Викрутаси долі

Я з Діланом-витівником теж вскочив у халепу - сам не бажаючи того, колегу божевільним обізвав. Одного дня зібралися разом під час обіду на роботі. Сиділи ми з Богданом вдвох, спокійно розмовляли, тримали кухлики із кавою в руках. Аж тут помітили, як Ділан взявся з нами загравати. Не знаю, що творилося у тій американській голові, але почав із себе удавати ніби підглядає. Навмисно, щоб помітили, він через двері ззаду заглядав, але коли ми повертали голови, ховався. Я Ділана зненацьк підловив і мовив голосно “Ку-ку!”, як тільки той чудило зазирнув усередину. Богдан від реготу аж каву розплескав, американець втік, я навіть запишався настільки вдалим жартом. Але дарма!

– Ну друже! Ти поквапився з «ку-ку»! - від сміху ще не відійшовши, повідомив Бодя.

– Чого це? Він же грався в піжмурки.

– Для піжмурок у них тут кажуть «пі-ка-бу», а «ку-ку» означає «божевільний»!

– Та.. Ж.. - у мене пересохло у горлянці, а сором на обличчі запалав, - То ж не хотів образити!

– Не парся! - заспокоїв друг, - Усе те спишемо на культурні відміни.

Воно так само й вийшло. Ділан поводився, як нібито нічого не сталося, а я зі свого боку про ту обідню оказію йому не нагадував. Але хлопчина все ж таки добряче здивував. Сходив до лікаря і видалив за раз чотири зуби мудрості. З’явився на роботі весь запухлий, жалівся співробітникам на біль. Навіть таблетки пив аби полегшити страждання.

– Не переймайся! - я підбадьорив неборака, - У твоєму роті ще залишилося аж цілих двадцять вісім!

– Ти звідки знаєш? - Ділан враз насупив брови, адже для нього це нібито приватна інформація.

– Тож знають всі! У кожної людини виростає тридцять два, - я вирячив баньки на Ділана, - Чотири вирвали - залишилося двадцять вісім.

– Можливо й більше, - додає Богдан, - але це означає, що у вашому роду десь затесалися акули!

Я онімів, коли побачив, як американець відкриває рота і починає пальцем рахувати зуби, перевіряючи, чи часом не походить від акул.

І ось нарешті, після різноманітних тестів, затвердили моє творіння для програмування мікросхем. Їх треба було терміново передати з кур’єром, який мав десь опівдні вилітати до клієнтів за кордон. Хоча і вихідні, проте у шостій ранку Ділан вже приперся на роботу. Для підстраховки доктор Грег й мене туди пригнав. Наглядачем. Мовляв, дивися, щоб він там не напартачив, а то перед клієнтом доведеться віддуватись нам. Так не хотілося! Та за вимогою начальства посунув в офіс до колеги на світанку.

В приміщенні стоїть мертвяцька тиша. Крім нас обох не має ні душі. Ми нудимося, мого словникового запасу не вистачає для світської розмови. Ніяковію, продовжую сидіти поруч з співробітником й мовчу. Аж раптом Ділан піднімає голову і безсоромно дивлячись у очі питає чи я не «хомсик»? Мене кидає в холод, бо слово невідоме і неможливо  перекласти фразу цілком. Може надумав постібатися? Безсовісний поганець! В гарячці мозок підбирає варіанти, але там вибір між поганим та ще гіршим. Щось слово те звучить як «гомосєк»! От дурило! Та за подібні «закидони» у моєму місті цей клоун миттю би отримав у щелепу! Але в Америці, хто їхній звичай знає?! Можливо це нормально серед них.

Неначебто у лихоманці перебираю в пам’яті: “Невже подав йому якийсь таємний знак?! Коли?! Де?! Як?!” Напружено стискаюсь у вальок. Вирішую, як Ділан домагатися надумає, то стану відбиватися, не дамся зґвалтувати без відпору! На двері зиркаю, чи зможу утекти? У горлі пересохло, хриплим голосом наважуюсь у хлопця запитати:

– Що маєш на увазі?

– Питаю чи сумуєш за країною, за рідними, за домом? - пояснює спокійно і невідоме слово повторив, але чіткіше, повільніше, ще й роздільно, - «Хоум-сик»!

– Так, сумую, - відповідаю тихо.

Від серця зразу відлягло, але від сорому червоний як буряк. Звичайно! «Хомсик» означає «ностальгія»! Воно перекладається дослівно як «хворіти за домівкою»! А я, дурний, ледь бійку не вчинив! А що подумав би про мене бідний Ділан? От як би агресивні дії розцінив: “Питаю чемно, чи у людини ностальгія? А він відразу кулаком в обличчя зарядив! Видно сумує за ріднею, ще й дуже-дуже сильно, раз замість відповіді в пику зарядив!”