В тіні крил

Свідомість Юлії немов занурилася в туман. Вона ледь помітила, як її перемістили на ліжко, іноді байдуже відмічала над собою якісь механічні руки, маніпуляції, ін’єкції. Все це зливалося в один розмитий фоновий сон. Але вона не бачила сенсу прокидатися. Навіщо? Заради чого? Навпаки, хотілося зануритися глибше, пірнути до дорогих спогадів й остаточно в них розчинитися. І у неї майже вийшло, проте в якийсь момент почали заважати голоси, ніби поряд хтось сперечався. Юлія вирішила, що то черговий вибрик свідомості, який просто варто ігнорувати. Й невдовзі голоси дійсно стихли. Але знову зануритися у тугу та круговерть спогадів Юлії почало заважати відчуття, що за нею спостерігають. І це не було схоже на бездушне спостереження ШІ асистента. Юлія могла заприсягнутися, що хтось цілком живий буравить її невдоволеним поглядом. Це усвідомлення змусило Юлію докласти зусиль та нарешті розплющити очі.

В кімнаті панувала м’яка напівтемрява, за вікном виднілися хмари та шумів дощ, повітря наповнював аромат води, мокрого листя та ледь чутний квітковий запах. А на краю ліжка Юлії сиділа дівчинка років восьми-десяти й зосередженою її роздивлялася. Ця кумедна дитяча зосередженість нагадала Юлії часи далекої молодості. Колись її дворічний син так роздивлявся вперше побаченого живого рака.

Юлія розгублено кліпнула, потерла чоло й полегшено видихнула. Отже, вся та дурня про зникнення людства їй просто наснилася? Це ж треба було повірити у таке жахіття…

Дитина була одягнута у строкате, прикрашене кольоровим пір’ям вбрання. Така собі сучасна міні Покахонтас. Мабуть, дівчинка брала участь у якійсь виставі чи святі. Юлія знала, що таке іноді організовують в лікарнях, щоб відволікти та підтримати пацієнтів.

— Привіт, горобчику. Як тебе звати? — посміхнулася Юлія акуратно сідаючи на ліжку. В голові трохи шуміло. Певно, довгенько вона провалялася.

На руці дитини активувався якийсь гаджет й видав коротке речення з солідним скупченням приголосних, твердих «к, ґ, т» і гортанних звуків. Якесь: к'рра, ґвра, к'рвт. Це трохи нагадувало грузинську мову.

Дівчинка прослухала, округлила очі та відповіла розлогою тирадою подібних «к'рра».

— Щаслива доля обурена вашим порівнянням з горобцем, — пролунав над головою Юлії вже знайомий голос ШІ асистента. Від цього звуку Юлія мимоволі здригнулася, втім наступною прийшла заспокійлива думка, що то її підсвідомість просто вплела деякі аспекти реальності у жахливий сон. І за це тій підсвідомості хотілося виписати солідну догану!

— Тебе звати Щаслива доля? Яке цікаве ім’я, — Юлія запідозрила, що медичний асистент переклав ім’я дівчинки буквально. — Вибач, якщо я тебе образила. У моїх краях таке порівняння не вважається поганим.

Портативний перекладач дівчинки знову активізувався. І прослухавши його дівчинка недовірливо хмикнула. Юлія вибачливо розвела руками.

— Нумо знайомитися? Я — Юлія, — Називаючи своє ім’я, жінка торкнулася себе рукою.

Дівчинка прослухала переклад і, якось по-пташиному схиливши голову на бік, посміхнулася, також торкнулася себе рукою та промовила «Халона»

— Щаслива доля, — переклав ШІ асистент.

— Ха-ло-на, — акуратно повторила Юлія. Але, мабуть, трохи неправильно, бо дівчинка весело розсміялася. — Чудове ім’я, — також посміхнулася Юлія. Дівчинка щось запитала.

— А що означає твоє ім’я? — переклав асистент.

— Ем… — Юлія поспіхом спробувала згадати значення свого імені. — Здається, у греків це означає "кучерява", а римляни трактували, як "липнева" або "з роду Юліїв".

— Кучерява… Схоже. А хто такі греки?

— Як це…хто? Народ, з країною в Європі, — здивовано кліпнула на дитину Юлія. Якби дівчинка спитала таке про римлян, це ще якось можна було пояснити (хто його знає, що нині вчать у школі), але греки? Як можна не знати про них?

— А що таке Європа? — пролунало наступне питання. І судячи з виразу обличчя дитини, вона не жартувала.

— Ем, наскільки я знаю, досить відома частина світу… А звідки ти, Халона? Де твої батьки?

Дівчинка кивнула в бік вікна, за яким шурхотів дощ і хитро примружившись промовила кілька фраз, в яких жінка розрізнила досить химерно промовлене «Ю-лія».

— Юлія, якби ти так довго не вдавала торпор, то давно б з ними познайомилася. Розправляй крила і я тобі тут все покажу. Як тільки закінчиться дощ, — справно переклав асистент.

Тим часом дівчинка посміхнулася, прудко зіскочила з ліжка жінки та зробивши дивний жест рукою, наче махнула крилом, чкурнула на вихід.

— Зачекай… — простягнула до неї руку Юлія, проте дитина вже зникла з поля зору. Юлія поспіхом встала, але похитнулася й ледь не впала від легкого запаморочення. Її вправно підтримав невеликий гнучкий маніпулятор, що вмить з’явився зі стіни.

— Ваш організм ослаблений та потребує стабілізації. Фізичні навантаження рекомендовано вводити поступово, — промовив ШІ асистент. Втім Юлія зробивши кілька глибоких вдихів, поспіхом попрямувала за дівчинкою і … врізалася лобом у прозору стіну.

— Обережно, — зі спізненням промовив ШІ асистент, коли Юлія вже ловила враження від розсипу зірочок перед очима. Здається, таких вражень вона не отримувала років з двадцяти, коли через симпатичного хлопця не помітила ідеально вимите скло на вхідних дверях якогось банку.

— Несподівано. За наявною у мне інформацією, людська морфологія очей має розпізнавати прозорі перепони і не страждає «скляною сліпотою», — майже спантеличено видав ШІ асистент.

Юлія ж розгублено торкнулася долонями прозорої перепони. Судячи зі звуку, це було не скло, а якийсь пластик. Напрочуд прозорий і міцний. А ще прохолодний. Юлія притулилася до нього лобом, щоб трохи зменшити біль від раптового зіткнення та вгамувати панічне спантеличення. Невже дівчинка їй просто примарилася?

— Але ж тут тільки-но пройшла дитина! — видихнула вона. — Мені ж не здалося?

— Ваша координація ще не настільки відновилася, щоб виходити ззовні.

— Хто ця дівчинка?

— Інформація відсутня.

— Звідки?

— Інформація відсутня.

— Де її батьки?

— Інформація відсутня.

— Та що ти, як папуга, повторюєш одне й теж? — розсердилася Юлія. — Була дівчинка чи ні?

— Інформація відсутня.

— Отже ж глюкава зараза! — Юлія ляснула долонями по прозорій перепоні й тут же з жахом відмітила, що омолодження не було сном. Її руки були руками молодої жінки, а не майже вісімдесятирічної бабці. То невже і все інше не сон? Але вона точно бачила дівчинку! — Гаразд, хто мене… реанімував? — спитала вона шукаючи, як відкрити прозорі двері.

— Інформація відсутня.

— Та що б тебе. До біса! Хто б це не був, але людство явно не вимерло… — пробурмотіла Юлія виявивши на стіні поряд з дверима невеликий, розміром з планшет матовий екран, який теоретично міг бути тачскріном для керування дверима. Хоч і дуже незвичним, бо він був ніби трохи вигнутим всередину.

— Наявна у мене інформація суперечить цьому твердженню.

— А дитина, що тут тільки но була, явно заперечує твердження про вимирання людей, — пробурмотіла Юлія тицяючи в екран пальцем. На ньому з’явилися шестикутні сегменти, схожі на бджолині стільники, і незрозумілі короткі написи. Від доторків Юлії написи підсвічувалися жовтим, ставали ніби трохи опуклішим, але більше нічого не відбувалося. — Холера! Та що ж це за глючна лікарня?! — невдоволено прошипіла вона, відчайдушно чіпляючись за думку, що їй просто не пощастило з асистентом пацієнта.

— О, у вас нарешті спостерігаються прояви вітальності та епістемічної цікавості.

— Прояви чого? — нахмурилася Юлія, міркуючи чи цей тачскрін потребує відбитка пальця, чи може є якийсь інший метод його змусити відкрити двері.

— Вітальність — це життєва сила, енергія та відчуття внутрішньої живості, які допомагають людині діяти, адаптуватися до змін та долати життєві труднощі. Епістемічна цікавість — внутрішнє прагнення людини здобувати нові знання, розуміти ідеї та усувати прогалини в інформації. На відміну від простої розважальної чи поверхневої цікавості до всього нового, вона фокусується на глибокому розумінні суті речей і пошуку істинних відповідей, — старанно пояснив асистент і тут же додав. — Фіксую обмежене знання рідної мови.

Юлія ладна була заприсягнутися, що голосі ШІ асистента прозвучав сарказм. Це ж треба, ця падлюка ще й знущається! От за це Юлія і не любила всі ці ШІ, навіть глючні, вони регулярно змушували почуватися якоюсь неосвіченою мавпою!

— Тут. Була. Дівчинка. Жива. А це натякає, що я тут не єдина людина і людство точно не вимерло! — сердито викарбувала Юлія.

— Інформація про дівчинку відсутня. Інформація про вимирання людства підтверджена.

— Зрозуміло, тебе конкретно глючить. І у нас явно різна логіка, — закотила очі Юлія. Тяжко зітхнула, задумливо поглянула на пейзаж ззовні.

Через дощ вона могла роздивитися лише невеличкий, прикрашений рослинами майданчик перед кімнатою. Він витягувався виступом трохи вперед і вліво, плавно огинаючи будівлю. Цей майданчик не мав жодних огороджень чи поручнів, по краю тягнулася лише невелика клумба з якимись кущиками.

— Припускаю, в цьому випадку мова йде не про різні логічні системи, а про відмінний механізм встановлення зв'язків між фактами та виведення висновків, — діловито промовив асистент.

— Та байдуже, — відмахнулася Юлія, бо помітила те, що суттєво додало їй оптимізму. На підлозі біля виходу лежала одна з пір’їн, якими був прикрашений костюм дівчини. Тобто дівчинка їй таки не примарилася.

— Відчини ці двері, — звернулася вона до асистента, вирішивши піти іншим шляхом.

— У вашому стані не рекомендовано вивчати невідому місцину під час несприятливих погодних умов.

— Та я в сімдесят під дощем на Говерлу підіймалася, а ти мені чешеш, що з тілом двадцятирічної я не можу в дощ вийти на вулицю?! — обурилася Юлія.

— Ваш стан потребує спостереження, а зовнішнє середовище перебуває поза моїм контролем. Рекомендую вам повечеряти та лягти спати. До ранку дощ скінчиться і ви матимете можливість почати досліджувати навколишній світ.

— Так, або ти мені відкриваєш, ці двері, або я їх рознесу на друзки. Сильно сумніваюся, що власники цього храму глючних медасистентів зрадіють таким збиткам, — загрозливо промовила Юлія, починаючи зважувати деякі предмети в кімнаті.

Медичний асистент не відповів, проте за кілька хвилин, коли Юлія вже обрала для виконання своїх погроз, якийсь світильник з важкою підставкою, за її спиною пролунало ледь чутне шарудіння. А потім в потилицю дихнуло прохолодне вологе повітря.