1
Кажуть, найкращі ліки від депресії - кохання. Яка нісенітниця... Адже, кохання яке закінчується болем повертає тебе назад. Туди де самотність здається єдиною реальністю. Де віра зникає швидше,ніж ти встигаєш її відчути.
Чи є надія?
Ні.
Лише тиша. Порожнеча. І звичка більше нікого не впускати.
1
Спочатку це не виглядає як небезпека. Вода така тиха, тепла, з легкістю накриває та приймає мене. Та за мить...
Груди стискає від болю. Хочеться кричати, але немає сенсу. Роблю вдих... Повітря бракує. Тіло більше не моє. Воно не слухається. Я намагаюсь виринути, але не розумію де верх.
Звук зникає першим.
Згодом контроль.
Глибина захопила мене.
Повністю.
Ніі! З останніх сил я відкриваю очі та бачу руки. Не чіткий, темний силует чоловіка наближається до мене. Тягнеться все дужче і дужче, він наздоганяє мене. Останнє що я відчуваю це тепло.
Тепло його пальців,якими він стискає мене за плечі та тягне догори. Невже це порятунок?
-Єво! Сестричко, прокидайся!
- А? Мія, ти мене налякала.
- Це ти мене налякала. Знову той сон?
- Так. Ні. Тобто, так, але він був іншим. Інші відчуття, уві сні мене хотів врятувати чоловік.
-Чоловік? Це вже цікаво. - грайливо дражнилася сестра. - Симпатичний?
- Йди ти. - зіштовхнула її з ліжка. - Я не бачила його обличчя. Лише силует.
Ми з сестрою ще трохи поговорили, та я почала збиратися на роботу.
- Ну от, останній штрих. - я фарбувала губи помадою і посміхнулася у дзеркало.
Звідти на мене дивилася струнка дівчина невисокого зросту. Зібрана. Акуратна. Майже переконлива. Каштанове волосся легкими хвилями лягає на плечі. Зелені очі сьогодні темніші ніж зазвичай, розсекречують мій подавлений стан. Але колір губ, вказує на мій настрій боротись з цим станом. Щоразу як мені сниться цей жах, я дістаю з косметички саме червону помаду, щоб довести самій собі що я не маю здаватись.
- Привіт, Єво. Гарно виглядаєш сьогодні.
На вході в офіс мене ввічливо привітала охорона.
- Лише сьогодні? - всміхнулась у відповідь.
- Ти завжди прекрасна. Директор просив передати, щоб ти одразу йшла до його кабінету.
- Щось трапилось?
- Не знаємо. Ти нам потім і розповіси. Бажаємо успіхів. Він сьогодні не в гуморі.
Що ж там таке трапилось? Паніка прийшла швидко, мов удар.
Мене дуже легко налякати. Також я час від часу можу сама собі навіювати купу поганих думок. Я вважаю це своїм недоліком. Точніше слабкістю.
- Привіт, Єво. Заходь будь ласка.
- Доброго ранку, Алекс. Викликав?
- Присядь. Бажаєш кави?
- Давай краще ближче до справ. Мені лячно.
- Справа в тому, що я хочу запропонувати тобі поїздку у відрядження.
-Що? Я так давно мріяла про своє перше відрядження. Справді? Я не вірю. - На заміну напрузі прийшла радість та приємне здивування. - Куди я лечу? Америка?
- Насправді я боюсь, що ти зараз передумаєш.
-Чому?
В світлому кабінеті настала тиша.
-Алекс?
-Євочко, тому що виліт завтра вночі. І це Сеул.
- Ні. Я не...
- Я так і знав, тому і прикро себе почуваю. Але я нікому не довіряю так як тобі, ти мій єдиний шанс.
-Алексе, я досконало знаю англійську. Але корейська? Я не до кінця впевнена у своїх можливостях. До того ж, ти знаєш..
- Я пам’ятаю, що за декілька днів твоє день народження, і ти хотіла бути з родиною. Але ти мені дуже потрібна. Дуже.
- Я не знаю що тобі сказати. Я довго мріяла полетіти кудись. Але я не можу покинути зараз родину. Так як і маю багато сумніву у своїх знаннях мови.
- Єво, але ж якби я не був впевнений у тобі, я б не пропонував. Будь ласка, не відмовляй одразу. Часу обмаль, тому подумай до вечора. Я готовий компенсувати тобі великою премією та запальною вечіркою по поверненню додому, за твоє день народження.
- Ти ж знаєш мене. Справа не в грошах. Свято не основна причина. Я боюсь. - очі починають сльозитися.
- Я відпускаю тебе сьогодні з роботи, аби ти змогла все зважити. Ввечері зателефоную.
- Гаразд. Але нічого не обіцяю.
Засмучена я повернулася додому. Заварила собі каву та поринула у роздуми. Сеул - це мій шанс. Моя потаємна мрія, заради якої я і почала вивчати корейську. Але мені все ще здається, що я не впораюся. До речі.. Витягнув телефон, я прийнялась писати повідомлення.
Eva: " Привіт. Я знаю, що у тебе зараз вечір і ти можеш бути зайнятий. Але хотіла поділитися з тобою новиною."
Eva: "Уявляєш, мені запропонували відрядження в Кореї. "
На мій подив, відповідь надійшла одразу.
D: " Оце так новина. Мої уроки корейської для тебе проходять не дарма. Я щиро радий."
Eva: " Не думаю, що зможу летіти."
D: "Чому? Я би розповів тобі про безліч моїх улюблених місць,які б ти могла відвідати та відпочити. Ти заслуговуєш на відпустку у країні своєї мрії."
Eva: " Відпустка? Мій любий друже, мене відправляють працювати. До того ж, в моїх мріях не було святкувати день народження наодинці. "
Eva: " І ти знаєш, що іноді я ще роблю помилки у своїх листах. Як я буду вести діалог? Тим паче в робочих моментах? "
D: " The dawn right before the sun rises is the darkest.”
( Світанок перед сходом сонця - найтемніший. )
Eva: " Схоже і мої уроки англійської йдуть тобі на користь. "
Eva: "Я розумію про що ти. Темрява як і невідоме - відлякує. "
D: " Але зійде сонце і серце відкриється змінам та яскравим і теплим мріям, Єво "
Не знаю, хто цей чоловік. Але за маленький проміжок часу, він та його поради стали такими теплими і близькими.
Ще мільйон разів готова подякувати Мії за те, що змусила мене зареєструватися в додатку для іноземців, з якими можна віднайти спільні теми і разом вивчати мови. А я схоже, віднайшла щось інше. Друга.
Загадковий "D"...
Він написав першим. Просте "привіт". І з того часу я відповідаю лише йому.
Він не називає свого імені. Не говорить ні свого віку, ні чим він займається. І дивно, що це не відштовхує. Він водночас холодний, але і дуже глибокий. Чудовий друг і порадник, але іноді надто тихий. Іноді він взагалі зникає. Іноді відповідає одним реченням.
Але навіть в цій тиші завжди хочеться залишатись довше.
Зійде сонце, і серце відкриється змінам.. Дійсно..
Сестра прийшла додому і ми з нею довго говорили про пропозицію. Вона сказала, що необхідно летіти і родина як ніхто вірить у мене.
D.
Світло в студії було занадто яскравим для третьої ночі без нормального сну.
Я зняв навушники і заплющив очі.
- Дратує...
Але справа далеко не в треку, який я намагаюсь написати.
Світанок перед сходом сонця - найтемніший.
А далі? Рядки не йдуть, в голові плутанина. Я надто багато відволікаюсь. Світло стало ще яскравішим. Засвітився екран телефону.
Eva: " Я прийняла пропозицію. Але я так боюсь. "
D: "Ти занадто багато думаєш."
Eva: " Це погано? "
D: " Це заважає тобі жити. "
Але я ж такий самий. Це заважає і мені. Думки, думки думки....
- Брате, ходімо додому. Ти виснажений. - в дверях стояв Джин.
- Мені треба працювати, скоро тур.
- Ми усе встигнемо. Коли ти спав останній раз?
- Все добре. Ви йдіть, я скоро буду.
Це відверта брехня. Я лишусь до ранку працювати над текстом.
-Юнгі, який же ти придурок. Присвячувати трек дівчині, яка ніколи про це не дізнається. Дивина... подумав я і далі поринув у свою тишу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!