Третя сторона

Кімната, в якій опинилися Діма та Руслана виявилася невеликою спальнею з одномісним ліжком, вкритим картатим пледом, шафою та фіранками тьмяного синього кольору, які завішували замуроване цеглою вікно. Здавалось, що в кімнату давно ніхто не заходив, бо на підлозі, в товщі пилу чітко виднілись сліди прибульців.

Пара прислухалася до кроків, які лунко відбивалися від усіх стін. З кожним новим кроком повітря в грудях дівчини кудись втікало, вона затамувала подих, аби вберегти ту життєдайну краплю та небезпека минула. Звук стих, потопаючи в дальніх стінах коридору. Руся ледве втрималася на ногах, від надмірного адреналіну в крові.

- Я думала, що серце от-от зупиниться, — прошепотіла дівчина. Вона подивилась на Діму. Погляд хлопця ковзнув по її обличчю й зупинився за її спиною, очі округлились, а на шиї натягнулась жилка. Стиснуті кулаки говорили про те, що він готовий кинутися в бій. Дівчина обернулася.

- Добре, що я застав вас раніше, ніж твоє серце зупинилося, дорога, — Аарія нагородив гостей своєю фірмовою крижаною посмішкою.

- Як ти…

- Вас знайшов тут? Від твого ангела на кілометр тхне благодаттю. Та і задум ваш був не таким вже й неочікуваним. Ти думаєш, за стільки століть існування, я б не здогадався, що якесь смертне дівчисько спробує мене обдурити? Руслано, я був кращої думки про твої розумові здібності. – Аарія дістав з кишені білосніжних штанів носовичок, акуратно постелив його на запилюжене ліжко й сів на нього, заклавши ногу на ногу. – Як дістались?

Руслана ніяк не могла розкусити це створіння. То він холодний, наче повністю позбавлений емоцій, інший раз – грайливий, наче дитина. Зараз кепкує з них, посміхається, наче вони товариші.

- Де Саша та Тео? – тихо запитала Руслана, повільно підходячи до Діми.

- Тео свою роботу виконав й чекає на решту, а Саша знайомиться зі своїм нинішнім амплуа. Ти скоро все побачиш й теж займеш своє почесне місце. Я попрошу служницю принести вам каву чи чай, чого ти бажаєш?

- Ти повинен бути мертвий! – неочікувано гримнув Діма. – Ти був покараний за великий гріх, але чому ти тут?

- Відбуваю своє покарання, як бачиш, — підморгнувши, відповів Аарія, — та, певно Вищі трішки не правильно розцінили свої методи, тож я їм безмежно вдячний. Вони забрали мої крила, нагородили мене вічним холодом й подарували безсмертя. Та тепла мені й не потрібно.

Колишній ангел таємниче всміхнувся лиш йому відомим думкам та Руслані на мить здалося, що це була найтепліша посмішка, котру вона бачила на цьому білосніжному юнацькому обличчі.

- Що ж, шановні…

Терпець Діми урвався раніше, ніж Аарія ще щось вимовив. Ангел кинувся на ворога, але той, лиш сміючись, розвіявся дрібними сніжинками й з’явився за спиною Руслани. Аарія обійняв її легко за плечі й притиснув до себе. Холод, котрий йшов від колишнього ангела сотнею дрібних голок пронизував спину дівчини, від чого та хотіла вирватись з обіймів, та хлопець не дав їй цього зробити.

- Ці ангели такі темпераментні, — усміхнувшись, мовив Аарія. – куди дивляться Архангели. Ніякої дисципліни. Ви лишитесь тут, поки я вас не випущу. Я маю ще справи, треба провести нашого спільного друга в Сад.

Аарія легко штовхнув Руслану в спину й та, цокочучи зубами, кинулась в теплі обійми Діми. Колишній ангел підійшов до дверей, поставив на них руку й щось прошепотів, на дверях з’явився незнайомий Руслані знак. Аарія лиш підморгнув, відчинив двері й вийшов в коридор. Почулося клацання замка.

- Це якась чортівня, яка тебе не випустить, вірно? - видихаючи мовила дівчина.

- Так, — роздратовано буркнув Діма й гупнув ліжко, на якому лишилась хустинка Аарії.

- А замок на дверях я ніяк не відчиню, бо він теж зачарований?

- Скоріше за все.

- Що ж, принаймні ми довели, що я таки маю хороші розумові здібності.

Пройшло немало годин, перш ніж за дверима почувся якийсь шурхіт. Телефони Каті та Яна не відповідали, а чарівна руна не давала можливості Дімі відчути присутність друга.

Двері кімнати відчинились, знак на дверях здимів, а в проході, в незмінному білосніжному одязі стояв напружений Аарія.

- Ти збираєшся довго нас тут тримати?

- Скільки знадобиться, щоб показати вам до чого це все вело.

- Як Саша, з нею все в порядку? – втома давалась в знаки й хоч останні години Руслана провела в обіймах свого ангела й почувала в безпеці, розум таки здавав позиції.

- Вона в безпеці більшій, ніж ви можете собі уявити.

- Як це, чорт візьми, зрозуміти ?! - крикнула Руся, скочивши зі стільця, на якому сиділа весь день.

- Не варто звертатися до Темних в моєму домі, — холодно посміхнувся Аарія, зачісуючи волосся пальцями назад — вона не страждає, їй не роблять боляче, це все, що ви поки що повинні знати.

У двері пролунав наполегливий стукіт і по обличчю Аарії пронеслося неспокійне здивування. Він не очікував візитера.

- Заходьте, — сказав хлопець голосом холоднішим, ніж того вимагала обставина.

До кімнати увійшла дівчина, яку Руся бачила раніше. Ця дівчина намагалася зачарувати Руслану в дивній квартирі з бабцею-відьмою. Незнайомка була схвильована й навіть нажахана, на лобі проступили краплини поту, мабуть, від швидкого кроку або бігу.

- Я говорила, що їй не можна довіряти, — важко дихаючи сказала дівчина, широко розкривши двері, входячи в кімнату. Присутність Руслани і Діми її трохи збили з пантелику, але звістка, яку вона принесла була, мабуть, важливішою за несподіваних гостей — я говорила, що потрібно її побоюватися. Вона сильна і її сила лякає.

- Я знаю. Потрібно почекати ще трохи і все закінчиться, чому ти залишила Матіаса? Де він? Я не говорив з ним весь день, були інші справи, — Аарія іронічно кивнув у бік своїх бранців, але дівчина його веселощі не розділила.

- Ти мав бути присутнім на сніданку разом з Матіасом, але ти віддав перевагу своїй новій фаворитці!?

Дівчина кинула на Руслану гнівний погляд.

- Це не твоя справа, фамільяре, знай своє місце ти повинна знаходитися біля свого господаря і оберігати його, — погляд Аарії став страхітливо крижаним. Він підійшов до дівчини, але не встиг ще щось сказати, як вона впала на землю біля його ніг. Дівчина забилась в конвульсіях, хапалась за горло, наче жадала роздерти його. Вона тягнулась пальцями до виходу, вказувала на коридор, кудись в далечінь й намагалась щось сказати. Щось, що було важливішим за її агонію. В наступну мить вона спалахнула яскравим вогнем й здиміла, розсипаючись попелом на підлозі.

- Ні ... Матіас ... - зірвалося з губ Аарії і він зник.

- Що це було, чор ... кхм... забирай? - Руслана несвідомо поправила себе.

- Це була смерть фамільяра — істоти, яка добровільно стає слугою, віддавши своє життя господареві. Мабуть, ця дівчина належала тому Матіасу, про якого вони сперечалися. І якщо вона померла, то...

- Помер і він, — констатувала Руслана.

Все що відбувалося навколо здавалося якоюсь страшною бурею подій, котра змішала все в купу, заплутала, розділила й розкидала деталі по різних частинах світу й зараз потрібно було зібратися, видихнути й починати розплутувати цей клубок незрозумілостей аби не допускати більше смертей та втрат.

Діма і Руслана вибігли з кімнати і попрямували в пошуках Саші або Аарії чи будь-кого, хто міг би змінити плин подій.

Катя досі була поза зоною доступу.