Викрутаси долі

Вчепившись у кермо автівки, перебирав у голові різноманітні плани, але нічого путнього не мав. От як потрапити у хату без ключа? Завбачливий романтик позачиняв всі вікна та й поїхав. Замок виламувати - теж не варіант. Бо ще заарештують. Якби-то з офісом домовитись, аби впустили у квартиру. Вони-то точно двері відімкнуть. У випадку аварії майстри повинні не чекати квартирантів, а мати змогу і без них потрапити всередину оселі. Тож десь повинні бути запасні ключі.

Ото з рент-офісу відразу й розпочали. Заходимо всі троє до приміщення. Я вказую клерку на Нармін і намагаюся пояснити, що до Шахіна прилетіли дружина з дочкою, але щасливчика немає вдома. Він за кордоном, у відрядженні застряг, тому й не встиг повернутися до прибуття родини. От не повезло! Але ж ці люди десь повинні ночувати… 

Тиснув на жалість, хоча й сам усвідомлював, як воно дико збоку виглядає! Присунула нікому невідома публіка і заявляє: “Відчиніть квартиру!” Бо бачте, гості там збираються самі хазяйнувати, поки господаря десь носить по світах!” Мою сумну тираду слухачі сприймали з абсолютною байдужістю, аж поки я не став просити відімкнути двері. Тут у писак адміністрації зробився справжній шок:

– Ви вимагаєте від нас впустити сторонніх у чужу оселю? - з квадратними очима перепитав один із них.

– Чому це зразу «вимагаєте»? Я сподіваюся ви допоможете родині. І не чужі вони! Як хочете, то навіть документи перевірте. Там має бути прізвище те ж саме, що і у Шахіна!

Нарміна демонструє свій закордонний паспорт. Але фамілії в очах бюрократії різні, бо у дружини довша - наприкінці у неї додаткове «а». Авжеж! Для типових американців не існує чоловічих та жіночих прізвищ. Коли Шахін - Мамедов, то і дружина має бути не Мамедова, а так само як і чоловік - Мамедов! Інакше станеться в родинних документах кавардак і потім клопотом завалить аж по вуха! Ондо у Льошки та ж історія! Спокійно вчилися у різних класах спиногризи, і раптом розлетілася по школі новина. Мовляв, вони не просто учні, а рідні брат з сестрою, кровні! У дівчинки те диво наробила зайва буква «а».

Клерки рент-офісу знайшли неспівпадіння прізвищ дуже підозрілим. Подумали, що ми зухвалі шахраї. Тоді вже взялися за мене, почали насідати. Хто? Звідки? Ану давай, показуй документ!

– У вас живу! Та гляньте на адресу! - поліз до гаманця і дістав своє посвідчення водія.

– Ми перевіримо.

– Будь ласка! - на той момент вже відчував, що мають нас ось-ось прогнати в шию.

Одна із співробітниць щезає за дверима з водійськими правами у руках. За декілька хвилин вона повертається з контрактом на оренду апартменту Шахіна.

– Це ваш підпис? - тицяє пальцем у мої карлючки на папері.

– Так! На той момент Мамедов ще не мав особистого коду соціальних служб, тож довелося все оформити на себе.

– Ну-у у такому випадку це нібито законно, - задумливо відповідає жіночка, - Ви просите допомогти потрапити не до чужої, а до власної квартири. Я маю право відчинити двері. У нас є майстер-ключ.

– От добре! Дякую! - на радощах ледь не скакав до стелі, хто ж знав, що підпис виручить мене?!

Звичайно ж валькуваті офісні писаки не рвалися кудись там пертися заради відмикання хати. Я визвався позбавити їх неприємних клопотів. Мовляв, навіщо обтяжувати зайнятих людей? Самі управимось!

– Не вздумайте робити дублікат! - наказав клерк вручаючи майстер-ключ.

– Миттю поверну! - з очима вдячності пообіцяв йому.

Ми вийшли з офісу щасливі-прещасливі. Без жодних труднощів відчинили двері та потрапили до лігвища самотнього Шахіна. Немає слів - видовище сумне. Джигіт ліниво дім свій обживав. Залишивши Нармін з дочкою вивчати холодильник у барлозі голови сімейства, помчав робити дублікат ключа. Підозрюю, в апартмент-комплексі ним можна відімкнути не одну квартиру. Тож недарма приставка «майстер», щось на зразок «загальний», «головний». 

Моє свавілля не боролося з сумлінням, а навпаки - вони пливли в одному руслі. Хтозна, коли той Марко Поло повернеться із відрядження додому? І що? Не замикати двері весь цей час?! Та я й не обіцяв, що дубліката не робитиму. Сказав лише: “Миттєво поверну!” Дотримав слово! Встиг до закриття рент-офісу: оригінал віддав, а копію залишив для Нарміни.

Поки гасав, неначе очманілий, дружина Шахіна зробила ревізію оселі чоловіка і склала перелік необхідних продуктів. На відміну від свого благовірного у жінки був багатий кулінарний досвід. Отже, владнавши справу з ключем від хати, ми всі разом поїхали поповнити запаси провізії.

– Та чим він харчувався? Нічого не знайшла окрім яєць, курятини та макарон, - дивувалася вона, спостерігаючи різноманіття їжі у магазині.

– Напевно підписав угоду з птахофермою, - віджартувався я, адже життя потроху почало відновлювати барви.

Купили все, що треба і повернулися до холостяцької барлоги. Залишивши приїжджих обживати лігвище джигіта, пообіцяв навідатися завтра. Може потрібно щось. На всякий випадок дав номер телефону, і врешті-решт посунув до своєї хати. Замучений, неначе запрягли та змусили орати ціле поле. Вже ледве ворушив копитами.

Вдома розповів коханій про минулий день і пожалівся на романтичні витівки колеги. Обоє посміялися. Я трішечки віджив і попросив прийняти Нармін у своє жіноче коло. Вони ж там краще знають про тонкощі мистецтва виживання без чоловіків, бо ми до пізньої зорі стирчимо на роботі. Ото й розкажуть і покажуть тропи та шляхи, навчать, як добиратись по околиці не маючи машини.

Наступного дня я несподівано зустрів на вулиці Нармін. Це було вранці. Збирався на роботу і по дорозі до автівки наткнувся на дружину Шахіна. Вона з дочкою вийшли прогулятися по нашому апартмент-комплексу.

– Любуєтесь красотами місцевих краєвидів? - привітно запитав, киваючи у бік поросших лісом скель, які впритулок підступали до долини.

– В Азербайджані повно височенних гір, - відповіла жінка з байдужістю до витвору природи, - Вночі прокинулися і більше не змогли заснути. Не спиться, то робимо ранковий моціон.

– Чудово розумію! Авжеж! Одинадцять годин! Таку різницю в часі важко перенести, - поспівчував, - Але ми всі через таке пройшли. Воно мине. День-другий і почне ставати краще.

– Це добре! Тут ще є новина! До нас вночі постукали у хату. Я запитала: «Хто?». Сказали, що вони з аеропорту, знайшли багаж. Відчиняю двері, дивлюся - не мої валізи. Хоча на ярликах адреса співпадає. І ніби вірне прізвище… Доволі дивна плутанина. Кажу: «Ви помилково доставили чужі». А ті не здивувалися і зі словами «окей, мем» забрали чемодани та й кудись повезли.

– Бардак! - я підсумував, засуджуючи недолугих дармоїдів.

На той момент, не знаючи подробиць, ми марно журили працівників аеропорту. Адже вони якісно зробили свою справу, коли доставили загублений багаж. ЙОГО багаж! Витівника Шахіна! Джигіт такої каші заварив, що сьорбала уся команія! Великим ополовником черпала, очманіваючи від викрутасів долі чоловіка. Адже Фортуна й справді увімкнула креатив!