Викрутаси долі

Десь більше місяця возив туди-сюди колегу, і той почав марудно нарікати на самотність. Як з’ясувалося, паршиво чоловік з Кавказу готував:

– Вже остогидли яйця, макарони, курка! Сам скоро стану нестися! Щодня одне і те ж!

– Навіщо ви так мучите себе? Тож продають свинину, яловичину, рибу, картоплю, рис. На макаронах не зійшовся цілий світ!

– Свинину я не їм! Приїде жінка і тоді нехай готує страви, а то вже вихуд неначе найостанніший бідак.

– То завжди можна запекти смачнющу піцу! Універсальна їжа всіх холостяків!

– Ні! Ось незабаром мають відправляти інженера до Албанії. Вже натякнули, що скоріш за все відрядження моє. От було б добре на зворотному шляху зустрітися з дружиною в Європі і разом з нею повернутися до США.

Я пояснив романтику, що це дурна затія. Хай викине до біса нереальні плани з голови! У задуму вкрай мутна перспектива, адже багато ризику, а шанс на успіх майже нульовий. Не доведи господь затримають в Албанії десь на деньочок-другий. А як на цілий тиждень? І все тоді – пішла коту під хвіст казкова зустріч у Європі! Родинне поєднання втратить свій вражаючий ефект! Тож циркачу на пальцях роз’яснив про незліченні клопоти, які наваляться у разі випадкової осічки:

– Для нашої компанії квитки міняти не проблема. На неї працює логістична агенція. Там справжня армія спеціалістів з транспорту. Цілодобово відслідковують коливання цін і прораховують найоптимальніші маршрути! Для вашої дружини просто нереально за ними вгнатися, бо у простих людей можливості не ті… Давайте, жінка прилетить, коли ви вже повернулися з Албанії. Це може й станеться краплиночку пізніше, але зате надійно!

– Харашо-о-о, - протяжно відповів насуплений джигіт.

Я навіть у душі зрадів, подумавши, мовляв, надав достатньо доказів про неспроможність романтичної ідеї. Але що може знати молодий пацан? Негоже на Кавказі старшим прислухатися до блеяння зелених.

Колега відбував відрядження в Албанії, але не встиг завершити у строк об’єм своїх робіт. Затримався на день, а потім  ще на два. Я навіть став пишатися собою, бо щось на кшталт цього й передбачав. От добре, що поталанило відмовити людину від дурощів! І ось настав щасливий день, коли наш співробітник мав повертатися додому. Радів за нього. Адже ще трохи потерпіти, а там нарешті і родина приїздить. Для чоловіка згинуть холостяцькі будні. Ото від’їсться вихудлий джигіт!

Але потворний фатум не дрімав! Нахабно вдерся у рожеві мрії! Підступно так, у вигляді простого телефонного дзвінка. Зненацька я почув з мобільника чийсь незнайомий голос:

– Алло! Це Мурад! Я брат Нарміни! Вона доводиться дружиною Шахіну.

– Вітаю! - від несподіванки я просто випав в осад, подумавши: “Мені то що до того? От нібито не все одно чий він найближчий родич?”.

– Ага! Тут сталася досадна неприємність! У Франкфурті моя сестра не дочекалася Шахіна і бідній довелося самостійно летіти до Америки! Та ще й з дитиною! Допоможи! Зустрінь їх там! Я буду дуже вдячний!

– А розминулися чого? - цікавлюся на автоматі, а моє м’яке місце аж інстинктивно стислося, від відчуття цілого шквалу неабияких проблем.

– Він на літак не сів і зараз у Албанії…

– Га-га-га! - почувши відповідь Мурада, я безпардонно вибухнув гучним сміхом, повівся неначе найостанніший і найпаскудніший пацюк.

Ні! То було ніяке не злорадство, а безконтрольна істерична реготня. І навіть по цей день жалкую про такий негарний вчинок. Як пригадаю - знову соромно мені! От головою розумів весь час, що поступаю не по-людськи, а стриматись не можу! Продовжую іржати наче кінь. У помутнівшій голові по рештках скрученого мозку гарцювали думки: “Попереджав же дурника! Казав! Доводив, що не вигорить вкрай хитромудрий план! Чи може він не зрозумів?! Ото утнув романтик ненормальний! А розгрібати те лайно доводиться мені!”

Відхекавшись, набрав повітря повні груди і швидко випалив:

– Я про оказію негайно повідомлю керівництву! Нехай воно вирішує, як вам допомогти!

– От добре! Буду дуже вдячний!

Поки на мене знову не напав придурковатий сміх, зіжмакано скінчивши прикре телефонне позорисько, побіг до кабінету Мурчика. Нехай «радіє» і вирішує проблеми свого протеже, а то мені розсьорбувати кашу нецікаво! 

А виявляється, що доктор Грег вже був у курсі всіх новин. Я миттю зрозумів, а звідкіля ж оце Мурад дізнався про мій номер телефону? Від кого ж ще, окрім паскудного начальника? Адже великий вчений роздає його наліво і направо! Не важко здогадатися хто з нас обох помчав до аеропорту: я, доктор Грег, чи може зразу двоє? Ага! Аби то так! Мурчик моментально злився! Уміло відбрехався, мов, маю купу невідкладних справ. Скрегочучи зубами, я надрукував ім’я «NARMIN» та прізвище на аркуші паперу, сів у автівку і натиснув на педаль. Стрілою полетів чужу дружину зустрічати, якої досі ані бачив, ані знав.

У залі коло виходу з аеропорту стирчав з табличкою в руках як найостанніший дурило. Коли до мене наближалися дитина з матір’ю - протягував назустріч їм листок паперу з надрукованим ім’ям. Щоб краще бачили! То може прочитавши, хоча б впізнають своє прізвище! Але моє завзяття викликало негативний відгук. Жінки сахалися, і притискаючи дітей якомога ближче до себе, відразу обминали сотою дорогою. Вже став побоюватися, що врешті-решт таки заарештують і скажуть, нібито полюю на нещасних пасажирів! А потім доведеться довго роз’ясняти, мовляв, не збоченець ніякий, не маніяк.

Аж тут збоку від себе чую, наче хтось звертається до мене:

– Ви зустрічаєте Нарміну?

– Так! - обертаюся на голос і бачу смугляву миловидну жіночку і шестирічну дівчинку, - Очікую літак з дружиною Шахіна.

– Це я! Але тут неприємність сталася…

– Знаю! Ваш чоловік десь у відрядженні застряг.

– Та на додаток ще й багаж наш загубився!

– Ну це не диво! Адже клопоти не ходять поодинці! Вони навалюються усім кагалом зразу, аби підсилити ефект докучності проблем! - зітхнувши тяжко, я додав, - Давайте підемо та пошукаємо пропажу.

А толку? Подивилися - ніде валізи не катаються на довгих «каруселях», чекаючи, коли ж їх заберуть? Тоді ми звернулися до працівників багажного відділення аеропорту. У офісі заповнили анкету заяви про пропажу чемоданів. Вказали, коли знайдуться, нехай поклажу привезуть додому до Шахіна. Хазяйка буде їх очікувати там!

Щойно машина покинула парковку, як мій мобільник почав реально розриватися від гучного дзвінка. Ненавиджу всілякі телефонні теревені під час керування автівкою! Вони відволікають від дороги, та ще й нормально розмовляти не дають! Напевно доктор Грег… Не терпиться! Але не можу проігнорувати боса, бо стане ображатися. Навколо щільний трафік. Вчепившись лівою рукою у кермо, хапаюсь правою за сотовий. Не маю часу розглядати номер, прикладаю телефон до вуха і знервовано відповідаю:

– Алло!

– Алло-о! - лунає голос нашого «Жур-равлика»! Ото вже вчасно об’явився мандрівник! - Я тут застря-яг, мене в Європу не пуска-ають!

– Поздоровляю! - гаркнув на джигіта, - Скажіть де заховали запасні ключі?

– Вони тут, коло мене.

– Аямать! - мене реально вибісив колега, - Навіщо ж брати із собою весь комплект?!

– Я планував ключі від хати передати жінці, коли зустрінемося в аеропорту Європи.

– І як? Віддали? - у слова єхидства влив всю власну жовч, - А що тепер накажете робити? Де мають оселитися? Як відчиняти дім?

– Так вийшло, вибачай, - той взявся винувато белькотати, - Придумай щось, довіку не забуду!

– Хто це? Мій чоловік? - поцікавилася Нарміна із заднього сидіння автівки, - Я би хотіла йому сказати пару слів.

– Ага! Він! Наш чудодій з Албанії! - у той момент готовий був пошматувати гада!

Не відриваючи очей від дороги, я простягнув позаду себе руку з телефоном і передав мобільник дружині Шахіна. Вона відразу перейшла на свою рідну мову і енергійно так, неначе з кулемета, почала на азербайджанській «тра-та-та-та». Напевно не хотіла, щоб я чув, як вона пишається настільки романтичним вчинком чоловіка. А то іще позаздрю ненароком, підслухавши який взірцевий у Нарміни цей Шахін!

Але мені було не до якихось завидів! Насущне турбувало! Ми ж їдемо не цілувати  двері дому! Потрібно десь знайти проклятого ключа. Нема ідей! Ну, добре, там на місці буде видно. Ото підставив креативний витівник!