Угода на місяць

Я тихо накинула на себе куртку і вислизнула з кімнати, у якій міцно спала Дарина. За сьогоднішній день ми багато гуляли Ужгородом, а потім ще поїхали в термали. Попри релаксовий день спати мені не хотілося. Хоч господарі, у яких ми зупинилися на ніч, були дуже милі люди. Та був величезний мінус. Нас розселяли по четверо. І так сталося, що ми з Дариною опинилися разом з Мар'яном та Яремою в одній четвірці.

До цього моменту я не вірила в закон підлості. Але тепер змінила свою думку. Наш вікенд котився під три чорти. Я ледве стримала себе, щоб не вилити соку на голову Яреми, коли ми обідали.

Я вийшла на ґанок. У Львові доволі холодно, а тут у повітрі вже відчувається літо.

Я потягнулася. Нічне повітря заспокоювало мене. Допомагало відігнати нав'язливі думки про тих телепнів.

— Також не спиться?

Я інстинктивно зробила крок назад, але мої п'ятки врізалися в сходи. Я ледь не гепнулася на них. Чиясь рука схопила мене і потягнула вперед. Це був Мар'ян.

Я різко відійшла від нього. Він злегка усміхнувся.

— Мені також не спиться. Багато думок.

Я недовірило дивилася на нього. Він продовжував усміхатися мені. При бляклому світлі я навіть помітила якесь захоплення в його очах.

— Скажи щось.

— А що я маю сказати?

— Впевнений, що ти маєш багато що сказати.

— Авжеж. Та я краще залишуся при своїх думках. До того ж тут немає Яреми. А він добряче мене бісить.

— А я?

— А що ти?

— Також тебе бішу?

Його усмішка згасла. Мар'ян зацікавлено розглядав мене.

— Зараз мені взагалі немає до тебе ніякого діла.

Його брови злегка піднялися. Навіщо я взагалі стовбичу тут надворі і говорю з ним?

— Цікаво.

— Що цікаво?

— Я думав, що ця поїздка навпаки розтормосить тебе.

— Розтормосить мене?

Що він меле?

— Так Ярема казав.

Я закотила очі.

— Ярема якби сказав стрибати у водоспад Пробій, ти також би стрибав?

Мар'ян нічого не відповів. Він задумано дивився крізь мене і покусував губу.

— Окей. Це взагалі не моя справа. Не розумію чому я досі тут стою.

— А знаєш чого я не розумію?

— Чого?

— Не розумію, чому Ярема так наполягав на цій поїздці і не розумію, чому він і далі підбурював мене дошкуляти тобі, коли мені абсолютно пофіг на тебе і на Дарину. Пів року так точно.

Я ошелешено дивилася на нього.

— Що?

— Ти довбанутий? Якщо тобі пофіг, то чого ти Яремі нічого не сказав і чого давав привід пліткам?

Мар'ян стенув плечима.

— А що б я з цього мав?

— Фу. Який ти підлий. Не розумію що мені в тобі подобалося.

— А я не розумію що подобається іншим хлопцям в тобі. Ти взагалі ніяка і неврівноважена.

Мар'ян обернувся і почав підніматися сходами догори.

— Сам такий. Козел.

— Від кози чую.

Двері різко зачинилися, і я опинилися в темноті сама.

Невже я справді була такою дурепою?

Я підійшла ближче до качелі і відштовхнулася від землі. Я вся кипіла від злості.

Почулися кроки. Я стиснула руки в кулак. Якщо Мар'ян знову щось ляпне, то я йому таки дам смачного ляпаса.

— Йди нафіг. Я не збираюся вислуховувати твоїх образ.

— Напад замість захисту. Це щось новеньке, Бегма.

Я рвучко підняла голову. Ярема стояв навпроти і усміхався.

— Якого біса? Що ти тут робиш?

— Вирішив подихати свіжим повітрям.

Ярема безцеремонно всівся біля мене на гойдалку.

— Взагалі то я не довзоляла сідати.

— Взагалі то це не твоя власність, Бегма.

Він розлігся і закинув одну зі своїх рук за мою спину. Я напружилася.

— Бажан, я тебе не розумію. Навіщо ти їхав в цю поїздку? Я не можу тебе аж настільки дратувати. Я навіть Мар'яна не дратую. Йому взагалі пофіг на мене, як і мені. То що ти переслідуєш?

Я подивилася йому в очі. Ярема подивився собі на ноги.

— Бажан.

Тиша.

— Бажан. Я тебе питаю.

Знову тиша.

— Та Ярема.

— Бо я сохну по тобі вже як рік.

Він подивився на мене.

— Що? Як? Але...

У мене було ще до фіга запитань, які я хотіла задати йому, та я не встигла цього зробити, оскільки Ярема схопив мене за руку і заятягнув у свої руки та вимогливо поцілував мене, шукаючи мого язика.

Я била його в груди та намагалася вирватися, та все було марно. Він жадібно цілував мене. Зрештою я здалася, та не відповіла на його поцілунки. По його обличчю котилися сльози.

Коли його обійми ослабли, я вирвалася з них і рвучко встала з гойдалки.

— Ти збожеволів.

— Ага. Після того випадку збожеволів. Став сам не свій. Зненавидів всіх навколо, а особливо Мар'яна і тебе.

— Якого випадку?

Ярема встав. Я рефлекторно зробила крок назад.

— Та ж тоді коли ти йому влаштувала розбірки. Про те, чого він відписався.

Я ошелешено дивилася на нього.

— І... І що. Ти вибач, але я не бачу тут якогось логічного зв'язку.

Ярема нервово засміявся.

— Тут немає логічного зв'язку, Олено. Невже ти не розумієш?

Я похитала головою.

— Я хотів перетворити твоє життя на пекло, бо ти перетворила моє на нього.

— ТА ЯКИМ ЧИНОМ?

Мій терпець увірвався.

— ТАКИМ ЩО НЕ ПОМІЧАЛА МЕНЕ!

Ярема вжко дихав. Він розпачливо дивився на мене.

— Ярема, ти здурів? Якщо я тобі подобалася, то треба було мені про це сказати. А не вибудовувати плани помсти.

— А ти б відповіла мені взаємністю, якби я тоді зізнався?

— Ні, але...

Він нервово засміявся.

— Отож бо. Коли Мар'ян сказав мені, що ти почала стежити за ним, я просто оскаженів. Чому він? Чому завжди він? Чому навіть дівчина, яка мені сподобалася, мала дістатися йому, а не мені.

— Бажан, у тебе явно якісь таргани в голові.

Я обернулася, щоб йти, та Ярема схопив мене за руку.

— Пусти.

— Так, у мене таргани. Запам'ятай, Олена. Я хочу, щоб ти відчула такий біль, через який пройшов я. Тому я і далі буду діставати тебе. До кінця навчання. Хіба що ти станеш моєю дівчиною.

— Тобі треба до психолога.

Я висмикнула руку. На його лиці з'явилася посмішка Джокера.

— Мені треба ти, Бегма. І я свого доб'юся. Будь-якими методами.

— Психопат.

Я обернулася і пішла до дверей. Вони були відкриті. Я почула, як хтось хутко піднімався догори.

Хтось підслуховував. І чомусь я була переконана, що це був Мар'ян.

Я подивилася через плече. Ярема стояв на дворі і дивився на мене. В його погляді були і смуток, і злість, і слабка надія.

Я похитала головою і зайшла всередину. Такого повороту сюжету у свому студентському житті я точно не чекала.