Розділ 7
Залізні двері зачинилися за дівчиною з таким гуркотом, ніби відрізали будь-яку надію на порятунок.
Ані відчайдушно опиралася до останнього. Вона кусалася, виривалася з усіх сил, намагалася викрутити пальці огидному пірату, який цупко тримав її за плечі, і несамовито кричала ім'я Ілана, поки її волокли смердючими, темними коридорами піратського корабля. Але сили були занадто нерівними. Її грубо заштовхнули всередину одиночної камери, і дівчина з розгону впала на холодну, слизьку підлогу.
Замок клацнув. Пролунали віддалені, байдужі кроки та сміх наглядачів, який поступово стих у глибині корабля.
Усе сталося надто швидко. Ще кілька годин тому вони дивилися на подвійне сонце Акварії, плавали в теплому океані, обіймалися й будували плани на весілля... А зараз довкола була лише гнітюча, непроглядна темрява, просочена важким запахом машинного мастила, цвілі та чужого страху.
— Ілане! — здавлене криком горло пекло, але Ані підхопилася й кинулася до дверей, гарячково забивши кулаками по важкому металу. — Ілане! Ти чуєш мене?!
У відповідь лунала лише глуха, залізна тиша. Їх розділили. Вона навіть не знала, на якому ярусі цього проклятого корабля його утримують і чи він взагалі живий після того, як його побили під час затримання.
Надії не залишалося. Дівчина безсило опустила руки, спираючись спиною на холодні двері камери. Ноги перестали її слухати, і Ані повільно сповзла по шорсткій стіні на підлогу, обнявши свої коліна.
Сльози хлинули з очей гарячим, нестримним потоком. Вона плакала ридаючи, безшумно струшуючись усім тілом від тиску дикого, панічного жаху, який розривав її зсередини. Мозок відмовлявся сприймати те, що відбулося. Світ, який вони з таким зусиллям будували після втечі з підземного міста, розпався на шматки за лічені хвилини.
Що з ними буде далі? Що це за люди? На яку далеку, випалену сонцем чи вкриту кригою планету-каторгу їх везуть? Хто купить їх як «живий товар»?
Думки плуталися, перетворюючись на суцільний хаос. Дрібне тремтіння не зупинялося. Ані плакала довго — поки не скінчилися сльози, поки горло не стиснув спазм, а в грудях не залишилася лише випалена, крижана порожнеча.
А потім її накрив повний ступор.
Ані так і залишилася сидіти на підлозі, підібгавши ноги до грудей і впираючись поглядом у єдину точку на протилежній стіні, де крізь щілину ледве пробивалося тьмяне червоне світло аварійного світильника. Вона більше не плакала й не рухалася. Вона заціпеніла, мов статуя, занурившись у важкий, апатичний стан.
Її права рука несвідомо стискала ліву — там, де на пальці знаходилася дорога серцю обручка. Це була єдина нитка, яка ще зв'язувала її з реальністю й не давала розуму остаточно згаснути в цьому темному кутку піратської тюрми. Вона чекала, сама не знаючи чого, абсолютно беззахисна перед тим, що готувала їй доля...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!