Угода на місяць

Перед тим як зустрітися з Дариною, Ростиком та Дем'яном біля Порохової вежі, звідки ми всі разом мали добратися на фестиваль у Fest Republic, я мала залагодити ще одну справу, а саме поговорити з Яремою.

На днях він зупинив мене в університеті і сказав, що має поговорити. Він мав втомлений вигляд. Схоже, що Ярему мучило безсоння, причиною якого було його відчуття провини. В принципі він міг сказати вибач в коридорі, та мабуть Ярема переживав, що цього буде недостатньо.

Тож тепер я намотувала круги біля Успенської церкви, нервово позираючи на телефон. Не хотілося б пропустити автобуса, що довозив тих, хто не мав власної машини, на фест або ж стояти в ньому, а не сидіти.

— Олено.

Я стрепенулася. Голос Яреми рівний та низький. Сьогодні він мав кращий вигляд. У руках Ярема тримав дві чашки кави, одну з яких подав мені.

— Як вибачення...

Я здивовано подивилася на Ярему, відпивши карамельної кави.

— За спізнення маю на увазі... Однією кавою тут не обійдешся... Маю на увазі... За те, що я зробив тобі...

Він зітхнув, а тоді нервово поправив свого чуба.

— Вибач мене, якщо зможеш. Я був справжнісіньким ідіотом.

— Правильно було б сказати справжнісіньким ревнивим ідіотом.

Брови Яреми утворили хатинку, та коли він помітив мою усмішку на лиці, його вираз обличчя розслабився, і він усміхнувся також.

— То... Ти пробачила мені?

— А тобі потрібна моя розписка?

Він знову усміхнувся, полегшено зітхнувши.

— Забудь. Всяке буває. До того ж в цій історії найбільшою гнидою виявився Мар'ян.

— Щоправда його бажання таки здійснилося. Він став популярним, але в негативному світлі.

Я загнула брову, і Ярема розповів мені про те, що тепер всі дівчата ін'язу обходять Мар'яна п'ятою дорогою, знаючи, який він фальшивий.

— Зрештою як і мене, — сумно додав Ярема.

Я б мала підтримати його, та не вийшло. Хоч я і пробачила його, та залишки образи на Ярему ще давали про себе знати і я просто хотіла б, щоб ми аж так часто не пересікалися і не говорили на емоційні теми.

На щастя від цієї ніякової мовчанки мене врятував дзвінок від Дем'яна, який пригрозив мені, що спуститься до Успенки, якщо мене не буде за десять хвилин і наваляє Яремі попри те, що це сам центр міста.

— Твій хлопець? — запитав Ярема, коли я поклала трубку. Мої завершальні слова стосувалися того, щоб Дем'ян не робив сцен.

— Так. Мій хлопець.

Ярема розуміюче кивнув, хоч я бачила, як його щелепа напружилася. Почуття іноді дуже довго минають. Іноді мають пройти роки.

Проїхав трамвай, знову порушуючи ніякову мовчанку, яка запанувала між нами.

— Що ж. Дякую за каву, — зрештою сказала я.

Ярема кивнув.

— Бажан. Можна я дещо у тебе попрошу?

Він уважно подивився на мене.

— Не купуй мені вже більше нічого. А тим паче кави.

***

— Тооо. Сподіваюся, що ця кава була перша і остання?

Подих Дем'яна лоскоче мені вухо. Він присуває мій пуф ближче до нього і кладе руку мені на плечі. Джазова музика хвилями котиться по терасі, що на даху. Ростик та Дарина поєдналися в напіврухливому танці, у якому все ж переважають обійми, ніж якісь рухи.

Я рада за них.

— А ти що? Ревнуєш?

Я також шепочу Дем'яну на вухо, а тоді цілую його у шию. Він заплющує очі і вдихає мій аромат. Міцніше притискає мене до себе, розплющує очі. Я бачу, як він дивиться на мої губи. Дем'ян хоче поцілувати мене, та в ту ж мить я вириваюся і біжу до Ростика та Дарини, розбиваючи їхні руки, забираючи Дарину. Ми починаємо з нею крутитися, і скоро терасу заливає наш сміх. Зрештою хлопці приєднуються до нас. Наші рухи кумедні і смішні. Але ми на це не зважаємо. Ми сміємося і тішимося, адже попереду літо, канікули та пригоди. А це означає для мене нові ідеї для моїх творів на «Аркуші».

Я знову віднайшла свій творчий голос.