відволікаю, але чи не час сідати за стіл? Усі чекають на тебе Джен. Не можна ось так залишити гостей одних.

Я була так захоплена розмовою і спогадами, що зовсім забула про все на світі.

- Звичайно, мам! Уже йдемо.

Я розправила складки сукні, поправила акуратно укладене волосся, і повернулася до сестри.

- Як я виглядаю?

- Блискуче! - із захопленням вимовила Валері, розглядаючи мене з усіх боків.

Я посміхнулася. Приємно все ж таки, коли тобою захоплюються і люблять.

- Ну що, тоді йдемо?

Вона кивнула у відповідь.

- Звичайно! Адже це твій день. Вперед за заслуженими подарунками!

Сміючись, ми попрямували до вітальні, де вже зібралися всі наші нечисленні родичі. Я намагалася не думати ні про що, крім власного свята. Але в голові, болючою скалкою засіла думка про те, що ж буде далі? Що буде з нами? Зі мною і Владом? Невже ця недовга казка так і закінчиться, не встигнувши початися?