Третя сторона

20.06.2020р

Після надміру пізнавальної розмови з представником крилатих та після того, як ненависне дивацтво проявилось повною мірою, Катя злегка випала з життя на декілька днів.

Вона нікому не казала, куди зникла, а на повідомлення подруг, котрі надто гнівно вимагали ту повернутись додому, бо «сталося дещо страшне», дівчина відповідала лише тим, що їй потрібно побути одній.

Тож, без зайвої скромності здерши з Тео немаленьку суму грошей за моральний дискомфорт, Катя зняла номер в готелі, купила речі першої необхідності та просто випала з життя, намагаючись якось прийти до тями. Мабуть, треба було не лише плюнути на всіх одним махом, а й вимкнути мобільний, бо першим ділом до неї дісталась надміру продвинута бабця, котра завалила дівчину повідомленнями з привітаннями та з порадами як далі розвивати свою чаклунську сторону. Власне, одним зі способів, на котрому жінка особливо акцентувала увагу – було повернення в рідний шабаш, в котрому її законне місце покрилось пилом. Але Катя того робити не спішила і воліла б удати, наче нічого не сталось, але на жаль її бабця занадто сильна відьма, щоб від неї можна було щось приховати. Їй хотілось трохи зібрати думки купи, трохи подумати й трохи зрозуміти що робити з набутими знаннями далі.

І лише після декількох днів на одинці вона зрозуміла, що стосовно подруг вона вчинила максимально кепсько. Тому повернення додому не було таким радісним, як би того їй хотілось.

Коли Катя підійшла до дверей квартири, дивне відчуття відрази якось незрозуміло окутало все її єство. Спершу це було просто бажання спалити бридкі двері оселі вщент, далі до цього відчуття додалась нудота та запаморочення. І це продовжувалось хвилин з десять, поки за дверима квартири не почувся рух і двері відчинились.

Катя влетіла у квартиру, наче вжалена, падаючи на підлогу коридору, відкашлюючись і стараючись не зіпсувати старий потертий килим тим, чим снідала вранці. Руслана тоді не зронила ні слова, лиш, затуливши носа серветкою вискочила з дверей, чим швидше їх закриваючи.

Навіть похід на кухню на наступний ранок ознаменувався незграбним мовчанням подруг, які навіть не обновились черговим «привіт» для пристойності й приводу зав'язати розмову. Руся дивилася на Сашу, з надією, що та буде більш балакуча в спробах якось розпитати в Каті де та тинялась останні дні, та розповісти що з ними за ці дні трапилось. Катя дивилася на Сашу в надії, що та почне невигадливу бесіду, щоб перевести розмову плавно в новини про те, що з нею незабаром дещо трапиться. У свою ж чергу Саша сподівалася на розсудливість подруг, які можуть обговорити нагальні проблеми між собою, а заодно і допомогти Саші розібратися з усім, бажано замість неї.

Проте, жодна з дівчат не наважувалася заговорити. Вони лише мовчки робили сніданок, тихо постукуючи посудом, потім сіли за обідній стіл і стали мовчки поглинати їжу.

Тиша почала тиснути з кожним новим стуком виделки по тарілці. Вона була така відчутна, що Саші стало душно настільки, що дівчина схопилася зі свого місця, підійшла до вікна, відчинивши його навстіж, з усієї сили закричала:

- Та скажіть вже хоч слово!!!

Перехожі здивовано підняли очі в бік «голосистого вікна», втім, Саші було все одно, адже зараз вона впевнено і цілеспрямовано збиралась почати розмову з подругами, які цього старанно уникали.

- Катя, ти кинула нас як остання... – почала було Руся.

- Я справжня відьма, а Тео – хлопець, з яким я зустрічалася – грішний ангел. Він прибув до нашого міста, щоб розшукати тебе, Сашо, тому що його звинувачують у смерті твого попереднього життя, — Катя видала інформацію на одному подиху, навіть не піднімаючи очей на подруг, знущаючись виделкою з макаронини в тарілці.

Незручна пауза прийняла своє колишнє місце, знову наповнюючи повітря натягнутою тишею.

- Оу ... Такого я не очікувала... – тихо промовила Руслана, переводячи погляд з ошелешеної Саші на розгублену Катю, — З кожним днем все веселіше і веселіше, що ж, у нас теж є для тебе новини.

Дівчата швидко розповіли Каті події минулих днів, вводячи її в курс справ.

- А на вхідних дверях це кров демона пустки, котрий відганяє нечисть? – ще раз перепитала Катя, стараючись переварити інформацію, яку вивалили подруги. Те, що «захищені двері» не хотіли впускати її якось не дуже весело відгукнулось там де відпочивала власна гордість і любов до себе.

- А ще ми троє наче сирітки, не маємо хранителів, — доповнила Руслана, між іншим. – Діма сказав, що це перше, що привернуло його увагу до нас того дня у парку.

- Це просто божевілля якесь, — хапаючись за голову сказала Катя.

Стало так соромно за себе, що вона лишила дівчат в такий момент просто заради того, аби розібратись з власними проблемами. Тепер вони здавались занадто дріб‘язковим в порівнянні тим, що пережили ці двоє.

- І так, — підсумувала Саша, підводячи жирну лінію під усіма дивацтвами, які її оточували. — В мені живе душа іншої дівчини, Ян і Діма — ангели, які хочуть розібратися, чому я досі жива. Моя подруга — відьма, яка зустрічається з грішним янголом, який за попередньою версією винен у смерті тієї дівчини. Я нічого не упустила?

- Ти забула додати, що на тебе полюють демони, а ми навіть гадки не маємо, що з цим усім робити і як себе захистити, — додала Руся — Так що пропоную для початку розібратися з тим, що ми знаємо напевно. Кать, просвіти нас про сніжну новину, яка впала нам на плечі цього спекотного дня, яким це чином ти відьма?

- Що ж, дівоньки, — видихаючи вимовила Катя, роблячи великий ковток давно охололого чаю, — Мені якось бабуся розповідала історію нашої сім‘ї. Колись давно перша жінку в нашого роду благословили силою відчувати природу та захищати свою оселю. Але сила та була запозичена с темних куточків пекельного царства. Ніхто точно не пам'ятає, чому була дарована ця сила, але знають, що саме жінки з нашого роду вважаються нащадками найпершої відьми. Не всі в нашому роді отримували цю силу, вважалося, що сила сама обирає, кому дістатись. Так весь наш рід наслідував традицію не хрестити дітей до юнацтва, аби дати можливість силі проявитися, оскільки відьми в собі її відчували не з самого народження. Ось у мене вона не виявлялася ні в дитинстві, ні в юнацтві, ні в зрілому віці, поки я не зустріла Тео.

- Так хіба ж тебе не охрестили після того, як побачили, що сили в тобі нема?

- Ні. Я якось сама відмовилася від хрещення. Мені ніколи не було цікаво, являюсь я відьмою чи ні. Мене завжди трохи лякала ця риса в нашій родині. Вони постійно щось шепотіли, чаклували, носили купу зілля і трав з хати в хату, розмовляли про різні прикмети й забобони. Бігали з дому щоночі та повертались наче трохи п‘яні. Наша сім‘я дуже шанована серед інших шабашів – збіговиськ відьом та тих, хто просто практикує якісь легкі заговори. Мене це все не цікавило, але з іншого боку, я бачила, як бабуся хоче, щоб я була причетна до цього, я не могла їй відмовити й повинна була хоч якось віддати данину поваги нашій родині. Тому, я вирішила не хреститься.

- Але, як з цим даром тобі допоміг Тео? - запитала Руся.

- Ой, а це взагалі окрема історія, яка перетворила мій ідеальний вечір з вами в збіг не самих приємних подій.

Катя детально розповіла подругам про подію того вечора, коли вона побачила видіння, а також розмову з Тео у нього вдома.

- І ти весь це час мовчала? - обурилася Саша, розуміючи, що сама не розповідала Каті практично нічого.

Розмови весь день крутилися навколо цих неймовірних подій, все більше і більше змушуючи усвідомлювати, що сидіти склавши руки — це не вихід. Рішення подальших дій прийшло негайно, однозначно і твердо.

- Катя, телефонуй Тео, а ти Руся — Дімі. Сьогодні перед світанком ми будемо чекати їх біля входу в Крайній Парк. Вони зобов'язані зустрітися і пояснити нам, як вийти з цієї ситуації так, щоб ми не постраждали.

Саша помовчала ще секунду, намагаючись правильно доповнити свою думку, але її випередила Руся:

- І вони зобов'язані нам допомогти позбавити тебе від усього, що пов‘язано з Андрою. Вона — це минуле, а ти — наше сьогодення і щоб хто не казав, а нам потрібна саме ти, Саша.

Вечір плавно влився в ніч, розбиваючи темним тяжким небом яскраво червоний захід сонця. Дівчата не спали, чекаючи години зустрічі з їх неземними знайомими. На місце призначення вони прибули на пів години раніше.

Крайній Парк називався так банально тому, що знаходився на околиці, простягаючи свої гіллясті руки на кілька кілометрів уздовж лінії міста, непомітно переходячи в густий дикий ліс. Колись давно цей парк благородно зустрічав своїх відвідувачів затишними алеями з красивими рівно посадженими деревами, дбайливо огородженими маленькими декоративними парканчиками, щоб завзяті романтики не вирізали на деревах свої імена. Але час йшов і місто все більше зосереджувалося в центрі, забуваючи про величний і красивий парк, залишаючи його алеї не доглянутими, лавочки порожніми, а перекошені альтанки кинуті на поталу випадкових п'яних компаній.

В одній з таких альтанок, під єдиним робочим ліхтарем розташувалися подруги, намагаючись знайти більш-менш чисте місце на лавці.

Важке вологе повітря свідчило про те, що день дочекається нарешті дощу, який остудить незвично спекотне літо. Небо похмуро нависало великими хмарами над головами дівчат, заглядаючи крізь дірявий дах альтанки. З кожною хвилиною ставало якось менш затишно і в голову кожної закрадалися неспокійні думки. Рішучість кудись непомітно зникла, змінюючись сумнівами, щодо правильно обраного місця і часу. Зараз вони беззахисні, немов мишки у відкритому полі, котрі зібрались самостійно потрапити в лапи хижих птахів.

- Я поспішила з ідеєю зустрітися тут, — промовила Саша, нервово озираючись на всі боки.

- Додому я би їх знову не впустила, — відрубала Руся, зовні зберігаючи холоднокровний спокій, при тому всередині мимоволі стискаючись від кожного шурхоту.

Катя ж весь цей час просто мовчала, вдивляючись в густу темряву парку, намагаючись вловити найменший рух, що б в будь-яку хвилину схопити подруг і бігти з усіх ніг.

Десь зовсім поруч хруснула гілка і Саша мимоволі зойкнула. Дівчата напружились чи то від її крику, чи то від власного страху, котрий скував груди. Всі дружно вийшли з альтанки й стали на найсвітлішу ділянку землі, яку освітлював ліхтар, спиною до спини, приймаючи зручне положення оборонятися.

- Та ми просто «dream team», - уїдливо промовила Катя, від чого отримала ліктем в бік від Русі.

- Ой, які ви небезпечні, — почувся глузливий голос з темряви.

За голосом вийшов і його власник, піднявши руки вгору, немов здаючись дівчатам. Світле хвилясте волосся злегка підсвічувалось в променях ліхтаря, а зелені очі лукаво іскрилися, доповнюючи гордовиту посмішку хлопця.

- Тео, чорт би тебе забрав! - прогарчала Катя, полегшено видихаючи.

- Він би мене забрав, навіть не сумнівайся, — віджартувався хлопець і підійшов до дівчат.

- Навіть не думала, — відрізала Катя, розуміючи, як сильно закипає середина від його поведінки. Втім, скільки б вона на нього не злилася, вона все ж мимоволі милувалася його зовнішністю. Легкий рум'янець, який атакував обличчя Каті, норовив видати її почуття, від чого вона вирішила хоч якось приховати своє зніяковіння — Знайомся, це Руслана і Саша. Дівчатка, це Тео, мій КОЛИШНІЙ хлопець і грішний янгол, власною персоною, який боягузливо вирішив використати мене у своїх цілях.

Це уїдливе зауваження повинно було справити якийсь ефект на темного янгол. Але ніяк не викликати вираз цілковитого каяття і болю в очах, спрямованого навіть не на Катю, а на Сашу.

Тремтячою рукою хлопець торкнувся щоки дівчини настільки акуратно, немов вона була порцелянова й ось-ось би розбилася. Його зелені очі заблищали від сліз, а голос затремтів, вимовляючи слова, які давалися йому з таким зусиллям, наче це не слова зовсім, а вселенський тягар, який Тео добровільно несе на своїх плечах.

- Ти правда тут? - напівпошепки запитав ангел, дивлячись в очі Саші.

Дівчина ошелешено дивилася на Тео, так само не відводячи погляд. Незнайома їй особа дивилася на неї, наче вона свята, що зійшла до нього після довгих років молитов. Він дивився на неї так, немов сенсом його життя було дочекатися лише цього моменту. Від гордовитого хлопця, яким він був хтось щойно, не залишилося і сліду.

Катя лише хапала повітря ротом від того, що відбувається. Не було навіть думки в голові, що б дорікнути Тео в нещирості, адже зараз у нього був такий самий вигляд, як тоді, коли він врятував її від хлопців вночі. Турботливий, надійний і стурбований. Істота, сенс існування якої — оберігати й захищати та зараз він усвідомлював, що цей сенс його життя стоїть перед ним. Почуття ревнощів постарались закрастися кудись на підкірку свідомості, пам’ятаючи, як він поводитися з нею в останню їхню зустріч. Бажання прояснити ситуацію зараз якось по-зрадницьки поривалося вискочити, але Катя зібралася з думками, даючи можливість Тео до кінця усвідомити, хто стоїть перед ним.

- Прости мене, — в благанні схилив голову темний, невпевнено торкаючись руки Саші, дбайливо вкладаючи її у свою — я...

- Помреш!!!

Крик пролунав прямо біля вуха Саші, а яскравий сліпучий спалах, відкинувши Сашу назад, потягнув за собою Тео. Спалах піднявся високо в небо, а потім різко понісся донизу, спалахуючи ще одним спалахом прямо біля самої землі. Яскраві світила то зліталися, то розліталися, знову нападаючи один на одного. Люто стикаючись, вони створювали гуркіт, заглушаючи собою грозу, яка вибухнула високо в небесах, осяюючи небо блискавками.

- З вами все гаразд? - руку Русі торкнувся Діма, пригортаючи дівчину у свої обійми. Ангел притиснув голову Руслани до грудей, поцілував її в маківку, а потім підбіг до Саші. – Янаель – бовдур нестриманий, ледь не повбивав тут всіх! Темний нічого тобі не зробив?

Все це відбувалося насправді? Хіба таке може бути зараз, з ними, тут? Катя весь цей час старалась не втратити здоровий глузд від каруселі подій. Німі питання нещадно рвалися звільнитись нестримним потоком, який загрожував збивати все розумне на своєму шляху.

- Що, трясця, тут відбувається?! - не витримала Руслана і гаркнула з усієї сили.

- Тоель, це він убив ... - Діма допоміг Саші піднятися, переконуючись, що вона ціла.

- Це не він! - перебила Катя, підходячи до подруг — Та що ж ви за істоти такі, що розібратися не можете? Ви навіть не вислухали його, адже так? Це не він убив її та ви б це знали, якби не кидались на нього без суду і слідства! Негайно зупини їх!

Лють, немов вулканічна лава, змушуючи серце шалено калатати, від чого Катя навіть не замислюючись вилаялася на ангела навпроти, слухаючи, як гуркіт грому сперечається з гуркотом від сутички двох світил в небі.

- Закрийте очі, — скомандував Діма і спалахнув, немов вогонь, котрий давно просився на волю.

Тільки цього не бачили ні Руся, ні Катя, вони слухняно виконали наказ й відвернулися, відчуваючи лише подих вітру на своїй потилиці. Але не Саша.

- «Ти ж бачиш їх? Чи не так? - залоскотав голос в голові, солодко ваблячи дивитися на видовище, яке не передати словами. Цей голос вона вже чула усі сні та знала, кому він належить і зараз цей голос вривається в її підсвідомість тут, коли вона відчуває реальність, дивлячись на небачену красу небесних створінь, — Вони твої, твої ангели. Вони належать тобі, дивись на них, на їх велич. Дивись, Сашо, хіба може бути щось прекрасніше цього?»

Голос продовжував шепотіти, вводячи дівчину в солодке забуття, яке межувало лише з її бажанням вічно спостерігати, як ці істоти розправляють свої крила і підносяться над землею, показуючи свою велич і перевагу.

Два ангели, немов серпанки, такі невагомі, ледь видимі, але все ж прекрасні спускалися до неї, поглинаючи всю її увагу. Їх величний зріст неможливо було виміряти на око. Вони немов танцюючий дим від багаття: в одну мить чіткі в контурі, але в наступну секунду їх ніби й немає. Два ангели, крила яких такі великі, ніби займають весь простір парку, при цьому так витончені та граційні, що не торкаються жодної гілки. Один з них наблизився до заціпенілої дівчини. Сині очі на лику без чіткого окреслення сяяли небаченим світлом, немов хвилі океану змінювали свій колір з глибокого синього, на синьо-зелений, з ніжного блакитного на практично чорний. Губи, котрі немов за бажанням бачити їх — м'які та ніжні — рухалися в глухому шепоті. Цей ангел для неї дуже важливий, зараз вона бачить лише його.

- Янаель, — прошепотіла Саша, роблячи крок назустріч, простягаючи до нього руки — Ти прекрасний.

Останнє що вирвалося з губ дівчини до того, як вона втратила свідомість.

- Тримай її, — гукнув Діма, даючи дозвіл відкрити очі.

- Саша! - Руся підскочила до подруги, ледве встигаючи зловити її біля самої землі — Що ти зробив? - буркнула вона на Яна.

- Русь, вона побачила його справжній вигляд, думаю, що це було для неї занадто. Дивно, що вона взагалі так довго протрималася, — Діма підійшов до дівчини й підняв Сашу на руки, — Нам би її віднести кудись, де можна її покласти, зараз почнеться злива.

- Тут недалеко є цілодобове кафе, людей в такий час там не буде, можна піти туди, якщо обіцяєте не чудити.

Катя діловито схрестила руки на грудях. Дівчина дивилася на Тео, який плентався позаду хлопців, застібаючи сорочку. Вигляд у нього був, м'яко кажучи, пом'ятий і хоча зовнішніх пошкоджень видно не було, він все ж був втомлений і пригнічений.

- Я сподіваюся, що ви розібралися між собою і ми можемо все спокійно обговорити, ми не маємо бажання терпіти ваші сутички, адже ця вся каша заварилась тоді, коли ви з'явилися в наших життях — Катя строго подивилася на Діму і Яна, а потім на Русю, яка схвально кивнула подрузі.

- Я йду, — холодно відповів Ян, розвертаючись і швидко крокуючи в глиб парку, — Мені нема чого обговорювати з цим боягузом! — наостанок додав він, кидаючи погляд на Тео.

- Мова не про тебе! — навздогін гукнула Катя, але Тео її зупинив, даючи зрозуміти, що зараз не варто Яну що-небудь доводити.

Кафе знаходилося за двадцять хвилин від парку, Саша все так же лежала на руках у Діми, Руся і Катя йшли попереду, а Тео приречено закривав колону, потупивши погляд в землю. Кафе зустріло компанію вивіскою з написом «Чашечка» і відкритими дверима, які стомлено скрипіли під поривами вітру. На вулиці помітно посвітлішало, але світанок не порадував сонячним промінням, оскільки небо густо вкрилося темними важкими хмарами, зрідка видаючи гуркітливий звук, нагадуючи про наближення грози.

Приміщення зустріло компанію запахом хлорки. Просто біля входу мила підлогу офіціантка — жінка років сорока з округлими формами, — котра, не повертаючись до новоприбулих, зі шваброю в руках крикнула: «Заходьте!»

Діма дбайливо заніс Сашу в приміщення і поклав на диван прямо біля входу, сідаючи поруч з нею. Офіціантка все ж звернула на них свою увагу і скептично подивилася на непритомну дівчину, хитаючи головою:

- Перебрала трохи? Шо ж ви такі молоді собі заняття не знайдете? Ща меню принесу.

Дзвінкий голос офіціантки зовсім не підходив її миловидному обличчю, а говір з домішкою легкого сільського акценту додавав дивного колориту всьому закладу.

Крім офіціантки в кафе був ще бармен, котрий сонно протирав склянки, бездумно втупившись кудись перед собою. Його заспаний вид говорив присутнім, що він все ще не прокинувся і не готовий до відвідувачів. Та й самі відвідувачі не бажали зараз його турбувати. Їх хвилювало те, що сталося раніше і питання, котрі роїлися у кожного в голові.

Після того, як офіціантка принесла меню і шипучку для Саші, порадивши її розбудити й дати дівчинці звільнити шлунок всім відомим способом, компанія вирішила, що варто сісти кудись від углиб кафе, щоб не привертати увагу.

Саша прийшла до тями буквально відразу після того, як компанія змінила столик. З все ще туманним розумом вона ніяк не могла зрозуміти, що від неї хоче ця жінка і при чому тут її шлунок і легке похмілля.

Втім, інтерес до цього пропав швидко, змінюючись важливістю нагальних страв.

- Для початку Тео, поясни вже зрештою що відбувається і чому ти себе повів, як ... кхм ... недобре повівся зі мною? - Катя делікатно відкашлялась.

- Прости мене, — винувато опустив погляд Тео, дивлячись скоса на Сашу — я не думав, що все настільки дивно. Так, я зробив дурницю і хотів використати тебе, це було ницо з мого боку, але я не знав, що вона настільки відчутна. Не знав, що підбираючись до тебе я практично зустріну її, ту колишню. Хоча, ні, я знав. Десь підсвідомо я чомусь це розумів, я просто не міг в це повірити.

Тео повернувся до Саші, все з тим же поглядом повним прикрощів та суму, але потім звернувся до Каті, котра сиділа поруч.

- Я не мав права тебе зраджувати, адже ти правда стала важлива для мене більше, ніж я міг би припустити, все це через те, що трапилося тоді, далеко в минулому.

- Розповідай! - строго наказав Діма, стискаючи кулак на столі, демонструючи своє ставлення до Тео — Розповідай, інакше я за себе не ручаюсь. Я був тоді там і бачив її кров у тебе на руках, а потім ти просто втік! Хіба ти маєш право зараз просити у неї вибачення?

Руся поклала свою руку на руку Діми, заспокійливо погладжуючи його.

- Так, ти маєш рацію, я втік! Але я не знав, що мені робити, адже вона ...

Тео відкинувся на спинку дивану і подивився на свої руки, намагаючись дотягнутись відчути дотик того, що давно було втрачене.

- Коли нас прислали до неї, для захисту, я ще не знав, що я ... закохаюсь в неї.

Катя і Саша дружно ахнули, почувши це, а потім зустрілися поглядами. Зараз було настільки ніяково дивитися одна на одну, що місце на якому вони сиділи, здавалося ось-ось провалиться. Тео продовжив:

- Так, я полюбив її, але я знав, що вона і Ян дуже близькі. Я просто був поруч і мені цього було достатньо. В один із днів полювання на демонів, в один з тих днів, коли її особливо важко було стримати, мене викликали нагору, щоб повідомити про те, що дві сторони побоюються її сили. Я повинен був доповісти про її здібності та про те, наскільки вона схильна піддатися темній стороні. Її сила була така велика, що обидві сторони боялися того дня, коли вона обере одну з них.

- І що ж ти зробив? Як це пов'язано з тим, що ти пішов від нас, зрадив нас? Ти пав! - Діма стиснув зуби, свердлячи янтарними очима свого колишнього друга.

- Я вирішив, що повинен знати, що діється там, внизу. Я повинен був показати Вищим, що вона не має наміру приєднуватися до них і я добровільно склав крила. Те видіння, яке ти бачила, Катю. Це був жрець Темної церкви. Я уклав з ними пакт, що вони проклянуть мене і я паду, але при цьому залишу свою благодать і зможу колись повернутися назад, додому.

- Ти їм щось пообіцяв натомість? Я не повірю, що жреці Темної церкви добровільно провели такий обряд, без страху накликати на себе гнів демонів.

- Дамаель, чи знав ти, що найбільший страх шанувальників темної сторони — це потрапити в Пекло? Вони так бояться за свої душі, що готові були на що завгодно, лише б продовжити отримувати владу від інфернальних сил, але при цьому не потрапити в безодню Пекла на вічність. Вони сподівались, що я представлю їх церкву Герцогам як один з кращих представницьких храмів, котрий розповсюджує пекельне слово. Одного разу вони навіть впіймали втілення Андри в іншій дівчині, власне, так я і дізнався, що вона жива.

- Ти пообіцяв їх прорекламувати в Пекельній обителі, а потім вознести їх душі, коли повернешся в Небесний пантеон? - Діма здивовано підняв брову.

- Саме так.

- Але, це ж неможливо! - Русі навіть здалося, що Діма усміхнувся куточками губ, немов це його тішило.

- Вони то цього не знали, — посміхнувся Тео. Він став помітно спокійніше, немов, те, що він розповідав звільняло його від давніх пут. Голос став впевненіший і тремтіння в руках зникло — Вони допомогли мені, але я не міг сказати вам про те, що задумав, адже це могло повністю порушити мої плани. Знала тільки Андра, адже я прийшов до неї ще до падіння і вона мене відпустила.

- Тобто, ти хочеш сказати, що вона про все знала і мовчала, але чому?

- Вона просила мене цього не робити, але сказала, що розуміє чому я так вчиняю. Вона знала про мої почуття. Вона знала про все, що діялося в наших головах. Ти ж пам‘ятаєш, що від неї неможливо було щось приховати. В день весілля Андри та Яна я дізнався в одного нижчого чортеняти, що планується великий замах на Андру і її ангела. Архангели та грішні змовилися про те, що вона надто небезпечна для обох сторін. Вони були зобов'язані її знищити ще до того, як вона пов‘яже себе благодаттю з ангелом.

- Як це зрозуміти: «пов‘яже себе з ангелом»? - запитала Саша. Вона розуміла, наскільки боляче було Тео весь цей час і як довго в його грудях жеврів цей біль, щодо тієї, яку він не вберіг, навіть жертвуючи так багато заради неї.

- Ангелам не можна бути з земними людьми, тому що якщо ангел довго знаходиться поруч навіть в людській формі, його благодать зводить її з розуму. Людина стає залежною від ангела, поклоняється йому, обожнює його, готова на все заради того, щоб знаходиться поруч. Жага людини стає так велика, що вона йде на жахливі вчинки заради частинки ангела в собі. Тому хранителі пов’язують себе з підопічним цілунком – діляться благодаттю. Але Андра була не така, ангельська і демонічна кров в ній робила її не вразливою до благодаті. Але, Янаель твердо вирішив розділити з нею свою долю і вирішив узами священного шлюбу розділити свою благодать з Андрою.

- Так, саме тому жодна зі сторін не хотіла допустити цього союзу, адже ніхто не знав до чого призведе дарована їй сила. В той день…

- Нас викликали з Янаелем. Архангели веліли з'явитися перед ними, нібито на благословення цього союзу. Але коли ми прибули, нам сказали, що нас не викликали. І коли ми повернулися, ми побачили тебе... - голос Діми здригнувся від усвідомлення, що його так просто провели навколо пальця і він навіть не усвідомлював цього.

- Я не пам‘ятаю хто на неї напав. Але я точно знаю, що я був там і хотів її захистити, — Тео закрив очі, згадуючи події тих днів. Спогади відгукувалися на кожному міліметрі його гарного обличчя, доповнюючи сльозою, котра без його дозволу скотилась по щоці, – Коли вона лежала там, на землі і я підійшов до неї, то не побачив страху в очах. Я не побачив болю або розчарування, я тільки почув голос, радісний тихий голос, який говорив мені аби я не сумував. Аби не винив себе. Я знав, що ще залишилося те, що я можу їй дати – можливість проститись з її коханням, дочекатись його і попрощатись. Я виголосив молитву про дану мені можливість вознестись і відчув, як моя благодать полилася в неї. Я хотів хоч на мить затримати її душу в нашому світі, щоб ви встигли повернутись, але я не знаю яким чином... мабуть, її сила була сильно велика і...

- Ось чому вона зараз тут! - вигукнув Діма — Ось чому тебе важко було відшукати! Вона забрала всю твою благодать, забрала її. Тому вона не знайшла спокій, а блукає по світу.

- Так... я втратив її, а коли я це усвідомив прийшли ви. Я розгубився, я не знав що мені говорити й що робити, я просто втік.

- Але я думав, що ангел без благодаті втрачає власне «я», як ти почувався після того?

- Певно через те, що я довго знаходився в інфернальному середовищі – в Пекельному замку – я уникнув цього стану, але я наче втратив частину свого життя. Я наче провалююсь кудись, забуваюсь і можу втрачати з виду цілі місяці. Забуваю події, забуваю як переміщаюсь з місця на місце, це коїлось зі мною стільки століть, поки я не прибув у це місце. Я просто хотів для неї краще, а вийшло ось так.

- Тому що ти боягуз! Ти слабак, який не зміг її захистити! - біля столика з'явився Ян, грізною хмарою нависаючи над усіма, свердлячи Тео вбивчим поглядом.

На вулиці пролунав грім, від якого навіть шибки у вікнах затремтіли. Ніби супроводжуючи злість Яна по підвіконню забарабанив дощ.

- Ян, заспокойся, він не ...

- Я все чув, Дамаеле. Він такий шляхетний, що заради коханої пав, так? Та ти подивися на себе, — Ян схопив Тео за сорочку, піднімаючи його з-за столу — Ти жалюгідний! Якби ти її любив, якби ти краще намагався, вона б не страждала зараз. Ти віддав їй благодать, думаючи, що рятуєш її? Та який ж це порятунок? Якщо це мучить усіх нас! Мені гидко дивитися на тебе!

Слова, немов отрута, зачіпали кожного присутнього тут, навіть бармен, котрий до того байдуже стояв за стійкою звернув увагу на ранніх візитерів. Ніхто не знаходив що сказати, тому що гнів Яна був занадто явним і навіть відчутним. Катя готова була кинутись на Яна, захищаючи Тео, але її випередила Саша. Катя бачила палаючі очі подруги, котра дала німий бій Яну, а тоді вилетіла за ним на вулицю, коли той мовчки забрався й пішов.

Повисла довга тиша. Ніхто не зронив ні звуку, поки Діма не наважився сказати своє:

- Тоель, стільки століть пройшло з тих подій і весь цей час я думав, що це лише твоя вина. Янаель жив з цією думкою всі ці роки й зараз йому важко. Бо все в один момент перевернулось з ніг на голову. Ти маєш його зрозуміти.

- Я і сам якийсь час гадав, що винен в її смерті та лише переконував себе, що просто не міг того зробити. А коли я сьогодні побачив її душу, коли відчув її так близько, я наче прокинувся від кошмару, бо я тепер знаю. Знаю, що вона загинула не від моєї руки!

- Зараз потрібно зробити так, аби не загинула Саша, — промовила Руслана, дивлячись у двері, куди щойно вилетіла її подруга.

- У нас є теорія, — сказав Діма – Потрібно пробудити сили Андри для того, аби вона сама нам допомогла. Саша повинна зв‘язатись з Андрою, бо лише тій під силу усе виправити.

- Що ж, — підсумувала Катя, торкаючись руки Тео, — Отже будемо робити все можливе, аби з нею зв‘язатись. Не дарма ж в компанії відьма.

***

Саша відчувала неймовірне піднесення в момент, коли Ян почав нападати на Тео. Вона з якоюсь легкістю скочила з місця прибираючи руки Яна, звільняючи темного. Її злість, немов зіткнулася зі злістю ангела і їхні погляди схрестилися в німому поєдинку сірих і синяво-чорних очей. Злість, яка зараз рухала Сашею, немов окрилювала її, даючи їй небувалу сміливість і твердість, даючи можливість висловити все прямо тут і зараз, не дозволяючи Яну поводитися так егоїстично. Але він просто розвернувся і пішов в сторону виходу з кафе.

У грудях у дівчини ніби розгоралося полум'я і якщо вона його не випустить, воно норовить вибухнути й потягнути за собою всіх. Вона вийшла з-за столу і впевненим кроком попрямувала на вихід за ангелом.

Злива розігралась з такою силою, що не видно було нічого на відстані п'яти метрів. Саша побачила темний силует, котрий завернув за ріг кафе і кинулася за ним, борючись з поривами вітру. Футболка і шорти в одну мить промокли наскрізь, неприємно прилипаючи до тіла, а неслухняне волосся застилало очі. Прибираючи воду з лиця і пальцями зачісуючи волосся назад, Саша забігла за ріг кафе, де спиною до неї, так само промокнувши наскрізь стояв Ян.

- Чого тобі? - не повертаючись запитав він, не звертаючи уваги на дощ.

- Хто ти такий, що дозволяєш собі так поводитися? - крикнула Саша, намагаючись перекричати звуки дощу і гуркіт грому.

Ян же говорив спокійно, але його голос немов проникав крізь звуки, чітко відгукуючись від стін, землі та дерев навколо.

- Це не твоя справа, дівчинко. Ти всього лише жертва збігу обставин. Сиди тихо, поки ми...

Саша підскочила до Яна, смикнула його за руку, змушуючи повернутися до себе, щоб дивитися на нього, коли він вимовляє ці гордовиті слова.

- Та хто ти такий, щоб говорити мені що робити? Ти точно так само не заслуговуєш на повагу, як і Тео на твою думку! - Саша випалила ці слова, спостерігаючи, як обличчя Яна просто закам'яніло від подиву і роздратування, але слова вже лилися з неї і її було не зупинити — Ти так само як і Тео був безтурботний. Любов, так? Ти втомився, так? Але хіба ти зараз маєш право говорити щось проти Тео, коли ти був тим, хто повинен був її оберігати? Вона померла, бо так сталося і він зробив все що міг, так що не смій звинувачувати тільки його в її смерті! Ніхто не винен, в тому, що зараз все це відбувається і так, я стала причетна до цього, але і зі мною не варто поводитися, ніби мене не існує.

Обличчя Яна все більше і більше сковувала гримаса роздратування, а очі ставали з кожним словом Саші все темніші й темніші, навіть дощ став звучати тихіше.

- Ти навіть не дивишся на мене, тому що тобі соромно перед нею! Тобі соромно, що ти нічого не зробив заради неї, але я це не вона! І зараз у вас у всіх є шанс не повторити те, що було зроблено! Ви можете все виправити, якщо ти перестанеш бути таким засранцем!

Останні слова стали безповоротною точкою, яка підвела роздратування ангела до межі. Він схопив Сашу за горло і притиснув до стіни кафе, стискаючи пальці на її шиї з кожним наступним словом.

- Дівчинко, ти занадто сміливо висловлюєшся і починаєш мене дратувати — його голос став небезпечно тихим. Ян наблизився до Саші, впираючись іншою рукою поруч з її головою, шепочучи їй на вухо, продовжуючи стискати пальці на шиї.

- Ти... таки не дивишся на мене навіть зараз, — ледве видавлюючи з себе слова, прохрипіла Саша — Тобі соромно... і ти сердитий... Злий на неї, тому що вона залишила тебе... ти злий на мене, тому що бачиш її... але я не вона...

Ян подивився на Сашу так пильно і з такою злістю, наче в ній зібрались усі біди світу. Дівчина відчувала, як свідомість повільно залишає її, тому що повітря практично все вийшло разом зі сказаними словами. Чорні очі Яна дивилися на неї не відриваючись, прокочуючи по її тілу хвилі відчаю і страху. Але, не дивлячись на те, яке було становище Саші, вона все одно бачила в цих очах те, що було там завжди. Біль. Довгий, старий, закоренілий біль, який загноївся і став кольору цих чорних очей, закриваючи його ясний погляд. Його красиве, до неможливості красиве обличчя покривала маска гніву і ненависті в першу чергу до себе самого.

Саша більше не могла виносити тяжкості цього погляду і болю в грудях від нестачі кисню, вона просто закрила очі, поклавши тремтячу руку, на руку, котра стискала її шию. Подумки вона навіть зраділа, що можливо так закінчиться цей новоспечений кошмар і вона прокинеться в іншому, кращому місці, але раптом хватка Яна ослабла. Він притулився всім тілом до Саші, буквально випалюючи холодну від дощу шкіру своїм жаром. Його тіло, немов загрожувало ось-ось спалахнути, а він, що б не згоріти, притулився до неї, до прохолодної й тендітної поруч з ним. Саша змогла нарешті вдихнути на повні груди, бажаючи відкашлятися і надихатися вдосталь, але вона боялася зайвий раз поворухнутися, щоб не злякати те, що вона відчувала. А відчувала вона биття його серця, таке ж часте, як її. Його рука, все ще лежала на її шиї ніжно торкаючись шкіри, в місці де щойно мертвою хваткою стискали його пальці. Він ніжно проводив великим пальцем по відмітинах, котрі почали неприємно нити й біль зникав. Від цих дотиків дихання зрадницьки збилося і зросло в геометричній прогресії. Повітря жадібними потоками увірвалося в легені, викликаючи легке запаморочення, якби не тіло Яна, Саша б точно впала, але він це не допускав, продовжуючи притискати її до стіни, немов хотів злитися з нею.

Весь цей час Саша боялася розплющити очі, боялася, що це все лише маревні фантазії божевільної вмираючої дівчини, але бажання перевірити що це реальність штовхнуло її на те, щоб подивитися на хлопця, який знаходився так близько і разом з тим, так далеко. Вона відкрила очі та зіткнулася з поглядом глибоких синіх очей, котрі як нуга, обволікали все тіло, доводячи до солодкої знемоги. Теплий і ніжний, він ніби не належав тому дикому ангелу, ким був Ян досі. Його риси обличчя пом'якшали, на щоках з'явився рум'янець, а погляд блукав по її губах, шиї, обличчю. Але як тільки їх погляди знову зустрілися, їх тіла затремтіли, а подих ніби поділився на два: один вдих і видих на двох. Губи Яна були від її губ в якихось декількох міліметрах, практично торкаючись, практично плавлячи її вуста. Кінчики носів легенько торкались один одного і від цього невинного дотику хотілось вмерти, бо ті жорстокі вуста не роблять того ж. Ян провів по її нижній губі кінчиком пальця, від чого Саша важко видихнула, випускаючи з грудей дихання таке гаряче, ніби вона сама ставала схожа на розпечену вуглину. Ян відчутно напружився від цього руху. Його дихання обпікало і зводило з розуму.

Дівчина не знала, скільки вони так стояли, атаковані сильним вітром, мокрі під проливним дощем та заглушені громом, але в якусь мить Ян закрив очі. Він нервово ковтнув і тремтячи всім тілом відсторонився і Саші:

- Твоя правда ... Ти — не вона.

Як в останній раз провів пальцем по шиї Саші, стримуючи себе закусив губу і різко відійшов від неї, сховав руки в кишені штанів й відвернувся від дівчини. Він зробив кілька кроків геть, але раптом зупинився і, не дивлячись на Сашу, сказав:

- І не дратуй мене в наступний раз. Інакше я скручу твою тоненьку шийку, навіть не сумнівайся, — на цих словах хлопець просто зник, наче його й не було.

Саша стояла і дивилася на те місце де він тільки що був ще кілька хвилин, не рухаючись і здається, навіть не дихаючи. Вона лише торкнулась рукою шию, яка абсолютно не боліла і намагалася хоч якось зібратися докупи, але все що вона могла — це стояти та дивитися прямо перед собою.

- Саша! — почулося десь збоку. Голос Русі вивів подругу із заціпеніння. Саша повернулася до дівчини й тупим поглядом подивилася на неї, пробуючи зобразити хоч якусь емоцію — Ти чого тут стоїш одна? Промокла вся, з тобою все в порядку?

- Я млинців хочу, — промимрила Саша, хитаючись підходячи до Русі — з чорницею або іншою начинкою синього кольору, як думаєш в кафе є такі?