Угода на місяць

Я ще раз перевірила годину на телефоні. Вже майже на десять хвилин. На десять хвилин він вже запізнюється.

Я глибоко вдихнула, та мене це не заспокоїло. Я нервово помішала соломинкою свій мілкшейк.

Мені треба заспокоїтися. Я ж розумію, що Ярема спеціально запізнюється. Хоче побісити мене. Але все одно мені від цього не легшає. Так само не легшає від думки, що треба працювати з ним над проєктом з ДВВ (Дисципліни вільного вибору) два тижні, щоб отримати зарах з предмету.

Двері до кав'ярні відчинилися. Я втомлено підвела голову. Ярема вальяжно зайшов всередину, поглядом шукаючи мене.

Рівень мого роздратування зріс до небес.

Помітивши мене, він посміхнувся і навіть помахав мені. Я спопеляла його поглядом, коли він рухався у бік мого столу.

— Ти спізнився на десять хвилин, — слова злетіли з моїх губ швидше, ніж я встигла вкусити себе за язика.

— Справді? Я й не помітив. А хіба ми не мали зустрітися об чотирнадцять десять?

Я міцно стиснула руку в кулак. Відчувала, як ногті впиралися у мою шкіру.

Ярема відкинувся на спинку крісла.

— Випусти пару, Бегма. Нам з тобою ще два тижні одне одного терпіти.

Він схрестив руки на грудях і очікувально дивився на мене.

— Ото ж бо. Я не хочу отримати незарах з цього предмету і думаю, що ти також. Тому запхай своє его подалі в дупу як і своє величезне бажання знущатися наді мною, бо так нам доведеться йти на перездачу!

Я також відкинулася на спинку крісла. Так, наче щойно пробігла марафон і почала жадібно допивати залишки мілкшейку.

— Вау, Бегма. Вперше за всю цю історію, що склалася з нами трьома, я погоджуюся з тобою.

— Взагалі то двома. Ти тут ні до чого, Бажан. Просто у твого друга надто довгий язик.

— Ого. Чую нотки злості у голосі. Мар'ян вже не так подобається?

Він нахилився вперед, склавши руки перед собою на столі.

Я закотила очі.

— Бажан, це взагалі не твоя справа.

— Ти і досі щось відчуваєш до нього.

Ярема знову відхилився назад. Щось в його голосі змусило подивитися йому в очі. Він блукав поглядом по кав'ярні. Брови його нахмурилися. Він про щось думав.

— Ага. Злість.

Я почала копирсатися у сумці у пошуках свого зошита.

— І прив'язаність.

Я застигла.

— Він тебе бісить, але водночас всередині якийсь ураган, коли побачиш його. Хіба ні?

Я подивилася на Ярему. Цього разу він уважно розглядав мене.

Звідки він так детально знав, що я відчуваю до Мар'яна?

— Давай показуй свої ідеї. Я і так свій дорогоцінний час на тебе витрачаю.

Він знову почав розглядати кав'ярню, нервово поправляючи свою сорочку. Враження було таке, що він на мить перестав бути злим та противним хлопчиськом і проявив до мене співчуття. Або ж просто скинув цю маску, яка так вміло приросла до його обличчя.

Я розкрила зошита перед ним. Він схилився над ним, вивчаючи зміст того, що було там написано.

Що він за людина? І чому йому так подобається дошкуляти мені? Чисто по приколу? Не розумію його мотивів.

Я махнула головою. Хай там що. Це лише на два тижні, а далі наш час спілкування знову зменшиться.

Головне за цей час не здуріти.