Третя сторона

Катя злісно хихотіла в телефон, коли по той бік Саша кипіла від злості:

— Шановна, Катерино! Якщо Ви через три хвилини не будете біля нас, я особисто зіграю марш на Ваших похоронах, після того, як власними руками Вас же і задушу!

— Шопена чи Мендельсона? — запитала Катя поки повільно профарбовувала кожну війку, дивлячись у дзеркало.

— Ти мені ще пожартуй, то Мендельсона тобі почути точно не доведеться! — буркнула Саша і хотіла була добавити щось іще, але телефон вихопила Руслана.

— Кать, десять хвилин і я роблю замовлення, — на цьому дівчина поклала слухавку, як робила це завжди, коли хотіла лишити останнє слово за собою.

Катя подарувала гудкам повітряний поцілунок і продовжила свою делікатну процедуру знаючи, що дівчата в будь-якому випадку дочекаються її, навіть, якщо чекати доведеться годинами.

Власне, така була у Каті вдача: скільки б вона не запізнювалась, робила помилки, говорила лишнє чи просто партачила, з неї завжди як з гуски вода.

Це була така особливість Каті: завжди знати в яку сторону повернутись, де зробити наголос, куди стати так, аби будь-яка неприємність, яка могла статись в наслідок її дій, минула дівчину стороною. Бабуся називала це «таланом» та нагадувала про цю «особливість» чи не при кожній зустрічі, наполягаючи її розвивати, втім, для самої Каті вже розуміння, що удача на її боці було цілком достатньо для щасливого існування.

Крім неймовірного везіння Катя мала здатність «бачити» людей. Дівчина могла передбачити як їй поведеться з тою чи іншою особою. Тому поганих хлопців Катя оминала дуже легко. Та і в цілому поганих людей поряд себе дівчина не тримала, тому і була завжди весела та безтурботна.

Втім, причиною запізнення став чоловік, котрий зламав її систему. Бо саме цей хлопець, на ім’я Тео, котрий зустрівся дівчині зовсім випадково, але доленосно, змусив її вперше заплутатись у своїх відчуттях.

Вони познайомилися в таксі в заторі, коли Катя їхала у лікарню до Саші. Тоді вона була на роботі, їй першій зателефонували і повідомили про аварію. Він сів поруч з таксистом на переднє сидіння і наказав їхати в ту ж лікарню, куди їхала Катя. Відкашлявшись, вона привернула його увагу до себе, невдоволено насупивши брови.

— Шановний, це таксі зайнято, — діловито відрубала дівчина хвилястій світлій копиці волосся, яка виглядала з-за переднього сидіння.

Але тут хлопець обернувся. Обличчя, з ніжними юнацькими рисами і великі смарагдові очі змусили вразливу блондинку видихнути вголос, на мить викидаючи з голови ціль її поїздки.

— Втім, — задзвенів Катін коронний грайливий голос, — я їду в ту ж лікарню, так що можу підкинути.

Вдячно усміхнувшись, хлопець кивнув головою і, як по велінню долі, затор різко зрушив з місця, дозволяючи таксисту продовжити свій шлях.

За короткий час в машині дівчина встигла дізнатися лише ім'я хлопця, яке було не зовсім звичне для тутешніх країв.

— Так кажеш, Тео ... Звідки таке ім'я цікаве?

— Теодор. Я не тутешній, родом з Англії. Ну, тобто мій предок родом з Англії, ось мене назвали на його честь.

— Він був чимось знаменитий?

Катя побачила якесь коливання у відповіді співрозмовника. Чи то він формулював свою думку, чи то намагався вигадати щось більш правдоподібне.

— Ну, в якомусь сенсі... Гаразд, досить про мене. Чому ти їдеш в лікарню? — примруживши очі, запитав новий знайомий.

— Подруга, вона сьогодні потрапила в аварію... — дівчина опустила голову, нервово смикаючи край футболки, намагаючись стримати хвилювання. — Сподіваюся, що з нею все добре.

— З нею все добре, — виголосив Тео, підбадьорливо посміхаючись.

Власне, після того і зав’язалось їх спілкування. І щоразу зустрічаючи цього неймовірного хлопця, Катя ловила себе на думці, що він завжди інакший. Дівчина достеменно не знала, що очікувати від нього сьогодні, бо не могла вловити тої нотки, котру ловила абсолютно в кожному.

Ця «нотка» відчувалась, наче тоненька пелена, котра тріпотіла навколо людини. Пелена могла бути світлою чи темною, холодно, гарячою, вологою або ж сухою. Так уявлялось Каті, так вона собі це асоціювала. Але в Тео цієї «нотки» дівчина не вловлювала. Це її дражнило і розпалювало, це їй було до вподоби.

Крім того, що він жодного разу не дав себе поцілувати.

Так було і сьогодні: хлопець забрав Катю з роботи, провів додому, розсмішив, змусив замріяно дивитись на себе, а сам просто взяв і попрощавшись, пішов геть, лишивши дівчину невдоволену. Такого інші чоловіки собі не дозволяли.

— Ну, горішок, я тебе розколю, — прошепотіла Катя і притримуючи поділ довгої сукні піднялась по сходах кафе.

Подруг Катя помітила одразу. Бо лише над їх головами стояла просто таки видима чорна хмара, а в ній наче миготіли блискавки.

— Ви тут без мене лимончиками пригощались чи чого обличчя такі кислі? — жартівливо підморгнула Катя, сідаючи за столик до подруг одразу підзиваючи офіціанта.

— Та от, життя солодким здавалось, вирішила підкислити, — в’їдливо відповіла Саша, стукаючи пальцем по столу.

Саме в такі моменти Каті здавалось, що Саша стає іншою. В основному вона дуже спокійна, тендітна та чутлива, наче дитина. Проте, коли в ній прокидається ось це її друге «я», можна очікувати будь-чого. Вона була, наче маленька свічка, котра легенько тліла, втім в середині в ній був пороховий мішечок, котрий інколи проривався і порошинки потрапляли на вогник цієї свічки. Вони зривались, змінюючи Сашину атмосферу на буремну і нестримну. Але це зазвичай тривало не більше хвилини, тому Катя просто ігнорувала такі спалахи подруги.

Інша справа — Руслана. Коли та мовчить, тоді краще ховатися. Ця дівчина завжди асоціювалась у Каті зі щитом. Наче не пробивна, недоступна та недосяжна, але сильна і любляча. І настільки прозора у своїх почуттях, що годі було й намагатись не зрозуміти про що кричить її мовчанка. А після її побачення з Дімою дівчина взагалі забула, що таке «хороший настрій».

— З мене коктейлі, будь-які, море! — Катя підняла білу серветку, котра лежала на столі, розмахуючи в знак поразки. Дівчина широко посміхнулась, вичікувально дивлячись на подруг.

— Згода, — коротко відповіла Руслана, вже гортаючи коктейльну карту.

— Ох, ну що ж з тобою зробиш? — лагідно посміхнулась Саша, наче і не злилась мить назад. — Колись я таки на тебе ображусь. Відьма!

— Твоя правда, — підморгуючи віджартувалась Катя і прийнялась розповідати про все, що тільки приходило в голову.

Зробивши єдине вірне рішення за весь день, а саме — плюнути на проблеми, подруги віддалися відпочинку і гучному сміху, на деякий час залишивши всі турботи за межами закладу.

Трохи сп'янівши, Катя і Руся пританцьовували по нічній стежці, котра вела з кафе. Саша робила тисячі знімків, всі дружно сміялися.

— Це було чудово і просто необхідно! — вигукнула Катя, — Але мені потрібно попрощатися, бо маю занести на роботу ключ, який я з необережності забула залишити.

— Катю, пізно ж, а завтра ніяк? — запитала Руслана, стараючись віддихатись від активного наспівування іноземних хітів. — Давай викличемо таксі, поїдемо разом.

— На жаль, ні, тому що завтра у мене буде страшне похмілля і я навряд чи зможу встати рано вранці, щоб принести ключ. Він від каси — річ важлива. Так тут недалеко, пройдуся пішки, щоб провітрити голову. Ідіть додому, я швидко.

З довгими вмовляннями, але подруг Катя переконала за неї не турбуватись, бо була просто впевнена, що впорається з поставленою задачею навіть краще, ніж очікує.

Дорогу було ледве видно. Ясне нічне небо, розкішно виблискувало перлинами–зірками, які гармонійно доповнювали зростаючий місяць, делікатно підкреслюючи витонченість небосхилу. Тепле нічне повітря без запаху бензину і пилу дражнило ніс.

Катя зняла туфлі, ступаючи по прохолодному асфальту втомленими від каблуків ногами, акуратно роблячи кожен крок, щоб не поранитися.

Час був пізній, близько другої години ночі. На вулиці рідко зустрічалися перехожі. Ліхтарі не радували своїм освітленням, поморгуючи один через три тьмяним світлом.

Каті дуже хотілося спати. Думки про м'яке ліжко затягнули настільки, що дівчина позіхнула, потягуючись всім тілом. Вона прискорила крок. До всього іншого, їй не хотілося нарватися на якусь п'яну шпану. Але не так сталося, як гадалося...

— Гей, красуне, тобі не скласти компанію? — запитав невисокий хлопець у розстібнутій сорочці.

«Ви серйозно?» — пронеслась саркастична думка в голові.

— Ні, дякую, я якось сама обійдуся! — Катя знала, що краще їх ігнорувати, але хмільна голова координувала гострий на слівце язичок.

— А може, все-таки передумаєш? Ми тебе винцем пригостимо, а потім ти нас ... пригостиш! — другий хлопець був більший і володів надзвичайно бридким голосом. Він підійшов до дівчини і її схопив за талію.

— Мабуть, відмовлюся від «винця», — «виплюнула» слово Катя, — я не любитель гаражної бражки. Руки прибери негайно.

— А то що? Ти нам очі видряпаєш? — хлопець опустив руку Каті на стегно і зробив пародію на жіночий голос.

Поганий запах, що йшов від цих «шляхетних гаражних рицарів», створив ореол газової пастки навколо дівчини. Катя мимоволі скривилася, відвертаючи обличчя від їх фізіономій, аби не дихати сумішшю найдешевших сигарет, пива і пиріжків з місцевої чебуречної. Лаяти себе за свою необережність було марно.

— Що вам від мене треба? — тремтячим голосом запитала дівчина, прибираючи від себе руки хлопця.

— Як що? Ти. Ну, невже два красиві хлопці не можуть побавитися з такою гарненькою лялечкою. Ну, не ламайся.

Хлопець, що менше ростом притиснувся до блондинки спереду. Вона опинилася в пастці. Катя усвідомлювала, що кричати марно, адже на вулиці мало людей, та й кому потрібні чужі проблеми? Дурний сучасний менталітет. Коли ти бачиш когось в біді, то спрацьовує рефлекс овечої зграї: вовк нападає на овець, вони збираються в купу і відбігають на безпечну відстань, залишаючи спійману вівцю на поталу. «Нехай хтось, ніж я» — в даному випадку цей закон працював на відмінно. Катя ж бачила, як повз проходило пару хлопців, котрі кинули швидкий погляд на її перелякане обличчя і прискорили крок. Ком застряг в горлі. Вона відчувала, як чиясь рука піднімає довгу сукню і зраділа, що вдягнула саме її, втім надовго це їх не затримає. Дівчина намагалася вирватися, але вони почали стискати її ще сильніше. Їх пальці обмацували все її тіло, а вона боялася видати хоч звук, щоб не зробити ще гірше.

«І оце мій славнозвісний талан, бабцю?» — гнівилась думка в голові, звертаючись до голови сімейства.

— Давай, маленька. Покажи нам, що у тебе під сукнею...

Не встиг мерзотник договорити свою гидку річ як звалився Каті під ноги. Другий, той, що був позаду, відлетів кудись в бік. Це все сталося в одну мить та так швидко, що Катя й оком не зминула, як звільнилась.

— Що це?! — вигукнув перший.

Дівчина бачила, як він піднімається і прямує до неї, але тут же щось відкинуло його назад.

— Йдемо звідси! Це чортівня якась!!! — почувся голос великого хлопця. Він оббіг Катю і рвонув вперед, підхоплюючи на ходу, ще лежачого на землі дружка.

Нервово хапаючи повітря ротом, Катя гарячково озиралася на всі боки, боячись зробити крок. Ноги, ніби приросли до землі, відмовлялися рухатися.

— З тобою все гаразд? — прошепотів на вухо нервовий хрипкий голос.

Катя обернулась і зустрілася з парою неймовірно зелених очей, які ніби світилися в темряві.

— Тео ... — голос свій дівчина не впізнала, втупившись на схвильованого хлопця.

— Катю, ти в порядку? Ці покидьки нічого тобі не зробили? Була б моя воля, я б їх на шматки порвав! — хлопець відвів погляд від дівчини і подивився услід втікачам. Він говорив так, ніби зараз вибухне і побіжить за ними. Міцно стискаючи руку Каті, практично до хрускоту її пальців, він ледве стримувався, щоб не виконати свою погрозу.

— Все гаразд, спасибі. Але як ти...? — Катя нарешті прийшла в себе. Дівчина ледве говорила. Вона була практично не в змозі стояти на ногах. Її руки тремтіли, а розум почав чітко розуміти, що з нею тільки що сталося і що могло б статися, якби не він.

— Чому ти одна в таку пізню годину? Ти ж говорила, що будеш з подругами, — строго запитав хлопець, нависаючи над Катею.

— Тео, не треба нервувати, все ж добре обійшлося. Вони додому поїхали, а мені потрібно віднести ключ від каси на роботу, я забула його залишити сьогодні.

Різко смикнувши руку Каті на себе, Тео повів її уздовж вулиці в сторону її робочого місця. За всю дорогу хлопець не промовив жодного слова. Він тільки лаявся про себе, боляче стискаючи руку дівчини.

Катя швидко впоралася зі справами, збігала до рукомийника, омила ноги від вуличного пилу і взула змінне взуття, яке лежало в її шафці. Потім написала записку адміністратору і приклеїла її на монітор робочого комп'ютера. Дівчина вийшла з кафе, щільно закривши двері та ввімкнула сигналізацію.

— Ось і все, можна йти додому, — сказала Катя, сподіваючись, що хлопець трохи заспокоївся.

Тео був явно не в настрої. Він повільно пішов вниз по вулиці в бік парку, через який лежав шлях до будинку Каті. Засмучена дівчина, потупивши погляд у землю, побрела за ним.

Ніч була тихою. Кожен крок Каті віддавався гучним гулом на тлі темної порожнечі навколо, чого не скажеш про кроки хлопця. Легкий, немов пір'їнка, крок Тео був беззвучний і добре відточений, ніби той ширяв у повітрі.

Парк зустрів пару змінним світлом ліхтарів і сотнею тіней від дерев і паркової обстановки, які створювали дивні візерунки на викладеній плиткою доріжці. Мовчання почало сильно тиснути на балакучу дівчину і та, трохи прискоривши крок, щоб зрівнятися з провожатим, тихо звернулася до нього:

— Пробач за незручності. Я розумію, що було необачно з мого боку йти одній вулицею. Мені соромно, що ти вліз у бійку через мене.

— Ти що, зовсім дурна?! — несподівано підвищив голос Тео, різко хапаючи Катю за плечі, — Та які незручності? Ти хоч уявляєш, що у тих хлопців були за думки щодо тебе? Ні! Ти не уявляєш, а я знаю! Від їх огидних думок мене ледь не вивертало як тільки я уявив, що вони хотіли зробити з тобою!

«Десь це вже було» — раптом дівчині згадався один відомий фільм, від чого стало трішки смішно.

— Чув їх думки…? — мимоволі посміхнулась Катя, проте різко себе опанувала. — Чому ти так сердишся? Я розумію, що ситуація з неприємних, але ти прийшов вчасно, я тобі вдячна і…

— Я не знаю, що б сталося зі мною, якби ти постраждала. За цей час, що ми провели з тобою, ти стала дуже дорога мені, хоча спочатку я... — перебив Тео дівчину, втім для Каті такий метод обривати монологи не підходив.

Винятковою рисою дівчини в стосунках завжди було брати бика за роги, а хлопця за комір. Не давши закінчити промову, Катя схопила Тео і притягнула до себе, упиваючись в його губи своїми, не розмінюючись на ніжні поцілунки.

Їх вуста злилися в жаркому танці. Пристрасне сплетіння язиків викликало тремтіння по тілу в обох. Катя обняла хлопця за шию і сильніше притулилася до нього. Поцілунок був довгий і палкий. Внутрішньо радіючи, дівчина відчула як Тео напружився, навіть трохи відсторонився, тому міцніше пригорнулася до нього, даючи зрозуміти, що так просто він не втече. Здавшись під натиском блондинки, хлопець обійняв її за талію, затягуючи у вир пристрасті, видаючи легкий млосний стогін. Він визнав свою поразку.

Але раптом Каті стало зле. Ноги підкосилися, у вухах почало свистіти, немов десь поруч розігрілися сотні чайників зі свистком. Бажаючи привести себе до тями, вона хотіла щось зробити, але не змогла відірватися від поцілунку, ніби потопаючи в сипучих пісках. Все навколо закрутилося. В голові почали вимальовуватися незрозумілі образи і силуети. Голоси змінювались сотнею інших голосів, а повітря ніби іскрилося, роздаючи легкі розряди електрики по всьому тілу. Катя не могла цього контролювати. Її тіло, ніби відокремилося від свідомості, і вона поринула у сон.

Катя бачила темну кімнату, що нагадувала старий підвал, який дуже давно не відвідували. Вологі стіни, вкриті частково цвіллю та мохом, були щедро всіяні канделябрами, на яких ліниво погойдувався вогонь від свічок. У світлі цього ледачого освітлення, яке дарувало лише фікцію світла, Катя почула схлипування, котре луною відбивалося від стін. Вона пройшла вглиб приміщення, де на великому столі, укритому червоною оксамитовою тканиною, лежала дівчина зі скутими руками і ногами. Вона марила, ледве рухаючи кінцівками, прикутими до столу, утримувана важкими металевими кайданами. Одягнена в біле плаття з маскою на обличчі, котра не приховувала лише її пересохлі губи, дівчина невпинно щось шепотіла. Катя підійшла ближче до неї. Щось в русі цих губ було знайоме.

— Я зараз вам допоможу, тільки тримайтеся! — сказала Катя, збираючись вхопитися за великий металевий костиль, який тримав кайдани, але її рука пройшла крізь метал. — Що за ...?

Здивування змінилося страхом, панікою, які викликали напад нудоти. Стримавши бажання вирвати все з'їдене за вечір, Катя знову звернулася до дівчини.

— Тільки тримайтеся, я прошу. Я не розумію, що відбувається, але я знайду когось, хто вам допоможе.

Обличчя з маскою поволі повернулось в її сторону. Катя розцінила це як знак згоди і кинулася до виходу, яким їй здавалися єдині двері в приміщенні, але, не встигнувши схопитися за масивну ручку, вона почула кроки, що наближаються.

Швидко оглянувши кімнату, Катя побігла в темний куток і сховалася за велику колону. Її думки були прикуті до бідної дівчини, гарячково пролітаючи крізь переляк і сковуючий душу страх.

Голоси стали гучніші, в приміщення увійшли двоє чоловіків. Один був високим і худорлявий, одягнений, наче персонаж з фільмів про епоху дуелей та суконь з корсетами. У руці він тримав годинник з довгим ланцюжком, який виблискував у світлі свічок. Його погляд був спрямований на чоловіка, що стояв спиною. Світле кучеряве волосся того, ніби світилося в темряві приміщення. Широкі плечі били опущені, піднятий комір грубого чорного пальто повністю приховував шию незнайомця. Руки тримав за спиною. Катя придивилася на предмет, що блищав в його долонях.

— Чорт забирай, де я? — прошипіла вона сама собі.

В руках блондина був ніж з великим руків'ям та довгим тонким лезом. Дівчина відсторонилася назад і завмерла на місці. Дихання прискорилося, а тіло затремтіло настільки, що здавалось, наче кістки от-от почнуть вистукувати одна по одній.

— Тоелю, куди Ви? — вимовив високий чоловік писклявим голом.

— Мені здається, що я щось почув, — сказав знайомий і вже такий рідний тембр. Людина з ножем попрямував в сторону Каті.

Дівчина сповзла по стінці і притиснула коліна до грудей, обнявши їх. Через пару секунд прямо на неї дивилися смарагдові очі Тео, точніше крізь неї. Катя зрозуміла, що він її не бачить. Хлопець потягнувся рукою у її бік, але рука пройшла крізь дівчину. Каті здалось, що вона відчуває, як він копирсається в її нутрощах, торкаючись кожного органу, кожної вени і судини в її тілі. Лишалось рахувати секунди, коли він завершить свій незримий огляд. Ще мить хлопець постояв, вдивляючись у морок, потім розвернувся і пішов.

Катя вийшла зі свого укриття і повільно попрямувала до чоловіків, які стали по обидва боки столу. Страх, що її помітять все ж лишався з нею, втім, впевненості додало відчуття, що вона повинна бути саме там, де знаходиться.

— Тоелю, настав час приступати. Нарешті, ми закінчимо це! — очі високого чоловіка ніби налилися кров'ю, а губи розпливлися в кривій посмішці.

— Що ви робите? — крикнула Катя і кинулася на хлопця, щоб відібрати ніж, але її рука ковзнула крізь нього. — Тео... — на очах дівчини виступили сльози, коли вона побачила, як він підніс ножа до горла дівчини на столі.

— Це, нарешті, станеться ... — другий чоловік зняв маску з обличчя жертви.

Побачене Катею, паралізувало всі процеси, що відбувалися до цього в її організмі. Завмерши на місці, вона тупо дивилася на знайоме обличчя лежачої дівчини, яка, в свою чергу, дивилася на неї порожніми очима. В приміщенні все затихло. Всі звуки, котрі оточували Катю до цього раптом стали несуттєві, непотрібні, тому розчинились у вирі жаху, котрий зараз оповив розум та серце дівчини.

Раптом вона відчула, як щось її трясе. Точніше це були руки Тео і його віддалений глухий голос, що розірвав видіння на клаптики і повернув в реальність.

— Катя, отямся. Катруся!!! — кликав переляканий чоловічий голос.

Катя відкрила очі і побачила хлопця перед собою. Він знову був одягнений у ту ж чорну сорочку, яку Катя примітила, коли він її врятував, і знаходилися вони на вулиці. Дівчина кілька разів моргнула, дивлячись по сторонах, фокусуючи погляд на окремих предметах, щоб зрозуміти, що вона дійсно повернулась. Потім вона знову подивилася на Тео. Коротка мить нерозуміння того, що відбувається навколо переросла в всеосяжний переляк перед цією людиною навпроти. Вона щосили відштовхнула хлопця від себе. В її очах він все ще стояв над своєю жертвою з ножем в руках.

— Що це було?! — закричала Катя, — Хто ти ...?