Викрутаси долі

Різноманітні свята - це особлива тема. Здається, саме вони і рухають всю споживацьку економіку вперед. Бо гірко плакали б численні магазини, якби не існувало особливих дат. А так, до кожної із них потрібно освіжити інтер’єр у домі та накупити гори барахла. І це для того, щоб невдовзі більшість із яскравого непотрібу з Китаю віднести на забитий барахлом смітник. Але наступного сезону численні храми торгівлі та гендлярства аж ломляться від заклопотаних прочан. Паломники крамництва аж летять на богомілля, аби покласти гроші на освячений мамоною вівтар!

У них заведено на Геловін оселі прикрашати страховиттям. Хоч нібито це День усіх святих, але бере він свій початок з глибини віків. У давнину, коли ще існували пращури-язичники, вони вшановували час завершення сільськогосподарських робіт. У свято Самайна прості та щирі люди сердечно дякували матінці-природі за врожайний рік. Ніхто не пам’ятає, навіщо перетворювати дім на старовинний цвинтар. Але традицію зв’язку з містичним потойбіччям народ підтримує з завзяттям і тепер. Десь із середини жовтня на вулицях панує езотеричний вайб з могильним присмаком. А тридцять першого стається справжній костюмований спектакль! Не тільки дітлахи у школі, а навіть і дорослі можуть вбратися у щось вкрай екстраординарне. Та у новому образі припертися до себе на роботу. Вони це звикли витворяти змалечку, ото й тепер чудять заради хохми. А деякі з них взагалі вдаються геть до відчайдушних кроків та корчать з себе кровожерливих маніяків.

Одного дня наша родина їхала у машині. І ось, на автостраді нас обганяє автівка. “Дивись! Дивись! Когось напевно вбили і мертве тіло у багажнику везуть! Потрібно повідомити поліцію! Давай, мерщій телефонуй!” –  з переляканим обличчям залементувала дружина. Уважно глянувши, куди показує кохана, я побачив жахливе видовище. З-під кришки багажника стирчить окривавлений рукав сорочки. Неначебто мертвяк цілком не умістився, то руку наспіх прищемили і погналися закопувати труп. Картина злочину виглядає вкрай реалістично. Але, як кажуть мудрі люди, диявол у деталях! Неприродній колір долоні «жертви» видає прикритого тканиною старого манекена з пластику. Тож довелося нагадати співчутливій любій, що скоро Геловін, але існує публіка в якої нездоровий гумор. Ото і розважаються, лякаючи народ.

Пізніше сам попався на місцевий трюк з дорослим маскарадом. Знову довелося залишитися позаурочно на роботі, бо у компанії аврал ніколи не вщухав. Тут пізно ввечері приходить прибиральниця з відром. Дивлюся, а на ній хірургічна форма салатового кольору. Ще й стетоскоп на шиї, як у лікарів! У мене перше враження, що дамочка тут на півставки підробляє. І навіть шкода стало цю операційну медсестру. Відразу думка болісна: “От бідна жінка, аж на двох роботах! Я розумію – обмаль часу, не встигала. Щойно пригналася трудяжка зі шпиталю – відразу за ганчірку, віника та швабру. Але хоча би замінила одяг! Як нерозумно! Адже вона спочатку назбирає урожай бацил, а потім з тим усім до хворого полізе!” Під суміш співчуття та осуду, під міркування про фінансову залежність у житті медична прибиральниця наблизилася й мовила: 

– Вітаю з Геловіном!

– І вас вітаю! – відповів, та у душі залишився не дуже гарний осад: “Забув про свято, бо у нас нічого, крім «запар»! А тут іще вони з цим ненормальним переодяганням! Перетворили тридцять перше жовтня на кошмар!”

Закінчивши неадекватний геловінський маскарад, народ готується до вшанування дня Подяки. Адже у четвертий четвер листопада повинен бушувати гедонізм. Збирають всю родину на запечену індичку. Від тих пташок-мутантів аж гнеться до підлоги стіл, заставлений гарнірами з батату. Тож після обжираловки у багатьох стається заколот кишок, тоді найслабші з ласунів фінал Подяки відзначають у шпиталі. У протилежність захворівшим, найстійкіші юрбою йдуть, щоб сформувати довжелезні черги біля магазинів. Чекають Чорну п’ятницю. Оскільки рекламні папірці крамниць барвисто обіцяють вкрай нереальні знижки аж до самого ранку! Є, правда, одна малесенька деталь, яку приховують митці маркетингу від бажаючих придбати гарні речі за суцільну безцінь. Товару буде обмаль і не вистачить на всіх! Саме у цьому й полягає принцип «заманухи».

Опівночі у п’ятницю, неначе за вказівкою Гермеса, жерці храмів торгівлі гостинно відчиняють брами для прочан. Як тільки-но у стулках входу з’являється щілина, то двері розлітаються під натиском юрби. У кожного із покупців своя стратегія, біжать за здалегідь спланованим маршрутом. Та у людської повені лише одна мета – раніш за всіх добратися до цілі. Найкращі з найспритніших усе ж таки отримують товар і залишають кволішим придбати дулю з маком. Крім галасу і штовхітні, нерідко на підставі сперечань трапляються і бійки. Невдахи спересердя вигрібають все підряд. Уперто не приймаючи поразки, теж не бажають повертатися додому без трофеїв. Завзята колотнеча не вщухає цілу ніч. Під ранок припираються ледачі. Але у торговельних залишилися одні сумні перебірки, бо бойовитіші давно більш-менш принадні речі розкупили!

Чорна п’ятниця відкриває сезон різдвяної комерції. Спочатку тішать веселенькі пісеньки про Санта Клауса, але на другий тиждень цей музичний ентузіазм аж до нудоти набридає. Він відбиває залишки бажання потикатися навіть до продуктових магазинів. Скрізь повно люду, і здається, ніби покупці вже у своїх оселях не живуть! Вони їх прикрашають кольоровими вогнями, а на подвір’я виставляють тематичні образи різдвяних героїв. Родині Клаусів належать ельфи-кріпаки, які горбатяться за їжу у майстернях Санти. Вони без вихідних працюють, виробляючи дитячі іграшки на цілий білий світ! Відпочивають тільки на Різдво, коли старий з мішком продукції щезає на оленях. Дружина Санти, пані Клаус, годує печивом трудяг. Боїться, щоб не повтікали, бо зруйнують їх родинний бізнес… З такою казкою місцеві спиногризи і ростуть. А про святого Миколая американським дітям мало що відомо. 

І ось нарешті настає Різдво і під ялинкою є повно подарунків. Але найкращі з них, це ті, до яких дбайливо прикріпили чек! Адже їх можна повернути до крамниці! А ті за свій товар грошима віддадуть, без заперечень речі перетворять на готівку! Вже наступного дня у торговельних центрах товкітня – народ несе назад невдалі подарунки. Позбавившись одного барахла, шукає інше. Те, яке припало більше до вподоби.

Оскільки більшість люду затягнув круговорот товарів, то у багатьох компаній канікули аж до Нового року. І правильно, бо все одно ніхто не стане працювати. Поринувши у жваву атмосферу свят, всі відзначають хто на що спроможний. Наприклад, горе-мандрівник Шахін постягував найкращі меблі у один куток і взявся за родинну фотосесію Мамедових. Вони світлини райської ідилії навмисно потім вислали азербайджанським родичам, як доказ, бо вже не раз хвалилися своїм достатком у країні янкі. Розповідав же їм, що безтурботно і заможно тут живуть.

Наша щільна громада інженерів-іноземців зібралася відсвяткувати Новий рік. Старий провели, Молодий зустріли… Веселі жарти, гомінливий сміх. Дружина Льошки підготувала лотерею, пообіцявши гумору й розваг. От саме так і сталося! Насмішниця-фортуна всім показала мій неймовірний фарт. Десь був у черзі третім у кумедному атракціоні виграшу маленьких подарунків. Наосліп дістаю з торбинки папірець. З цікавістю щасливого обранця розгортаю, а там сюрприз! Написано: “Осічка! Спробуйте ще раз!”. Гурт друзів голосно загиготав – колеги знають про мою митарську вдачу. Тягну удруге. Знову негативний результат! Напевно, доля теж цієї ночі розважалась. “Оце так поталанило! - аж реготали гості. Я намагаюся утретє – абсолютний нуль!

– Шахрай! Це вже не смішно! – полетіли звинувачення у махлярстві. От нібито це робиться навмисно!

– Перестань! Ти зараз повитягуєш усі пусті, а далі буде нецікаво! – почала сваритися Льошкина дружина.

– А скільки їх? – цікавиться народ.

– Додала п’ять без виграшу. Хто ж знав, що він їх раз за разом вибирає!

– Та вам достатньо й двох! Вони однаково до самого кінця залишаться у торбі! – віджартувався, проте в душі неспокій від образи на фортуну.

Четверта спроба призвела до того ж результату, що і попередні. Ніхто не потішався, навіть співчували. “Давай, фартовий, забирай останній”, – з відвертим фаталізмом протягнули жереб у мішечку з папірцями. Проте, я глядачам приніс розчарування, бо цього разу виграв подарунок. На клаптику порізаного аркуша свій «вирок» прочитав, що доля врешті-решт послала гроші. Спочатку не давали приз, демонстративно вимагаючи взамін хоч будь-який потішний артистичний номер.

– Вам мало цирку, коли чотири поспіль витягнув пустих?! – з награним «наїздом» став відмовлятися від додаткової вистави.

– Це правда! Неймовірно рідкісний випадок! Солодкий подарунок чесно заслужив! – загоготів народ, вручаючи пакетик шоколадних монет, загорнутих у «золоту» фольгу. Ще й підбадьорили, – Не дуже переймайся! Якщо у лотереях не щастить, то неодмінно поталанить у коханні!

– Ось тут вже точно я не прогадав! – бадьоро відповів, і підморгнув дружині, чарівній обраниці душі, якій я без вагань віддав своє гаряче парубоцьке серце.