І один у полі воїн

​ Масивні броньовані стулки нижнього дока чорного корабля зачинилися за кормою «Фенікса» з важким, глухим гуркотом, що відлунив по всьому корпусу човника. Усередині запанувала гнітюча, моторошна тиша. Головне освітлення кабіни остаточно згасло, і лише блідо-червоне аварійне світло вихоплювало з темряви спотворені страхом обличчя Ані та Ілана.

​ Зовні пролунав важкий металевий скрегіт — це захвати вантажної платформи наглухо зафіксували їхній човник.

​ - Хто це, Ілане? - прошепотіла Ані, міцно стискаючи його руку. Її пальці боляче впивалися у його долоню, а сяюча обручка пекла шкіру, мов нагадування про всі їхні нездійснені мрії. - Це ІКР? Вони знайшли нас через той мітинг?

​Ілан гарячково озирався довкола, шукаючи хоч якусь можливість для опору, але без системи життєзабезпечення та зі знеструмленим кораблем вони були повністю беззахисні.

​ - Не знаю, Ані... - так само шепотом відповів хлопець, прикриваючи її собою. - Але хто б це не був, тримайся позаду мене.

​ Раптом зовнішній люк «Фенікса» здригнувся від потужного удару. Хтось зовні застосував плазмовий різак. Зі стелі посипалися іскри, а за хвилину металева обшивка почала плавитися, заповнюючи кабіну їдким димом. За кілька секунд важкі двері з гуркотом випали всередину.

​ До кабіни уривчасто вдерлися кілька постатей у грубих, забруднених скафандрах без жодних імперських знаків розрізнення. В руках вони тримали важкі паралітичні бластери та сіткомети. Обличчя нападників ховалися за темними, подряпаними щитками шоломів, але з їхніх грубих вигуків і лайки на загальноімперський мові все стало зрозуміло миттєво.

​ - Витягуй їх! Живими, замовлення було на живих! - гаркнув хрипкий, прокурений голос через динамік шолома.

​ Ані й Ілан спробували чинити опір, але противників було надто багато. Важкі приклади бластерів і силові сітки швидко збили їх із ніг. На зап'ястях дівчини та хлопця із клацанням зімкнулися важкі магнітні кайдани.

​ Коли їх без церемоній витягли з кабіни «Фенікса» на просочену запахом гару палубу, Ані озирнулася довкола. На стінах дока висіли іржаві емблеми, а на бортах інших пришвартованих катерів виднілися випалені знаки «Чорного Клика» - одного з найжорстокіших піратських синдикатів, що промишляв у диких секторах.

​ - Пірати... - з жахом прошепотіла Ані, дивившись, як ватажок нападників із огидною посмішкою розглядає їхній вантаж. - Це просто пірати... Вони напали на нас ради вантажу?

​ Ілан, якого двоє кремезних піратів тримали силою, підвів голову, важко дихаючи:

- Що вам від нас треба?! Забирайте контейнери! Відпустіть нас!

​ Ватажок піратів - кремезний чоловік із порізаним шрамами обличчям у вишуканому мундирі - повільно підійшов до них. Він оглянув кур’єрів холодним, оцінюючим поглядом, ніби вони були не людьми, а звичайним товаром.

​ - Вантаж - це так, приємний бонус, хлопче, - вишкірився пірат, спльовуючи на залізну підлогу. - А от ви двоє... За вас нам уже непогано заплатили. На деяких планетках у далеких секторах космосу завжди є попит на молоді, міцні руки. Ви просто зникнете в космосі. Черговий цивільний рейс, який "не дістався призначеного пункту через напад невідомих корсарів". Звичайна статистика.

​ Ані й Ілан переглянулися. У їхніх очах застиг шок. Вони були абсолютно переконані, що їм просто не поталанило - що вони випадково стали жертвами звичайних космічних розбійників, які шукали легку здобич і вирішили заробити на продажу живого товару.

​​- По камерах їх, - віддав наказ ватажок. - А човник хай поки тут стоїть, пустіть на брухт завжди встигнемо. Потім розберемо по гвинтику - нам тут сліди не потрібні.

​ Пірати волоком потягли Ані й Ілана вглиб темних коридорів корабля. За спиною Ані залишався їх рідний «Фенікс», а на пальці, зігрівая серце, відчувалася перламутрова обручка - єдиний свідок їхньої з Іланом обіцянки...