Викрутаси долі

В аеропорту мене зустрів Богдан. Він був не сам, а з Сєржиком - однолітком, закоханим у чари формул математиком. Ті двоє і були найпершими, з кого створив свою команду доктор Грег. Насправді же ніякий він не Грег а Гахраман, азербайджанець з Києва. В Америці чоловіку довелося спростити своє ім’я, а то місцеві сильно мучились, ламали язика, але все рівно криво вимовляли. Мав наукову ступінь і це давало право додати слово «доктор» перед іменем людини. От саме він доніс до керівництва пропозицію, як швидко, якісно, а головне, задешево зробити процвітаючу компанію. Через своїх знайомих вийшов в Україні на Богдана, а там ще й Сєржика підкинули до купи. Так і привіз практичний чоловік у США талановитих хлопців, щоб рухали вперед корпоративний гурт.

Вже через кілька місяців нові робітники почали видавати перші результати. Більш-менш привели у порядок нестабільний код. Їх працездатність, рівень знань та навичок затьмарили місцевих програмістів, бо двоє замінили цілих п’ять! Приблизно через рік начальство вже само просило, щоб доктор Грег ще парочку привіз. Тоді вже хлопці почали на ті вакансії рекомендувати кандидатів із числа знайомих. Тих, у кому абсолютно впевнені були, що фахівці, відмінно знають діло і працездатні, не халявщики якісь. А далі вже компанія сама проводила відбір та тестування. На обраних подала всі необхідні документи у державні установи США, де попросила видати їм візи, доводячи, чому місцевих на роботу не беруть. Попри затримки, витрати і перешкоди все рівно то їм вигідно було. І заповзятливому Грегу теж чудово, адже навколо себе сильних інженерів згуртував. Та й хлопці виграли, бо їм платили більше, хоч працювали значно довше ніж колись. Але виднілася кар’єрна перспектива, і відкривалася дорога у великий світ.

На ранок друг Богдан повів мене знайомитись з робочим місцем. От нібито і вчив англійську мову, але чомусь воно на користь не пішло. Не розумів майже нічого, що говорять, проте технічні тексти непогано розбирав. На белькотіння те міг впевнено сказати, що це англійська! Але мізки та вуха не розпізнавали слів. Тож залишалося у відповідь придурковато посміхатись і не виказувати анінайменшої ознаки агресивності, а був би хвіст як у кудлатого собаки, то від безвихіддя і ним би дружньо повиляв.

Перший тиждень витратив на підпис документів, знайомство з продукцією компанії та різний інструктаж. У них було приміщення відведене під кухню, а там для зголоднілих безкоштовний рай: джем, фрукти, булки, кекси, йогурт. Жери, хоч лусни! І все воно реально на халяву! А біля виходу стоїть священний тотем любої корпорації - велика кавоварка. Вона за раз націджує відро напою і зберігає теплу рідину у термосі із краником. До того джерела енергії збігаються прочани, щоб скуштувати еліксира кольору болота. Бо це ж відверте пійло! Та ще й розведене! Бо так, як дудлять каву ті прожери, то справді мають бути помийки, інакше вже побив би їх інсульт усіх до жодного!

Богдан швиденько у деталях розповів, як треба правильно користуватися сакральним автоматом. У них існує правило, коли на комусь скінчається у термосі болотяний напій, той має заварити свіжий. Не доведи господь забути замінити фільтр і не насипати із банки меленої кави! То є великий гріх, якщо натиснути на кнопку і тупо пропустити воду через старі виварки. А як забуду, то підставлю Сєржика, бо у компанії подумають, що одержимий математик, поринувши у формули знов взявся за старе. Він значиться у списку злобних диверсантів, які руйнують весь уклад американського життя.

Як виявляється, тут щойно у компанії зловили шкідника. Він розбавляв водою помийки із кави. Шукали довго, клеїли об’яви з інструкціями, як правильно заварювати напій. Всім співробітникам по електронній пошті розсилали повідомлення з поміткою “важливо”, просили припинити той терор. Бо ж тяжко потім з термоса гарячий кип’яток зливати, адже багато там його - цілісіньке відро! Збитошник не читав прохань у електронній пошті. Відразу видаляв усе стосовно кави, не розумів, чому зчинили ‘ґвалт. Смаку не цінить він, гіркеньке забиває цукром, а п’є, бо мокра, ще й з кольором темненьким та мутним. А взагалі-то Сєржик і не любить каву, тому весь той гармидер не про нього!

Але коли спіймали на гарячому, то ледь не розірвали терориста! Був давнім диваком, то це і вберегло. Міг до вбиральні по нужді піти і там, поринувши у роздуми над алгоритмами, застрягти. Помити руки, на автоматі вийти у безлюдний коридор. Але за п’ять хвилин вже біг назад - від переповнення почало рвати клапан! Адже за чим ходив до туалету перший раз він так і не зробив.

– Невже тобі самому не противні ці помиї! - сварилися на Сєржика, коли той з термоса гарячий кип’яток зливав.

– Але ж воно за смаком таке ж саме! Додайте цукру і ніхто не відрізнить! - ніяк не міг збагнути математик, за що наїзди? Що він зробив не так?

Пообіцяв сердитим співробітникам віднині не чудити, закарбувати у мізках потрібну послідовність дій. Сам може й не цінує каву, але якщо для інших це важливо, то проти шанувальників напою не піде.