Викрутаси долі

Контракт із Аргентиною для нашої компанії раптово виліз боком. Почалися затримки з поставкою обладнання, замовник нервував. Потенційні прибутки здиміли, повільно розчинилися у океані витрат на перельоти, ресторани та готелі. Тож хитре керівництво почало шукати недолугих лохів. Мовляв, ви дайте гроші зараз, а ми борги погасимо пізніше, та ще й з відсотками! Інвесторам м’якесенько стелили і додавали меду у слова. Знайшли чудову комбінацію: наївні і заможні. Ото великі боси їм із тельбухами й продались! А покупці – організація велика, причетна до військових. Армійські постачальники збиралися шляхом конверсії увійти у цивільну сферу. Воякам стрельнула у голову геніальна Ідея об’єднання у єдиний комплекс свою продукцію і нашу. Хотіли тим передовим обладнанням заполонити цілий світ. Одна біда - вони на західному узбережжі, а ми на сході, майже коло самого Атлантичного океану. Рознесені на чималеньку відстань!

Але, як кажуть люди: “Хто платить гроші - той замовляє музику!” Приїхало нове начальство і пустило майже всю компанію під ніж. Зібрали співробітників у коридорі, спочатку відібрали групу інженерів і повели у кімнату для зустрічі з одним із топ-керівників. А решту співробітників загнали до приміщення, де зазвичай проходять зборища й наради. Не панькались з колегами, без жодних мук сумління, «порадували» звісткою, мовляв, усі звільнені! Роздали офіційні повідомлення і наказали хутко забиратися додому. Тож за годину працівників не стало. Аби зарання знали – вони би на роботу геть не йшли!

Увесь цей час великий бос розповідав розробникам продукту як гарно працювати на західному узбережжі у долині серед гір. Улещував, казав, що хоче перевезти креативну групу туди до них, у той корпоративний рай. Дав час подумати, але відразу попередив: “А хто відмовиться - того відразу скоротять!” Намазав медом пряника, але про всяк випадок, і кнут свій показав! Топ-менеджер достатньо переконливо підштовхував народ до прийняття раціональних рішень.

Весь наступний тиждень ми ходили на роботу як побиті. Людей нема – одні приміщення пусті! Цинічні боси геть не дали попрощатися з народом! Колеги щезли ще до того як нас відпустило начальство, нарешті скінчивши свою агітацію. Не виключаю, що у заїзжого керівництва саме так і було заплановано. Тож настрою нема! Одна депресія та кепські відчуття. Але не в Мурчика! Практичний доктор Грег вбачав у перемінах перевагу. Почав підбурювати: “Кажіть, мов, не поїдемо і все! Не звільнять, бо без вас не розберуться! Їм треба, щоб хтось знав як продукція компанії працює!”

Ми що? Дурні? Адже й сліпому видно, як Мурчик інженерний гурт використовує для закулісних перемовин. Торгуючись, за наш рахунок щось додаткове вициганює собі. Мовляв, умасліть гарно, і тоді поїдуть хлопці, адже окрім мене нікого не послухають! 

Сам свідком був його підступних дій. Колись застряг у Аргентині, а доктор Грег порадував:

– Тобі потрібно залишитися у відрядженні ще на один тиждень.

– То скільки ж можна?! - від обурення мене аж розриває. Турбуюся, адже вдома залишилися одні: дружина з маленькою донькою.

– Тут таке діло, - мнеться доктор Грег, -  В компанії скорочують людей… Звільнили секретарку… Відкрию таємницю. Шукають ще когось. А саме зараз вибирають між Сєржиком й тобою.

– Гаразд, залишуся, - зціпивши зуби погоджуюся продовжити відрядження ще на проклятий, довгий тиждень.

А от кого не вмовить натяк на загрозу втратити роботу? Ми ж у Америці працюємо по візах, і приковані до компанії. Скудненький вибір: відразу швидко і спокійно покидати США, або пізніше, але у стані розпачу від повного безвихіддя. Оскільки за законом протягом двох тижнів повинен терміново знайти нову роботу, а як не зміг – то вимітайся звідси, трудовий мігранте!

Прорахувався Мурчик! Адже його підступний, маніпулятивний тиск негайно викрили. Начальник не очікував, що поділюся новиною з Сєржиком.

– Яка сволота! - вибухнув від злоби математик, - Та секретарок у компанії скорочують весь час! Пішла одна, а завтра прийде друга! От мститься гад! Ми з ним сьогодні трохи посварилися, бо я його ідеї розкритикував. Мерзотний тхір! Зараз все вискажу падлюці!

– Ні! Ні, не треба! Хай думає, що нас перехитрив, - став відмовляти Сєржика від емоційних вчинків, - Я у триклятому відрядженні застряг, а там мої самі сидять…

– Не переймайся! Все владнаємо! Скажу своїй дружині. Ніхто твоїх напризволяще не покине!

Після такої підлості стосунки між працівниками і начальством охололи. Адже нас доктор Грег зухвало продає! “Коли є вигода, то Мурчику все рівно як він виглядає”, - Богдан так лаконічно і водночас влучно описав характер боса. Підкресливши, що чоловік відмінно володіє мистецтвом перевзування у повітрі.

Те ж саме вийшло з переїздом. Зібрав нас доктор Грег у своєму кабінеті, аби ще раз підтвердити, мовляв, не їдемо і все! Аж тут дзвінок – телефонує нове керівництво. Питає, що надумав колектив? Почувши голос офісної шишки, Мурчик моментально вислав з кабінету всіх своїх підлеглих: “Йдіть погуляйте, хлопці. У мене бізнес-бесіда. Продовжимо пізніше. Я покличу” Аби не заважати теревеням, ми гуртом вийшли аж на вулицю.

Стоїмо, обговорюємо ситуацію. Кожному добре відома вдача нашого пронири. “Торгується!” - скривившись від огиди висловив загальну думку Льошка. А решта із присутніх ствердно закивали: “Авжеж-авжеж! Ага! Тож таки-так!” І тут нас кличуть -- скінчилася начальницька розмова. Заходимо назад до кабінету Мурчика, а той аж сяє сонечком і радісно повідомляє: “Я остаточно вирішив, що їду! Ви як? Зі мною, а чи ні?”

Ми мовчки переглянулися, криво усміхнувшись. Отакої! Неначе підмінили чоловіка! Без сумніву, крутій щось дуже гарне вже для себе вторгував! От нібито не він ще п’ять хвилин тому був твердим наче кремінь, сам прагнув залишитись тут й підбурював народ.

Воно й на краще. Все! Актор скінчив аматорську виставу. Не стане знову голову морочити паяц! Можливо це для нього вибір, бо осів. А нам, окрім роботи, що втрачати? Адже не маємо ані будинку, ані барахла.

Знайшли компанію, яка займається транспортуванням і домовилися з нею про колективний переїзд. Гуртом позносили усі свої пожитки у невеликий орендований причіп. Приїхала машина перевізника, забрала напаковане майно й повезла ті манатки аж на захід. А ми вже слідом рушили у невідомий край, де є смердюче озеро з солоною водою.