Угода на місяць

Коли Дем'ян привів мене на спортивне поле, що було розташоване за ліцеєм номер вісім, я підняла брову.

— Тобто ти привів мене сюди, щоб я здавала нормативи з фізкультури? Щоб згадала добрі шкільні часи?

Дем'ян засміявся, відкинувши голову назад. Його волосся розвівав вітерець, і я навіть задивилася на нього.

Я махнула головою. Так, він з кожним роком росте. Так, Дем'ян змінюється, як і Ростик. Його хлопчачі риси загоструються, і він стає більш мужнім. Але. Дем'ян для мене назавжди залишеться братом.

— Якби я таке задумав, то ти послала б мене під три чорти наступного ж дня. А на «Аркуші» написала б блог про найбільш невдале побачення у свому житті.

— Можливо так, я хоча б повернула читачів.

— Чого не зробиш заради них.

— І не кажи. Так що ми будемо робити?

Дем'ян підійшов до найближчої до нього лавки і поставив туди свою спортивну сумку.

— Ти описувала багато побачень у своїх текстах. У кав'ярні, в кіно, в театрі, у філармонії, у парку. Тож я подумав, що брати тебе в ці місця надто банально.

— Логічно.

Дем'ян усміхаючись кивнув. Він розстібнув сумку.

— Треба було щось більше оригінальне і неординарне. Тож я подумав, що...

Він раптом рвучко обернувся і кинув мені баскетбольного м'яча.

— Нам варто зіграти в баскетбол, — докінчив своє речення Дем'ян, задоволено усміхаючись.

Я зловила м'яча.

— Доволі... Неординарно...

Я здивовано подивилась на м'яча. Востаннє, коли я грала в баскетбол було в школі, в дев'ятому класі.

— То що? Покидаємо м'яча?

Він підійшов до мене ближче. Я і далі не відривала погляду від м'яча.

— Головне твоє завдання на сьогодні — це ловити кайф від гри, а не займатися самокритикою щодо того, що ти фігово граєш.

— Ха, ха, ха. Дуже смішно.

— Просто у тебе на лиці все написано. А що, якщо я буду мати недолугий вигляд? Забий. Нас тут лише двоє.

Дем'ян показав на пусте поле.

— То що?

Я то дивилася на м'яча, то на Дем'яна.

— Не хотів цього робити, але ти не даєш мені іншого вибору.

Він хутко підбіг до мене та вибив м'яча з моїх рух, а тоді побіг у бік кошика, що стояв позаду мене.

— Ей! Так нечесно! Я не була готова!

Дем'ян підстрибнув, наче взлетів, і легко забив гол.

— Не завжди можна бути готовою, Олено. Іноді треба бути спонтанною.

Я нахмурилася. Він кинув мені м'яча.

— То що?

— Нехай. Спонтанною так спонтанною.

Я хутко обернулася до нього спиною і почала бігти до іншого кошика. Я чула, як він чкурнув слідом за мною.

Я засміялася.

Здається, що ми ганяли одне за одним хвилин двадцять. Звісно, що Дем'ян вигравав. Час від часу він мені піддавався. Іноді я хитрила, пильно зазираючи йому в очі, що бентежило його і тоді забирала м'яча. Ми гарно провели час.

Коли бігати вже не було сил, ми впали на лавку, важко дихаючи.

— То як?

Дем'ян уважно спостерігав за тим, як я жадібно пила воду.

— Що як?

Дем'ян кинув свій погляд на мої губи, а тоді витер їх своїм пальцем. У мене ледь щелепа не відвисла.

— Як тобі таке побачення?

Він затримав свій палець на моїх губах на мить, уважно вивчаючи моє обличчя. А тоді забрав його. Так, наче, нічого і не сталося.

— Еее... Цікаве. Гадаю, що про таке побачення можна і написати на «Аркуші».

— Так. Але я про твої відчуття. Що ти відчуваєш?

Я закинула голову назад і задумано подивилася на небо.

— Хмм... Втому?

— Очевидно. Ще?

— Щастя.

— А ще? Щось таке, що могло б змінити тебе.

Я заплющила очі. Щось таке, що могло б змінити мене.

— Щось таке, що попустило б твої залізні лещата і зруйнувало б твою броню перфекціоніста та холодної королеви.

— Розуміння того, що я не засмутилася, хоч і програла і хоч недулого кидала м'яча.

Я розплющила очі і подивилася на Дем'яна. Він підбадьорливо усміхнувся, а тоді й сам закинув голову назад, підставляючи своє лице сонцю, яке вийшло з-за хмар.

— Точно, — задоволено сказав він.

Він не бачив цього, але якби побачив, то стрибав би від радості. Я уважно розглядала його.

— Дякую.

Він розплющив очі і уважно подивився на мене. Дем'ян чекав.

— За те, що дозволив мені бути неідеальною.

Я упустила голову і подивилася собі на кросівки. Я відчувала, що Дем'ян дивиться на мене.

— Ходімо. Здається, що збирається на дощ.

Я підвелася. Цього дня щось змінилося. Змінилося в мені. Цей хлопчисько допоміг мені подивитися на себе під іншим кутом.

І мені це сподобалося.