І один у полі воїн

Помічник капітана піратів, Еліот Чуз, зібрав у центральному відсіку своїх найкращих бійців. На голографічному столі висіла сканована карта каньйону, огорнутого сизим туманом.

- Отже, слухайте сюди, - суворо загарчав Чуз, спершись важкими кулаками на край консолі. - Аналізатор показує, що повітрям тут дихати можна, але ці кляті скелі абсолютно дикі й порожні. Тут немає ані тварин, ані їстівних рослин. Якщо ми застрягнемо тут надовго - здохнемо від голоду або від променів Імперії.

Він вказав пальцем на двох найдосвідченіших штурмовиків у важких бронежилетах - кремезного Брона й спритного, похмурого Дрейка.

- Броне, Дрейку - берете портативні сканери, тепловізори й ідете на першу розвідку. Ваше завдання - прочесати радіус у п'ятсот метрів довкола корвета. Знайдіть цього хлопчиська, перш ніж він зробить ще якусь капость, і притягніть його сюди. Або застрельте на місці, якщо чинитиме опір. Нам не потрібні зайві роти й ризики.

- Зробимо, Чузе, - хором відповіли штурмовики, перевіряючи бластери та вмикаючи на шоломах червоні окуляри нічного бачення.

Важка апарель корвета зі скреготом опустилася, і двоє піратів виступили в сиру, вкриту туманом невідомість «Привиду».

Вони йшли впевнено, тримаючи зброю напоготові, абсолютно переконані, що їхні тепловізори легко зафіксують тепло людського тіла в цьому холодному каньйоні. Вони навіть не підозрювали, що за кожним їхнім кроком вже стежать тисячі невидимих очей, а просторові поля планети готуються перетворити їхні досконалі прилади на марне брязкальце...

Штурмовики вийшли на розвідку, не знаючи, що потрапляють прямо в лапи ілюзій!

Густий сизий туман огортав дно каньйону, немов кипляче молоко. Брон і Дрейк рухалися вервечкою, тримаючи бластери напоготові. На їхніх шоломах ритмічно блимали червоні індикатори тепловізорів.

- Усе чисто, - буркнув Брон, переступаючи через вкритий мохом валун. - Жодних джерел тепла. Цей малий, мабуть, замерз у першій- ліпшій тріщині.

- Не розслабляйся, - процідив Дрейк, звіряючись зі сканером. - йому вдалося втекти прямо з- під нашого носа. Це не просто перелякане дівчисько, Брон.

Вони не знали, що за тридцять метрів над ними на скельній гряді стояли три світлові згустки. Ментали м'яко пульсували, вловлюючи кожен імпульс думок і страхів піратів. Поруч із ними лежав Ілан.

«Зараз», - подумки передав хлопець істотам.

У той самий момент просторове поле навколо штурмовиків здригнулося. Для піратів це пройшло безшумно, але повітря між ними раптом заломлювалося, згущуючись у щільну оптичну й теплову оману.

Брон зненацька почув праворуч виразний тріск каміння й квапливі кроки. Він рвучко розвернувся - тепловізори миттєво вихопили з туману чіткий червоно- помаранчевий силует людини, що тікала вглиб бічного каньйону!

- Бачу його! За мною! - загарчав Брон і кинувся навздогін.

Дрейк хотів щось відповісти, але коли розвернувся на голос товариша, перед його очима вже була лише суцільна біла стіна. Навіть радіозв'язок вибухнув сухим тріском і заглух - просторове викривлення перерізало хвилі.

- Броне! Чорт забирай, Броне, прийом! - просичав Дрейк.

І раптом прямо перед ним, за якихось десять кроків, з туману виринула постать Ілана. Хлопець на мить зупинився, зазираючи пірату прямо в очі, а потім зухвало кинув під ноги камінь і розвернувся, біжучи в протилежний бік - ліворуч, під височенну скелю.

- Ану стояти, шмаркачу! - вигукнув Дрейк і рвонув за ним.

Погоня почалася. Але Брон і Дрейк опинилися в двох абсолютно різних реальностях, кожна з яких була виткана з їхніх власних очікувань та ілюзій планети.

Кремезний Брон біг услід за тепловою плямою, яка рухалася дивовижно швидко. Скелястий коридор звужувався, переходячи в вузьке провалля.

- Ти від мене не втечеш! - ревів пірат, скидаючи бластер.

Він відкрив вогонь. Червоні плазмові розряди з гуркотом врізалися в стіни каньйону, вибиваючи цілі снопи іскор і кам'яної крихти. Брон стріляв чергами, спостерігаючи, як його розряди проходять буквально за міліметри від силуету. Але щоразу, коли тріски плазми мали б збити втікача з ніг, постать лише вигиналася та бігла далі.

- Та що ж це таке?! - скаженів штурмовик, натискаючи на спусковий гачок знову й знову.

Він не бачив, що стріляє у порожнє повітря, а його промені зрізають справжні кам'яні бурульки під стелею. Брон потрапив у дзеркальний колодязь - істоти зациклили для нього простір, змушуючи бігати по колу й витрачати енергію.

За двадцять хвилин шаленого бігу та безперервної стрілянини бластер Брона видав тонкий сухий писк. Сигнальний світлодіод спалахнув сірим кольором: «Заряд вичерпано».

- Дідько... - задихаючись, прогарчав пірат. Він висмикнув з- за пояса тейзер і кинувся вперед, розсуваючи туман руками.

Нарешті, він побачив, як Ілан прослизнув у вузьку печеру. Брон, не роздумуючи ні секунди, пірнув за ним у темряву.

Тим часом Дрейк переслідував «свого» Ілана скелястим карнизом. Тут туман грав за іншими правилами і постать хлопця то зникала, то з'являлася знову в найнесподіваніших місцях - то на високій брилі зліва, то за валуном праворуч.

Дрейк був досвідченішим за Брона, тому не стріляв наосліп, він прицілювався.

- Попався... - прошепотів він, прицілюючись у силует, що стояв на краї кручі.

Пірат натиснув на гачок, і розряд влучив точно в груди Ілана. Але замість падаючого тіла його силует просто розпався на тисячі світляків, а ззаду, з порожнечі, пролунав сміх.

Дрейк рвонувся назад, розвертаючись на 180 градусів. Вхід на карниз зник! Замість шляху назад перед ним виросла суцільна стіна зі слизької породи.

- Що за чортівня.. Такого бути не може! Що це за планета?! - у голові пірата спалахнула паніка.

Він почав хаотично стріляти по стінах, намагаючись пробити ілюзію чи знайти вихід. Силові батареї його зброї грілися, витрачаючи залишки енергії на повітря. Кожен спалах бластера лише дужче засліплював його власні очі у напівтемряві.

Коли на бластері спалахнув знайомий надпис сірим кольором «розряджено», з туману перед ним знову висунулася постать. Це був той самий вхід до печери, куди ментали плавно спрямували і його. Дрейк, діставши важкий армійський ніж і важко дихаючи, ступив під кам'яне склепіння.

Печера зустріла обох піратів похмурою тишею й густим напівмороком.

Брон і Дрейк вбігли всередину з протилежних бокових відгалужень і з розгону врізалися один в одного. Втративши орієнтацію через розряджену зброю, туман і виснаження, вони ледь не влаштували бійку, перш ніж упізнали один одного у напівтемряві.

- Дрейк?! Ти звідки?! - витріщився Брон, важко дихаючи.

- Де цей клятий малий?! У мене повністю порожній боєкомплект!

- У мене теж... - процідив Брон, розгублено дивлячись на свій згаслий бластер.

- Шукаєте мене? - спокійно пролунав голос із глибини печери.

Пірати рвучко підвели голови. У глибині грота, під променем світла, що пробивалося крізь отвір у стелі, стояв справжній Ілан. Поруч із ним у повітрі м'яко закрутилися та яскраво засяяли три золотаво- сизі згустки енергії.

Брон, загарчавши від люті, дістав з- за підняв руку, стиснувши в ній тейзер, і зробив крок уперед:

- Тобі кінець, шмаркачу!

Ілан навіть не ворухнувся. Він лише спокійно подивився на сяючі згустки світла поруч і подумки попросив:

«Зараз. Знерухомте їх».

Ментали миттєво відповіли. По повітрю печери пробігла прозора, ледь помітна світлова хвиля, і в той же момент обидва пірати застигли на місці, мов кам'яні статуї.

Прямий потужний ментальний імпульс пробив свідомість Брона й Дрейка. Вони не знепритомніли, але їхній мозок повністю втратив контроль над тілом - у головах піратів пролунав чіткий, владний наказ: «Не рухатися». Вони заціпеніли, навіть не маючи змоги кліпнути повіками чи поворухнути пальцем. У їхніх розширених від жаху очах читався тваринний жах - вони не розуміли, яка невидима сила знерухоміла їхні м'язи.

- Дякую, - тихо мовив Ілан істотам.

Він спокійно підійшов до заціпенілих піратів. Діставши з їхніх же затиснутих поясів міцні синтетичні стяжки, хлопець швидко й професійно зв'язав їм руки за спиною та міцно сплутав ноги. Потім зібрав усю їхню розряджену зброю, ножі, рації, наплічники з іншою амуніцією та, навіть, сухпайок.

Коли Ілан закінчив і дав знак менталам послабити хватку, до піратів повернувся контроль. Вони безсило повалилися на холодний камінь печери вже міцно зв'язаними.

Брон, задихаючись від сорому й жаху, подивився на хлопця:

- Ти... хто ти такий?.. Що це за відьмацтво?!

- Я той, хто пошкодив ваш корабель, - відповів Ілан із холодною, впевненою усмішкою, перевіряючи відібрану рацію. Вона була справна й налаштована на хвилю корвета. - А це господарі цієї планети. І вони дуже не люблять незваних гостей.

Тепер у Ілана було все, про що він навіть мріяти не міг: військова рація, трофейне спорядження і навіть їжа! Усе це, якщо ним правильно скористатися, могло б дати йому повний контроль над ситуацією на поверхні.