Сенсація: Вподобайка ХІХ сторіччя

Підготовка до концерту в Королівському палаці й затишного вечора “для своїх” після нього тривала мало не до останньої години перед самим концертом. Альданс любила приймати особисто запрошених гостей як слід. Інакше неввічливо, вважала вона.

Прийшли усі запрошені, окрім Гербери, яка терміново кудись поїхала, й однієї столітньої дами, яка заледве дихала на ладан. Альданс про цей нюанс знала, але все одно надіслала дамі запрошення з поваги.

Поправивши своє пишне темно-синє плаття, ще раз оглянувши зачіску – високо зачесана грива з вплетеними в неї діамантами – співачка вдоволено, впевнено всміхнулась і вийшла з гримерки. Там вже чекали організатори з такими самими усмішками на лицях. Один з них, повний вусань, захоплено сказав:

- Зала забита! Всі прийшли, і генерал теж!

- Так це ж чудово, – кивнула Альданс і пройшла повз них.

“Звісно, що генерал прийшов. Як він міг не прийти?”

Королівський палац – розкішне, величезне місце, що своїми розмірами та інтер’єром поступалося лише резиденції короля. Дід теперішнього монарха – відомий шанувальник музики – звелів свого часу збудувати цей палац з конкретною метою всунути в нього приватну концертну залу. Особисто говорив з інженерами-акустиками, запрошував лише найкращих фахівців, вгепав купу власних і державних грошей… І результатом став Королівський палац, який ніколи не використовувався як резиденція монарха, а був місцем для найбільших раутів, концертів, вистав та прийомів. Альданс вперше виступила в ньому у дев’ятнадцять років, запрошена на новорічну вечірку підстаркуватою вже на той момент примою, яка хотіла розігріву перед своєю програмою. Жінка досі пам’ятала своє плаття тоді: однаково темно-синє, але з блискучої, мерехтливої матерії, з білими вставками на грудях і так само сніжно-білими рукавичками по лікоть. Хоч більше жодного разу не надягла те плаття, Альданс виставила його в одній з кімнат свого будинку і регулярно заходила дивитись на нього. Вважаючи його символом свого першого справжнього успіху, Альданс все обдумувала, на яку подію його вдягнути. Все ніяк не випадало особливого моменту…

Визирнувши непомітно з-за завіси, Альданс побачила повну приватну залу і знову всміхнулась. Цього разу хитро. Все-таки приємно, коли твої запрошення приймають.

Концерт пройшов без проблем. Альданс помітила, що генерал вбрався в свою парадну уніформу з усіма нагородами, які гордо виблискували на грудях вояки, засвідчуючи його доблесть. Хоч він не надавав особливого значення орденам і медалям, все ж вважав, що його уніформа виглядала кращою разом з ними.

Поруч сидів модератор Центру Контактів Калла. Вигляд у нього був непроникний, але очі радісно блищали. Вдягнений в новий, дорогезний, ретельно підігнаний під його фігуру фрак, Калла відповідав своїм статкам, які, втім, не дуже розтринькував. Але на такий захід прийти в дешевці – неприпустимо. Особливо коли поруч сидять видатні люди на кшталт міністрів, письменників… і героїв.

Хоч Калла не переховувався в часи війни й нікуди не тікав, до героїв себе теж не записував. “Не та в мене була діяльність”, – напівжартома казав. Тож і поряд із Інгемаром себе не смів ставити. Одначе Альданс відвела йому місце біля генерала, а з примою не сперечаються. Та й мистецтво, як ми знаємо, всіх рівняє. “Майже так само, як Центр”, – подумалося Каллі вже коли завіса розсувалася.

Потужний голос Альданс був магією для всіх присутніх на концерті людей. Зачаровуючи, огортаючи своєю силою слухачів, Альданс упевнено, легко, невимушено виконувала арію за арією, не відчуваючи втоми. Вся увага була прикута до зірки, осяяної вогнями. Діаманти у волоссі вигравали блискучими краплинками, темна сукня облягала доладну фігуру, естетично доповнюючи природний талант співачки.

…Королівський палац вибухнув оплесками на біс. Чи не найдужче плескали генерал, вірний друг Альданс, і Теодор.

На приватному вечорі після концерту Альданс особисто розпоряджалась, кому які напої наливати. Тримаючи в голові інформацію про смаки своїх друзів та знайомих, співачка замовила заздалегідь усе, що подобалося запрошеним: кому шампанське, кому лікер, кому віскі… Генерал не був прихильником алкоголю, тож для нього Альданс звеліла приготувати безалкогольний коктейль. Недоброзичливці Інгемара обов’язково б знайшли в цьому привід для пліток, одначе на вечірці не було тих, хто не любив його чи мав звичку витріщатись на знаменитість.

Калла, побачивши, що генерал зайнятий розмовою з монаршою донькою, яка теж була присутня на концерті зі своїми фрейлінами в окремій ложі, вирішив не втручатись у їхні теревені. Підсунувся до гігантського столу з фруктами, що через свої розміри стояв віддалік від інших, у кутку вітальні. Напхавши культурно рота виноградом, уздрів поруч із собою Теодора з келихом шампанського. Проковтнув виноград, не жуючи й мало не вдавившись. Відтак уїдливо спитав:

- Ну як, готові захищати свою честь при особистих зустрічах?

Теодор покосився на модератора й зітхнув роздратовано:

- Що це Ви маєте на увазі?

- Та Ваш же допис, – пояснив Калла з посмішкою.

- А у Вас якісь є проблеми? Може, маєте щось сказати на цю тему? – вже наїжачуючись, поцікавився Теодор.

- Та ні… Але Ви самі розумієте, які бувають думки з цього приводу.

- А Ви менше думайте. Ви, шуліки Центрівські, лише й чекаєте на якусь недосенсацію, аби злупити з відвідувачів гроші. А потім ще й купаєтесь в тому лайні, яке самі створюєте.

Калла тихо засміявся:

- Ми нічого не створюємо. Створюють відвідувачі. І Ви зокрема.

- Добре. Але заохочуєте це все ви. Ви. Ви пропускаєте те, що вам здасться кращим приводом для пліток. Без вас нічого цього не було б. Шкода, що газети майже знищили.

- Ми лише надали платформу для спілкування. Ви здивуєтесь, але плітки й обговорення цікавих подій завжди були, – знуджено сказав Калла. – І Центр, з усіма його організаційно-логістичними недоліками, просто підтримує людське бажання соціалізуватись і знаходити однодумців. А те, що відвідувачі з нього сміттярню роблять, провина чия? Наша? Чи, може, відвідувачів?

Закинув до рота ще пару виноградин.

- Дивіться не вдавіться, – прошипів Теодор. – І не надірвіться. Бо скоро в притулок для божевільних всі разом потрапите, стільки працюючи без сну на благо носатих кумців.

У цей момент до столу з фруктами підійшов генерал і приязно всміхнувся обом.

- Про що розмовляємо, панове? Дозвольте, я візьму оту тарілочку зі сливами.

- Про особливості сучасних зручностей, – кинув прохолодно Теодор і сам подав тарілку з крупними темними сливами генералові.

- Які ж це в нас зручності?

- Діяльність Центру Контактів, наприклад, – процідив Теодор, все не зводячи погляду з Калли. – От скажіть, прошу, генерале, що Ви думаєте про Центр? Хіба це не розповсюдник брехні?

Інгемар трохи помовчав. Не бажав образити жодну зі сторін. Особливо Каллу. Втім, імпульсивність Теодора та його чорно-біле сприйняття реальності йому не дуже подобались.

- Я вважаю, що у будь-якого нововведення є свої плюси та мінуси. От, якщо взяти той же Центр, не так давно якась жінка знайшла свою втрачену на полі бою сестру. Вона вже думала, що її сестру вбито… А тут Центр вивісив і її допис-прохання, і дописи дружніх людей, які прагнули допомогти. Філії підхопили. І ось, бачите: вони возз’єдналися врешті-решт. Це, як на мене, показує, що Центр може бути корисним суспільству.

Калла тепло всміхнувся, дивлячись на генерала.

- А коли він розповсюджує неправдиві плітки?

- А оце вже мінуси, – зітхнув Інгемар. – Кому й знати, як не мені. Та хіба вбережешся від цього? Це ж не Центр робить, а люди, які пишуть свої дописи. Навіть модератори не завжди можуть точно визначити, чи є щось пліткою.

Теодор чмихнув, вклонився шанобливо й відійшов.

- До речі, – повернувся генерал вже до Калли, який засяяв привітністю: – Альданс звернула мою увагу, що останнім часом негативних дописів про мене поменшало. Позитивних натомість побільшало. Підозрюю, що Центр має якесь відношення до цього.

- Можливо, – сказав Калла м’яко. – А Вам не здається, що про Вас просто стали менше негативу писати?

- Ну, в це я не повірю. Заздрісників у мене поменшає, коли помру, – зітхнув Інгемар.

Калла примружився. Отже, його робота не пройшла непоміченою. Йому було боляче, що про генерала писали не лише прихильники, а й недоброзичливці. Особисто Калла усіх би їх кинув за ґрати. Одначе монарх був за свободу слова, тож доводилось діяти інакше.

- Один із плюсів роботи модератором.

- Ясно, – засміявся генерал, зрозумівши натяк. – Я взагалі чого підійшов… Не бажаєте сходити на днях на виставку світової зброї? Вам, як учаснику бойових дій, мало б бути цікаво.

- З мене такий учасник, як із монарха полководець.

- Не вигадуйте, – пирхнув генерал. – Всі ми знаємо, що солдатові без зброї сутужно в битві. То як? Щодо моєї пропозиції?

- Буду радий приєднатись до Вас.