Розділ 13. "Я тут"

Всі тренування Саші були спрямовані на її зв'язок з Андрою. Вона вчилася зв'язуватися з нею подумки або ментально, щоб та давала доступ до пам'яті, до того, що вона відчувала, використовуючи свої сили. Клинок ще кілька разів намагався підставити під сумнів сили дівчини, але в підсумку вона досконально його опанувала, зумівши не просто підкорити собі, але й брати в руки без цілої тиради імен. Другим етапом була пам'ять фізична, яка в підсумку повинна була перетекти в пам'ять візуальну. Через прилив адреналіну в кров магія Андри повинна була дозволити Саші бачити справжні обличчя істот, без їх трансформації. За допомогою магії кинджалу і пам'яті Андри Саша мала навчитися захищатися. Ян пояснив, що силу, яку Андра вкладала в кожен удар, вона черпала і сил мізерикордії. Для тренувань він вибрав єдиного демона, котрий був у союзниках. На цю новину Тео відреагував радісно, не дивлячись на те, що Діма його застеріг, щодо сили зброї. Ентузіазм і якесь легковажне відношення Тео злегка підбадьорили Сашу, так що почуття впевненості у своїх силах її не збиралося залишати. Оскільки грішному не можна було перебувати в будинку ангелів через високий рівня захисту, було вирішено тренуватися на узліссі, під наглядом Яна і Діми.

- Ну, красуне, давай, покажи на що здатна - пожартував Тео. Грішний прибрав кучеряве волосся назад, заколовши шпилькою, від чого здавалося не ніс жодної загрози.

- Що я повинна робити? - з неприхованим захопленням запитала Саша, відчуваючи всередині вібрації, азарт і непередаване завзяття.

- Зв'яжися з Андрою та дай їй можливість підказувати, куди направляти тіло, - у своєму викладацькому тоні пояснив Ян.

- Простіше сказати, ніж зробити, - мовила Саша й зосередилась.

Вона дивилася на клинок, думала про його можливості, принаймні про ті, котрі могла собі уявити. Це був її особливий метод зв'язку з Андрою. Вона просто питала у неї, як це працює, як цим користуватися і тихо-тихо Андра відповідала. Не зовсім звичайно відповідала. Навички немов транслювалися у свідомість Саші й вона могла їх використовувати, але цього було недостатньо. Потрібно було дати більший вихід цій силі, потрібно було дати більше свободи Андрі.

Тео атакував. Це була ближня атака, легкий хук справа, немов граючи. Демон стрибав з ноги на ногу, тримаючи кулаки близько до свого тіла, по черзі викидаючи їх у бік Саші.

- Ну ж, маленька, блокуй, - задиркувато підганяв Тео, продовжуючи штовхати Сашу кулаками з різних сторін.

Це дівчину нервувало, адже з кожним новим дотиком грішний ставав швидше і вона не могла зосередитися на зв'язку. Попросити зупинитися - означало, що вона ще не готова, а пасувати часу не було. Спочатку дівчина відмахувалася руками, до болю в пальці стискаючи клинок. Практично кожен раз, коли лезо ось-ось би торкнулося шкіри Тео, Саша закривала очі. Ян постійно її критикував за те, що вона боїться завдати болю, адже вороги так панькатись не будуть, сварився та збільшував і без того стресовий стан. На додачу Тео кидався уїдливими глузуваннями, а неслухняне тіло отримувало все більше і більше стусанів.

- Справа! - Саша ухилилася від атаки, відводячи ліве плече назад. Тео застиг на якусь секунду, мабуть, думаючи, що промахнувся.

- Права нога назад, - Саша знову підкорилася, роблячи крок назад зазначеною ногою, уникаючи підкат грішного. Тео зіщулив очі, подивився на Сашу, вирівнюючись всім тілом, немов струна. Струнка фігура хлопця, в чорній майці-боксерці відійшла назад на кілька кроків.

- Що ж, зараз готуйся, - Тео вимовив це не жартома, без глузливих нот, але не без усмішки. Він немов збирався розбігтися, трохи нагнув тулуб вперед і вмить зник.

- Атака зі спини. Сядь на одне коліно, перехопи мізерикордію руків’ям вгору лівою рукою, так, щоб лезо дивилось за спину, правою долонею упрись в руків’я й виштовхни лівий лікоть назад через три, дві, одну…

За спиною почувся ледве вловимий шелест, Саша різко присіла на одне коліно, приймаючи стійку позу. Ліва рука міцно стискає клинок, правою рукою Саша направила лезо назад, відчувши, як воно у щось уперлося і почула шипіння. Демон відскочив.

- Тихіше, дівчинко, а то позбавиш мене гідності, - сміючись сказав Тео. З боку Яна і Діми почулися оплески.

Саша піднялася й обернулася, на штанях Тео, в декількох сантиметрах від паху зяяла маленька пропалені дірка, демон вдоволено посміхався. Діма і Ян про щось перешіптувалися, але виглядали задоволеними. Клинок в руці нагрівався і немов просив ще. Голос підсвідомості вимагав того ж:

- Ще, поки ти чуєш. Не втрачай часу. Ще!

Саша зажадала продовження, а Тео не смів відмовити. Спаринги тривали ще два дні. Саша немов палала в моменти бою, не даючи Тео перепочинку.

Години втікали крізь пальці, як вода й Саші здавалось, що два дні її життя зникло на тому місці біля узлісся, змінюючись обличчями Яна, Діми, Тео, котрий був її особистою грушею для биття й Русланою, котра на ніч читала різні вирізки з журналів та виписки з інтернету про те, де може бути вхід в таємничий Перший Сад. На другий день подруга з Дімою поїхали додому, щоб зайнятись пранням та взяти речі на зміну, а Саша, Тео та Ян продовжили тренування.

Зв'язок з Андрою ставав виразнішим. Саша відчувала, немов невидимі дотики спрямовують усе її тіло в правильному напрямку, навчаючи чути клинок, чути природу, чути себе та її. Чим лютіше була бійка, тим більше Саша поринала «в себе» з'єднуючись з думками Андри, намагалась дати їй контроль. В одній з таких бійок, коли Тео заломив Саші руку, а іншою рукою схопив дівчину за шию та почив її душити, сталося дещо дивне.

Саша відчувала, як пульсує кров у венах та як вуха закладає від тиску, вона відчувала, як сили покидають її. Зникав й голос Андри, котрий до цього гудів в голові не затихаючи ні на мить. Саша злякалася, адже не мати сили навіть просити, щоб грішний її відпустив. Вона кинула погляд на Яна, який не зводив з неї очей. Він стояв нерухомо й зосереджено. Якби тут був Діма, він би допоміг, бо лише за його присутності Саша відчувала, що не отримає ушкоджень. Ангел постійно зупиняв надміру активного демона, й занадто суворого Яна. Але його тут не було. Думки наче нишпорили по підсвідомості в пошуках голосу Андри, котрий зник так раптово, ніби пробив в голові діру. Але раптом Андра заговорила, втім голос звучав не в голові. Андра говорила вустами Саші:

- В ім'я Царя і Цариці! В ім'я Першого і Відданого! В ім'я Зрадженого і Нечестивого! В ім'я нового Отця! В ім'я Того хто прийняв тебе! Покажи своє обличчя, дитя Пекла! Той, кого відкинули! Той, хто покинув межі Раю! Тобі наказую я, Єдина роду свого, роду небесного й роду пекельного!

Вона шепотіла і шепотіла фразу, яка немов біжить текстом перед очима.

- Стій! - вигукнув Ян, підбігаючи до Тео.

Він відштовхнув Сашу від грішного й та впала на коліна, продовжуючи нашіптувати. Вона не могла зупинитися, немов Андра не бажала, щоб Саша зупинялася, та власне у дівчини й вибору не було, бо вона наче не підкорялась собі, наче бажання Андри повністю затьмарювало її свідомість.

Саша подивилася на Тео, над яким схилився Ян. Демона трусило і корчило, його тіло здригалося від кожного слова Саші, а вона все говорила й говорила. Шкіра хлопця, немов напівзотліле вугілля, в надрах котрого все ще зберігається вогонь, погрожувала от-от загорітись. І таки спалахнула. Ян відскочив від вогню, котрий вкутав тіло Тео в тугі обійми, охоплюючи траву навколо нього. Грішний випустив крила, але не зміг змахнути ними, бо полум'я охопило їх й обвуглене пір’я посипалося на землю залишаючи лише спалені шматочки на рухомих кістяках.

Ян вмить опинився біля Саші, схопив її за плечі та почав трясти, але вона не чула його, лише читала це дивне заклинання й не мала снаги зупинитися.

- Стій! - закричала вона підсвідомо, намагаючись докричатися до Андри, але та продовжувала читати - Зупинись, ми вже достатньо навчились на сьогодні, вистачить!

Читання припинилося, а голова різко спорожніла. Саша відчула дивну тишу, від котрої відвикла за ці пару днів. Вогонь навколо Тео погаснув й демон припинив кричати та взагалі рухатися. Його обвуглена шкіра злегка диміла, а шматки одягу клаптями прилипнули до тіла. Абсолютно голий, обгорілий і слабкий він зігнувся, ховаючись залишками крил. Жорсткі на вигляд пір'їни, немов пластини з металу важко лягли на тіло хлопця.

- Пробач… - сльози хлинули з очей дівчини. Вона підповзла до демона, прибираючи волосся з його обличчя, він посміхався.

- Я... не думав, що ти так розлютишся. А ти гаряча в гніві. Не така як я, звісно, - Тео ледве говорив, відкашлюючись вугілля з рота, втім посмішка не сходила з обличчя - як моє волосся?

- Ох... - Саша провела рукою по гладкій густій копиці кучерів - Воно як завжди чудове, а ось крила ...

- За це... не хвилюйся, на мені як на собаці, - Тео спробував встати, але це далося йому важко. Підійшов Ян і допоміг грішному підвестися.

- На сьогодні вистачить, іди до будинку, я скоро повернусь. І сховай клинок.

- Але, що я зробила? - Саша схвильовано подивилася на Тео, а той лише втомлено посміхнувся.

- Ти мало не вигнала мене, красуне, до пекельного дому. Думаю, на цьому наші тренування закінчені.

Саша була розбита. Додому вона йшла повільно і дуже довго. Ніч вже проганяла день червоним заходом, вулиця і без того пуста, здавалася ще тихішою. Вітер розвіяв денну спеку, легко гуляючи по верхівках високої трави, будинок вже показував Саші свій дах.

- Довго ти, - почулося з-за спини. Саша злякано відскочила, не помітивши, як хтось підкрався. Ян здивовано подивився на неї, діловито склавши руки на грудях.

- Я міркувала.

- Про що? З Тоелем все добре. Він зараз в місті, забере Руслану й повернеться. Діма вже вдома, готує тобі літній душ. Ти, певно голодна?

- Правда? Я рада, - дівчина полегшено видихнула - Але, я думала не про нього.

- Про те, що ти не могла зупинитися?

- Так, звідки ти ...?

- Андра дуже любила вигнання. Це приносило їй якесь особливе задоволення. Те заклинання, що ти читала, було не зовсім вірним, але воно було створено Андрою. Мало чаклунів та й будь-кого з силою мають здатність створювати свої заклинання і молитви для того, щоб вигнати демона в пекло, але вона могла.

- Чому заклинання було не вірним? По тому яким після нього лишився Тео, як на мене, дуже дієве закляттячко вийшло.

- Думаю, що Андра не планувала вбивати Тео, лише випробувати твої сили й ти впоралася. Для вигнання демонів вона склала заклинання за усіма правилами творення пекла. Вона називала тих, хто приймає демонів у себе й називала причину створення демона. Бачиш, в її тесті була фраза: «дитя Пекла. Той, кого відкинули», але фактично він не був пекельним дитинчам, всього лише переселенець. Та й ніхто від нього не відвертався. Навіть Андра... Він сам прийняв рішення. Слова мають силу, Саша. Її слова, якими б вони не були, мають силу і чим раніше ти відродиш для неї цю силу, тим раніше повернешся додому, у своє звичне життя.

- А ти…? - Саша підійшла до Яна, простягаючи йому клинок. Його погляд знову висловлював зацікавленість.

- У кожного свій шлях, - ухилився від відповіді ангел. Він взяв в руки клинок Саші, й загорнув його у пергамент - А тепер, захищайся!

Ангел заткнув кинджал за пояс штанів й кинувся на Сашу, різко атакуючи її під ребро.

- Ти повинна вміти швидко включитися, але ще, ти повинна бачити мене, тому...

Ян спалахнув на мить, виростаючи немов до небес, а потім знову став колишнім, лише два білосніжних крила, немов тонка павутинка, що ловить вітер, тремтіли від кожного поруху. Це був другий раз, коли Саша бачила його крила. Виростаючи від ключиць над плечима, вони водоспадом білого пір'я падали вниз, ловлячи на кожній волосинці промені заходу. Немов марево або найчистіший туман, вони пропускали крізь себе світло і при легкому русі немов розчинялись. Саша застигла і відчула удар по ребрах, від чого зігнулася й викашляла повітря, котре не встигла видихнути.

- Пробач, я задивилася... ти прекрасний, - Саша витерла крапельки поту, що виступили на лобі від несподіваного удару, але раптом застигла й витріщилась на Яна.

Тільки зараз до неї дійшло, що вона сказала. Ян мовчки відвернувся, лише нервово смикнув плечима, від чого оксамит пір'я колихнувся, пускаючи хвилю мерехтіння від основи до кінчиків.

- Кхе-м, не відволікайся, - голос ангела здригнувся. Він знову подивився на Сашу. Сині очі заблищали раніше незнайомим Саші вогнем, від чого обличчя залило рум'янцем - Ти повинна торкнутися крил.

- В якому сенсі?

- Зараз вони для тебе, немов пар з чайника - не відчутні. Коли ти осягнеш їх матерію, тобі буде легше сприймати все так, як воно є насправді. Подивися і відчуй світ очима Андри. Її велика сила була не в змозі боротися або заговорювати демонів. Чи не в здатності тримати ангельську зброю, а в тому, що вона бачила все таким, яке воно є. Ти вже торкнулася її сили достатньою мірою, залишилося її звільнити та дати Андрі можливість її контролювати. Відпустиш її, вона зможе відпустити тебе. Нам потрібно дістатись до самих глибин її знань, щоб знайти шлях в Едем, Сашо.

- Я тебе зрозуміла, - на видиху відповіла дівчина.

Вона знову зосередилася на голосі Андри, чекаючи, що з першого разу нічого не вийде. Втім, все сталося дуже швидко, Саша навіть не змогла зрозуміти, що робить. А робила вона наступне: зірвавшись з місця вона стрибнула й прокотилась землею, вистрибуючи за спиною Яна. Ударом під коліно дезорієнтувала його. Поки ангел усвідомлював, що відбувається, Саша, вихопила у нього кинджал і різким рухом пройшлася по крилах, але лезо пройшло крізь.

- Зараза! - прогарчав дівчина, відскочивши назад.

- Брудні прийоми, я тебе цього не вчив, - обтрушуючи коліно сказав Ян, повертаючись і стаючи в бойову стійку.

- Я не... - почала було Саша, але її голос вимовив інше.

- А я і не у тебе вчилася, - лукава посмішка пройшлася по обличчю дівчини й вона знову кинулася в атаку, роблячи сальто вперед, перестрибуючи ангела з легкістю легкоатлетки, опиняючись знову за спиною у того. На цей раз лезо цілилось в зону нирок. Клинок припав за призначенням, проте, не ранив, а лише розрізав футболку - Ха, втрачаєш пильність!

- Андра? - Ян видавив з себе це слово й застиг на місці, оповитий жахом й захопленням.

- Не відволікайся, милий! - Андра знову кинулася на ангела, цілячись в крила. Ангел парирував кожну атаку ледве відчутним дотиком, щоб не нашкодити занадто агресивній дівчині. Андра, немов, вогонь в сухій траві розпалювалася й атакувала динамічніше й лютіше, але все було марно - Що ж, я не планувала зараз це робити, але часу немає, а я не люблю програвати, ти ж знаєш. Милий, тобі потрібно потерпіти. Син Небесного Владики, син Творця і брат тисячі синів...

Очі Яна округлилися. Ангел зрозумів, що хоче зробити дівчина, рвонув до неї, але її слова вступили в дію. Крила засяяли вогнем, огортаючи ангела.

- Стій, не потрібно! Андра, вистачить! Я втомилася, відпусти мене!

Саша весь цей час спостерігала за тим, що відбувається, немов з екрана, лише відчувала, як її тіло носиться по полю, мов повітряна кулька, зовсім їй не підпорядковуючись. Це було так, наче вона відсиділа собі руку, й вона затерпла: наче її рука, а наче й чужа. Зараз так «затерпло» все тіло, що трохи лякало, втім дивувало ще більше. Саша була не проти, адже від дечого вона таки позбулася, коли помінялась з Андрою місцями. Зникло відчуття люті й роздратованості, котре поселилось в ній віднедавна. Так, наче віддавши своє тіло іншій душі, вона позбулась тягаря, котрий не давав вдихнути. Десь на мить Саша зраділа, що зараз взагалі від неї нічого не залежить, вона просто як маріонетка, котрою керують і не треба ні про що думати. Але вигляд Яна, котрий скрутився на землі вибив сумніви з голови. Андра занадто загралась, відчуваючи свободу.

- Ох, прости, рідна, я захопилася, - сміючись прошепотіла Андра і зникла.

Саша вдихнула на повні груди. Ян перестав сяяти, розправивши крила, немов перевіряв їх на цілісність. Переповнена емоціями дівчина кинулася до ангела, щоб обійняти, але той, мабуть, не зрозумівши хто перед ним стоїть, перехопив її, зробив підніжку і повалив на траву. Він навис зверху, й зафіксував руки дівчини над головою.

- Що ти зробила? – тихо прошипів ангел.

Він був злий. Це Саша знала точно, адже його очі завжди видають його почуття. Його чорні як ніч очі, які холодною темрявою дивляться кудись глибоко. Від цього погляду тремтить серце й Андра кудись зникає, немов боїться. Від цього погляду все стає загрозливим і таким, що лякає. Й в ту ж мить змушує тріпотіти в грудях.

- Вона захопилася, - прошепотіла Саша, повільно вимовляючи кожне слово - Я розумію її. Вона занадто довго була під замком. Вона не хотіла.

З кожним словом очі Яна розширювалися, злість змінювалася подивом, а хватка в руках слабшала. Його погляд ставав м'якшим, теплішим, знову розливаючи прибої теплого океану. Ця мандрівна синява не могла зосередитися на чомусь одному досліджуючи то риси обличчя Саші, то її туманні сірі очі, то її губи.

- Ти зараз тут чи ні? - тихо запитав ангел тремтячим голосом.

- Я тут, - таким же ледве чутним голосом відповіла Саша - але я не...

- ...вона, я знаю, - на видиху закінчив Ян і поцілував дівчину.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.